Ухвала суду № 139480079, 03.09.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

У Х В А Л А

Справа №348/2508/26

Провадження №1-кс/348/476/26

03 вересня 2026 року м. Надвірна

Слідчий суддя Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12026091200000276 від 17.08.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, погоджене з прокурором Надвірнянської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт тимчасово вилученого майна,

в с т а н о в и в:

До слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області 02.09.2026 надійшло клопотання слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_5 , погоджене з прокурором Надвірнянської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт тимчасово вилученого майна у межах кримінального провадження № 12026091200000276 від 17.08.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

В обґрунтування клопотання зазначає, що досудовим розслідуванням встановлено, що 17.08.2026 о 17 год. 10 хв. заступник начальника - начальник СКП Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області підполковник поліції ОСОБА_7 , оперуповноважений СКП Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_8 , оперуповноважений СКП Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області лейтенант поліції ОСОБА_9 , оперуповноважений СКП Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області лейтенант поліції ОСОБА_10 , які у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є працівниками правоохоронного органу, на виконання доручення слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області у кримінальному провадженні № 62026140150000525 від 05.06.2026 за ч. 5 ст. 407 КК України про встановлення місця перебування та забезпечення прибуття до слідчого для проведення процесуальних дій підозрюваного ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , прибули на службовому автомобілі марки «Тоуota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , до вищевказаного населеного пункту та направилися за місцем проживання підозрюваного.

На під`їзді до вказаної адреси працівниками поліції було виявлено ОСОБА_11 , який рухався по проїжджій частині вулиці Богдана Хмельницького неподалік свого домоволодіння та побачивши службовий автомобіль різко змінив маршрут свого руху, після чого почав бігти за межі території свого домоволодіння у напрямку лісового масиву, що позаду його житлового будинку.

З метою виконання своїх службових обов`язків працівниками поліції в ході переслідування було затримано ОСОБА_11 неподалік його житлового будинку.

Надалі на місце події, а саме на вул. Богдана Хмельницького в с. Чорний Потік, Надвірнянського району, прибули місцеві жителі, в тому числі рідна сестра ОСОБА_11 . ОСОБА_12 . В свою чергу працівниками поліції вказаним особам, згідно ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» було пред`явлено для ознайомлення службові посвідчення та повідомлено про те, що із ОСОБА_11 проводяться процесуальні дії.

Незважаючи на це, ОСОБА_12 , усвідомлюючи, що поліцейські ОСОБА_8 та ОСОБА_10 є працівниками правоохоронного органу та перебувають при виконанні своїх службових обов`язків, діючи умисно, з метою умисного заподіяння тілесних ушкоджень працівникам поліції, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, нанесла декілька цілеспрямованих ударів дерев`яною палицею, яку знайшла на місці події, по тулубу, руках та голові ОСОБА_8 , а потім ОСОБА_10 , чим спричинила останнім легкі тілесні ушкодження.

28.08.2026 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Iphone 16» із сім-карткою НОМЕР_2 , який упаковано в спецпакет № CRI 1239537.

Вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Підставами для тимчасового вилучення вищезазначеного майна стало те, що вони зберегли на собі сліди вчинення злочину. Незастосування заходу забезпечення кримінального провадження накладення арешту на майно, може призвести до його можливого приховування, пошкодження, зникнення, втрати або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

З метою запобігання можливого приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вилученого майна, оскільки існує сукупність підстав вважати, що воно в подальшому може мати доказове значення під час досудового розслідування та могло зберегти на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також потреби проведення низки слідчих дій та ряду експертних досліджень із вказаним майном, виникла потреба у арешті тимчасово вилученого майна, а тому слідчий у кримінальному провадженні просить накласти арешт із забороною розпоряджання, відчуження та користування на мобільний телефон марки «Iphone 16» із сім-карткою НОМЕР_2 , який упаковано в спецпакет No CRI 1239537, та який належать ОСОБА_4 .

Слідчий в судовому засіданні вказав, що телефон було вилучено з метою отримання відеозаписів з місця події. Було проведено слідчі дії, телефон оглянуто, виявлено відеозаписи події, вилучено такі відеозаписи та долучено до матеріалів кримінального провадження. Потреба у подальшому утриманні вилученого телефону як матеріального об`єкта в органу досудового розслідування відсутня.

В судовому засіданні ОСОБА_4 заперечила щодо задоволення клопотання, просила його їй повернути.

Перевіривши матеріали клопотання, заслухавши пояснення учасників та дослідивши докази по цих матеріалах, дійшов таких висновків.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Статтею 22 КПК України закріплено принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відповідно до якого кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та застосовується з метою досягнення дієвості цього.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).

Встановлено, що слідчим відділенням Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12026091200000276, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.08.2026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345 КК України.

Згідно протоколу обшуку від 28.08.2026 було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Iphone 16» із сім-карткою НОМЕР_2 , який упаковано в спецпакет № CRI 1239537, та який належать ОСОБА_4 .

Постановою слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській областівід 28.08.2026 майно, вилучене 28.08.2026 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 та на яке слідчий просить накласти арешт, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026091200000276 від 17.08.2026.

Слідчий звернувся до слідчого суді з клопотанням про арешт вилученого майна в межах встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України строку, шляхом подання відповідного клопотання до суду не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, яке отримано судом 02.09.2026 засобами поштового зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст. 173 КПК України).

Слідчий зазначає у клопотанні, що мобільний телефон є речовим доказом у кримінальному провадженні, міг зберегти на собі сліди злочину або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також потребу проведення низки слідчих дій та ряду експертних досліджень із вказаним майном, однак в судовому засіданні встановлено, що органом досудового розслідування отримано відеозаписи, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто з цим матеріальним об`єктом проведено необхідні слідчі дії, отримано необхідні відомості, інших слідчих дій та експертних досліджень із вказаним майном не заплановано. Особа, щодо майна якої подано клопотання не є підозрюваною у кримінальному провадженні, ризики приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вказаного майна не підтверджені.

Таким чином слідчим не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Враховуючи наведене у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись ст. 98, 100, 131, 168, 170, 171, 309, 372, 376 КПК України,

п о с т а н о в и в:

В задоволенні клопотання слідчого СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_5 , погодженого з прокурором Надвірнянської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт тимчасово вилученого майна шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на мобільний телефон марки Iphone модель «Iphone 16» із сім-карткою НОМЕР_2 , який належать ОСОБА_4 , відмовити.

Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1

Повний текст ухвали проголошено 04.09.2026.