Рішення № 139479460, 04.09.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/4634/25

провадження №2/176/503/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04 вересня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Павловської І.А., розглянувши в місті Жовті Води, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, де просить стягнути на свою користь з відповідачки ОСОБА_1 суму заборгованості:

1) за договором позики №78657479 в розмірі 25200,00 гривень, з яких:

- основна сума заборгованості 6300,00 гривень;

- заборгованість за відсотками 18900,00 гривень;

2) за кредитним договором №46070-04/2023 в розмірі 24375,00 гривень, з яких:

- основна сума заборгованості 5000,00 гривень;

- заборгованість за відсотками 19375,00 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, 28 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 78657479, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти, а остання зобов`язалася повернути позику та сплатити проценти за користування нею.

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21, за умовами якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права грошової вимоги до боржників.

Відповідно до реєстру боржників № 12 від 22 листопада 2023 року позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 78657479 у розмірі 25 200 грн, з яких 6 300 грн заборгованість за основною сумою позики та 18 900 грн заборгованість за процентами.

29 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46070-04/2023, за умовами якого позичальнику надано кредит, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

03 липня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп» укладено договір факторингу № 3072023, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» передало ТОВ «Стар Файненс Груп» права вимоги за зобов`язаннями боржників, у тому числі за кредитним договором № 46070-04/2023.

27 грудня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27122023-2, за умовами якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передало ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права грошової вимоги до боржників.

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 27122023-2 від 27 грудня 2023 року позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 46070-04/2023 у розмірі 24 375 грн, з яких 5 000 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 19 375 грн заборгованість за процентами.

Позивач зазначив, що відповідач не виконала зобов`язання за вказаними договорами та не здійснила платежів на погашення заборгованості, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 49 575 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором позики № 78657479 від 28 квітня 2023 року в розмірі 25 200 грн, за кредитним договором № 46070-04/2023 від 29 квітня 2023 року в розмірі 24 375 грн, а всього 49 575 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року по справі відкрито провадження та визначено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами

17 березня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.

У відзиві відповідачка зазначила, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення нею договорів позики № 78657479 від 28 квітня 2023 року та кредитного договору № 46070-04/2023 від 29 квітня 2023 року, а також факт отримання нею грошових коштів за вказаними договорами.

Відповідачка вказала, що надані позивачем електронні договори самі по собі не підтверджують її волевиявлення на їх укладення, оскільки, на її думку, позивачем не надано відомостей щодо способу її ідентифікації, направлення та використання одноразового ідентифікатора, технічних даних щодо укладення договорів та інших відомостей, які б підтверджували їх укладення саме відповідачем.

Також відповідачка зазначила, що позивач не надав документів, які підтверджують фактичне перерахування кредитних коштів на її рахунок, зокрема банківських виписок, платіжних документів або інших підтверджень зарахування коштів.

Щодо переходу права вимоги відповідач зазначила, що позивач не підтвердив належним чином набуття права вимоги саме за її зобов`язаннями. Зокрема, відповідач послалася на відсутність документів, які б підтверджували передачу конкретних договорів, оплату за договорами факторингу та включення її зобов`язань до реєстрів переданих прав вимоги.

Крім того, відповідачка не погодилася з розміром заявленої до стягнення заборгованості, зазначивши, що розрахунок заборгованості складений позивачем самостійно та не підтверджений іншими документами, які б дозволяли встановити порядок і періоди нарахування процентів та визначити заявлений до стягнення розмір заборгованості.

Відповідачка також зазначила, що заявлений позивачем розмір процентів є значним у порівнянні з основною сумою отриманих коштів та вважає такі нарахування необґрунтованими.

За наведених у відзиві обставин відповідачка просила суд відмовити ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у задоволенні позову в повному обсязі.

20 березня 2026 року представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» Марченко А.О. подала відповідь на відзив.

Зокрема, у відповіді на відзив вказано, що кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами укладалися в електронній формі. За наведеними обставинами, оформлення кредитних договорів відбувалося шляхом реєстрації відповідача на вебсайті первісного кредитора, заповнення заявки на отримання кредиту, вибору суми та строку кредитування, ознайомлення з умовами договору та правилами кредитування, після чого відповідач підтверджував укладення договору за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на зазначений під час реєстрації номер мобільного телефону.

Також зазначено, що внаслідок вчинення вказаних дій створювався особистий кабінет позичальника, у якому містилася індивідуальна частина кредитного договору та інформація щодо стану заборгованості. Електронний примірник договору, за наведеними у відповіді на відзив обставинами, надсилався на електронну адресу відповідача та був доступний у її особистому кабінеті.

У відповіді на відзив також наведено контактні номери телефонів відповідача, зазначені у кредитних договорах, а саме НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . При цьому звернуто увагу на те, що зазначені номери містяться також у відзиві на позовну заяву та клопотанні відповідача про витребування доказів.

Щодо договору № 46070-04/2023 від 29 квітня 2023 року зазначено, що відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 360 днів із процентною ставкою 2,50 % за день користування кредитом. У відповіді на відзив наведено розрахунок, відповідно до якого розмір процентів за один день користування кредитом становив 125,00 грн, а за 360 днів 45 000,00 грн. Вказано, що нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Стосовно договору позики № 78657479 від 28 квітня 2023 року зазначено, що відповідач отримала позику в розмірі 6 300,00 грн строком на 30 днів із процентною ставкою 2,5 % на день. Договором також передбачалася знижена процентна ставка у розмірі 1,25 %. Наведено умови, відповідно до яких у разі неповернення позики або її частини після закінчення первісного строку кредитування проценти могли нараховуватися за кожний день понадстрокового користування, але не більше 90 календарних днів. За розрахунком, наведеним у відповіді на відзив, сума процентів за один день користування позикою за зниженою ставкою становила 78,75 грн, а за ставкою 2,5 % 157,50 грн.

Щодо переходу права вимоги за договором позики № 78657479 зазначено, що 28 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 78657479. При цьому 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21. Відповідно до Реєстру боржників № 12 від 22 листопада 2023 року до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 25 200,00 грн, з яких 6 300,00 грн становить основна сума боргу, а 18 900,00 грн заборгованість за процентами.

Стосовно кредитного договору № 46070-04/2023 зазначено, що 29 квітня 2023 року він був укладений між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 . Надалі, 3 липня 2023 року, між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп» укладено договір факторингу № 3072023, на підставі якого до останнього перейшли права вимоги за відповідними кредитними зобов`язаннями. 27 грудня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27122023-2. Відповідно до Реєстру боржників за цим договором факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 24 375,00 грн, з яких 5 000,00 грн основна сума боргу та 19 375,00 грн заборгованість за процентами.

Щодо отримання кредитних коштів у відповіді на відзив зазначено, що кошти за кредитними договорами надавалися відповідачу у безготівковій формі на банківські картки, реквізити яких були зазначені під час оформлення кредитів на сайтах первісних кредиторів.

При цьому ТОВ «ФК «ЄАПБ» вказало, що оригінали первинних документів, які підтверджують проведення відповідних операцій з перерахування кредитних коштів, перебувають у первісних кредиторів. У зв`язку з цим до матеріалів справи додано платіжну довідку за договором № 78657479, а платіжну довідку за договором № 46070-04/2023, за твердженням заявника, було подано разом із позовною заявою.

Крім того, у відповіді на відзив наведено обставини щодо умов договорів про порядок направлення відповідачу примірників укладених договорів. Зазначено, що примірник договору надсилався на електронну адресу відповідача та/або розміщувався в особистому кабінеті, де його можна було переглянути та завантажити. Також передбачалася можливість отримання засвідченої копії договору на паперовому носії за відповідним зверненням.

У зв`язку з викладеним ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило прийняти відповідь на відзив та долучити її до матеріалів справи, залишити відзив відповідача без задоволення, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, долучити до матеріалів справи документи, надані первісними кредиторами, а розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.

31 березня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду заперечення на відповідь на відзив де не погодилася з доводами позивача та вказала на обставини, які, на її думку, свідчать про недоведеність заявлених позовних вимог.

Зокрема, відповідач вказала, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують фактичне перерахування їй кредитних коштів. Серед таких документів вона зазначила банківську виписку, платіжне доручення та підтвердження зарахування коштів на її рахунок. У зв`язку з цим відповідач вважає, що факт фактичного отримання нею кредитних коштів позивачем не підтверджений.

Щодо укладення кредитних договорів в електронній формі відповідачка послалася на те, що позивач навів лише загальний опис процедури оформлення кредиту, однак не надав документів та відомостей, які б підтверджували проходження такої процедури саме відповідачем. Зокрема, у запереченні вказано на відсутність технічних логів інформаційної системи, підтвердження ідентифікації особи, доказів направлення одноразового ідентифікатора у вигляді SMS-коду, даних про IP-адресу користувача та електронного підпису відповідача. За наведених обставин відповідач вважає, що наданий позивачем електронний примірник договору сам по собі не підтверджує його укладення саме нею.

Окремо відповідачка заперечила щодо набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за спірними кредитними договорами. У запереченні вказано, що надані позивачем договори факторингу не підтверджують безперервного переходу права вимоги. Зокрема, відповідач послалася на відсутність первинних документів щодо передачі конкретного кредитного договору, доказів проведення розрахунків за договорами факторингу та підтвердження включення саме її зобов`язання до реєстру переданих прав вимоги.

Щодо визначення розміру заборгованості відповідач вказала, що наданий позивачем розрахунок складений безпосередньо самим позивачем, не підтверджений бухгалтерськими документами, не містить формули нарахування та не визначає конкретних періодів обчислення процентів. У зв`язку з цим відповідач вважає такий розрахунок лише інформаційним документом, який не підтверджує належним чином заявлений до стягнення розмір заборгованості.

Також у запереченні наведено обставини щодо розміру нарахованих процентів. Відповідач вказала, що нарахування процентів у розмірі, який у декілька разів перевищує суму отриманого кредиту, на її думку, не відповідає принципам розумності та добросовісності. При цьому економічного обґрунтування заявлених до стягнення нарахувань, як вважає відповідач, позивач не надав.

Крім того, відповідачка звернула увагу на оформлення поданих позивачем документів. У запереченні зазначено, що надані копії документів не містять належного засвідчення, не підтверджені оригіналами та, на думку відповідача, не відповідають вимогам щодо належності й допустимості доказів.

За наведених у запереченні обставин ОСОБА_1 просила долучити заперечення до матеріалів справи, визнати доводи позивача недоведеними та відмовити ТОВ «ФК «ЄАПБ» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Так, згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Судом встановлено, що 28 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 78657479, відповідно до умов якого відповідачці надано грошові кошти, а остання зобов`язалася повернути суму позики та сплатити проценти за користування нею.

29 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46070-04/2023, за умовами якого відповідачці надано кредит, а остання зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що зазначені договори укладені в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину, зокрема, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Суд враховує, що укладення електронного договору може бути підтверджено не лише самим текстом електронного договору, а й сукупністю електронних документів, відомостей та інших доказів, які дають можливість установити волевиявлення сторін та факт виконання договору.

Разом із тим відповідач заперечувала факт укладення договорів та отримання коштів, а тому саме на позивача відповідно до ст. 81 ЦПК України покладався обов`язок довести відповідні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано копії електронних договорів, інформацію щодо способу їх укладення, а також документи щодо перерахування грошових коштів за вказаними договорами.

При цьому суд бере до уваги, що відповідач у своїх процесуальних документах не заперечує належність їй номерів мобільного телефону, які зазначені в кредитних договорах та використовувалися під час оформлення кредитних правовідносин.

Отже, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт укладення між відповідачем та первісними кредиторами договору позики № 78657479 та кредитного договору № 46070-04/2023, а також факт отримання відповідачем грошових коштів за вказаними договорами є доведеними.

Разом із тим для вирішення спору необхідно встановити, чи набув позивач право вимоги до відповідача за кожним із зазначених договорів та в якому розмірі така вимога може бути задоволена.

Щодо набуття права вимоги за договором позики № 78657479.

Як встановлено судом, договір позики № 78657479 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено 28 квітня 2023 року.

На підтвердження набуття права вимоги за цим договором позивач посилається на договір факторингу № 14/06/21, укладений 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Таким чином, зазначений договір факторингу укладений майже за два роки до укладення договору позики № 78657479 та, відповідно, до виникнення конкретного грошового зобов`язання відповідача.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, саме по собі укладення договору факторингу до виникнення конкретної грошової вимоги не суперечить закону та не є безумовною підставою для висновку про відсутність у фактора права вимоги.

Разом із тим у разі посилання на передачу майбутньої вимоги позивач повинен довести, що відповідний договір факторингу передбачав відступлення майбутніх вимог, а конкретне право вимоги, яке виникло після укладення договору факторингу, було належним чином визначене та передане фактору.

Судом встановлено, що позивач на підтвердження свого права вимоги посилається на договір факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року та Реєстр боржників № 12 від 22 листопада 2023 року.

Разом із тим із наданих суду доказів не вбачається належного підтвердження того, що саме право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 78657479 від 28 квітня 2023 року було охоплене договором факторингу від 14 червня 2021 року та в установленому порядку передане позивачу.

Сам факт зазначення відповідача у Реєстрі боржників № 12 від 22 листопада 2023 року не усуває необхідності встановлення правової підстави виникнення у позивача відповідного права вимоги та не підтверджує безумовно, що зазначена вимога була передбачена договором факторингу як майбутня та належним чином передана фактору.

Крім того, позивачем не надано достатніх доказів, які б дозволяли суду встановити конкретний механізм переходу права вимоги за договором позики № 78657479, що виник лише 28 квітня 2023 року, на підставі договору факторингу, укладеного 14 червня 2021 року.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття права вимоги саме до ОСОБА_1 за договором позики № 78657479.

Відтак вимоги про стягнення заборгованості за договором позики № 78657479 у розмірі 25 200,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо набуття права вимоги за кредитним договором № 46070-04/2023.

Судом встановлено, що 29 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46070-04/2023.

03 липня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Стар Файненс Груп» укладено договір факторингу № 3072023, за яким до ТОВ «Стар Файненс Груп» перейшли права вимоги за відповідними зобов`язаннями боржників.

27 грудня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27122023-2, відповідно до якого права вимоги перейшли до позивача.

Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 27122023-2 від 27 грудня 2023 року до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 46070-04/2023.

Таким чином, наданими матеріалами справи підтверджується послідовний перехід права вимоги за кредитним договором № 46070-04/2023 від первісного кредитора до ТОВ «Стар Файненс Груп», а в подальшому до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором № 46070-04/2023.

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором № 46070-04/2023.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 46070-04/2023 загальний розмір заборгованості становить 24 375,00 грн, з яких 5 000,00 грн основна сума кредиту та 19 375,00 грн проценти за користування кредитом.

Судом встановлено, що відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до умов кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становила 2,50 % за день користування кредитом.

Разом із тим при визначенні розміру заборгованості суд повинен враховувати не лише формальну наявність відповідної умови договору, а й загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, однак така свобода реалізується з урахуванням вимог законодавства, вимог розумності та справедливості.

Суд також враховує особливий правовий статус відповідача як споживача фінансової послуги та необхідність забезпечення справедливого балансу між правом кредитора на отримання плати за користування кредитними коштами та правами позичальника.

Як вбачається з розрахунку позивача, за користування кредитом у розмірі 5 000,00 грн заявлено до стягнення 19 375,00 грн процентів.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість нарахована за сумою відсотків у розмірі 19375,00 грн за договором № 46070-04/2023 від 29.04.2023 року не є співмірною сумі кредиту 5000,00 грн суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як поживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачкою кредитних коштів.

А тому справедливим буде стягнення з відповідачки відсотків, сума яких дорівнює вартості кредиту, тобто у розмірі 5000,00 гривень.

За таких обставин суд приходить висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В силу статті 141 ЦПК України, із відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в сумі 610,79 гривень (10000,00 грн х 3028,00 грн / 49 575,00 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: вулиця Симона Петлюри, 30, місто Київ, заборгованість за кредитним договором № 46070/2023 у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень, з яких: 5000,00 гривень - сума заборгованості по основному боргу; 5000,00 гривень - сума заборгованості за відсотками.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: вулиця Симона Петлюри, 30, місто Київ), судові витрати, що складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 610 (шістсот десять) гривень 79 копійок.

Судовий збір у розмірі 2417 (дві тисячі чотириста сімнадцять) гривень 21 копійка покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА