Рішення № 139479458, 28.04.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/4950/25

провадження №2/176/642/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 квітня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої судді Павловської І.А.,

з участю секретаря Ніколенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовті Води, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Задорожнюк О.Б. звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, де просить визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому.

Свої вимоги позивач обґрунтовують тим, що03 квітня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зазначений договір посвідчено Регіональною товарною біржею «ВРЕМЯ» за № 269 та зареєстровано у Великоновосілківському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 102 у книзі № 1.

За твердженням позивача, договір купівлі-продажу сторонами виконано, житловий будинок фактично передано йому як покупцеві, у зв`язку з чим він вважає себе власником зазначеного нерухомого майна.

На теперішній час у позивача виникла необхідність зареєструвати право власності на житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з тим здійснити державну реєстрацію права власності у позасудовому порядку він не має можливості.

Позивач також зазначає, що спірний житловий будинок розташований на території, яка на теперішній час має статус тимчасово окупованої, що ускладнює здійснення відповідних реєстраційних дій.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 січня 2026 року у справі відкрито провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився. Його представник адвокат Задорожнюк О.Б. подала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, приходить до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що 03 квітня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зазначений договір посвідчено Регіональною товарною біржею «ВРЕМЯ» за № 269 та зареєстровано у Великоновосілківському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 102 у книзі № 1.

Зі змісту договору вбачається, що він укладений у письмовій формі, містить відомості про сторони правочину, предмет договору та інші істотні умови, а також відомості про його реєстрацію на товарній біржі та у бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 1 договору купівлі-продажу від 03 квітня 2000 року передбачено набуття покупцем права власності на житловий будинок з моменту укладення договору та його реєстрації на біржі.

З матеріалів справи вбачається, що після укладення договору купівлі-продажу позивач набув фактичного володіння спірним житловим будинком, а договір сторонами виконано. Доказів розірвання зазначеного договору, визнання його недійсним або припинення права позивача на спірне майно матеріали справи не містять.

Архівною довідкою та іншими матеріалами справи підтверджується факт існування правовідносин щодо належності спірного житлового будинку та укладення договору його купівлі-продажу.

З технічного паспорта на житловий будинок вбачається характеристика об`єкта нерухомого майна, яка дає можливість індивідуалізувати спірне майно як житловий будинок АДРЕСА_1 .

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу 03 квітня 2000 року, підлягають оцінці за законодавством, чинним на момент укладення правочину.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, установлених законом.

Оскільки договір купівлі-продажу спірного житлового будинку укладено 03 квітня 2000 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, питання щодо форми та порядку укладення цього правочину підлягає оцінці з урахуванням положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та іншого законодавства, чинного на момент його укладення.

Згідно зі статтею 227 Цивільного кодексу Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, та підлягав реєстрації у виконавчому комітеті відповідної Ради народних депутатів.

Разом з тим частиною другою статті 15 Закону України «Про товарну біржу» № 1956-XII від 10 грудня 1991 року в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, було передбачено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Також відповідно до цієї норми біржова операція вважалася укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) сформульовано правовий висновок про те, що частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, містила спеціальну норму щодо положень статей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року.

Верховний Суд зазначив, що статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року регулювали загальні питання форми відповідних правочинів, тоді як частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» встановлювала спеціальне правило щодо договору, укладеного на товарній біржі. Тому спеціальна норма частини другої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» мала перевагу над загальними положеннями статей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Відповідно, укладений та зареєстрований на товарній біржі договір не підлягав подальшому нотаріальному посвідченню.

Зазначений правовий підхід надалі застосований Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 523/16628/23, у якій також зазначено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин.

Отже, з урахуванням наведеного правового висновку Верховного Суду сама по собі відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 03 квітня 2000 року не свідчить про його недійсність, якщо договір був укладений та зареєстрований на товарній біржі відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення.

Судом встановлено, що спірний договір зареєстрований Регіональною товарною біржею «ВРЕМЯ» за № 269, а також зареєстрований у Великоновосілківському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 102 у книзі № 1.

При цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про визнання зазначеного договору недійсним, його розірвання, припинення його виконання або наявність іншого правочину, на підставі якого право власності на спірний житловий будинок було б передано іншій особі.

Суд також враховує, що за змістом статті 128 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У цьому випадку пунктом 1 договору купівлі-продажу від 03 квітня 2000 року сторони передбачили набуття покупцем права власності на житловий будинок з моменту укладення договору та його реєстрації на біржі.

Таким чином, враховуючи укладення договору, його реєстрацію на товарній біржі, подальшу реєстрацію у бюро технічної інвентаризації, виконання сторонами умов договору та набуття позивачем фактичного володіння спірним майном, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 набув право власності на спірний житловий будинок на підставі правочину, укладеного 03 квітня 2000 року.

При цьому відсутність відомостей про право власності позивача у сучасному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно сама по собі не свідчить про відсутність у нього права власності.

Державна реєстрація речових прав має правопідтверджувальне значення та не може ототожнюватися з підставою виникнення права власності, якщо право було набуте особою на передбаченій законом підставі до запровадження сучасної системи державної реєстрації речових прав. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У даному випадку позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на документ, що підтверджує підставу набуття права власності, однак не має можливості належним чином реалізувати набуте право шляхом проведення державної реєстрації у сучасному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин та спрямований на підтвердження набутого ним права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оцінивши докази у їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт укладення та реєстрації договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, набуття ним майна та наявність правових підстав для набуття права власності на цей об`єкт.

Доказів, які б спростовували факт укладення договору, його виконання сторонами, набуття позивачем права на спірний житловий будинок або свідчили про наявність у іншої особи переважного чи дійсного права власності на цей об`єкт, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2000 року, зареєстрованого Регіональною товарною біржею «ВРЕМЯ» за № 269.

За таких обставин позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначений житловий будинок є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 5, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 392 Цивільного кодексу України, статтями 7681, 89, 141, 263265 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА