Рішення № 139470548, 02.09.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/2118/25

Провадження №2/567/210/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

секретар - Гічиновська Я.В.

з участю

представника позивача Марченко Н.О.

відповідачки ОСОБА_1

представника відповідачки адвоката Януля В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР П" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором звернулося ТОВ "ФАКТОР П".

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 23.06.2020 між ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №016/02351/06/20 про надання кредиту, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 22000 грн.

Вказує, що п.4.1.4. кредитного договору визначено, що сума щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати процентів визначається Графіком платежів та з урахуванням ануїтетного характеру платежів за користування кредитом позичальник мав сплатити кредитодавцю 189,3097% річних від суми кредиту з першого по 8 платіж та 603,1503% річних з 9 до останнього платежу згідно з Графіком платежів, у розрахунку зі щомісячною сплатою 15,5597% з першого по 8 платіж та 49,574% з 9 до останнього платежу, за період дії договору 211,5783%.

Зазначає, що ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало, а відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 31409,7 грн, яка складається в залишку суми кредиту в розмірі 13097,71 грн. та залишку процентів за користування кредитом в розмірі 18311,99 грн.

Вказує, що 01.03.2021 між ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" та ТОВ "ФАКТОР П" було укладено договір факторингу №19-ФП-ПП-202103, відповідно до умов якого ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" відступило ТОВ "ФАКТОР П" права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №016/02351/06/20 від 23.06.2020 в розмірі 31409,7 грн.

Посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору факторингу до ТОВ "ФАКТОР П" перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №016/02351/06/20 від 23.06.2020 у розмірі 31409,7 грн., просить стягнути зазначені кошти з відповідачки.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 22.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачці було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідачка у поданому відзиві на позовну заяву позов не визнала, зазначивши, що позивачем фактично не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором, оскільки наданий розрахунок не містить детального опису нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів, періодів та кількості днів, за які нарахована заборгованість, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом та при цьому відомості щодо кредитного зобов`язання, які зазначені в позовній заяві та в детальному розрахунку не співпадають. Зазначає, що у вказаному розрахунку в графі щодо процентної ставки за користування кредитом вказано показник 0%, що не може вказувати на існування заборгованості по процентах в розмірі 18311,99 грн.

Також відповідачка посилається на те, що позивачем на доведення позову не надано первинних документів про утворення заборгованості, які мали б відповідати ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Водночас вважає, що позов пред`явлено поза межами строку позовної давності.

Суд, розглянувши справу відповідно до ст.274-279 ЦПК України за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що в позові ТОВ "ФАКТОР П" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити, виходячи з наступного.

Ухвалою від 22.04.2026 суд визнав обов`язковою явку в судове засідання представника позивача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав та доводів, викладених в позовній заяві.

Додатково пояснила, що за умовами договору факторингу не передбачено передачу позивачу первинних бухгалтерських документів щодо виникнення заборгованості відповідачки за кредитним договором, а тому надати такі документи позивач не може. Зазначила, що створений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором був станом на час переходу до позивача права вимоги до відповідачки за кредитним договором відповідно до договору факторингу, пояснивши, що первісний кредитор свого розрахунку заборгованості за кредитним договором позивачу не надав.

Зазначила, що відповідачка частково погашала заборгованість за сумою кредиту, водночас не погашала заборгованість за відсотками.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, з підстав та доводів, викладених у відзиві на позов.

Не заперечуючи факту укладення з ТОВ «ПРОСТО ПОЗИКА» 23.06.2020 кредитного договору та отримання за ним 22000 грн., додатково пояснила, що належно виконувала умови кредитного договору та повністю сплатила тіло кредиту і відсотки, але не зберегла первинних банківських документів про це, оскільки з моменту укладення кредитного договору пройшло більше 3 років.

Суд, заслухавши пояснення сторін, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

В судовому засіданні встановлено, що 23.06.2020 між ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №016/02351/06/20. Згідно умов вказаного кредитного договору, сума кредиту складає 22000 грн., строк кредиту становив 270 календарних днів. Визначено також, що сума щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати процентів визначається Графіком платежів та з урахуванням ануїтетного характеру платежів за користування кредитом позичальник мав сплатити кредитодавцю 189,3097% річних від суми кредиту з першого по 8 платіж та 603,1503% річних з 9 до останнього платежу згідно з Графіком платежів, у розрахунку зі щомісячною сплатою 15,5597% з першого по 8 платіж та 49,574% з 9 до останнього платежу, за період дії договору 211,5783% (п.4.1.4. кредитного договору).

Статтею 13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Водночас, ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ст.207 ЦК України).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що договір №016/02351/06/20 від 23.06.2020 про надання фінансового кредиту є письмовим правочином, який відповідає формі визначеній ст.207, 208, 1047, 1055 ЦК України.

Даний договір відповідає вимогам ст.1054 ЦК України і доказів того, що він оспорювався відповідачкою не подано.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В судовому засіданні встановлено, що ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит, що підтверджуєть належним доказом видатковим касовим ордером від 23.06.2020.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 01.03.2021 між ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" та ТОВ "ФАКТОР П" було укладено договір факторингу №19-ФП-ПП-202103, відповідно до умов якого ТОВ "ПРОСТО ПОЗИКА" відступило ТОВ "ФАКТОР П" права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №016/02351/06/20 від 23.06.2020 в розмірі 31409,7 грн.

Згідно ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, внаслідок укладання вищевказаного договору факторингу відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ "ФАКТОР П" набуло статусу нового кредитора - стягувача за договором №016/02351/06/20 від 23.06.2020.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №234/3840/15-ц зазначив, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Належним доказом заборгованості відповідачки за тілом кредиту може бути виписка по рахунку відповідачки, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на обґрунтування позовних вимог, зокрема ним до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідачки за кредитним договором заборгованості та її складових і розміру.

У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачкою умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачкою.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення.

Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018 встановлює, що первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Пунктом 52 Розділу 3 Положення передбачено, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 62 Положення, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.202 у справі №200/5647/18.

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки розрахунок виконано не первісним кредитором, а позивачем станом на час отримання ним права вимоги до відповідачки та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити правильність нарахування заборгованості.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за кредитним договором, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, у постанові від 31.07.2019 у справі №553/1325/14-ц висловив правову позицію про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, фінансові установи, відповідно до змісту ст.1050, 526, 527, 530 ЦК України, а також ч.3 ст.12 ЦПК України («Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом») повинні довести позов первинними документами, а лише кредитний договір із його невід`ємними частинами, які не відповідають вимогам, встановленим до первинних документів бухгалтерського обліку в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не є достатніми належними доказами, які б доводили обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу та складений ним розрахунок заборгованості не є документами щодо розміру заборгованості, які може перевірити суд та не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості, а тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.12, 13, 76, 81, 89, 137, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР П" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №016/02351/06/20 від 23.06.2020 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР П" (місцезнаходження: м.Київ, пр-кт Леоніда Каденюка, 23, код ЄДРПОУ 41921531),

відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено 04.09.2026.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.