Рішення № 139466050, 03.09.2026, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

03 вересня 2026 рокуСправа №451/593/26 Провадження № 2/451/759/26

Радехівський районний суд Львівської області

в складі головуючого судді Магонь О. З.

секретаря судового засідання Федорук І. Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Радехові цивільну справу №451/593/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

Стислий виклад позиції позивача

31 березня 2026 року позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи свою позовну заяву, представник позивача Міньковська А. В. зазначає, що 10.01.2025 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (далі - ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - відповідач) укладено Кредитний договір №2015439 (далі - Кредитний договір, Договір). За цим кредитним договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання грошових коштів у позику, що розміщені на офіційному вебсайті Кредитодавця. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 28.08.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634), (далі - ТОВ «ФК «ПОЗИКА», «Новий кредитор») відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №28082025 (далі - «Договір факторингу»). Згідно з цим Договором факторингу 28.08.2025 відбулося відступлення права вимоги за Кредитним №2015439 від 10.01.2025. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 34943,86 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 10291,98 грн; заборгованість за відсотками - 19451,88 грн; заборгованість за штрафними санкціями - 5200,00 грн.

Із цих підстав, позивач просить суд стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №2015439 від 10.01.2025 у розмірі 34943,86 грн (а.с.1-6).

У своїй відповіді на відзив, представник позивача зазначає, що 10.01.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2015439 на суму 10 400,00 грн. 28.08.2025 року на підставі Договору факторингу № 28082025 право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» до ТОВ «ФК «ПОЗИКА». Кредитний договір укладено в електронній формі через інформаційно-комунікаційну систему (ІКС) ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ». Доступ до особистого кабінету та підписання договору відбулися шляхом електронної ідентифікації та використання одноразового ідентифікатора (смс-коду підтвердження K426, надісланого 10.01.2025 о 14:54:17 на фінансовий номер телефону Відповідача НОМЕР_1 ). Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207, 639 ЦК України електронний договір, підписаний із використанням одноразового ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до правочину, укладеного у письмовій формі. Згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, оскільки договір у встановленому законом порядку не визнано недійсним. Надання кредитних коштів у сумі 10 400,00 грн здійснено у безготівковій формі на картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_2 через платіжну установу ТОВ «ПЕЙТЕК». Належність виконання операції з переказу коштів підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250828-1526 від 28.08.2025. Позивач зазначає, що первинні банківські документи є банківською таємницею, у зв`язку з чим заявлено клопотання про витребування доказів у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (як банку-емітента картки BIN 414949). Щодо обґрунтованості розрахунку заборгованості, то заборгованість Відповідача за Кредитним договором № 2015439 станом на 28.08.2025 становить 34 943,86 грн, з яких: 10 291,98 грн - заборгованість за тілом кредиту; 19 451,88 грн - заборгованість за процентами (згідно з укладеними умовами договору за ставкою 1% в день); 5 200,00 грн - штрафні санкції за порушення умов договору (згідно з п. 6.4 Договору). Позивач наголошує, що Відповідач не надала власного контррозрахунку заборгованості, не заявляла клопотання про проведення судової експертизи та не надала доказів погашення боргу. Заперечуючи проти вимог Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, Позивач вказує, що представником Відповідача не надано належних доказів фактичного понесення таких витрат (відсутній детальнiй опис робіт, договір тощо). Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.189-201).

Стислий виклад позиції відповідача

Від представника відповідача ОСОБА_2 до суду поступив відзив на позовну заяву, у якому вона звертає увагу суду на відсутність належних доказів укладення електронного договору, зокрема скановані копії договору, графіка розрахунків та паспорта споживчого кредиту не містять електронного підпису позичальника (КЕП, УЕП або одноразового ідентифікатора/SMS-коду). Крім того, відсутні докази реєстрації особи в особистому кабінеті, надсилання SMS з одноразовим кодом («K426») та його використання. Крім того, зазначає, що позивачем не надано оригінальний електронний файл із підписом чи технічні дані, що підтверджують цілісність і незмінність документа (з посиланням на постанову КЦС ВС від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23). Також, що первинний кредитор (ТОВ «Селфі Кредит») як суб`єкт первинного фінансового моніторингу не надав доказів проведення верифікації позичальника (через BankID, відеоверифікацію тощо) до укладення договору. Представник відповідача вважає, що довідка ТОВ «Пейтек» не є первинним бухгалтерським документом і не доводить належність платіжної картки саме відповідачу. Розрахунок заборгованості є одностороннім внутрішнім документом компанії і не слугує безспірним доказом видачі кредиту та наявності боргу. Крім того, на думку сторони відповідача нарахування пені/штрафу (5 200,00 грн) у період дії воєнного стану заборонено згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. До того ж нараховані відсотки (19 451,88 грн) значно перевищують тіло кредиту (10 400,00 грн), що суперечить принципам добросовісності, розумності та п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, звертає увагу на те, що до наданого договору факторингу не додано належного витягу з Реєстру боржників, який б підтверджував передачу вимоги саме за даним договором та щодо конкретної особи. Відтак, у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (а.с.169-185).

Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі

Своєю ухвалою від 6 квітня 2026 року суддя прийняла до розгляду позовну заяву та відкрила провадження у справі, ухвалила здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначила судове засідання (а.с.60-61).

Заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 27.05.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» задоволено, ухвалено стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» заборгованість за Кредитним договором №2015439 від 10.01.2025 у розмірі 34943 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот сорок три) гривні 86 (вісімдесят шість) копійок, сплачений судовий збір в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок та 6000 (шість тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу (а.с.69-76).

Ухвалою суду від 01.07.2026 по справі № 451/593/26 скасовано заочне рішення Радехівського районного суду Львівської області від 27.05.2026 року по справі № 451/593/26 за позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження (а.с.164-166).

Представник позивача Буряченко А.В. просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.189-201).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористалася представник позивача.

Представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності через неможливість прибути у судове засідання ( а.с.19-20).

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України суд не здійснював фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Установлені судом фактичні обставини справи

10.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №2015439 в електронній формі, за умовами якого Товариство надало кредит у розмірі 10400 гривень 00 копійок (а.с.10-19).

Суд зауважує, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим (постанова КЦС ВС від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, постанова ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21; постанова КГС ВС від 29.01.2021 у справі № 922/51/20).

Факт підписання відповідачем кредитного договору підтверджується його змістом, де зазначена уся необхідна для ідентифікації особи інформація, а саме: індивідуальний податковий номер, серія, номер паспорта і дату його видачі, адреса проживання, реквізити банківської карти, електрона пошта та номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.

На виконання умов Кредитного договору №2015439 від 10.01.2025 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» на платіжну картку № НОМЕР_3 , що є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» з відміткою №20250828-1526 від 28.08.2025 (а.с.37).

АТ КБ «ПриватБанк» у своєму листі від 24.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260817/39239-БТ (а.с.215) повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ).

Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором №б/н за період 10.01.2025-16.01.2025 грошові кошти в сумі 10 400 гривень 00 копійок були перераховані на банківську карту № НОМЕР_3 , яка була вказана Відповідачем при укладанні Договору (а.с.216-зворот, 217).

Отже, первісний кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав Відповідачу грошові кошти в розмірі 10400 гривень 00 копійок, що підтверджується такими доказами в їх сукупності: повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» з відміткою №20250828-1526 від 28.08.2025 (а.с.37); листом АТ КБ «ПриватБанк» від 24.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260817/39239-БТ (а.с.215); випискою за договором №б/н за період 10.01.2025-16.01.2025 (а.с.216-зворот, 217).

28.08.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №28082025 (а.с.23-33,35,36).

Згідно з цим Договором факторингу 28.08.2025 відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №2015439 від 10.01.2025 (а.с.34).

Відповідно до вказаного Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та підтвердженою Розрахунком заборгованості Первісного кредитора ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» за Договором №2015439 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 28.08.2025 (а.с.20-22), що становить заборгованість за тілом кредиту - 10291,98 грн; заборгованість за відсотками - 19451,88 грн.

На підставі ст. 12, 229 ЦПК України зазначені вище докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Зміст спірних правовідносин

Спірні правовідносини між сторонами виникли через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, право вимоги від якого перейшло до нового кредитора.

Позиція суду

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов необхідно частково задовольнити з огляду на таке.

Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка наведених сторонами аргументів

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із огляду на зазначені норми Закону, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Указаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 9 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 року №127/33824/19.

На підставі частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20).

Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 сформулював стандарт доказування у справах про стягнення заборгованості за електронними кредитними договорами, укладеними з використанням одноразового SMS-ідентифікатора. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що для встановлення факту укладення такого договору кредитодавець повинен надати: сам електронний договір з усіма складовими частинами (оферта, заявка, акцепт); підтвердження направлення одноразового ідентифікатора на номер телефону позичальника; підтвердження фактичного перерахування коштів позичальнику. При встановленні цих обставин презумпція правомірності правочину, закріплена статтею 204 ЦК України, є неспростованою.

До справи долучено повний текст електронного договору про надання споживчого кредиту №2015439 від 10.01.2025, який містить усі істотні умови кредитування (суму кредиту, строк, тип і розмір процентної ставки, графік платежів), а також Паспорт споживчого кредиту, який підписаний Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором В695 10.01.2025 о 14 год 53 хв.

Як видно з пункту 10. Договору, в його змісті зазначено персональні дані відповідача, зокрема: номер паспорту НОМЕР_5 , виданий 4633, 14.07.2016 року, РНОКПП - НОМЕР_6 , номер телефону - НОМЕР_1 , НОМЕР_7 , НОМЕР_7 , електронна пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сам договір підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора - K426, 10.01.2025 14:54:17, що в інформаційно-комунікаційній системі зафіксовано як ОСОБА_1 .

Факт перерахування кредитних коштів у розмірі 10400,00 грн підтверджено повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» з відміткою №20250828-1526 від 28.08.2025 (а.с.37); листом АТ КБ «ПриватБанк» від 24.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260817/39239-БТ (а.с.215); випискою за договором №б/н за період 10.01.2025-16.01.2025 (а.с.216-зворот, 217)., реквізити якої зазначені Позичальником у договорі.

За таких обставин договір про надання споживчого кредиту №2015439 від 10.01.2025 є укладеним у встановленому законом порядку, а факт отримання Відповідачем кредитних коштів у розмірі 10400,00 грн є доведеним.

Крім того, є безпідставними також твердження представника відповідачки про недоведеність позивачем права вимоги за договором факторингу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ФК «ПОЗИКА» надано належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором №2015439, а саме: Договір факторингу № 28082025 від 28.08.2025; Акт приймання-передачі реєстру боржників до Договору факторингу №28082025; Витяг з Додатку до договору факторингу; копію платіжної інструкції № 6054373 від 28 серпня 2025 року про те, що ТОВ «ФК «Позика» сплатило ТОВ «ФК «Селфі Кредит» 2531756.70 грн за відступлення прав вимоги згідно з договором факторингу № 28082025 від 28.08.2025.

Договір факторингу № 28082025 від 28.08.2025, не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована. Отже, укладений між фінансовими установами договір факторингу є належним доказом переходу до позивача права грошової вимоги до боржника.

Таким чином, ТОВ «ФК «Позика», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №2015439 від 10.01.2025.

Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Положеннями статей 1048, 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити відсотки за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази в сукупності підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Згідно із ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідачкою не виконано зобов`язання за Договором позики, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 29 743,86 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 10291,98 грн; заборгованість за відсотками - 19451,88 грн.

Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачка суду не надала.

Водночас, суд не вправі зменшити нараховані позивачем відсотки за користування кредитом.

Спірний договір укладений між фінансовою установою та фізичною особою для задоволення споживчих потреб, тому відповідачка є споживачкою фінансової послуги. Ця обставина має правове значення для перевірки дотримання кредитодавцем вимог законодавства про споживче кредитування, зокрема щодо надання інформації, визначення реальної річної процентної ставки, загальної вартості кредиту, денної процентної ставки та меж її допустимого розміру.

Водночас сам по собі статус відповідачки як споживачки не означає, що вона звільняється від обов`язку виконувати погоджені умови кредитного договору, якщо такі умови є чинними, зрозумілими, були доведені до її відома та не суперечать імперативним нормам закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Сторона відповідача посилається на те, що загальний розмір відсотків (19451,88 грн.), з огляду на суттєву неспівмірність тілу кредиту (10 400 грн.), є несправедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», значно перевищують розмір тіла кредиту та не відповідають балансу інтересів кредитора та боржника.

Проте, на думку суду, доводи представника відповідачки про зменшення заборгованості є безпідставними, з огляду на наступне.

Проценти, заявлені позивачем до стягнення, є не штрафом, пенею, неустойкою або процентами річними за статтею 625 ЦК України, а договірною платою за користування кредитними коштами у межах строку кредитування. Тому правові підходи щодо можливості зменшення судом надмірного розміру неустойки, штрафу, пені або процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання не можуть бути автоматично перенесені на договірні проценти за користування кредитом.

Разом з тим, суд погоджується з доводами сторони відповідача про неправомірність нарахування штрафних санкцій в розмірі 5 200,00 грн.

Так, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також Законом України №2120-IX від 15.03.2022 внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до п. 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Ураховуючи наведену вище законодавчу заборону щодо стягнення із позичальника пені за порушення нею зобов`язань за кредитним договором, необхідно відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення із відповідачки штрафних санкцій у розмірі 5200,00 грн.

Інші доводи відповідача суд вважає формальними і такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, оскільки не знайшли свого підтвердження та спростовуються дослідженими судом доказами.

Щодо розподілу судових витрат

Як видно з матеріалів справи, позивач просить також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2662,40 грн та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з приписів ст. 137 ЦПК України.

Згідно із ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представник позивача для підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн надав копію Договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 2 січня 2026 року (а.с.49-51), копію Детального опису робіт (наданих послуг) (а.с.52), копію Додаткової угоди №2015439 від 17 березня 2026 року до Договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 2 січня 2026 року (а.с.53), копію Акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 17 березня 2026 року (а.с.54).

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Ураховуючи наведене вище, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, зокрема, судовий збір у сумі 2 265,97 грн (із розрахунку 2662,40*85,11:100 = 2 265,97) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 106,60 грн (із розрахунку 6000*85,11:100 = 5 106,60) гривень.

Керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 211, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 279 ЦПК України, на підставі ст. 11, 203, 204, 205, 207, 512, 514, 526, 527, 530, 626, 638, 639, 1049, 1054, 1077 ЦК України; ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»; суд

ухвалив:

задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА».

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 39493634; місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, 21/1, місто Бровари, Київська область, 07406; IBAN: НОМЕР_8 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором №2015439 від 10.01.2025 у розмірі 29 743 (двадцять дев`ять тисяч сімсот сорок три) гривні 86 (вісімдесят шість) копійок.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 39493634; місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, 21/1, місто Бровари, Київська область, 07406; IBAN: НОМЕР_8 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) сплачений судовий збір в сумі 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п`ять) гривень 97 (дев`яносто сім) копійок та 5 106 (п`ять тисяч сто шість) гривень 60 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяМагонь О. З.

Рішення суу виготовлене у нарадчій кімнаті 03.09.2026.