Ухвала суду № 139465907, 31.08.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2565/26

провадження 1-кп/462/393/26

У Х В А Л А

31 серпня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого востаннє 29.07.2025 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч.4 ст.70, ч.3 ст.187 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 8 років 7 місяців з конфіскацією майна, звільнений 02.12.2025 року, судимість не погашена, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч.4 ст.189 КК України,

встановив:

у провадженні Залізничного районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження № 12026141390000023 від 10.01.2026 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189 та ч. 2 ст. 146 КК України, при цьому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 189 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років. Винуватість обвинуваченого, на думку прокурора, підтверджується сукупністю доказів та матеріалів кримінального провадження. Прокурор зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, не втратили актуальності. Зокрема, обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого та свідків, переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. З огляду на це, а також дані про особу обвинуваченого, обставини вчинення кримінальних правопорушень та їх суспільну небезпечність, прокурор вважав, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання зазначеним ризикам, у зв`язку з чим просив клопотання задовольнити.

В судовому засіданні прокурор заявлене клопотання підтримав, покликаючись на мотиви такого, яке просить задовольнити.

Сторона захисту проти задоволення клопотання заперечила, просила застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов`язання з покладенням відповідних процесуальних обов`язків або ж визначити розмір застави.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши мотиви клопотання, вивчивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Підставою для його застосування є наявність відповідних ризиків, передбачених частиною 1 даної статті.

На даній стадії кримінального провадження судом не вирішується питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 КПК України, а лише встановлюється наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 12.01.2026 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 03.02.2026 року, підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 10.03.2026 року, без визначення розміру застави.

У подальшому, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 16.07.2026 року підозрюваному ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13.09.2026 року, без визначення розміру застави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Відповідно до ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, зокрема ті, що перелічені цією статтею. Так, суд враховує, зокрема тяжкість покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з врахуванням її особливостей. Суд своїм рішенням зобов`язаний забезпечити не тільки права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За змістом закону тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті даного рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК України. Неможливість запобігти даним ризикам слід розуміти як недостатність інших запобіжних заходів для того, щоб убезпечити їх настання.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України. Зокрема, суд вважає, що вказані ризики на цей час не зменшилися, залишаються реальними та продовжують існувати, враховуючи зміст пред`явленого обвинувачення ОСОБА_4 , характер та обставини протиправних дій, в яких він обвинувачується, що виправдовує тримання обвинуваченого під вартою і застосування саме такого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 у цьому випадку буде виправданим з точки зору наявності відповідного суспільного інтересу, який за належним врахуванням принципу презумпції невинуватості, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи.

Крім цього, суд обґрунтовано враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_4 станом на момент розгляду вказаного клопотання обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення (злочину), за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років та нетяжкого злочину, покарання за яке передбачає обмеження волі терміном на 5 років або позбавленням волі на той самий строк, що вчинений відносно потерпілого, який є особою з інвалідністю 1 групи загального захворювання з дитинства, що вказує на відсутність у нього достатніх моральних цінностей, може спонукати його переховуватись від суду та до вчинення інших кримінальних правопорушень, впливати на потерпілого та свідків, з метою зміни показів останніми та уникнення кримінальної відповідальності.

А отже, очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочинів, які інкримінуються ОСОБА_4 у сукупності з іншими обставинами.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ), обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. При цьому суд враховує, що судове рішення щодо обрання та продовження запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного чи обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Враховуючи правову позицію, викладену в п. 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд розглядає можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Питання наявності зазначених ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, було встановлено слідчим суддею при обранні запобіжного заходу. Водночас суд дійшов висновку, що на даний час вищезазначені ризики відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не втратили актуальності та продовжують існувати, а тому дані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного та стадії судового провадження, коли докази судом ще не досліджено у повному обсязі, правових підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який не вбачається, оскільки на переконання суду інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі і домашній арешт, не зможуть забезпечити належну поведінку обвинуваченого, а обраний ОСОБА_4 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Будь-яких даних, які б свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та могли б бути підставою для застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, під час судового розгляду не встановлено, а стороною захисту не надано належних та допустимих доказів на спростування існування зазначених ризиків або на підтвердження можливості забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

У відповідності до п. п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою, незважаючи на презумпцію невинуватості, з урахуванням серйозності висунутого обвинувачення, наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на даному етапі є достатнім та адекватним превентивним заходом.

Крім того, суд, оцінюючи доводи сторони захисту у сукупності з наведеними вище обставинами, враховує практику ЄСПЛ, відповідно до якої тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути підставою для тримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами може зумовлювати такий ризик втечі, який неможливо відвернути застосуванням більш м`якого запобіжного заходу. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника про застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Оскільки заявлені при обранні та продовженні запобіжного заходу ризики щодо неналежної поведінки обвинуваченого не зменшилися, що виправдовує подальше його тримання під вартою, суд знаходить доцільним продовження раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 60 днів, тобто до 29.10.2026 року включно.

Щодо можливості визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні як альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає таке.

У відповідності ч. 2 ст. 331, ч. 4 ст. 199 КПК України суд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.

Так, відповідно до ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Вирішуючи питання про визначення розміру застави для обвинуваченого, достатньої для забезпечення виконання ним обов`язків, передбачених КПК, суд зазначає, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем впевненості, за якого перспектива втрати застави у випадку відсутності обвинуваченого в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою судовому розгляду кримінального провадження.

Положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: 1) обставини кримінального правопорушення; 2) наявність особливого характеру справи; 3) майновий стан підозрюваного і масштаб його фінансових операцій; 4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; 5) дані про особу підозрюваного; 6) встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК; 7) «професійне середовище» підозрюваного; 8) помірність обраного розміру застави та можливість її внесення.

Також при вирішенні такого питання варто взяти до уваги практику ЄСПЛ, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

ЄСПЛ в справі «Істоміна проти України» (Istomina v. Ukraine, заява №23312/15 від 13.01.2022, пункт 25) зазначив, що, зокрема, гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції має на меті забезпечити не відшкодування будь-яких збитків, завданих внаслідок підозрюваного правопорушення, а лише присутність обвинуваченого на судовому засіданні. Таким чином, розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на обвинуваченого, його майно та його чи її відносини з особами, які мають надати забезпечення, іншими словами, за ступенем впевненості, що можлива перспектива втрата застави або позову проти гарантів у разі неявки підсудного на судове засідання буде діяти як достатній стримуючий фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання з його або її боку втекти. Оскільки йдеться про основне право на свободу, гарантоване статтею 5, органи влади повинні так само обережно встановити відповідний розмір застави, як і вирішити, чи є необхідним продовження тримання під вартою. Серйозність звинувачень проти обвинуваченого не може бути вирішальним фактором, що виправдовує суму застави.

Основним критерієм при визначенні розміру застави має бути не розмір предмету інкримінованого кримінального правопорушення чи розмір отриманої особою вигоди, а достатність розміру застави задля запобігання втечі обвинуваченого та гарантування забезпечення його належної процесуальної поведінки. Заразом обов`язково має враховуватись майновий стан особи, щоб запобігти унеможливленню внесення такої застави. Вказане узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема, позицією, викладеною у справі «Мангурас проти Іспанії» від 28.09.2010 та справі «Гафа проти Мальти» від 22.05.2018. Встановлення завідомо непомірного розміру застави, який обвинувачений об`єктивно не спроможний сплатити протягом тривалого часу перебування під вартою, перетворює цей захід на безальтернативне тримання під вартою, що суперечить принципу пропорційності. Про те, що застава має бути реальною альтернативою триманню під вартою, наголосив і Конституційний Суд України у рішенні від 21.07.2026 року № 9-р(ІІ)/2026 у справі про забезпечення альтернативності застави триманню під вартою.

Вищий антикорупційний суд в ухвалі від 09.07.2026 року у справі № 991/8863/26 вказав на те, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого боку - не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне. Водночас КПК визначає саме слідчого суддю чи суд суб`єктом визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, що ґрунтується на суддівському розсуді, тобто на суб`єктивній оцінці об`єктивних обставин справи.

Суд враховує положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, згідно якого слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.

Вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативних запобіжних заходів, суд враховує обставини кримінального провадження, характер та тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також те, що при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розмір застави не визначався, а відтак суд вважає, що на даному етапі саме тримання під вартою без визначення розміру застави є необхідним та достатнім для запобігання встановленим ризикам.

Крім цього, зважаючи на тяжкість та специфіку кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , а також дані про його особу, зокрема те, що останній раніше неодноразово судимий та знову обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, у разі визначення будь-якого розміру застави останній матиме можливість її внести та, будучи на запобіжному заході, не пов`язаному триманням під вартою, зможе здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави не зможе запобігти вищевказаним ризикам.

Таким чином, з огляду на наведене вище, з урахуванням доведеності наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд, в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України, не вбачає підстав для визначення розміру застави, достатньої для виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього судом обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 181-184, 318, 323, 335, 369, 372 КПК України, суд

постановив:

клопотання задовольнити.

Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12026141390000023 від 10.01.2026 року на 60 днів, тобто до 29.10.2026 року включно без визначення розміру застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя: ОСОБА_1