Рішення № 139462880, 03.09.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3394/25

Номер провадження2/173/623/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 01.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (кредитної лінії) (оферти) № 31.03.2025-100001287. Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 8000 грн строком на 217днів на умовах, встановлених Договором, а відповідач зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

В свою чергу, ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 26560,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 12400,00 грн, комісії (пов`язана з наданням кредиту) 720,00 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 1440 грн, неустойки 4000,00 грн.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги вважає незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Посилалася на те, що визначені позивачем проценти у розмірі 12400,00 грн є неспівмірними із сумою отриманого кредиту в розмірі 8000,00 грн, порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності, а умови договору щодо їх нарахування є несправедливими. Також заперечувала проти стягнення неустойки у розмірі 4000,00 грн, посилаючись на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від сплати неустойки та відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану. Крім того, відповідач зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 з травня 2022 року проходить військову службу, у зв`язку з чим вона посилалася на передбачені законодавством пільги для членів сімей військовослужбовців та зазначила, що неодноразово зверталася до позивача з проханням провести перерахунок заборгованості, однак її звернення були залишені без задоволення. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що нараховані проценти відповідають умовам кредитного договору та вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а розрахунок заборгованості відповідачем не спростований. Щодо комісії позивач вказав, що вона передбачена умовами договору як плата за послугу з перерахування кредитних коштів із використанням стороннього сервісу та відповідачем не оскаржувалась. Щодо неустойки позивач зазначив, що кредитний договір укладено після набрання чинності відповідними змінами до законодавства, які дозволяють її нарахування за договорами споживчого кредитування, укладеними з 24.01.2024 року.

Стосовно пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач зазначив, що надані відповідачем документи не підтверджують належним чином вид та період проходження її чоловіком військової служби саме протягом строку дії кредитного договору, у зв`язку з чим вважав, що підстав для застосування зазначених пільг не встановлено. Позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у додаткових поясненнях заперечив проти задоволення позову та зазначив, що позивачем не доведено укладення кредитного договору саме з ОСОБА_1 . Зокрема, звернув увагу на невідповідність зазначених у кредитному договорі персональних даних позичальника даним відповідача: РНОКПП, номера паспорта, органу та дати його видачі. У зв`язку з цим представник відповідача вважав, що останній не є належним відповідачем у справі та заперечує факт укладення кредитного договору і отримання кредитних коштів.

Також представник відповідача зазначив, що позивач не надав належних і допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів саме відповідачу, оскільки надана квитанція не містить відомостей, які б дозволяли ідентифікувати рахунок або платіжний засіб відповідача як отримувача коштів.

Крім того, представник відповідача заперечив проти наданого позивачем розрахунку заборгованості, посилаючись на те, що він складений самим позивачем та не підтверджує належним чином розмір заборгованості і порядок її нарахування.

Окремо представник відповідача заперечив проти стягнення комісій у розмірі 720 грн та 1440 грн, вказуючи на відсутність доказів фактичного надання відповідачу окремих послуг, за які такі комісії нараховані, та на нікчемність відповідних умов договору в разі їх невідповідності вимогам законодавства про споживче кредитування.

Також представник відповідача вважав неправомірним нарахування та стягнення неустойки у розмірі 4000 грн, посилаючись на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану.

З огляду на викладене представник відповідача просив додаткові пояснення долучити до матеріалів справи, врахувати наведені у них доводи та заперечення і відмовити у задоволенні позову.

У додаткових поясненнях представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Зазначив, що кредитний договір укладено відповідачем в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, після проходження ідентифікації через систему BankID, у зв`язку з чим відповідач був належним чином ідентифікований та підтвердив свою згоду з умовами кредитування.

Представник позивача зазначив, що факт укладення кредитного договору підтверджується наданими до суду електронними документами, заявкою, офертою та її акцептом, підписаними одноразовим ідентифікатором. Вказав, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що зазначені в договорі персональні дані та одноразовий ідентифікатор належать іншій особі або що договір ним не укладався.

Також представник позивача вказав, що кредитні кошти були перераховані відповідачу на зазначений ним платіжний засіб, що підтверджується платіжним документом. На думку позивача, відсутність повного номера платіжної картки або банківської виписки не спростовує факту перерахування кредитних коштів, оскільки така інформація належить до банківської таємниці та перебуває у володінні банку.

Крім того, представник позивача послався на положення законодавства щодо укладення електронних правочинів, захисту персональних даних, платіжних послуг, а також на правові висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ, зазначивши, що надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості.

Представник позивача вважав доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не спростовують поданих позивачем доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 01.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 31.03.2025-100001287, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору та відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 31.03.2025-100001287, що є невід`ємними частинами цього договору.

Умовами договору передбачено, що ТОВ «Споживчий центр» повинно надати відповідачу кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн строком на 217 днів, з кінцевим терміном повернення кредиту 03.11.2025; процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом протягом перших 3 чергових періодів, процентна ставка «Економ» фіксована незмінна у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом протягом наступних чергових періодів; комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 9% від суми кредиту та дорівнює 720,00 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 720,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; неустойка 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Як убачається із зазначених документів, які є невід`ємними частинами кредитного договору № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025, відповідач підписала їх шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е421.

Позивач виконав умови договору, перерахувавши відповідачу 01.04.2025 кредитні кошти в розмірі 8000,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20179-1391-203966147 від 01.04.2025.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 26500,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 12400,00 грн, комісії за надання 720,00 грн,додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості)- 1440 грн, неустойки 4000,00 грн.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, за згодою сторін вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту), а моментом підписання електронного правочину, зокрема, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, договір, укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину.

Як убачається із пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки на укладення кредитного договору та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), які є невід`ємними частинами договору № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025, відповідач підписала зазначені документи шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, між сторонами у належній формі укладено кредитний договір, умови якого були погоджені сторонами, а тому є обов`язковими для їх виконання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються договором.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням кредиту.

Як убачається з умов укладеного між сторонами кредитного договору, відповідач погодилася з розміром та порядком сплати передбачених договором платежів, у тому числі комісії, яка є складовою загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів убачається, що відповідач отримала кредитні кошти, однак належним чином умови кредитного договору щодо їх повернення не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Разом із тим, при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд враховує доводи відповідача щодо застосування до неї гарантій, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як встановлено судом, відповідач перебуває у шлюбі з військовослужбовцем, який був призваний на військову службу під час мобілізації. На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 та наказ військової частини НОМЕР_2 від 03.05.2022, відповідно до якого її чоловік з 03 травня 2022 року приступив до виконання обов`язків військової служби, підставою для видання якого зазначено мобілізаційне розпорядження. Доказів припинення проходження ним військової служби до виникнення спірних правовідносин матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а також їхнім дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом не нараховуються, крім передбачених законом винятків.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що відповідач належить до кола осіб, на яких поширюються передбачені зазначеною нормою законодавчі гарантії.

При цьому зазначена пільга не звільняє відповідача від обов`язку повернути фактично отриману суму кредиту. Правовою підставою виникнення такого обов`язку є укладений між сторонами кредитний договір та положення статті 1054 ЦК України. Положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають звільнення військовослужбовців або їхніх дружин від повернення основної суми кредиту.

Відтак вимога позивача в частині стягнення основної суми кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню в розмірі фактично отриманих відповідачем та неповернутих кредитних коштів.

Щодо процентів за користування кредитом суд зазначає, що відповідно до пункту 15 статті 14 зазначеного Закону проценти за користування кредитом особам, на яких поширюється дія цієї норми, не нараховуються. Тому нараховані позивачем проценти за користування кредитом за період, на який поширюється дія відповідної пільги, не підлягають стягненню.

Щодо заявленої до стягнення одноразової комісії за надання кредиту суд виходить із того, що зазначений платіж за своєю правовою природою не є процентами за користування кредитом, штрафною санкцією або пенею. Саме по собі поширення на відповідача гарантій, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не звільняє її від сплати інших передбачених договором платежів, які не належать до платежів, прямо визначених цією нормою.

З умов кредитного договору вбачається, що сторонами було погоджено розмір одноразової комісії за надання кредиту та порядок її сплати. Вказана комісія була визначена умовами договору як складова загальних витрат за споживчим кредитом. Закон України «Про споживче кредитування» відносить до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісії, пов`язані з отриманням кредиту.

За таких обставин суд вважає вимогу позивача про стягнення одноразової комісії за надання кредиту обґрунтованою, оскільки така комісія не є процентами за користування кредитом, штрафною санкцією чи пенею, а її розмір та порядок сплати були погоджені сторонами при укладенні кредитного договору.

Разом із тим щодо додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості суд виходить із іншого.

Умовами кредитного договору № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025 передбачено сплату комісії за обслуговування кредиту. Відповідно до довідки-розрахунку сума нарахованої та несплаченої комісії за обслуговування кредиту становить 1440,00 грн.

Водночас позивачем не надано доказів, які б давали можливість встановити, за надання яких саме додаткових чи супутніх послуг кредитодавця встановлено зазначену комісію, у чому полягає зміст таких послуг, їх вартість, порядок та періодичність їх надання, а також доказів фактичного надання відповідачу відповідних послуг.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Саме включення певної комісії до загальних витрат за споживчим кредитом не звільняє кредитодавця від обов`язку належним чином визначити в договорі її правову природу та довести надання відповідних послуг.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надає виписку з рахунку (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про здійснені та належні до сплати платежі, дати їх сплати та умови сплати таких сум.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, сама по собі наявність у договорі умови про сплату комісії за обслуговування кредиту не є достатньою підставою для її стягнення. Кредитодавець повинен довести, що така комісія встановлена за конкретні додаткові чи супутні послуги, які надаються споживачу в межах обслуговування кредиту, а також визначити зміст та вартість таких послуг.

Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, відповідно до якого умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 цього Закону.

Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19, у якій зазначено, що за відсутності у кредитному договорі визначеного переліку додаткових та супутніх послуг, за які встановлена плата за обслуговування кредиту, а також доказів надання таких послуг, умова про сплату відповідної комісії не може бути підставою для її стягнення зі споживача.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №755/11636/21 (провадження №61-7098св22), від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження №61-5581св22) та від 08 лютого 2023 року у справі №168/349/20 (провадження №61-2223св21).

У цій справі позивачем не доведено, що передбачена кредитним договором комісія за обслуговування кредиту є платою саме за окремі, конкретно визначені та фактично надані відповідачу послуги. Зокрема, матеріали справи не містять доказів надання відповідачу будь-яких додаткових чи супутніх послуг, за які договором передбачено сплату комісії, а також доказів фактичного отримання відповідачем таких послуг.

Таким чином, умова кредитного договору № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025 щодо сплати відповідачем комісії за обслуговування кредиту не може бути підставою для стягнення заявленої позивачем суми 1440,00 грн, оскільки позивачем не доведено надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено таку плату.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 1440,00 грн задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за неустойкою, суд виходить з наступного.

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 р., яким, зокрема, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення неустойки в розмірі 4000,00 грн задоволенню не підлягає.

Встановивши фактичні обставини справи, суд не погоджується з доводами відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо доводів відповідача про невідповідність персональних даних, зазначених у документах, а також щодо недоведеності факту укладення кредитного договору, надання кредитних коштів та неналежності розрахунку заборгованості суд зазначає таке.

Посилання відповідача на невідповідність окремих персональних даних, зазначених у документах, не спростовують факту укладення між сторонами кредитного договору. Як встановлено судом, кредитний договір № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025 укладено в електронній формі, при цьому документи, що є його складовими, підписані відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних і допустимих доказів того, що зазначені документи не підписувалися нею, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором їй не належить, або що кредитний договір укладено іншою особою без її волевиявлення.

Крім того, суд враховує зміст відзиву відповідача та викладені нею обставини щодо її подальшої поведінки після укладення кредитного договору. Так, відповідач, заперечуючи факт укладення кредитного договору та наявність відповідних зобов`язань, у відзиві зазначила, що неодноразово зверталася до позивача з проханням застосувати до кредитного договору пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та провести перерахунок заборгованості за кредитним договором.

Зазначені твердження відповідача мають істотне значення для оцінки її заперечень, оскільки свідчать про те, що відповідач була обізнана про існування кредитного договору та наявність пов`язаних із ним правовідносин, а також безпосередньо пов`язувала свої звернення до позивача з виконанням зобов`язань за цим кредитним договором. Отже, наведені самою відповідачем у відзиві обставини не узгоджуються з її твердженнями про те, що вона не укладала відповідний кредитний договір та не має перед позивачем відповідних зобов`язань.

Щодо доводів відповідача про недоведеність факту надання кредитних коштів суд зазначає, що позивачем надано докази перерахування кредитних коштів відповідно до умов укладеного кредитного договору. Вказані докази суд оцінює у сукупності з іншими матеріалами справи, зокрема з електронними документами, які підтверджують укладення кредитного договору та визначають платіжний засіб, на який мали бути перераховані кредитні кошти.

Відповідач, заперечуючи факт отримання кредиту, не надала належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти їй фактично не перераховувалися або були перераховані на рахунок іншої особи. Не надано відповідачем і доказів, які б підтверджували звернення до банківської установи з метою отримання інформації щодо руху коштів за відповідним рахунком та спростовували надані позивачем докази перерахування кредиту.

При цьому суд враховує, що відповідно до статей 12, 7681 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, посилаючись на відсутність факту отримання кредитних коштів, не надала доказів на підтвердження зазначених обставин.

Таким чином, доводи відповідача про ненадання їй кредитних коштів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються сукупністю наданих позивачем доказів.

Не приймає суд і доводи відповідача щодо неналежності та необґрунтованості розрахунку заборгованості.

Позивачем надано розрахунок заборгованості із зазначенням її складових та періодів нарахування відповідних платежів. Разом із тим, з огляду на встановлені судом обставини щодо поширення на відповідача гарантій, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд не приймає розрахунок позивача в цілому як такий, що підлягає стягненню, оскільки до складу заявленої позивачем заборгованості включені платежі, які з огляду на вимоги закону стягненню не підлягають.

Зокрема, судом встановлено, що проценти за користування кредитом за відповідний період, комісія за обслуговування кредиту та неустойка не підлягають стягненню з відповідача з підстав, наведених вище. Водночас обов`язок відповідача щодо повернення фактично отриманої та неповернутої суми кредиту, а також сплати одноразової комісії за надання кредиту не припиняється у зв`язку із застосуванням зазначених законодавчих гарантій.

Тому суд перевіряє розрахунок позивача саме в частині тих складових заборгованості, які з урахуванням встановлених обставин та норм матеріального права можуть бути стягнуті з відповідача, а саме заборгованості за тілом кредиту та одноразової комісії за надання кредиту.

За результатами перевірки судом встановлено, що заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн, а одноразова комісія за надання кредиту - 720,00 грн. Відповідачем не надано належного та обґрунтованого контррозрахунку, який би свідчив про інший розмір фактично отриманої та неповернутої суми кредиту або неправильність визначення розміру одноразової комісії за надання кредиту.

Саме по собі заперечення відповідача щодо правильності розрахунку заборгованості без наведення конкретних арифметичних помилок, визначення неправильного періоду нарахування або надання доказів здійснення платежів, які не були враховані позивачем, не є достатньою підставою для висновку про недоведеність розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

При цьому доказів повного погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту та одноразовою комісією за надання кредиту матеріали справи не містять.

Отже, наведені у відзиві та додаткових поясненнях заперечення відповідача щодо невідповідності персональних даних, неукладення кредитного договору, ненадання кредитних коштів та необґрунтованості розрахунку заборгованості не спростовують встановлених судом обставин та оцінених судом доказів.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивач довів факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та наявність непогашеної заборгованості, тоді як відповідач не довела обставин, які б спростовували виникнення у неї обов`язку повернути отриману суму кредиту та сплатити погоджену сторонами одноразову комісію за надання кредиту.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 31.03.2025-100001287 від 01.04.2025 у розмірі 8720,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8000,00 грн та одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 720,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат зі сплати судового збору в розмірі 795 грн 31 коп. (8720 * 100% : 26560* 2422,40).

Керуючись ст.12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договору у розмірі 8720 (вісім тисяч сімсот двадцять) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати зі сплати судового збору у розмірі 795 (сімсот дев`яносто п`ять) грн 31 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя: Є.В. Челюбєєв