Рішення № 139460118, 03.09.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/11312/26

Провадження № 2/712/5534/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі Чумак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Черкасигаз» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка у період з 12 липня 2024 року по 13 січня 2026 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз».

13 січня 2026 року позивачку звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Позивачка зазначає, що в день звільнення відповідач не провів із нею остаточного розрахунку та не виплатив належну їй нараховану заробітну плату.

Судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2026 року у справі № 712/4854/26 з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із нарахованої та невиплаченої заробітної плати у розмірі 212 971 грн 83 коп.

Позивачка зазначає, що станом на день звернення до суду, тобто 31.07.2026, зазначений судовий наказ відповідачем не виконано, остаточний розрахунок із нею не проведено.

Посилаючись на положення статей 116, 117 КЗпП України, позивачка вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до наданого позивачкою розрахунку, її заробітна плата за листопад 2025 року становила 45 000 грн, за грудень 2025 року 48 614 грн 26 коп., а загальний розмір виплат за два останні календарні місяці роботи становив 93 614 грн 26 коп.

Кількість фактично відпрацьованих позивачкою робочих днів за листопад та грудень 2025 року становила 43 робочі дні. Виходячи із зазначених даних, середньоденна заробітна плата позивачки, за її розрахунком, становить 2 177 грн 08 коп.

За період з 14 січня 2026 року по 13 липня 2026 року включно позивачка визначила 130 робочих днів затримки розрахунку, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку в розмірі 283 020 грн. 40 коп.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.08.2026 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Посилаючись на положення статті 233 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду, відповідач вказував, що строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить три місяці.

На думку відповідача, позивачка або її представник 08 квітня 2026 року отримали довідку про доходи фізичної особи та податки з них, у якій містилася інформація про суми нарахованої та невиплаченої позивачці заробітної плати.

Відтак, відповідач вважає, що саме 08 квітня 2026 року позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а тому тримісячний строк звернення до суду сплив 08 липня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку письмовим доказам щодо їх належності, допустимості та достатності в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право працівника на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що з 12 липня 2024 року по 13 січня 2026 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз».

13 січня 2026 року позивачку звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Разом із тим, належний їй остаточний розрахунок у день звільнення відповідачем проведено не було.

Факт наявності заборгованості із нарахованої, але невиплаченої позивачці заробітної плати у розмірі 212 971 грн 83 коп. підтверджується судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2026 року у справі № 712/4854/26.

Доказів проведення з позивачкою остаточного розрахунку відповідач разом із відзивом до суду не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що після звільнення позивачки відповідач не виконав встановленого статтею 116 КЗпП України обов`язку щодо виплати всіх належних їй сум у день звільнення, а тому наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для відповідальності роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Проаналізувавши доводи відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Водночас із наведеного не випливає, що перебіг строку звернення до суду з відповідною вимогою розпочинається з моменту, коли працівник отримав документ, який підтверджує розмір заборгованості із заробітної плати.

Отримання позивачкою або її представником довідки 08 квітня 2026 року свідчить про отримання інформації щодо нарахованої та невиплаченої заробітної плати, однак саме по собі не підтверджує проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачкою.

Порушення права працівника, пов`язане з непроведенням остаточного розрахунку при звільненні, продовжується до моменту фактичної виплати працівникові всіх належних йому сум.

У даній справі відповідач не довів, що станом на 08 квітня 2026 року або в подальшому ним було проведено остаточний розрахунок із позивачкою.

Навпаки, після отримання зазначеної довідки позивачка звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу, за результатами розгляду якої судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 квітня 2026 року у справі № 712/4854/26 з відповідача було стягнуто заборгованість із нарахованої та невиплаченої заробітної плати у розмірі 212 971 грн 83 коп.

Відповідач не надав доказів того, що зазначену заборгованість було фактично погашено та що остаточний розрахунок із позивачкою проведено.

За таких обставин отримання довідки про наявність та розмір заборгованості не може вважатися моментом припинення порушення права позивачки та, відповідно, не може бути безумовною підставою для висновку про початок перебігу строку звернення до суду саме з 08 квітня 2026 року.

Отже, суд не знаходить підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, про які заявлено відповідачем.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середня заробітна плата працівника обчислюється відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до положень зазначеного Порядку середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за розрахунковий період та кількості фактично відпрацьованих робочих днів.

Позивачка визначила розрахунковим періодом листопад та грудень 2025 року.

Згідно з наданим позивачкою розрахунком, за зазначений період їй було нараховано 93 614 грн 26 коп., а кількість фактично відпрацьованих робочих днів становила 43.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки становить 2 177 грн 08 коп.

Виходячи з визначеного позивачкою періоду затримки та кількості робочих днів, заявлений до стягнення середній заробіток становить 283 020 грн 40 коп.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При визначенні розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд повинен забезпечити дотримання принципів справедливості, розумності та пропорційності.

При цьому суд бере до уваги розмір заборгованості перед позивачкою, тривалість затримки розрахунку, співвідношення суми заборгованості та заявленого до стягнення середнього заробітку, поведінку сторін у спірних правовідносинах та інші істотні обставини справи.

У даній справі розмір невиплаченої позивачці заробітної плати становив 212 971 грн 83 коп., що є значною сумою.

Водночас заявлений позивачкою до стягнення середній заробіток у розмірі 283 020 грн 40 коп. перевищує суму невиплаченої заробітної плати.

Суд також враховує, що відповідач тривалий час не провів із позивачкою остаточного розрахунку, а після ухвалення судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати доказів фактичного виконання цього судового рішення суду не надано.

Зазначені обставини свідчать про істотність порушення трудових прав позивачки та необхідність присудження їй компенсації, яка не має символічного характеру.

Разом із тим застосування статті 117 КЗпП України не повинно призводити до стягнення компенсації у розмірі, який не відповідає принципам розумності та пропорційності з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінивши у сукупності розмір заборгованості із заробітної плати, тривалість непроведення остаточного розрахунку, поведінку відповідача, відсутність доказів фактичного погашення заборгованості, а також співвідношення суми заявленого до стягнення середнього заробітку із сумою заборгованості, суд доходить висновку, що стягнення середнього заробітку у повному заявленому позивачкою розмірі не відповідатиме принципу пропорційності.

На переконання суду, за встановлених обставин справи належним, справедливим та співмірним способом захисту порушеного права позивачки є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 70 000 грн.

Саме такий розмір відшкодування, на переконання суду, з одного боку, враховує значний розмір невиплаченої позивачці заробітної плати та тривалість порушення її права, а з іншого забезпечує дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Визначений судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 70 000 грн. є сумою, що підлягає нарахуванню позивачці до утримання податків та інших обов`язкових платежів. Відповідно до вимог податкового законодавства утримання та перерахування до бюджету належних податків і зборів із присудженої суми здійснюється відповідачем під час її виплати позивачці.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду позивачкою сплачено 2830 грн. 21 коп., позов задоволено частково на 24,7 % від первісно заявленої суми середнього заробітку за час затримки, тому до стягнення з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 699 грн. 90 коп.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, статтями 94, 116, 117, 233 КЗпП України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» (ЄДРПОУ 03361402, 18028 м. Черкаси, вул. М.Залізняка, 142) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 70 000, 00 гривень, визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів та судовий збір у сумі 699, 90 гривень, а всього стягнути 70 699, 90 грн. (сімдесят тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 90 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 03.09.2026.

Головуючий Т.Є.Троян