Рішення № 139456423, 03.09.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/8632/26

Категорія 43

2/295/4465/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Лєдньова Д.М.

секретаря Желєвої Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в поряку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Національної поліції України, Держави України в особі Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому вказав, що 25.12.2012 начальником СВ Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області Хоменком Г.В. було зареєстроване кримінальне провадження № 12012060170000228 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, яке в подальшому 18.06.2013 згідно постанови заступника Генерального прокурора України Пришко А.Г. було доручено Головному слідчому управлінню МВС України.

Так, після затвердження групи прокурорів та слідчих 25.03.2015 йому було повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, що передбачало покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 12 років з конфіскацією майна. 27.03.2015 щодо нього обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладанням обов`язків, а 11.08.2015 затверджено та направлено до суду обвинувальний акт.

Крім того, відносно нього під час досудового розслідування було проведено низку обшуків, зокрема: у його житлі 11.01.2013 з повторним 14.01.2013, під час якого було вилучено його особисті кошти в розмірі 19 500, 00 грн. та 13 604,00 долари США, які не поверталися слідчим після скасування їх арешту ухвалою слідчого судді від 01.04.2013; в гаражі 14.02.2013; та садовому будинку 25.02.2013.

Також, на усе його рухоме й нерухоме майно, зокрема: автомобілі та частку в статутному капіталі ТОВ «ЕКОПРОДУКТ», було накладено арешт із забороною відчуження.

До того ж слідчі чинили моральний тиск на нього, подаючи клопотання про арешт банківських рахунків і майнового комплексу підприємства, з метою блокування його господарської діяльності.

Позивач зазначає, що вироком від 15.05.2023 Богунського районного суду м. Житомира його виправдано за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09.12.2024 вирок залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23.09.2025 ухвалу залишено без змін.

Позивач акцентує увагу на фактичному перебуванні під слідством та судом протягом 12 років та 8 місяців (152 місяців), а саме: з дати проведення обшуку в його квартирі (11.01.2013) до дати ухвалення Верховним Судом остаточної постанови у справі (23.09.2025).

Позивач наголошує, що відповідними обставинами порушені його конституційні права й свободи, піддано неправомірним гонінням та утискам, унаслідок чого заподіяно моральну шкоду, яка проявилась, зокрема, в душевних стражданнях, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним життєвих звичок і планів на майбутнє, погіршення відносин з колегами, друзями, оточуючими.

Посилаючись на норми законодавства, які регулюють питання відшкодування моральної шкоди, позивач просить стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку моральну шкоду в розмірі 1 314 344,00 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження.

Від представника відповідача Офісу Генерального прокурора Тихонової О.М. надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування вказала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і діями, а запропоновані ним розрахунки завданої моральної шкоди суперечать вимогам чинного законодавства та практиці Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, представник вказала, що останнім днем стадії кримінального переслідування є день набрання законної сили виправдувальним вироком суду, а саме, постановлення ухвали апеляційним судом.

Таким чином, строк перебування позивача під судом та слідством становить 116 місяців та 15 днів з 25.03.2015 (дата повідомлення про підозру) по 09.12.2024 (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду).

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди, яка може бути виплачена позивачу, згідно встановленої розрахункової величини Законом України «Про Державний бюджет України» (1600,00 грн.), становить 186 399,95 грн.

З урахуванням вищевказаного, представник просила відмовити у задоволенні позову.

Від представника відповідача Національної поліції України Невгад Я.В., надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти його задоволення у повному обсязі, вважаючи позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки Національна поліція України є неналежним відповідачем у даній справі, а належним є Держава України в особі органу, яким завдана шкода.

В обґрунтування вказала, що Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, створеним у 2015 році, не є правонаступником міліції (органом внутрішніх справ), структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, а тому не здійснювала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012060170000228.

Крім того, представник зазначила, що період перебування позивача під слідством і судом обчислено невірно, а позовні вимоги в частині визначення розміру моральної шкоди є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

Таким чином, оскільки Національною поліцією України та її посадовими особами не вчинялося жодних процесуальних чи слідчих дій відносно позивача, між сторонами відсутній факт правопорушення та причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та завданою шкодою, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засідання позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги. Представник уточнив, що період перебування під слідством необхідно обраховувати з часу проведення обшуку в житлі позивача - 11.01.2013 року, коли особа за суб`єктивним критерієм могла відчувати початок переслідування у кримінальному проваджені. Завершенням такого періоду слід вважати дату прийняття рішення Верховним судом.

Представник відповідача Національної поліції України Зотов А.О. у судовому засіданні заперечував проти позову, вказав, що орган Національної поліції не є належним відповідачем.

Представник відповідача Офісу Генерального прокурора Гичко О.Р. у судовому засіданні не визнавала позовні вимоги, зазначила, що не погоджується з визначеним періодом притягнення до кримінальної відповідальності.

Судом встановлено наступні обставини.

Постановою заступника Генерального прокурора України від 18.06.2013 року Головному слідчому управлінню МВС України доручено здійснення подальшого досудового розслідування у кримінальному проваджені № 12012060170000228, зареєстрованому в ЄРДР 25.12.2012 року за фактом незаконного привласнення посадовими особами ТОВ «Екопродукт» грошових кошті в сумі 500 тис. грн., які мали бути виплачені товаровиробникам в якості дотацій, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України.

Постановою першого заступника генерального прокурора України від 08.08.2014 року у кримінальному проваджені визначено групу слідчих, згідно з постановою заступника начальника Головного слідчого управління МВС України від 19.08.2014 року створено групу слідчих.

Матеріли справи містять ухвалу слідчого судді Житомирського районного суду від 04.01.2013 року про надання дозволу на проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ; протокол обшуку від 11.01.2013 року за результатом проведення відповідної слідчої дії, ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 14.03.2013 року про накладення арешту на виявлені та вилучені грошові кошти.

Відповідно до ухвал слідчих суддів від 14.02.2013 року, 25.02.2013 року надано дозвіл на проведення обшуків: квартири АДРЕСА_1 з метою виявлення та вилучення документів; будинку у садівничому товаристві «Міжріччя-Тетерівка», що належить ОСОБА_1 ; приміщеннях № 82-84 гаражного кооперативу «Зоря».

Судом встановлено, що 25.03.2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 27.03.2015 року застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

На підстав ухвал слідчих суддів накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , автомобіль Рено, н.з. НОМЕР_1 , автомобіль МАЗ, н.з. НОМЕР_2 , частку статутного капіталу ТОВ «Екопродукт» в розмірі 435 500,00 грн.

Вироком Богунського районного суду м.Житомира від 15.05.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191 ч.5, 28 ч.3, 366 ч.2 КК України, виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, скасовано запобіжний захід та арешти на майно

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09.12.2024 року вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15.05.2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2025 року ухвалу Житомирського апеляційного суду залишено без змін.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статті 56 Конституції України.

Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, а також у приниженні честі та гідності фізичної особи.

За п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є гарантованою державою грошова компенсація, мінімальний розмір якої залежить від періоду перебування під слідством та судом, встановленого розміру мінімальної заробітної плати на час прийняття рішення.

Суд не погоджується з доводами позивача про період перебування під слідством, яке, за твердженням сторони, започатковано з дати проведення обшуку та завершується датою прийняття рішення Верховним Судом.

Відповідно до ч.1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Положеннями ст. 91 КПК України визначено перелік обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ч. 1 ст. 92 КПК України).

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом (ч.1 ст. 93 КПК України).

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

У відповідності до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, проведення обшуку на підставі ухвал слідчих суддів є процедурою збирання доказів у кримінальному провадженні, які не мають наперед встановленої сили, підлягають оцінці судом в порядку безпосереднього дослідження.

Встановлення у подальшому судом фактичної неспроможності довести таким доказами склад кримінального правопорушення у діях обвинуваченого може покладатись в обгрунтування розміру моральної шкоди за оцінкою загального рівня страждань, невиправдано завданих при кримінальному переслідуванні та проведенням процесуальних дій.

У Рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України зазначив, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

За таких обставин, твердження сторони позивача про період перебування під слідством та судом протягом 152 місяців є помилковими.

З приводу позиції учасника по справі - Офісу Генерального прокурора, щодо базового розміру обрахунку моральної шкоди, суд зазначає.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) зробив такі висновки: «Статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення».

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження законної сили.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював необхідність застосування мінімальної заробітної плати, чинної на час розгляду справи, тобто виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент ухвалення судом відповідного рішення.

У постанові від 15 січня 2026 року у справі № 607/24623/24 (провадження № 61-13114св25) Верховний Суд зазначив, що Закон № 266/94-ВР є спеціальним законом і саме його норми регулюють порядок і умови визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах. Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду у сумі 1 600,00 грн не підлягає застосуванню під час вирішення спору.

За обставинами цієї справи позивач перебував під слідством та судом із 25 березня 2015 року (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 09 грудня 2024 року (дата постановлення апеляційним судом ухвали про залишення виправдувального вироку без змін), тобто 116 місяців 16 днів.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні дорівнює 8647 гривень на місяць.

Отже, з урахуванням строку перебування позивача під слідством та судом і мінімального місячного розміру заробітної плати, встановленого на момент ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 1 003 346,94 грн., що обчислюється як сума (8647,00 грн. х 116 місяців) + (8647,00 грн. / 31 день х 16 днів).

При вирішенні питання про розмір моральної шкоди, необхідною до відшкодування, суд звертає увагу на непропорційно значному в розрізі завдань кримінального провадження терміні перебування особи під слідством та судом, численних слідчих діях з доступом до житла та інших приміщень особи, заходах забезпечення кримінального провадження .

Суд визнає також обґрунтованими доводи позивача щодо порушення його честі, гідності та ділової репутації, що відбувалось внаслідок тривалого кримінального провадження. За виниклих обставин твердження позивача щодо порушення соціальних зв`язків, в тому числі, із близькими, знайомими внаслідок поширення інформації про можливість вчинення особою злочину є зрозумілими та виправданими.

Суд зазначає, що у зв`язку з застосованими заходами кримінального забезпечення, а саме, арештом на майно, особа фактично позбавлялась можливості на розпорядження таким майном як власник.

Як суттєві обставини на підтвердження змін у звичайному способі життя позивача слід визнати не лише об`єктивні фактори у вигляді значної кількості судових засідань та супроводжуючих процедур, пов`язаних з необхідністю поновлення порушених прав, але й інші, як суб`єктивні, що виявляються через психоемоційне усвідомлення особою можливих наслідків у вигляді засудження за вчинення особливо тяжкого злочину з передбаченою мірою покарання.

Враховуючи характер, обсяг і тривалість страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з відповідними обставинами, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, інші негативні впливи, що були пов`язані із необхідністю докладати значних зусиль для відновлення та організації свого життя, суд приходить до висновку про необхідність стягнення моральної шкоди в сумі 1 050 000,00 грн., яка відповідатиме принципам розумності, виваженості та справедливості.

З приводу зауважень представника Національної поліції України про те, що органи Національної поліції не проводили досудове розслідування суд зазначає, що відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Національна поліція України. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

Керуючись ст.ст. 258-273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає: АДРЕСА_2 , на відшкодування моральної шкоди 1 050 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Д.М.Лєдньов