Постанова № 13945622, 09.02.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 лютого 2011 р. № 2-а- 16535/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бартош Н.С.,

при секретарі судового засідання Островській М.О.,

за участю: представника позивача Ліницька В.В., представника відповідача - Маравіна Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.»до Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі міста Харкова від 10.12.2010 р. №0000541800/0 на загальну суму 61722,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем зменшений податок на додану вартість за отримані товари (послуги) від контрагентів. Однак, сума податку на додану вартість була задекларована на підставі податкових накладних отриманих від контрагентів, які на час виписки податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Послуги були отримані позивачем, сплачені по безготівковому рахунку та використані в господарської діяльності. При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені саме підприємством позивача. Також, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також зазначив, що вважає посилання податкового органу про нікчемність угод, укладених позивачем з постачальниками, є необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано доказів щодо недійсності правочинів, вчинених позивачем, а тому підстав вважати їх такими не має.

У судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, в зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Вислухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фахівцем Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова проведена документальна невиїзна перевірка відповідача з питань правомірності формування податкового кредиту у квітні 2010 р. по взаємовідносинам з ТОВ «Електроспецтех», правильності обчислення ПДВ за квітень 2010 р., за результатами якої 07.12.2010 року складений акт перевірки №10492/18/31234850, де були зафіксовані порушення вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2010 року включені суми ПДВ у розмірі 41148,00 грн., які виникли від виконання угод, які визнані нікчемними в силу ст. 216 ЦК України та не створюють юридичних наслідків і як наслідок не повязані з власною господарською діяльністю.

Перевіркою з питань взаємовідносин ТОВ «БКФ «В.І.А.» з ТОВ «Електроспецтех» за квітень 2010 р. встановлено, що згідно наданої до ДПІ у Московському районі м. Харкова декларації з ПДВ за квітень 2010 року (№9001768595 від 08.05.2010 року), додатку №5 до неї та дод. 1 розрахунку коригувань сум ПДВ від 17.06.2010 р. №9002116937 ТОВ «БКФ «В.І.А.» задекларовано у складі податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним отриманим від ТОВ «Електроспецтех» (ЄДРПОУ 34689962) датованих квітнем 2010 року суму ПДВ 41147,60грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000541800/0 від 10.12.2010 року, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 61722,00 грн., у тому числі за основним платежем 41148,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20574,00 грн.

Суд зазначає, що порушення, про яке зазначене в Акті перевірки, стосується порядку формування податкового кредиту платника ПДВ по операціям, що є обєктом оподаткування зазначеним податком.

Судом встановлено та підтверджується актом перевірки, що при співставленні податкового кредиту в розрізі контрагентів та на підставі наданих підприємством документів перевіркою встановлено правові відносини з ТОВ «Техенергоресурс» (код ЄДРПОУ 34566972).

Так, згідно наданої позивачем копії договору, встановлено, що ТОВ «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.» уклало довір підряду №14/04-10С від 14.04.2010 р. з ТОВ «Електроспецтех» на виконання комплексу будівельно-монтажних робіт на обєкті «ТРЦ «Караван», що розташований за адресою: Дніпропетровська область, смт. Юбілейний, вул. Нижньо-Дніпровська,17 на суму 698742,00 грн. в тому числі ПДВ 116457,00 грн.

На виконання умов договору підряду ТОВ «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.» отримано будівельно-монтажні роботи.

На виконанння робіт виписані податкові накладні: №434, №433 від 30.04.2010 р., №508 від 28.05.2010 р., №533 від 31.05.2010 р., №771 від 06.07.2010 р., №785 від 09.07.2010 р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включені до податкового кредиту та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі.

Крім того, на виконання зазначеної угоди були виписані акти прийому виконаних підрядних робіт за квітень 2010 р., а саме: акт №1 на суму 127002,00грн. в т.ч. сума ПДВ 21167.00 грн., акт №2 на суму 119883,60 грн. в т.ч. сума ПДВ 19980,60 грн.

Також, судом встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова проведено документальну невиїзну перевірку постачальника послуг позивача - ТОВ «Електроспецтех» (код за ЄДРПОУ 34689962) з питань правомірності формування податкового кредиту у квітні, червні 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Елітпромстандарт» (код за ЄДРПОУ 36505154) та правильності обчислення ПДВ за квітень, червень 2010 року ( акт №2123 /18-011/34689962 від 25.08.2010р.).

Вказаним актом встановлено порушення ч.1 ст. 203, ст.. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від ПП «Елітпромстандарт» (код за ЄДРПОУ 36505154) у квітні, червні 2010 р. та їх подальшою реалізацією покупцями, відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: визнано недійсними угоди з ПП «Елітпромстандарт» на загальну суму 20943,00 грн.

В ході проведення невиїзної документальної перевірки підприємства ТОВ «Електроспецтех» встановлено: за юридичною адресою підприємство не знаходиться (акт перевірки місцезнаходження платника податків від 21.04.2010 № 569/18-011-34689962), наявність основних виробничих фондів встановити не надається можливим, у звязку з відсутністю за місцезнаходженням та не наданням відповідних звітів, декларацій та розрахунків, чисельність працюючих встановити не надається можливим, у звязку з відсутністю за місцезнаходженням та не наданням відповідних звітів, декларацій та розрахунків. Таким чином встановлено відсутність керівного органу управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) за місцезнаходженням.

Також, судом встановлено, що згідно наданої декларації з ПДВ за квітень 2010 року від 20.05.2010 року № 9001867030 та розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту до неї від 20.05.2010 року № 9001865493 підприємством ТОВ «Електроспецтех» задекларовано у складі податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним отриманих від ПП «Елітпромстандарт» (код за ЄДРПОУ 36505154) та датованих квітнем 2010 року на загальну суму 1025860,16грн.

Відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податковою кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» до складу податкового кредиту ТОВ «Електроспецтех» у квітні 2010 року були включені податкові накладні отримані від ПП «Елітпромстандарт» датовані квітнем 2010 року на загальну суму 1025860,16грн. та рахуються розбіжності за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 1025860,16 грн., у т. ч. з контрагентом ПП «Елітпромстандарт» на суму 1025860,16 грн.

Згідно бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобовязань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» по ПП «Елітпромстандарт» (код за СДРГІОУ 36505154) декларацій за квітень 2010 року, станом на день складання акту перевірки до ДПІ у м. Херсоні не надано, підприємство має статус - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Крім того, не встановлено надання ПП «Елітпромстандарт» нових звітних декларацій, уточнюючих розрахунків або виправлення помилок у бік збільшення податкових зобов'язань від взаємовідносин з перевіряємим підприємством.

Таким чином, ПП «Елітпромстандарт» (код за ЄДРПОУ 36505154) у квітні 2010 року виписало на адресу ТОВ «Електроспецтех» підприємства податкові накладні, без декларування відповідних сум податкових зобовязань, які виникли за рахунок відвантаження товарів, робіт, послуг у квітні 2010 року на адресу перевіряємого підприємства.

Вищезазначене свідчить, що ПП «Елітпромстандарт» (код за ЄДРПОУ 36505154) в порушення вимог п. 1.2. п. 1.11 ст. 1. ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року за № 2181 -III «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України від 25.06.1991 року за № 1251-XII «Про систему оподаткування» зі змінами та доповненнями, п. 1.6 ст. 1 Закон} України від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями не задекларувало податкових зобовязань від здійснення правочинів з ТОВ «Електроспецтех» (код за ЄДРПОУ 34689962) у перевіряємому періоді тим самим ухилившись від обовязків по їх сплаті.

Суд, аналізуючи зміст вище зазначеного акту перевірки від 07.12.2010 року №10492/18/31234850, встановив, що підставою винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення є ненадання податкових декларацій ПП «Елітпромстандарт», який був контрагентом ТОВ «Електроспецтех», який в свою чергу був контрагентом позивача ТОВ «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.»

Суд звертає увагу, що у відповідності до положень ст. 71 КАС України відповідач не зазначив яким чином правовідносини ПП «Елітпромстандарт» та ТОВ «Електроспецтех» стосуються правовідносин ТОВ «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.» з ТОВ «Електроспецтех».

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на день подання позову) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п 7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Стаття 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, у якому визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Положеннями п.п. 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено декілька необхідних умов, за наявності яких платник податку отримує право на віднесенні сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у складі ціни товарів, робіт, послуг, що придбаваються ним для використання у власній господарській діяльності, до складу податкового кредиту, а саме:

- наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- настання першої з подій, з якими Закон повязує право платника податку на податковий кредит.

Отже, отримання податкової накладної, оформленої саме до вимог чинного законодавства, є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Окрім того, відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Під час розгляду справи позивачем були надані копії первинних документів, які підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких ТОВ «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.» визначило суми податкового кредиту.

Суд зазначає, що згідно ст. 42 Господарського Кодексу - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх звязок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки субєкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

3гідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі зазначеного, суд вважає висновки, що викладені у акті перевірки позивача, є необґрунтованими та спростовуються наступним.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-вр від 03.04.1997 р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Матеріали справи свідчать про те, що у позивача були належно оформлені податкові накладні, на підставі яких правомірно був збільшений податковий кредит.

Відповідач, зменшуючи позивачу суму податкового кредиту, не врахував положення п. 1.3. ст. 1, п. 10.1., 10.2. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідно до яких, несплата продавцем податку на додану вартість, не є підставою для відмови покупцю в збільшенні податкового кредиту.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податки, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення суми податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2. ст. 10 Закону).

Таким чином несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Матеріали справи також свідчать про те, що порушення податкового законодавства у вигляді несплати отриманого податку на додану вартість до бюджету скоїло підприємство, яке знаходиться на другій ланці по ланцюгу постачання - ПП «Елітпромстандарт» і це не може впливати на формування податкового кредиту позивача.

Закон України «Про податок на додану вартість» не має відповідних норм, які б зобовязували покупця слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку продавця товарів.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі не подача податкової звітності, або несплата обовязкових платежів, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Як свідчить аналіз приписів закону «Про податок на додану вартість», законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі. Судом встановлено, що позивач оплатив отримані послуги, додаткових вимог щодо права на податковий кредит, чинним законодавством не передбачено.

Податкові накладні, складені контрагентом позивача, відповідають вимогам чинного законодавства.

Одночасно з цим суд зауважує, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Тобто, суд приходить до висновку, що позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобовязань своїх контрагентів і не може нести відповідальність за їх протиправні дії.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

По - перше, зазначені правовідносини не можуть впливати на формування податкового кредиту позивача, оскільки він не с їх учасником.

По - друге, позивачем до матеріалів справи приєднані документи в підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Електроспецтех», а саме: податкові накладні: №434, №433 від 30.04.2010 р., №508 від 28.05.2010 р., №533 від 31.05.2010 р., №771 від 06.07.2010 р., №785 від 09.07.2010 р., акти прийому виконаних підрядних робіт за квітень 2010 р., а саме: акт №1 на суму 127002,00грн. в т.ч. сума ПДВ 21167.00 грн., акт №2 на суму 119883,60 грн. в т.ч. сума ПДВ 19980,60 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також має бути спрямований на реальне настання наслідків.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено положеннями ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Суд зазначає, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Що стосується посилання відповідача на ту обставину, що ПП «Елітпромстандарт», який був контрагентом ТОВ «Електроспецтех», не надано податкові декларації, то суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а отже не надання ПП «Елітпромстандарт» податкових декларацій, який не мав жодних правостосунків з позивачем, не може свідчити про недійсність укладених та виконаних угод між ТОВ «Будівельна комерційна фірма «В.І.А.» та ТОВ «Електроспецтех» .

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже у позивача були всі законні підстави для віднесення сум ПДВ по здійсненим господарським операціям з ТОВ «Електроспецтех» до складу податкового кредиту, а тому його вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна комерційна фірма "В.І.А." до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова № 0000541800/0 від 10.12.2010р. на загальну суму 61722,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна комерційна фірма "В.І.А." сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2011 р.

СуддяБартош Н.С.