Рішення № 139452595, 03.09.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/6455/26

Провадження 2/465/5024/26

РІШЕННЯ

Іменем України

03.09.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ:43561872, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, офіс 703),

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,

має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС,

предмет позову: стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

1 липня 2026 року уповноважений представник позивача, через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова із указаною позовною заявою, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 133253 в розмірі 9 526,00 грн, що складається із:

5 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;

3 275,00 грн - заборгованості за відсотками;

1 250,00 грн - за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, нарахованих на підставі п. 1.4. кредитного договору.

Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 500,00 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи. Судове засідання призначено на 03.09.2026 (а.с. 37-38).

Наступного дня, тобто 07.07.2026, від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.

10 липня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, а 01.09.2026 заява про розподіл судових витрат.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позиція позивача

Позовна заява мотивована укладенням відповідачем із первинним кредитором указаного кредитного договору та отримання відповідних кредитних коштів у сумі 5 000,00 грн на 90 днів, із встановленням строку їх повернення - 16.06.2025, із процентною ставкою 0,72% на добу та строків її сплати кожні 14 днів, згідно із графіком платежів. Свої зобов`язання первинний кредитор виконав повністю, надавши відповідачу кредит. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача.

Заперечення відповідача

Відповідач у відзиві не заперечив факту укладення кредитного договору та визнав вимоги позивача щодо стягнення:

5 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;

3 275,00 грн - заборгованості за відсотками.

Не погодився із вимогами про стягнення 1 250,00 грн за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, вважаючи їх незаконними.

У відзиві просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 500,00 грн, а у запереченні - до 1 000,00 грн.

У судове засідання, призначене на 03.09.2026, сторони не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що у відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

У прохальній частині позову та відповіді на відзив, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі (а.с. 5 зворот, 59 зворот).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

19 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 , укладено Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 133253 (надалі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 27-33).

Відповідно до п.1.1 Договору, ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» надає відповідачу фінансовий кредит в розмірі 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (а.с. 27).

Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 16.06.2025. Строк дії Договору 90 днів, але в будь-якому випадку діє до повного його виконання сторонами (п.1.2 Договору).

За користування кредитом клієнт сплачує Товариству 262,8% річних від суми кредиту в розрахунку 0,72% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів (п.1.3 договору).

Відповідно до п.1.4.Договору, за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

За визначенням п.2.7. Договору, комісія - одноразова винагорода, що сплачується Клієнтом за підготовку, організацію та надання Товариством фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п.1.4 цього Договору

Згідно з п.1.5. Договору, кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою надання кредиту є (19.03.2025). Датою повернення кредиту є (16.06.2025).

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (п.3.1. Договору).

В розділі 9 Договору «Реквізити та підписи сторін», у графі «Клієнт», окрім анкетних даних відповідача зазначено його засоби зв`язку: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та рахунок позичальника: № НОМЕР_3 .

Договір відповідачем підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором KL3988) (а.с.32).

Ідентифікатор для підписання Договору «KL3988» відправлено 19.03.2025 на абонентський номер телефону НОМЕР_2 , що підтверджується даними довідки первинного кредитора про ідентифікацію (а.с. 12).

Разом із Договором відповідачем підписано його невід`ємний Додаток №1 Графік розрахунків, відповідно до якого:

строк на який надано кредит - 90 днів;

сума кредиту - 5000,00 грн;

сума нарахованих процентів - 3 240,00 грн;

сума платежів за додаткові та/або супутні послуги, а саме: за обслуговування кредитної заборгованості - 1 250,00 грн.

Загальна вартість кредиту - 9 490,00 грн (а.с. 32).

Отже, зі змісту Договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовим ідентифікатором, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало позичальнику грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договору. Указане підтверджується даними інформаційної довідки ТОВ «ПрофітГід» (ЄДРПОУ: 39932827), відповідно до якої 19.03.2025 о 20:46, здійснено успішний переказ грошових коштів у сумі 5 000,00 грн на номер платіжної картки отримувача № НОМЕР_3 , із призначенням платежу «Видача кредиту №133253» (а.с. 26).

19 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» (Клієнт) та позивачем (Фактором) укладено договір факторингу №19122025/2.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. указаного Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором (п.2.1.).

Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення прав вимоги за цим Договором не є забезпечувальним відступленням. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором Клієнту. Разом з правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов`язки Клієнта за Кредитним договором. У випадку укладення Сторонами, більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог доповнює, а не змінює попередній (п.2.2.)

Відповідно до п. 3.1.2. Договору факторингу, фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог , сплачується Фактором трьома платежами, наступним чином:

- перший платіж сплачується 19.12.2025 у розмірі 700 000,00 грн;

- другий платіж сплачується не пізніше 19.01.2026 у розмірі 650 000,00 грн;

- третій платіж сплачується не пізніше 19.02.2026 у розмірі 650 000,00 грн.

Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведений в Додатку №1 до цього Договору (п.4.1. Договору факторингу).

Відповідно до платіжної інструкції №182 від 19.12.2025 позивачем сплачено 700 000,00 грн за договором факторингу №19122025/2 від 19.12.2025 (а.с. 18 зворот).

Відповідно до платіжних інструкції №211 від 22.01.2026 та №235 від 18.02.2026 позивачем додатково сплачено по 650 000,00 грн за договором факторингу №19122025/2 від 19.12.2025 (а.с. 18, 19).

Відповідно до витягу реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025, позивач набув права грошової вимоги до боржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), за договором № 133253 від 19.03.2025 в розмірі 9 526,00 грн, що складається із:

5 000,00 грн - суми виданого кредиту;

3 276,00 грн - заборгованості за відсотками;

1 250,00 грн - заборгованості з комісії (а.с. 11).

Позивачем на адресу відповідача, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, 11.03.2026 направлено вимогу від 24.01.2026 про виконання зобов`язань за кредитним договором (а.с. 48-49).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Оцінка судом

Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитного договору

Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.

Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо заявленої суми стягнень

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором, що також не заперечується відповідачем.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд звертає увагу на указаний вище строк кредитування (90 днів) та процентну ставку 262,8% річних від суми кредиту в розрахунку 0,72% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксований, що з урахуванням Додатку №1 до Договору становить 3 240,00 грн (5 000,00 грн х 0,72% х 90 днів).

Позивач просить стягнути на 36,00 грн більше, що не узгоджується із умовами кредитування.

Щодо вимоги про стягнення 1 250,00 грн комісії (за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, нараховані на підставі п. 1.4. Договору).

Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування комісії, суд враховує таке.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10.06.2017.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Установлено, що умовами Договору передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням, обслуговуванням, поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які встановлена комісія.

Окрім цього, визначенням п. 2.7 Договору, комісія зводиться до підготовки, організації та надання кредиту, а не його обслуговування.

Враховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.4 Договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 року в справі № 216/7637/21, від 09.02.2024 року в справі № 337/3703/22, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року в справі № 204/224/21.

Отже, Договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто, фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, зазначені умови Договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, а також не визначають найменування таких послуг, а отже, фактично передбачають виключно платні послуги з обслуговування кредиту. При цьому, такими платними послугами охоплюються й послуги щодо надання споживачеві, на його вимогу, не частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, у тому числі інформації про платежі за цим Договором, які сплачені або підлягають сплаті, дати чи періоди сплати та умови такої сплати (за можливості зазначення відповідних умов у виписці).

Разом із тим, включення зазначених послуг до платних суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких надання таких послуг здійснюється безоплатно.

Оскільки позичальнику встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення Договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними.

Тому вимоги про стягнення 1 250,00 грн комісії задоволенню не підлягають.

З урахуванням висновків суду позов підлягає задоволенню частково, із стягненням з відповідача на користь позивача 8 240,00 грн:

5 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;

3 240,00 грн - заборгованості за відсотками.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору (а.с. 10, 35).

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 8 240,00 грн, що становить 86,50 % (8 240,00 х 100 % : 9 526,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 2 302,98 грн потрібно покласти на відповідача.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 15 500,00 грн.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:

- договору про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09.04.2026 укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Пархомчук та партнери» (а.с. 24-25);

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Пархомчука Сергія Валерійовича (а.с. 33);

- довіреності від 09.04.2026 (а.с. 7).

- Акта про отримання правової допомоги від 25.08.2026 на суму 15 500,00 грн (а.с. 72);

- рахунку на суму на суму 15 500,00 грн (а.с. 75);

- платіжної інструкції від 25.08.2026 на суму 15 500,00 грн (а.с. 74).

Відповідачем подано заперечення на клопотання про розподіл судових витрат у справі, вказавши на те, що заявлена сума не співмірна із предметом позовних вимог.

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Суд відзначає, що указані складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом у п. 1 охоплюються послугою з підготовки та подання позовної заяви (9000,00 грн) і не підлягають виокремленню, про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд, мають організаційний характер та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача та є складовими підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Крім цього, відсутні й підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій /усних та письмових/ правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації (додаткова постанова Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20).

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 про те, що витрати на підготовку заяви про стягнення/розподіл судових витрат не підлягають відшкодуванню.

У даній справі такі «інші клопотання, заяви до суду…», вартість яких визначена у сумі 4500,00 грн зводяться до заперечень на клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Тому такі витрати також не беруться судом до уваги.

Також позивачем не доведено понесення витрат у сумі 500,00 грн.

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, врахувавши заперечення відповідача щодо розміру цих витрат, суд, враховуючи тривалість судового провадження, у якому рішення по суті справи прийнято у першому судовому засіданні без участі сторін, фінансовий стан обох сторін, критерії співмірності, реальності, розумності та пропорційності їх розміру до характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, обсяг розглянутої справи, її складність та сталість судової практики при вирішенні аналогічних спорів, а також те, що відповідач по суті визнав основні вимоги позивача, окрім вимог про стягнення комісії, беручи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що зумовлює часткове задоволення клопотання представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 2 302,98 грн, розмір якого є ідентичним розміру судового збору, що підлягає компенсації позивачу.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» 8 240 (вісім тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором № 133253 від 19.03.2025.

У задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» 2 302 (дві тисячі триста дві) гривні 98 копійок витрат на професійну правничу допомогу та 2 302 (дві тисячі триста дві) гривні 98 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.09.2026.

Суддя: Баран О.І.