Рішення № 139449771, 31.08.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 31.08.2026

Справа № 334/2674/26

Провадження № 2/334/2543/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

за участю секретаря Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

24.03.2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір про споживчий кредит № 4858955 (далі Договір). Відповідно до умов Договору, позичальнику було надано фінансовий кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 30 днів (до 23.12.2021) зі сплатою процентів за ставкою 1,70% на день у межах первісного строку кредитування та одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 1 900,00 грн (19% від суми кредиту). Кредитодавець виконав свої зобов`язання та перерахував суму кредиту на платіжну картку позичальника.

26.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 4858955 від 23.11.2021 перейшло до позивача.

Позивач зазначає, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання, своєчасно кошти не повернула, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, відповідно до п. 2.3.1.2, 2.3.2 Договору відбулася пролонгація строку кредитування на 60 днів зі сплатою стандартної базової процентної ставки 5,0% на день (500,00 грн на добу) за період з 24.12.2021 по 21.02.2022 на загальну суму 30 000,00 грн.

Загальна сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення, становить 47 000,00 грн, з яких:

10 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

5 100,00 грн проценти за первісним строком кредитування (за ставкою 1,7% на день);

30 000,00 грн проценти за період пролонгації (за ставкою 5,0% на день);

1 900,00 грн комісія за надання кредиту.

З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 47 000,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді від 06.04.2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

26.08.2026 року, від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у яких заявила про часткове визнання позовних вимог.

Відповідач не оспорювала факт укладення Договору, одержання коштів у сумі 10 000,00 грн та правомірність нарахування процентів у розмірі 5 100,00 грн за первісний 30-денний строк користування кредитом, погодившись із наявністю боргу в межах 15 100,00 грн.

Водночас відповідач категорично заперечувала проти стягнення 30 000,00 грн додаткових процентів та 1 900,00 грн комісії, зазначивши:

Неповернення кредиту в обумовлений строк є цивільним правопорушенням (простроченням виконання зобов`язання), а не свідченням добровільного волевиявлення на пролонгацію кредитування за ставкою 5% на день (1 825% річних). Позивачем не доведено факту подання заяви про продовження строку, а також формування та направлення оновленого графіка платежів споживачу.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, нарахування договірних процентів після спливу визначеного договором строку припиняється, а кредитор має право виключно на застосування заходів відповідальності за ст. 625 ЦК України, які в межах цього позову не заявлялися.

Період спірного нарахування (24.12.2021 21.02.2022) припадав на дію карантину COVID-19, під час якого нормами п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцю було прямо заборонено збільшувати процентні ставки за порушення зобов`язань.

Стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1 900,00 грн є безпідставним, оскільки надання позики є основним обов`язком фінансової установи (ст. 1054 ЦК України), а не супутньою послугою в інтересах споживача.

Заявлені витрати на правову допомогу в сумі 16 000,00 грн є завищеними, неспівмірними зі складністю малозначної та типової справи, у зв`язку з чим відповідач заявила клопотання про їх зменшення до 5 000,00 грн із подальшим пропорційним розподілом на рівні 1 606,38 грн, а також пропорційний розподіл судового збору в сумі 1 069,21 грн.

27.08.2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому заначив, що що збільшення строку кредитування відбулося автоматично відповідно до узгодженого сторонами п. 2.3.2 Договору як правочин із відкладальною обставиною (ст. 212 ЦК України). Позивач стверджував, що нарахування процентів за ставкою 5% на день за 60 днів охоплюється нормами статей 1048, 1054 ЦК України як договірна плата за користування кредитом, а не як штрафні санкції, а тому положення карантинного мораторію до спірних правовідносин не застосовуються. Щодо комісії зазначив, що ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та акти НБУ передбачають право встановлювати комісію за надання кредиту. Також позивач вказав на недоведеність відповідачем неспівмірності витрат на правничу допомогу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, місце та час судового засідання повідомлений належним чином. В позовній заяві заявляв про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, місце та час судового засідання повідомлена належним чином. Суду подала заяву про розгляд справи за відсутності відповідача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.11.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 за допомогою ІТС та з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір № 4858955, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 30 днів (з 23.11.2021 по 23.12.2021) зі сплатою 1,70% на день (5 100,00 грн).

Згідно з п.1.1 Договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.1.2, п.1.3, п.1.4 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 23.11.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом : 23.12.2021 року.

Проценти за користування кредитом: 5100 грн, які нараховуються за ставкою 1 % відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 Договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п.2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до п.2.2.1 Договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію у розмірі 1 900,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору (п.2.2.2 Договору).

Умовами п. п.2.3.1. договору була передбачена пролонгація, за змістом якої позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у.т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Згідно п. 2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Як вбачається з п.2.3.2. Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої (их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст.212 Цивільного кодексу України, і яка(i) полягає(ють) у:

а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно п.2.3.1.1Договору та розділу 6 Правил;

б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п.2.3.1.1, п.2.3.1.2. Договору.

Після настання визначених в підпунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п.1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п.1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації. Зміни умов договору разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що розміщується Кредитодавцем в особистому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення.

Додатком №1 до Договору є Графік платежів за Договором про споживчий кредит від 23.11.2021 року № 4858955.

Додатком №2 до Договору є Паспорт споживчого кредиту № 4858955.

На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» умов кредитного договору та надання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 10000 грн до позовної заяви долучено копію платіжного доручення № 1831711650 від 23.11.2021 року, зі змісту якого видно, що 23.11.2021 року ТОВ «Мілоан» здійснило переказ коштів у розмірі 10000 грн. на рахунок ОСОБА_1 № 473121*83, в призначенні платежу: кошти згідно договору 4858955.

Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із частини 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається із частини 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги №26-07/2024, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належне право грошової вимоги до боржників, що вказані в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 року ТОВ «Діджи Фінас» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.11.2021 року № 4858955, укладеного з ТОВ «Мілоан» на суму 47 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 5 100,00 грн проценти за первісним строком кредитування (за ставкою 1,7% на день); 30 000,00 грн проценти за період пролонгації (за ставкою 5,0% на день); 1 900,00 грн комісія за надання кредиту.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1ст. 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Щодо розміру заборгованості та комісії за надання кредиту, суд зазначає наступне.

Так, за умовами договору позичальнику надано кредит в розмірі 10000,00 грн, який вона зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування ним на визначених у кредитному договорі умовах.

Кредит надається строком на 30 днів з 23.11.2021 (строк кредитування) до 23.12.2021.

Пунктом 1.5.2 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 5100,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,70% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Розмір відсотків згідно з додатком №1 «Графік платежів» до цього договору встановлено в сумі 5100,00 грн.

Пунктом 2.3 Договору передбачено пролонгація кредиту.

Згідно п.2.3.1. Договору, позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.com.ua і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Пунктом 2.3.2 Договору визначено, що волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 Договору.

Разом з тим, в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи не містять доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до п.п.2.3.1.-2.3.1. Договору як і доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, передбачених п. 4.1. договору, а також відсутні відомості про часткову сплату заборгованості за кредитним договором.

В додатку №1 до кредитного договору №4858955 від 23.11.2021 «Графік платежів» вказано, що у випадку зміни будь-яких відомостей, зазначених у графіку розрахунку у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту, позичальник доручає Товариству самостійно оновити графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті позичальника.

Як вбачається із відомості про щоденні нарахування та погашення, відповідачці нараховувались проценти за користування кредитом в період з 23.11.2021 по 23.12.2021 відповідно до пункту 1.5.2. договору, а з 24.12.2021 по 21.02.2022 відповідно до пункту 1.6.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що нарахування відсотків за користування кредитом, починаючи з 24.12.2021, тобто після закінчення строку повернення кредиту, встановленого в пункті 1.3 договору про споживчий кредит та в Графіку платежів, є безпідставним, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припинилось після спливу визначеного договором строку кредитування.

Звертаючись до суду, підставою позову ТОВ «Діджи Фінанс» визначив саме несплату процентів за користування кредитом (згідно частини першої статті 1054 ЦК України), вимог про стягнення процентів на підставі частини другої статті 625 ЦК України, позивач не заявляв.

При цьому, суд не може погодитися з законністю нарахування та стягнення комісії, так як, вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Наведений висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №730/1100/15-ц, від 27 листопада 2019 року по справі №522/18855/16, від 19 лютого 2020 року по справі №756/8840/17-ц, які з огляду на вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевкладене, суд приходить до висновку про часкове задоволення позовних вимог, тому до стягнення з відповідачки на користь кредитора підлягає визначена сторонами кредитного договору №4858955 від 23.11.2021 заборгованість в загальному розмірі 15100,00 грн, яка складається із заборгованості за кредитом 10000,00 грн; заборгованості за відсотками в сумі 5100,00 грн.

Щодо вирішення витрат на правничу допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Правнича допомога позивачу, надана адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» в суді полягала в правовому аналізі обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача, складання позовної заяви (формування додатків до позовної заяви), на що адвокатом було витрачено 6 годин.

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Суд звертає увагу, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє особливої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є обгрунтованим.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Суд, врахувавши складність справи, ціну позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, наявність численної усталеної практики, часткове задоволення позову, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 5 140,43 гривень (16000*32,12766%).

Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Діджи Фінанс» при зверненні до суду із даним позовом сплатило судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 1 069,21 грн (3328,00 грн*32,12766%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,206,247,258-259,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Кредитним договором № 4858955 від 23.11.2021 року в розмірі 15 100,00 грн. (п`ятнадцять тисяч сто гривень 00 копійок)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 069,21 грн. (одна тисяча шістдесят дев`ять гривень 21 копійка) та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 140,43 грн. (п`ять тисяч сто сорок гривень 43 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", ЄДРПОУ 42640371, адреса місця знаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 6 , офіс 521.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Баруліна Т. Є.