Рішення № 139447026, 03.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 вересня 2026 року Справа № 520/13767/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сагайдак В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та стягнути на косить ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 354 грн. 25 коп. у день з 19.11.2020 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у загальній кількості днів 792 у сумі 280 566 грн. 00 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі.

Відповідач надав до суду відзив, з позовними вимогами не погоджується, просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Таким чином суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.

ОСОБА_1 , з 17.05.2017 по 17.05.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

15 квітня 2018 року видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_4 .

Проте, за період проходження служби Позивачу не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби.

Задовільнили позовні вимоги відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду 10 квітня 2025 р. Справа № 520/22318/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , зобов`язали військову частину нарахувати та виплатити індексації - різниці грошового забезпечення 4080,89 грн у місяць у загальній сумі 108 514,67 грн за період з 01.03.2018 по 18.05.2020 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Як вбачається з довідки «ПриватБанк» Відповідач 28.04.2026 виконав рішення суду та виплатив грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі - 106886 грн. 95 коп.

Позивачем подано заяву до Відповідача, щодо виплатити середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з наступного дня після виключення із списків особового складу по момент розрахунку 28.04.2026 (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, але відповідач повідомив про те, що підстав для нарахування відсутні.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, ч. 1 зазначеної статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, нормами ст. 116 та ст. 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Умовами застосування ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов`язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Однак судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/19307/24 Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 18.05.2020 по 18.11.2020 у сумі 79 727 (сімдесят дев`ять тисяч сімсот двадцять сім) грн. 20 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Вказане рішення набрало законної сили.

Отже, при задоволенні даного позову буде подвійне стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Суд зауважує, що відповідно до частин 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд зауважує, що за змістом положень ст. 117 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійного стягнення середнього заробітку викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18.

Так, Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 зазначив, що «положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату».

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, ураховуючи, що рішенням суду стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що фактично відповідача вже було притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із позивачем при його звільненні та розраховано середній заробіток за шість місяців з дати звільнення позивача, тому суд приходить до висновку, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Суд звертає увагу, що приписи ст. 61 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому підстави для повторного притягнення до відповідальності відсутні.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сагайдак В.В.