Ухвала суду № 139442663, 13.08.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/11910/26

Провадження №: 4-с/755/111/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2026 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Грищенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, стягувач: Акціонерне товариство «Сенс банк», державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

В С Т А Н О В И В:

28.07.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпровського районного суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, стягувач: Акціонерне товариство «Сенс банк», державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій заявниця просить скасувати арешти, накладені на все належне їй майно постановами державного виконавця від 04 травня 2012 року у виконавчому провадженні № 32497739 та від 25 липня 2014 року у виконавчому провадженні № 44168302.

Скаргу обґрунтовано тим, що заявниці стало відомо про наявність арештів на належному їй нерухомому майні після звернення її представника до органу державної виконавчої служби. Заявниця зазначає, що постановою державного виконавця Іллічівського міського управління юстиції від 04 травня 2012 року у виконавчому провадженні № 32497739 та постановою державного виконавця від 25 липня 2014 року у виконавчому провадженні № 44168302 було накладено арешт на її майно. З наданого Чорноморським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області листа від 07 липня 2026 року вбачається, що виконавчі провадження № 32497739 та № 44168302 перебували на виконанні з примусового виконання виконавчого листа № 2604/2757/2012, виданого 14 березня 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 814 848,81 грн та арбітражного збору у розмірі 8 520,87 грн. Згідно з указаним листом виконавче провадження № 32497739 завершено 31 жовтня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, а виконавче провадження № 44168302 завершено 29 грудня 2014 року на підставі пункту 9 частини першої статті 47 цього Закону. Також Чорноморським відділом державної виконавчої служби повідомлено, що матеріали зазначених виконавчих проваджень знищені після закінчення встановленого строку їх зберігання, у зв`язку з чим надати копії матеріалів виконавчих проваджень, постанов та виконавчого листа не вбачається можливим. Заявниця вважає, що оскільки виконавчі провадження завершені, а арешти з її майна не зняті, подальше існування таких арештів є безпідставним та порушує її право власності. Також у скарзі зазначено, що АТ «Укрсоцбанк» набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була предметом забезпечення відповідного зобов`язання, що, на думку заявниці, свідчить про припинення зобов`язань перед банком. На підтвердження цього заявниця посилається на лист АТ «Укрсоцбанк» від 23 липня 2019 року № 01753-13.1. Крім того, заявниця зазначає, що відомості про неї як про боржника відсутні в Єдиному реєстрі боржників, а виконавчі документи повторно до виконання не пред`являлись. Посилаючись на тривале існування арештів, відсутність чинних виконавчих проваджень та неможливість продовження примусового виконання судового рішення, заявниця вважає бездіяльність органу державної виконавчої служби неправомірною та просить скасувати арешти, накладені постановами державного виконавця від 04 травня 2012 року та 25 липня 2014 року.

31 липня 2026 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва прийнято скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, стягувач: Акціонерне товариство «Сенс банк», державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, та призначено скаргу до судового розгляду.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином відповідно до вимог процесуального законодавства.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 448 ЦПК України скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, предметом судового розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, є конкретне рішення, дія чи бездіяльність державного виконавця, якими, на думку заявника, порушено його права чи свободи.

При цьому відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Таким чином, саме на заявницю покладається обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу скарги, зокрема факт вчинення державним виконавцем оскаржуваної бездіяльності, порушення такою бездіяльністю її прав та наявність підстав для зобов`язання органу державної виконавчої служби усунути відповідне порушення.

Судом встановлено, що виконавчі провадження № 32497739 та № 44168302 дійсно перебували на виконанні у державній виконавчій службі та були завершені у 2013 та 2014 роках відповідно.

Разом з тим, наведені обставини самі по собі не свідчать про наявність на час звернення до суду конкретної бездіяльності державного виконавця щодо розгляду питання про зняття арештів з майна заявниці.

Як убачається з матеріалів скарги, до неї долучено лист Чорноморського відділу державної виконавчої служби від 07 липня 2026 року, яким заявниці фактично надано інформацію щодо виконавчих проваджень № 32497739 та № 44168302, їх завершення та знищення матеріалів після закінчення строку їх зберігання.

При цьому копії адвокатського запиту від 06 липня 2026 року, на який надано зазначену відповідь, до матеріалів скарги не долучено.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити зміст звернення, на яке Чорноморським відділом державної виконавчої служби надано лист від 07 липня 2026 року, зокрема, чи містило таке звернення вимогу про зняття арештів, накладених постановами державного виконавця від 04 травня 2012 року у виконавчому провадженні № 32497739 та від 25 липня 2014 року у виконавчому провадженні № 44168302.

Водночас сам лист Чорноморського відділу державної виконавчої служби від 07 липня 2026 року не містить рішення про відмову у знятті зазначених арештів, не містить висновку про відсутність підстав для їх зняття та не свідчить про те, що державним виконавцем залишено без розгляду заяву про зняття арешту.

Зазначений лист за своїм змістом є відповіддю на звернення щодо надання інформації про виконавчі провадження та не може сам по собі свідчити про допущення державним виконавцем бездіяльності щодо незняття арешту з майна боржника.

Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, розглядаючи питання щодо незняття арешту з майна після повернення виконавчого документа, виходив із того, що особа звернулась до органу державної виконавчої служби із заявою про закриття виконавчого провадження та зняття арешту, після чого отримала відмову, що стало підставою для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.

Отже, предметом судового контролю в порядку, передбаченому статтями 447-453 ЦПК України, є конкретне рішення, дія чи бездіяльність державного виконавця, якими порушено права заявника, а тому заявник має довести обставини, які свідчать про вчинення відповідної бездіяльності.

У даній справі копії адвокатського запиту від 06 липня 2026 року, на який Чорноморським відділом державної виконавчої служби надано лист від 07 липня 2026 року, до матеріалів справи не долучено. Відтак, суд не має можливості встановити зміст зазначеного звернення та, зокрема, чи містило воно вимогу про зняття арештів, накладених постановами державного виконавця від 04 травня 2012 року та 25 липня 2014 року.

При цьому матеріали справи не містять інших доказів звернення ОСОБА_1 або її представника до органу державної виконавчої служби із вимогою про зняття зазначених арештів, а також доказів відмови державного виконавця у задоволенні такої вимоги чи невчинення ним відповідних дій за результатами її розгляду.

Сам факт тривалого існування арешту на майно, накладеного в межах завершених виконавчих проваджень, не може ототожнюватися з фактом бездіяльності конкретного державного виконавця на час розгляду скарги та сам по собі не є достатнім доказом саме оскаржуваної бездіяльності.

Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 932/5808/25 зазначив, що арешт майна боржника є похідним заходом примусового виконання судового рішення та не може існувати автономно і безстроково за відсутності відкритого виконавчого провадження або реальної можливості виконання рішення. Верховний Суд також виходив із можливості захисту права боржника шляхом подання скарги на бездіяльність державного виконавця.

Разом із тим наведені висновки Верховного Суду не звільняють заявницю від обов`язку довести саме ту бездіяльність державного виконавця, яка є предметом її скарги.

У справі, що розглядається, суд не встановив факту звернення ОСОБА_1 або її представника до Чорноморського відділу державної виконавчої служби з належно сформульованою вимогою про зняття арештів, накладених постановами від 04 травня 2012 року та 25 липня 2014 року, а також факту відмови державного виконавця у задоволенні такої вимоги чи невчинення ним передбачених законом дій за результатами її розгляду.

Посилання заявниці на припинення її зобов`язань перед ПАТ «Укрсоцбанк», набуття банком права власності на квартиру, відсутність відомостей про неї в Єдиному реєстрі боржників та непред`явлення виконавчого документа до виконання повторно також не змінюють зазначеного висновку.

Наведені обставини можуть мати значення для вирішення питання щодо наявності правових підстав для подальшого існування відповідних обтяжень, однак самі по собі не підтверджують факту оскаржуваної бездіяльності державного виконавця, яка відповідно до статей 447, 448 ЦПК України є предметом судового контролю в межах поданої скарги.

При цьому суд не надає оцінки доводам заявниці щодо припинення основного зобов`язання як самостійній підставі для зняття арештів, оскільки за відсутності доведеного факту оскаржуваної бездіяльності такі доводи не можуть бути підставою для задоволення скарги, поданої в порядку розділу VII ЦПК України.

Також суд враховує, що вимога заявниці сформульована як вимога про безпосереднє скасування арештів, накладених постановами державного виконавця, тоді як за змістом статті 451 ЦПК України за результатами розгляду обґрунтованої скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу усунути порушення.

У цій справі, з огляду на недоведеність самого факту оскаржуваної бездіяльності, відсутні передбачені статтею 451 ЦПК України підстави для покладення на орган державної виконавчої служби обов`язку щодо вчинення відповідних дій.

При цьому суд не вважає визначальним для вирішення цієї скарги питання про те, чи зазначено заявницею конкретні об`єкти нерухомого майна, на які поширюється арешт.

Як убачається з матеріалів скарги, заявниця посилається на конкретні постанови про арешт майна та конкретні виконавчі провадження, у межах яких такі постанови винесені. Тому відмова у задоволенні скарги зумовлена не лише формулюванням щодо «всього майна», а насамперед недоведеністю наявності оскаржуваної бездіяльності державного виконавця.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявницею не доведено порушення її прав саме рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця, які можуть бути предметом судового контролю в порядку статей 447-453 ЦПК України.

За таких обставин у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 13, 76-81, 259-261, 447-453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, стягувач: Акціонерне товариство «Сенс банк», державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 03.09.2026 року.

Суддя: І.В.Коваленко