Ухвала суду № 139442598, 01.09.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13900/25

Провадження №: 2-др/755/106/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку письмового провадження, без виклику сторін, заяву представника відповідача про здійснення розподілу судових витрат у цивільній справі №755/13900/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, -

у с т а н о в и в:

В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа №755/13900/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Ухвалою суду від 08.07.2026 року провадження у справі закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

22.07.2026 року до суду надійшла заява представника відповідача про здійснення розподілу судових витрат в порядку ст. 142 ЦПК України, у якій представник просить стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати пов`язані з наданням правничої допомоги в сумі 13700,00 грн., та витрати на здійснення перекладу документів в сумі 9600,00 грн.

Вимоги заяви мотивовано тим, що ураховуючи положення ч.ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України відповідач вважає за необхідне заявити клопотання про розподіл судових витрат. Представник вказує, що вимоги про компенсацію судових витрат у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити внаслідок необґрунтованих дій позивача. На думку відповідача такі необґрунтовані дії мали місце з боку позивача, і ці дії призвели до здійснення відповідачем судових витрат. Так, позивач достеменно знав, що його діти вже тривалий час (більшу частину свого життя) проживають у Великій Британії, маючи відповідні документи на проживання у цій країні. З приводу права на проживання у Великій Британії усіх членів сім`ї Хмелярських у клопотанні про закриття провадження наведені відповідні підтверджуючі документи та надані їх копії з перекладом та нотаріальним засвідченням вірності перекладу, зокрема: це листи на в`їзд у Сполучене Королівство, посвідки на проживання до 31.12.2024р.; посвідки на проживання по 23.03.2027р., актовий запис серії ВСХ № 011493 від 19 грудня 2024 року про народження у Великій Британії наймолодшої дитини. Також позивач достеменно знав, що його діти навчаються у навчальних закладах Великої Британії та фактично інтегровані у соціальне середовище у цій країні. З приводу навчання дітей у Великій Британії у клопотанні про закриття провадження наведені відповідні підтверджуючі документи та надані їх копії з перекладом та нотаріальним засвідченням вірності перекладу, зокрема: лист Начальної єврейської школи «Воль Ілфорд», річний звіт за 2023/2024 роки щодо ОСОБА_3 , звіт на липень 2025 року щодо ОСОБА_3 , звіт на липень 2025 року щодо ОСОБА_4 . Крім того, позивач достеменно знав, що його діти перебувають на медичному обліку та отримують медичну допомогу у медичних закладах Великої Британії. З приводу отримання медичних послуг дітьми у Великій Британії у клопотанні про закриття провадження наведені відповідні підтверджуючі документи та надані їх копії з перекладом та нотаріальним засвідченням вірності перекладу, зокрема: лист команди медичних відвідувачів у «Льюїшам енд Грінвіч від 12.07.2023р., лист клініки «Чалфонт» від 02.05.2025р., лист підтвердження реєстрації Національної служби охорони здоров`я Англії про реєстрацію 20.11.2024р. Емілі Хмелярської у лікаря загальної практики в медичному закладі «THE WILLOWS PRACTICE (F86057). Тому позивач усвідомлював, що спірні питання щодо виховання та участі у спілкуванні з дітьми можуть вирішуватися судовими органами у Великій Британії. За таких обставин саме ОСОБА_1 11 червня 2025 року звернувся до суду у Великій Британії (Сімейний суд ОСОБА_5 ) з позовом до ОСОБА_2 , у якому зазначив наступні вимоги у відношенні дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : : 1) Наказ (и) щодо порядку визначення місця проживання та спілкування з дитиною - Визначити, з ким і коли діти проживатимуть; - Визначити, скільки часу вони проводитимуть з кожним із батьків. 2) Наказ (и) про заборону вчинення певних дій: Зміна їхніх імен або прізвища; Вивезення дітей на відпочинок; Переміщення дітей до іншого регіону Англії та Уельсу; Переміщення дітей за межі Англії та Уельсу (включаючи Шотландію та Північну Ірландію). Дана обставина підтверджується матеріалами судової справи №ZW25P00847, що перебуває у провадженні зазначеного Сімейного суду ОСОБА_5 (копії цих матеріалів з нотаріальним засвідченням вірності перекладу містяться в матеріалах справи № 755/13900/25). Однак, не зважаючи на те, що питання стосовно виховання та участі у спілкуванні з дітьми за позовом ОСОБА_1 вже були 11 червня 2025 року прийняті до розгляду судовими органами у Великій Британії, він додатково 23 липня 2025 року звертається фактично з аналогічним позовом до Дніпровського районного суду м. Києва. Такі дії ОСОБА_1 є нічим іншим як зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 44 ЦПК України. Необґрунтовано звернувшись до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, позивач фактично змусив відповідачку здійснити витрати на правову допомогу, на переклад документів та їх нотаріальне засвідчення в рамках судової справи №755/13900/25. На сторінках 19-20 відзиву на позовну заяву наведена інформація щодо витрат на професійну правничу допомогу, а також надані відповідні підтверджуючі документи таких витрат. Загальний розмір витрат на правничу допомогу склав 13700,00 грн., у підтвердження чого до суду надані відповідні докази: 1) договір про надання правової допомоги (юридичних) послуг від 09.05.2025р.; 2) ордер серії ВІ №1323152 від 04.08.2025р.; 3) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю 1463 від 25 березня 2015 року; 4) витяг з Єдиного реєстру адвокатів України серії ВІ № 000351. 5) додаткова угода № 6 від 08.08.2025р. до договору про надання правової допомоги (юридичних) послуг від 09.05.2025р.; 6) довідка від 08.08.2025р. у підтвердження отримання грошових коштів від клієнта; 7) акт приймання-передачі наданих послуг від 08.08.2025р. На сторінці 20 відзиву на позовну заяву наведена інформація щодо витрат на переклад документів, а також надані відповідні підтверджуючі документи таких витрат. Зокрема, відповідачкою були понесені витрати на переклад документів з англійської мови на українську у розмірі 6000,00 грн. Так, було здійснено переклад наступних документів: матеріали судової прави №ED25F00184 щодо домашнього насильства з боку ОСОБА_1 (Велика Британія). Переклад даної судової справи міститься в матеріалах судової справи №755/13900/25 (додаток 5 до відзиву); судовий наказ про заборону на переслідування / домагання (Non-Molestation Order від 04.07.2025р. (Велика Британія). Переклад даного судового наказу міститься в матеріалах судової справи №755/13900/25 (додаток 6 до відзиву). Замовлення послуг перекладача, здійснення їх оплати (ФОП ОСОБА_9 ), а також факт надання цих послуг підтверджується додатковою угодою №6 від 08.08.2025р. до договору про надання правової допомоги (юридичних) послуг від 09.05.2025р.; платіжною інструкцією № 9387-1335-2258-2612 від 07.08.2025р. та актом прийому-передачі наданих послуг від 06.08.2025р. Відповідачка також понесла витрати на переклад наступних документів: посвідка на проживання № НОМЕР_1 у Великій Британії з 16.08.2022р. до 31.12.2024р. щодо ОСОБА_2 ; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 23 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року щодо ОСОБА_2 ; посвідка на проживання № НОМЕР_2 у Великій Британії з 16.08.2022р. до 31.12.2024р. щодо ОСОБА_10 ; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 24 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року щодо ОСОБА_10 ; посвідка на проживання № НОМЕР_3 у Великій Британії з 16.08.2022р. до 31.12.2024р. щодо ОСОБА_11 ; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 24 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року щодо ОСОБА_11 ; посвідка на проживання (дозвіл на продовження перебування для громадян України) з 24 вересня 2025 року по 23 березня 2027 року щодо ОСОБА_12 ; посвідка на проживання № НОМЕР_4 у Великій Британії з 02.09.2022р. до 31.12.2024р. щодо ОСОБА_1 ; лист Начальної єврейської школи «Воль Ілфорд»; річний звіт за 2023/2024 роки щодо ОСОБА_3 ; звіт за липень 2025 року щодо Софії Хмелярської; звіт за липень 2025 року щодо ОСОБА_4 ; лист команди медичних відвідувачів у «Льюїшам енд Грінвіч» від 12.07.2023р.; лист клініки «Чалфонт» від 02.05.2025р.; лист підтвердження реєстрації Національної служби охорони здоров`я Англії про реєстрацію 20.11.2024р.; матеріали судової справи №ZW25P00847, що перебуває у провадженні суду у Великій Британії. Зокрема, відповідачкою були понесені витрати на переклад вказаних вище документів з англійської мови на українську у розмірі 3600,00 грн. Здійснення оплати послуг перекладача (ФОП ОСОБА_9 ) підтверджується рахунком №103 від 25 травня 2026 року та платіжною інструкцією №T977-54M8 XM56-B0XE від 28.05.2026. Всього витрати на переклад склали 9600,00 грн. (6000,00 грн. + 3 600,00 грн.). Отже, всього ОСОБА_2 було понесено витрати на суму 23300,00 грн.

Положеннями ст. 270 ЦПК України передбачено можливість розгляду питання про судові витрати без повідомлення учасників справи, тож ураховуючи положення ч. 3 ст. 270 ЦПК України, суд вирішив розглянути заяву представника відповідача про здійснення розподілу судових витрат у цивільній справі №755/13900/25 без повідомлення учасників справи, оскільки не вбачає необхідності виклику сторін та/або їх представників в судове засідання.

Суд, вивчивши заяву представника відповідача про розподіл судових витрат та додатки до неї, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що заява не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 23.07.2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Ухвалою суду від 28.07.2025 року відкрите провадження у справі і призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

08.08.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в межах якого стороною відповідача не було заявлене клопотання про закриття провадження у справі, відповідачка заперечувала проти позову та просила визначити позивачу інші способи і порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Також до відзиву на позовну заяву були долучені клопотання про витребування доказів і про виклик позивача до суду для надання особистих пояснень.

13.08.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що сторона позивача підтримувала раніше заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

У подальшому (12.08.2025 року) представником відповідача було подане клопотання про приєднання доказів порушення позивачем законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

18.08.2025 року представником відповідача було подані до суду заперечення на відповідь.

24.09.2025 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про направлення справи до Верховного Суду для визначення підсудності справи посилаючись на те, що сторони у справі є громадянами України, але проживають за межами України.

Саме за відповідним клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 24.09.2025 року справу було направлено до Верховного Суду для визначення підсудності на підставі положень ст. 29 ЦПК України.

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 08.10.2025 року у визначенні підсудності справи було відмовлено із посиланням на те, що сторони у справі є громадянами України, мають зареєстроване місце проживання в Україні. В постанові зазначено, що у заявах по суті справи сторони зазначають, що вони наразі проживають в Великій Британії, однак належні докази проживання за межами України в справі відсутні, а тимчасове перебування громадян України за межами України не є підставою для визначення підсудності судових справ за їх участю Верховним Судом.

Надалі представник відповідача 09.03.2026 року звертався до суду з клопотанням про залишення власних клопотань про витребування доказів від поліції Великої Британії та ІНФОРМАЦІЯ_4 без розгляду, оскільки потреба у їх розгляді для сторони відповідача відпала.

Ухвалою суду від 16.04.2026 року за клопотанням сторони відповідача від медичних установ було витребувано докази щодо стану здоров`я позивача.

Отже, убачається, що справа №755/13900/25 розглядалась в загальному порядку, учасники справи подавали до суду заяви по суті справи та з процесуальних питань, відповідач не заперечував проживання сторін за межами України та з цього приводу навіть звертався до суду з клопотанням про направлення справи до Верховного Суду для визначення підсудності. При цьому, увесь цей час сторона відповідача не ставила питання про необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку із тим, що за обставинами справи саме судові органи Великої Британії мають юрисдикцію для вирішенні спору щодо права на спілкування з дітьми.

Лише зі спливом десяти місяців перебування справи в провадженні суду, а саме 27.05.2026 року, представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України через наявність звичайного місця проживання дітей та їх батьків у Великій Британії. Також представник відповідача вважав, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, адже до звернення з відповідним позовом до Дніпровського районного суду м. Києва, позивач звернувся до суду Великої Британії з аналогічним позовом.

Суд, вивчивши зміст клопотання сторони відповідача про закриття провадження у справі, проаналізувавши додані до клопотання докази та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення відповідного клопотання та своєю ухвалою від 08.07.2026 року закрив провадження у справі на підстав п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі суд констатував, що у цій справі судом встановлено, що сторони у справі та їх спільні діти як на час відкриття провадження у справі, так і на теперішній час проживають у Великій Британії і «звичайним місцем проживання дітей» Софії, Матвія та Емілі є територія Великої Британії, що слідує також із факту наявності на розгляді суду Великої Британії судової справи №ZW25P00847 за позовом Івана Хмелярського до Інни Хмелярської (тобто суд Великої Британії визнав власну юрисдикцію щодо цього спору), а тому провадження у справі має бути закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства національними судами України.

В ухвалі від 08.07.2026 року суд також зазначив: «Ураховуючи положення п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2024 року в справі №489/2860/22, із матеріалів справи, що розглядається убачається, що в провадженні суду Великої Британії є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Водночас, на переконання суду, вирішити питання про залишення позову без розгляду можливо лише у разі якщо на відповідний спір розповсюджується юрисдикція Дніпровського районного суду м. Києва, а тому першочергово слід вирішити питання чи підлягає спір взагалі розгляду в порядку цивільного судочинства національними судами України (Дніпровським районним судом м. Києва)».

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 142 ЦПК України передбачений порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, ЦПК України надає право відповідачу заявити вимоги про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, у разі доведення необґрунтованості дій позивача.

Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу, а сам по собі факт закриття провадження у справі не є безумовною підставою компенсації понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Системний аналіз наведених норм ст.ст. 141, 142 ЦПК України дає підстави вважати, що у разі закриття провадження у справі вимоги відповідача про компенсацію здійснених ним витрат підлягають задоволенню у разі необґрунтованих дій позивача, або у випадках зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправомірних дій сторони.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, яке само по собі не підтверджує наявність необґрунтованих дій позивача.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18.

Термін «необґрунтовані дії позивача», використаний у частині 5 статті 142 ЦПК України як підстава для компенсації відповідачу понесених ним витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, не має легального визначення в самому Кодексі. Його зміст формується переважно через судову практику, зокрема, висновки Верховного Суду.

Згідно з тлумаченнями, наданими судовою практикою, «необґрунтовані дії позивача» передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для стягнення здійснених відповідачем витрат, відповідачу необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали. До таких дій можуть належати: пред`явлення позивачем завідомо необґрунтованого позову; систематична протидія позивача правильному та швидкому вирішенню спору; наявність у недобросовісного позивача протиправної мети - ущемлення прав та інтересів відповідача; умисний характер дій позивача та ступінь його вини, підтверджені відповідними доказами.

Слід зазначити, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №922/2017/17).

Отже, «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі №925/1372/21, від 11 травня 2023 року в справі №921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі №924/341/22, від 14 травня 2024 року в cправі №916/3278/21, від 25 квітня 2024 року в справі №903/1079/23.

Особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.

При цьому, як зазначалося вище, звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі №148/312/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі №753/1625/21.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Підстав для констатування факту необґрунтованості дій позивача у зв`язку із зверненням до суду не встановлено. Процесуальні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.

Суд першої інстанції не встановлював зловживання процесуальними правами з боку позивача, не застосовував до нього будь-яких заходів у зв`язку із зловживанням правами та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановивши, що сторони у справі та їх спільні діти як на час відкриття провадження у справі, так і на час вирішення відповідного клопотання сторони відповідача проживають у Великій Британії і «звичайним місцем проживання дітей» Софії, Матвія та Емілі є територія Великої Британії. При цьому, суд виходив із норм міжнародних Конвенцій.

Позивач не приховував від суду обставин проживання сторін та дітей за межами України. Саме у зв`язку із такими обставинами, і саме стороною позивача було ініційоване питання про передачу справи до Верховного Суду для визначення підсудності.

Суд звертає увагу, що сторона відповідача протягом тривалого часу розгляду справи не ініціювала питання про закриття провадження у справі через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства національними судами України.

Зазначене вказує на те, що питання закриття провадження у справі з відповідної підстави є складним, а судова практика не розвинута. Тільки з початком повномасштабної агресії рф міжнародні Конвенції щодо компетенції суду іншої держави на спори, що виникають між громадянами України почали застосовуватись більш активно в судовій практиці.

Звернення позивача до національного суду України із позовом про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, ураховуючи, що обидві сторони є громадянами України та мають зареєстроване місце проживання в Україні, не можна поставити в провину позивачу і визнати його дії необґрунтованими.

Суд відкрив провадження у цій справі прийшовши до висновку про підсудність справи Дніпровському районному суду м. Києва за правилами загальної підсудності і лише після заявлення стороною відповідача клопотання про закриття провадження у справі, надання додаткових доказів, суд застосував положення міжнародного законодавства для визначення дійсно компетентного суду з вирішення спору.

Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.

Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Закриваючи провадження у справі, суд не досліджував питання про можливість залишення позову без розгляду з підстав наявності на розгляді іншого суду аналогічної позовної заяви уважаючи, що таке питання може бути вирішене лише у разі якщо Дніпровський районний суд м. Києва є компетентним судом для розгляду позовної заяви по суті.

Водночас, за обставинами цієї справи суд не вбачає зловживання правом сторони позивача подання до суду України та до суду Великої Британії позову щодо визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дітей, адже сторони є громадянами України, мають зареєстроване місце проживання в Україні, натомість фактично діти та їх батьки тривалий час проживають за межами України, тобто маючи намір захисти свої батьківські права позивач опинився в ситуації невизначеності щодо підсудності спору і судом не встановлено навмисного та свідомого бажання позивача отримати два судові рішення з одного й того самого питання для їх використання на одній і тій самій території, тобто як в Україні, так і у Великій Британії.

З огляду на обставини справи, доводи заяви про компенсацію судових витрат, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для покладення на позивача компенсації судових витрат понесених відповідачем на підставі ч.ч. 5, 6 ст.142 ЦПК України, оскільки необґрунтованості дій сторони позивача та/або зловживання нею своїми правами не доведено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 13, 44, 81, 133, 141, 142, 270, 353-355 ЦПК України, ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви представника відповідача про здійснення розподілу судових витрат у цивільній справі №755/13900/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали складений та підписаний суддею 01.09.2026 року.

Суддя