Рішення № 139442555, 23.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/20823/24

Провадження №: 2/755/2040/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретарів судових засідань Грищенко С.В., Назаровій І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Гордов М.М.,

представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Коваль В.Б.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Дніпровська районна в м.Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», ОСОБА_2 про встановлення сервітуту, -

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

22.11.2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Крат Юлію Михайлівну, за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи: Дніпровська районна в м.Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», ОСОБА_2 про встановлення сервітуту.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд:

«Встановити позивачеві, ОСОБА_1 , безстроковий безоплатний сервітут на користування приміщенням підвалу №1-9 групи приміщень №39 (площею 128,5 кв.м.), яке входить до складу нежитлового приміщення, в літ. «А», загальною площею 170.2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на право безперешкодного входу до приміщення з метою обслуговування теплового пункту, вузла обліку теплової енергії, теплотраси, в тому числі для перевірки стану теплових мереж, проведення регламентних ремонтних чи аварійних робіт, контролю стану теплових мереж під час гідравлічних іспитів загальноміської системи опалення, промивки, опресовки та інших заходів по підготовці системи до опалювального сезону, зняття показів з приладів обліку теплової енергії та вчинення інших необхідних дій, які забезпечують працездатність системи опалення нежитлових приміщень №№ 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А) будинку АДРЕСА_1 (після перейменування - ОСОБА_3 ).»

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коваленко І.В.

09.12.2024 року, згідно ч. 7 ст. 187 ЦПК України, з відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА надійшла інформація про вибуття ОСОБА_2 з зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 29.12.2023 року, причина: повідомлення про зняття з реєстрації місця проживання.

13.12.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву залишено без руху.

24.12.2024 року (вх.№70790 від 25.12.2024 року) на виконання вимог ухвали суду від 13.12.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Крат Ю.М. через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про усунення недоліків.

26.12.2024 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

23.01.2025 року (вх.№4172) представник третьої особи Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації - Дещенко О.М. подав до суду письмові пояснення на позовну заяву. У поясненнях представник третьої особи виклав свої міркування по суті предмету позову та просив суд ухвалити рішення згідно норм чинного законодавства України на підставі наявних в матеріалах справи документах, а також слухати справу без участі представника Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації.

11.02.2025 року у зв`язку з першою неявкою відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд справи, підготовче засідання відкладено до 13.03.2025 року на 15 год. 00 хв.

13.03.2025 року з метою непорушення прав третьої особи ОСОБА_2 , в судовому засіданні оголошено перерву та надано можливість ознайомитись з матеріалами справи до 01.05.2025 року на 16 год. 00 хв.

01.05.2025 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Гордов М.М. підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові, а також додаткових доказів, поданих до суду.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.

Уповноважені представники третіх осіб - Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки не повідомили.

У судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 та її представник - адвокат Коваль В.Б. заперечували проти позову через його необґрунтованість, просили відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 25.09.2025 року.

Доводи позову

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона є власником нежитлових приміщень: приміщення 10 (в літ. А), приміщення 10-1 (в літ. А), приміщення 10-2 (в літ. А), приміщення 10-3 (в літ. А), приміщення 10-4 (в літ. А), що розташовані по АДРЕСА_1 . Загальна площа цих приміщень складає 374,6 кв.м. (разом раніше до реконструкції - нежиле приміщення № 10 (в літ. А)). Право власності позивача підтверджується Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 17.08.2021 р., зареєстрованим в реєстрі за № 2450, Витягом з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ щодо реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта реєстраційний номер: КВ101230328581 від 10.04.2023, Витягами з Державного реєстру речових прав (додаються).

Вказані нежитлові приміщення опалюються тепловим пунктом, який розміщений у сусідньому приміщенні підвалу № 1-9 групи приміщень №39 (площею 128,5 кв.м.).

За територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, в літ. «А», загальною площею 170.2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення підвалу № 1-9 групи приміщень №39 (площею 128,5 кв.м.) та приміщення I-го поверху № 1-5 групи приміщень №38 (площею 41,7 кв.м.)).

Нежиле приміщення підвалу, що належить Відповідачеві, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Комунікації гарячого та теплового водопостачання йдуть до цих приміщень з нежитлового приміщення (підвалу) загальною площею 128,50 кв. м. В ході комісійного обстеження зазначеного об`єкту співробітниками балансоутримувача встановлено розміщення в одній із кімнат комунальної власності теплопункту, який надає теплопостачання до вказаних приміщень.

Як зазначено у листі ТОВ «Євро-реконструкція» від 03.07.2024 № 20.2/5-18/1614 приєднання нежитлових приміщень загальною площею 374,6 кв.м. до теплових мереж із встановленням окремого вузла обліку споживання теплової енергії у тепловому пункті (розташованому у нежитловому приміщенні (підвал) загальною площею 128,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ) було здійснено у відповідності до чинного законодавства на підставі таких документів: 1. Технічних умов № 04/408 від 13.08.2003, виданих ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «УКР КАН ПАУЕР» (АК «Дарницька ТЕЦ»); 2. Проекту приєднання до теплових мереж та встановлення вузла обліку теплової енергії, виготовленого ПП «Аква Україна»; 3. Акту № 3102 від 20.11.2003 допуску в експлуатацію тепловикористовуючих установок, виданого територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та м. Києву; 4. Акту № 299/03 від 26.11.2003 допуску на постійну експлуатацію тепловикористовуючих установок (нових і реконструйованих) і теплових мереж Державним енергетичним наглядом по м. Києву НЕК Укренерго Міністерства палива та енергетики України.

Додатком № 1 до Договору №420649 від 14.11.2022, укладеного між ТОВ «ЄвроРеконструкція» та позивачем, ОСОБА_4 , визначено схему теплотраси, яка знаходиться на балансі позивача.

Позивач вказує, що належні їй на праві власності приміщення оснащені окремим (власним) вузлом комерційного обліку споживання теплової енергії, які вона зобов`язана утримувати, обслуговувати, готувати до опалювального сезону, слідкувати за системою під час гідравлічних іспитів міської мережі, тощо. Такий обов`язок покладений на неї постачальником теплової енергії згідно Договору №420649 від 14.11.2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та постачальником теплової енергії у вигляді гарячої води ТОВ Єврореконструкція».

У разі невиконання ОСОБА_1 вказаних обов`язків енергопостачальна організація має право припинити постачання теплової енергії на об`єкти споживача ОСОБА_1 та розірвати договір в односторонньому порядку.

Таким чином, забезпечення можливості належного обслуговування вузла обліку та іншого обладнання теплового пункту, а також труб опалення, розташованих у приміщенні підвалу №39 є однією з ключових умов надання послуги опалення, а доступ до приміщення підвалу, де розташований тепловий пункт, є необхідною умовою для забезпечення нормальної експлуатації та використання належних позивачеві нежитлових приміщень. Відсутність доступу до теплового пункту створить значні перешкоди для використання позивачем свого майна за призначенням, оскільки без відповідного теплопостачання функціонування нежитлового приміщення суттєво ускладнюється або навіть стає неможливим.

Також відповідно до договору №1481 від 15.09.2021, укладеного між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» та позивачем, на позивача покладено обов`язок, зокрема, щодо своєчасного інформування виконавця про виявлення несправностей в інженерних мережах, конструктивних елементах належного йому приміщення, забезпечення безперешкодного доступу представників Виконавця до мережі, арматури та розподільних систем, своєчасної підготовки нежитлового приміщення та технічного обладнання до експлуатації в осінньозимовий період.

Посилаючись на зміст відповіді Департаменту комунальної власності м. Києва, позивач стверджує, що власником та балансоутримувачем нежитлового приміщення (підвалу) площею 128,5 кв.м. проводяться організаційні заходи щодо приватизації цього об`єкту нерухомого майна, що у подальшому може позбавити позивача будь-якої можливості виконувати свої прямі обов`язки відносно теплового пункту, теплотраси, вузла обліку теплової енергії. Так, зокрема, у листі від 24.05.2024 зазначено, що 08.05.2024 надійшло звернення від ФОП ОСОБА_5 (третя особа 3) щодо включення нежитлового приміщення (у якому розташований тепловий пункт позивача) площею 128,5 кв.м. до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 на даний момент є орендарем нежитлового приміщення, у якому розташований тепловий пункт, та наразі вживає заходи щодо його приватизації. Враховуючи, що майбутнє рішення суду у цій справі може безпосередньо вплинути на її права та обов`язки як орендаря та потенційного власника приміщення, її участь у процесі у якості третьої особи є доцільною і обґрунтованою. Така участь дозволить їй реалізувати своє право на захист та забезпечити можливість висловити свою позицію з приводу обставин, що можуть зачіпати її інтереси, а також уникнути подальших спорів, пов`язаних з рішенням суду, яке може вплинути на її правове становище.

У зв`язку із зазначеним, наявність можливості доступу до підвалу зможе задовольнити потреби позивача як заінтересованої особи для ефективного використання належного майна (теплового пункту, вузла обліку тощо), які були облаштовані ще задовго до набуття позивачем нерухомого майна у власність. Вказані потреби не можуть бути задоволені у будь-який інший спосіб, що й обумовлює звернення позивача до власника та балансоутримувача нерухомого майна, де розміщений тепловий пункт. Без закріплення за позивачем можливості користуватись підвальним приміщенням для вказаних вище цілей, нормальне функціонування належних позивачеві нежитлових приміщень та їх використання за цільовим призначенням буде неможливим.

За таких обставин, нормальне функціонування нежитлових приміщень, які належить позивачеві, неможливе без доступу до приміщення підвалу № 1-9 групи приміщень № 39 (площею 128,5 кв.м.), що розташований у будинку АДРЕСА_1 , належного відповідачу, оскільки саме у приміщенні відповідача розміщений тепловий пункт позивача.

Доступ до цього приміщення є критично важливим для підтримання належного рівня комунальних послуг, зокрема опалення, а також для можливості оперативного реагування на будь-які технічні несправності, пов`язані з роботою теплового пункту. Відсутність доступу до теплового пункту створить значні перешкоди для використання позивачем свого майна за призначенням, оскільки без відповідного теплопостачання функціонування нежитлового приміщення суттєво ускладнюється або навіть стає неможливим. Тому доступ позивача до суміжного приміщення, що належить відповідачу, є необхідною умовою для забезпечення нормальної експлуатації та використання належних позивачеві нежитлових приміщень.

Зазначає, що забезпечення можливості належного обслуговування приміщень є однією з ключових умов їх експлуатації. Позивач вважає, що тільки сервітут може гарантувати їй безперешкодний доступ до теплового пункту для проведення необхідних робіт з технічного обслуговування та ремонту, що критично важливо для підтримки приміщень позивача в належному стані.

На думку позивача, єдиним способом забезпечити доступ до теплового пункту, розташованого в сусідньому приміщенні, яке належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, є встановлення сервітуту. Тепловий пункт має критичне значення для підтримки належного температурного режиму, який забезпечує дотримання санітарних норм і умов, необхідних для функціонального використання нежитлових приміщень

Окрім того, в обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на судову будівельно-технічну експертизу № 10 СЕБТ/24 від 18.11.2024 року, за результатами проведення якої зроблені наступні висновки: «1. Вузол розподільного обліку теплової енергії (індивідуальний тепловий пункт) нежитлових приміщень 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А), наявність якого передбачається п. 6.2 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» та вимагається п. 2 ст. 4 Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», розміщений в приміщенні підвалу № 1-9 групи приміщень № 39 (площею 128,5 кв. м.), що відповідає п. 7.30 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» та встановлений на підставі: · Проекту приєднання до теплових мереж та встановлення вузла обліку теплової енергії, виготовленого ПП «АКВА Україна» (ЄДРПОУ 31305690) на замовлення Всеукраїнського громадського об`єднання «Правозахист» за адресою: м. Київ, вул. Бажова, 12; · Технічних умов № 04/408 від 13.08.2003 виданих ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «УКРКАНПАУЕР» (АК «Дарницька ТЕЦ»); · Акту № 3102 від 20.11.2003 допуску в експлуатацію тепловикористовуючих установок, виданого територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та місту Києву;

є невід`ємними поліпшеннями нежитлових приміщень 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А), розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 .

2. З метою забезпечення працездатності системи опалення нежитлових приміщень 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А), що належать ОСОБА_1 , нормативно необхідно проведення комплексу заходів, в тому числі щодо теплового пункту (ІТП), передбачених Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства житлово-комунального господарства України від 10.12.2008 № 620/378 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 31.12.2008 за № 1310/16001, проведення яких є технічно неможливим без доступу до обладнання та устаткування, яке встановлено в приміщенні підвалу № 1-9 групи приміщень № 39 (площею 128,5 кв. м.) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .»

Посилаючись на висновки експерта, позивач стверджує, фізичне розташування теплового пункту у приміщенні, що належить на праві власності відповідачу, віднесення такого теплового пункту до невід`ємного поліпшення позивача, наявність законодавчих вимог до безпеки та технічного обслуговування інженерних систем вимагають постійного доступу до теплового пункту для проведення регламентних чи аварійних робіт.

На думку позивача, єдиним можливим і доцільним способом забезпечення належного обслуговування теплового пункту та експлуатації належного позивачеві нерухомого майна є встановлення сервітуту на доступ до підвального приміщення, де розташований тепловий пункт.

Таким чином, встановлення сервітуту є єдиним ефективним та законним способом забезпечення прав позивача на належне користування власним майном і гарантією безпеки та ефективного функціонування всіх інженерних мереж та систем, що обслуговують ці приміщення.

Позивач зазначала, що вона зверталась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо забезпечення надання доступу до приміщення, у якому розміщений тепловий пункт позивача, однак питання по суті на сьогоднішній день не вирішено. Також позивач зверталась до власника нежитлового приміщення, у якому розташований тепловий пункт, щодо встановлення сервітуту та надсилала пропозицію щодо укладення договору з відповідним проектом договору, однак у реалізації зазначеного права було відмовлено.

У зв`язку з порушенням законних прав та інтересів, позивач опинилась у ситуації, коли захист своїх прав в досудовому порядку став неможливим. Зважаючи на відсутність належної реакції з боку відповідача, який самостійно питання встановлення сервітуту не розглядає, а доручає такий розгляд Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації, а також на необхідність забезпечення законності, позивач змушена звернутися до суду. Судовий захист є єдиним дієвим способом відновлення порушеного права та забезпечення захисту законних інтересів позивача в даній ситуації.

Щодо правової позиції відповідача

Відповідач Київська міська рада, маючи зареєстрований кабінет в підсистемі «Електронний суд», правом подання відзиву на позов не скористалась.

Окрім того, 19.02.2025 року уповноважений представник відповідача - Стремецька Анастасія Олександрівна безпосередньо ознайомилась з матеріалами справи в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, про що свідчить наявна в матеріалах справи її розписка (а.с.215 т.1)

Щодо правової позиції третьої особи - Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації

23.01.2025 року (вх.№4172) представник третьої особи Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації - Дещенко О.М. подав до суду письмові пояснення на позовну заяву. У поясненнях представник виклав свої міркування по суті предмету позову та просив суд ухвалити рішення згідно норм чинного законодавства України на підставі наявних в матеріалах справи документах, а також слухати справу без участі представника Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації. (а.с.183-189 т.1)

Щодо правової позиції третьої особи - Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва»

Третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», маючи зареєстрований кабінет в підсистемі «Електронний суд», правом подання письмових пояснень не скористалась.

Щодо правової позиції третьої особи - ОСОБА_2

У своїх письмових поясненнях, поданих у судовому засіданні 25.09.2025 року, представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Коваль В.Б. вважав доводи позивача з приводу наявності підстав для встановлення безстрокового безоплатного сервітуту на користування приміщенням необґрунтованими з огляду на наступне.

На думку третьої особи, доводи позивача зводяться до її побоювання з приводу можливого створення перешкод для доступу до приміщення підвалу №1-9 групи приміщень № 39 у разі зміни його власника.

На підтвердження своїх доводів з приводу можливості встановлення сервітуту на нежитлове приміщення позивач звертає увагу на висновки Верховного суду у справах № 306/612/20, № 127/1417/16-ц, № 607/12777/17, № 686/3104/16-ц, № 663/917/17, як такі, що зроблені у подібних правовідносинах.

Разом з тим, для оцінки даних доводів, третя особа просила суд врахувати, що у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених позивачем постановах суду Верховного суду наведені правові висновки з приводу можливості встановлення земельного сервітуту, а саме права проїду чужою земельною ділянкою з метою забезпечення безперешкодного доступу до свого майна.

Натомість, як звертала увагу третя особа, позивач у даній справі просить суд надати безстрокове право користування комунальним нерухомим майном для доступу до обладнання, яке йому не належить і функціонування якого належить до сфери управління спеціалізованих установ, організацій, а відтак у даних справах наведені різні фактичні обставини та відсутні достатньо спільні риси із предметом спору у справі №755/20823/24.

Крім того, за твердженням третьої особи, у наведених справах судами відхилено відповідні позовні вимоги з огляду на винятковість обставин, які обумовлюють право особи на встановлення сервітуту у судовому порядку та недоведеність реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування своїм майном, для встановлення сервітуту.

Третя особа вказувала, що питання доступу до вузлів обліку та забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг врегульовано положеннями Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Зокрема, послався на положення ст. 7, згідно з якою порядок доступу до вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії визначається законом та умовами договору про надання відповідної комунальної послуги, а право доступу до приміщень у будівлях, де встановлено вузли комерційного обліку мають: - оператор зовнішніх інженерних мереж, до яких приєднана будівля - для проведення їх обслуговування та/або заміни, а також для зняття показань їх засобів вимірювальної техніки; - виконавець комунальної послуги - для перевірки схоронності таких вузлів обліку та зняття показань їх засобів вимірювальної техніки; - уповноважені посадові особи органів ліцензування, органів місцевого самоврядування - для перевірки наявності функціонування таких вузлів обліку та контролю правильності зняття показань їх засобів вимірювальної техніки; - власник (співвласники) будівлі або його (їх) представник - для перевірки схоронності та зняття показань.

На думку третьої особи, матеріали справи не містять жодних доказів того, що на сьогодні існують перешкоди для доступу до вузла обліку та іншого обладнання теплового пункту, а також труб опалення, розташованих у підвалі №1-9 групи приміщень № 39 або інших обставин, які створюють загрозу належного функціонування даного обладнання.

Звертав увагу суду, що застосування такого способу захисту, як встановлення безоплатного безстрокового сервітуту, можливе лише у разі неможливості доступу до майна особи, яка звертається із такими вимогами, натомість вузол обліку та інше обладнання теплового пункту не належить позивачу та експлуатується у відповідності до вимог законодавства, що аж ніяк не створює підстав для обтяження комунального майна (підвального приміщення) правом сторонньої до даного майна особи на безоплатне користування даним майном.

Враховуючи вищезазначене, представник третьої особи просив врахувати дані письмові пояснення під час розгляду справи по суті та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №10 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 374,6 кв.м, що підтверджується Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.08.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сосновою І.В., зареєстрованим в реєстрі за № 2450, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №270950474 від 17.08.2021. (а.с.18-22 т.1)

Продавцем нежитлового приміщення за договором купівлі-продажу виступала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , якій це майно належало на підставі Акта приймання-передачі нерухомого майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сосновою І.В. 31.07.2020 за реєстровим №1070,1071 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 37637184, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 54878080000.

Як убачається зі змісту відповіді Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» від 03.06.2024 за №103/45-2315, позивач зверталась до вказаного підприємства із заявою щодо надання їй безперешкодного доступу до теплового пункту, що обслуговує нежитлове приміщення 10 по АДРЕСА_1 .

Підприємство повідомило позиваку, що у ході комісійного обстеження зазначеного об`єкту, співробітниками підприємства встановлено розміщення в одній із кімнат комунальної власності теплопункту, який надає теплопостачання для нежитлового приміщення 10 першого поверху та яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Під час обстеження представник орендаря запевнив, що будь-яких перешкод для доступу та обслуговування теплопункту чинитися не буде та запропонував ОСОБА_1 укласти договір сервітуту, тому очікує інформації про прийняття цієї пропозиції. Договір оренди з ФОП ОСОБА_2 типовий та його форма погоджена з Кабінетом міністрів України, а тому внесення додаткової інформації до його змісту не передбачено. Крім того, підприємство повідомило, що розгляд інших питань потребує наявності пакету документів, які б підтверджували правомірність розміщення приватного теплопункту на плошці комунальної власності, тому до отримання таких документів у повному обсязі не можуть бути вирішені остаточно. (а.с.25 т.1)

Як убачається зі змісту відповіді Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 06.06.2024 за №103-103/Б-449/1-1850, до якої позивач зверталась з приводу надання постійного доступу до теплопункту в нежитловому приміщенні площею 128,5 по АДРЕСА_1 , районна адміністрація повідомила, що у неї та у Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» відсутні підтверджуючі документи щодо розміщення теплопункту приватизованого приміщення в приміщенні комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Дніпровська РДА м.Києва посилалась також на пункт 6.4. договору оренди від 27.01.2022 №605/1 з ФОП ОСОБА_2 : «Орендар зобов`язаний забезпечити представникам орендодавця та балансоутримувача доступ на об`єкт оренди у робочі дні у робочий час (а у разі отримання скарг на порушення правил тиші або провадження орендарем діяльності у неробочий час, яка завдає шкоди або незручностей власникам суміжних приміщень, - то у будь-який інший час) з метою здійснення контролю за його використанням орендарем умов договору. Про необхідність отримання доступу до об`єкта оренди Балансоутримувач або Орендодавець повідомляє орендаря електронною поштою, зазначеною у пункті 3.2 Умов, або іншим засобом зв`язку, що зазначає орендар при укладанні договору, принаймні за один робочий день, крім випадків, коли доступ до об`єкта оренди необхідно отримати з метою запобігання нанесенню шкоди об`єкту оренди чи власності третіх осіб через виникнення загрози його пошкодження внаслідок аварійних ситуацій або внаслідок настання надзвичайних ситуацій, техногенного та природного характеру, а також у разі отримання скарг на порушення правил тиші або провадження орендарем діяльності у неробочий час, яка завдає шкоди або незручностей власникам суміжних приміщень У разі виникнення таких ситуацій орендар зобов`язаний вживати невідкладних заходів для ліквідації їх наслідків і запобігати їх виникненню в майбутньому»

Зазначала також у листі, що під час обстеження представники орендаря запропонували позивачу укласти договір сервітуту.

Вказувала на те, що Балансоутримувач Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» надіслало лист до ТОВ «Євро-реконструкція» щодо надання пакету документів стосовно теплопункту за зазначеною адресою, та після отримання відповідної інформації Дніпровська РДА в м.Києві прийме відповідне рішення. (а.с.26-27 т.1)

Додатковим листом Дніпровська районна в м.Києві державна адміністрація повідомила позивачку, що станом на 03.07.2024 відповідь від ТОВ «Євро-реконструкція» адміністрація не отримала, а тому радила позивачці звернутись самостійно. Водночас, повідомила, що ТОВ «Євро-реконструкція» та КП «Київтеплоенерго» не входять до сфери управління Дніпровської РДА, непідконтрольні їй та непідзвітні. (а.с.28-29 т.1)

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.03.2018, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ: 22883141, зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, в літ. «А», загальною площею 170,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення підвалу № 1-9 групи приміщень №39 (площею 128,5 кв.м.) та приміщення I-го поверху № 1-5 групи приміщень №38 (площею 41,7 кв.м.)). (а.с.57 т.1)

28.06.2024 позивач звернулась до відповідача та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» із пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Просила: надати їй безстроковий безоплатний сервітут (укласти договір сервітуту) на користування приміщенням підвалу №1-9 групи приміщень №39 (площею 128,5 кв.м), яке входить до складу нежитлового приміщення, в літ. «А», загальною площею (кв.м): 170,2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на право безперешкодного входу до приміщення з метою обслуговування теплового пункту, вузла обліку теплової енергії, теплотраси, в тому числі для проведення ремонтних робіт, а також зняття показів з приладів обліку теплової енергії. (а.с.63-69 т.1)

Як убачається з відповіді Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №103-08/Б-1732-2252 від 23.07.2024, ОСОБА_1 повідомлено, що «…рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва, до якого було включено і нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 . Враховуючи зазначене, власником нежитлового приміщення, розташованого в підвалі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 128,50 кв.м є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. Розпорядженням виконавчого органу КМР (КМДА) від 10.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено переліки підприємств, установ, організацій, майно яких передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві держаної адміністрації,у тому числі нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 128,50 кв.м Таким чином, Дніпровська РДА не має повноважень на здійснення дій стосовно укладення договору сервітуту на користування приміщенням підвалу №1-9, групи приміщень №39 загальною площею 128,50 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не є власником нерухомого майна. (а.с.61-62 т.1)

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» надало позивачу відповідь від 19.07.2024 №103/45-2905, яка за змістом аналогічна відповіді Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №103-08/Б-1732-2252 від 23.07.2024 (а.с.70-71 т.1)

З відповіді ТОВ «Євро-реконструкція» від 03.07.2024 №20-2/5-18/1614 вбачається наступне: «14 листопада 2022 року між ТОВ «Євро-реконструкція» як «Енергопостачальною організацією» та ОСОБА_6 як «Покупцем» укладено Договір №420649 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води до нежитлових приміщень опалювальною площею 374,6 кв.м, по АДРЕСА_1 , який наявний у ОСОБА_1 . Додатком №1 до Договору №420649 є СХЕМА абонентської теплотраси, яка знаходиться на балансі «Покупця» та якою визначено теплотрасу, яка знаходиться на балансі «Покупця» П-ФО ОСОБА_1 та теплотрасу, яка знаходиться на балансі - Т КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО». Через приміщення теплового пункту (розташованого у нежитловому приміщенні (підвал) загальною площею 128,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , проходять комунікації з постачання теплової енергії (централізованого опалення та гарячого водопостачання) до житлового будинку та до вбудованих нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 . Нежитлове приміщення (підвал) загальною площею 128,50 кв. за адресою: АДРЕСА_1 не опалюється. Житловий будинок АДРЕСА_1 , оснащений будинковим вузлом комерційного обліку споживання теплової енергії типу AXIS SKS-3 заводський номер 19267, який встановлений у вбудованому індивідуальному тепловому пункті на вводі інженерних теплових мереж вказаного житлового будинку та обраховує загальний обсяг теплової енергії, використаної співвласниками даного житлового будинку, крім вбудованих нежитлових приміщень будинку, які перебувають у розпорядженні О.Бершанської. Вбудовані нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , які перебувають у розпорядженні Бершанської, оснащені окремим (власним) вузлом комерційного обліку споживання теплової енергії типу АКВА-МВТ-2М заводський номер 01768, який здійснює обліку спожитої теплової енергії виключно вбудованими нежитловими приміщеннями, загальною площею 374,6 кв.м. (а.с.79-80 т.1)

ТОВ «Євро-реконструкція» також посилається на наступні документи, на підставі яких здійснено приєднання нежитлових приміщень, загальною площею 374,6 кв.м до теплових мереж із встановленням окремого вузла обліку споживання теплової енергії у тепловому пункті (розташованому у нежитловому приміщенні (підвал) загальною площею 128,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- Технічні умови №04/408 від 13.08.2003 виданих ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «УКР КАН ПАУЕР» (АК «Дарницька ТЕЦ») (а.с.81-82 т.1);

- Проект приєднання до теплових мереж та встановлення вузла обліку теплової енергії, виготовленого ПП «Аква Україна» (а.с.83-85 т.1);

- Акт №3102 від 20.11.2003 допуску в експлуатацію тепловикористовуючих установок, виданого територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та м. Києву (а.с.86 т.1);

- Акт №299/03 від 26.11.2003 допуску на постійну експлуатацію тепловикористовуючих установок (нових і реконструйованих) і теплових мереж Державним енергетичним наглядом по м. Києву НЕК Укренерго Міністерства палива та енергетики України. (а.с.87-90 т.1)

В матеріалах справи міститься Висновок експерта №10 СЕБТ/24 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, складений 18.11.2024 року, на замовлення ОСОБА_1 , судовим експертом Галієвою Оленою Мансурівною. (а.с.30-52 т.1)

На вирішення експерта ставилося питання щодо того, чи є вузол розподільчого обліку теплової енергії (ІТП), розміщений у підвальному приміщенні № 1-9 (групи приміщень № 39 площею 128,5 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що приєднаний на підставі проєкту ПП «Аква Україна», та чи є він невіддільним поліпшенням нежилих приміщень № 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (загальною площею 374,6 кв. м), що належать ОСОБА_1 . Також досліджувалося питання щодо можливості забезпечення працездатності системи опалення цих приміщень без доступу до зазначеного вузла обліку в підвалі.

Для проведення експертизи експерту було надано проєкт приєднання до теплових мереж та встановлення вузла обліку від 05.09.2003.095, розроблений ПП «Аква Україна»; технічний паспорт групи нежилих приміщень № 10 від 21.07.2020; договір купівлі-продажу від 17.08.2021 та витяг з Державного реєстру речових прав.

Надаючи відповідь по питанню 1, експерт дійшов висновку, що вузол розподільчого обліку теплової енергії (ІТП) нежилих приміщень № 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А) (розміщений у підвальному приміщенні № 1-9 групи приміщень № 39 (площею 128,5 кв. м.), наявність якого передбачена будівельними нормами та законом, розміщений на підставі:

- Проєкту приєднання до теплових мереж та встановлення вузла обліку теплової енергії, виготовленого ПП «АКВА Україна» (ЄДРПОУ 31305690) на замовлення ВГО «Правозахист» за адресою: м. Київ, вул. Бажова, 12.

- Технічних умов № 04/408 від 13.08.2003, виданих ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «УКРКАНПАУЕР» (АК «Дарницька ТЕЦ»).

- Акту № 3102 від 20.11.2003 допуску в експлуатацію тепловикористовуючих установок, виданого територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці по Київській області та місту Києву.

Зазначений вузол є невід`ємними поліпшеннями нежилих приміщень № 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А), розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,, що належать ОСОБА_1 .

Надаючи відповідь по питанню 2 (щодо працездатності), експерт дійшов висновку, що з метою забезпечення працездатності системи опалення нежитлових приміщень 10, 10-1, 10-2, 10-3, 10-4 (в літ. А), що належать ОСОБА_1 , нормативно необхідне проведення комплексу заходів (щодо теплового пункту), проведення яких є технічно неможливим без доступу до обладнання та устаткування, встановленого в приміщенні підвалу № 1-9 групи приміщень № 39 (площею 128,5 кв. м.) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Щодо правової природи сервітуту та тягаря доказування суд зазначає наступне.

Стаття 316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ч. 1 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з ч.3 ст. 402 ЦК України у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20) зазначено, що «у частині першій статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року в справі № 498/164/15-ц (провадження № 61-4025св18)).

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Статтею 403 ЦК України передбачаються наступні положення: Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Отже суд зазначає, що встановлення сервітуту є винятковим заходом обмеження права власності володільця майна і можливе лише за умови беззаперечної правомірності перебування об`єктів (інженерного обладнання) на чужій території та повного вичерпання інших способів вирішення питання.

Право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на спірне нежиле приміщення підвалу є непорушним (ст.321 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано доказів наявності рішення власника комунального майна, яким є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (Київської міської ради) або належно оформлених документів щодо погодження розміщення індивідуального теплового пункту (ІТП) та комунікацій нежитлових приміщень позивача у підвальному приміщенні комунальної власності в установленому законом порядку.

Як вбачається з відповідей балансоутримувача житлового фонду (будинку АДРЕСА_1 ) КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», уповноважені органи повідомили про відсутність підтверджуючих документів щодо правомірності розміщення теплопункту приватизованого приміщення в комунальному підвалі.

Надані позивачем технічні умови №04/408 від 13.08.2003 року, проектна документація, виготовлена ПП «Аква Україна» у 2003 році на замовлення ВГО «Правозахист», та акти допуску в експлуатацію Держенергонагляду підтверджують лише технічні параметри підключення обладнання у минулому періоді, проте не є правовстановлюючими документами на користування чи обтяження чужого нерухомого майна.

Оцінюючи висновок експерта за результатами судової будівельно-технічної експертизи № 10 СЕБТ/24 від 18 листопада 2024 року (виконаної судовим експертом Галієвою О.М.), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 110 Цивільного процесуального кодексу, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу», с удово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

За змістом частини 3 статті 10 Закону України «Про судову експертизу», до проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Зі змісту висновку судового експерта вбачається, що ОСОБА_7 є судовим експертом на підставі Свідоцтва №1738 від 31 липня 2015 року, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, проте копію вказаного свідоцтва позивач до позовної заяви не додала. За відсутності в матеріалах справи копії Свідоцтва №1738 від 31 липня 2015 року, на яке посилається у своєму висновку судовий експерт ОСОБА_7 , суд позбавлений можливості переконатися в наявності у експерта відповідної спеціалізації (код спеціалізації 10.6 - «Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів»). До того ж, відсутність свідоцтва у матеріалах справи позбавляє суд перевірити, чи не закінчився термін дії атестації експерта на момент проведення дослідження.

Таким чином, висновок експерта за результатами судової будівельно-технічної експертизи № 10 СЕБТ/24 від 18 листопада 2024 року, в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України, є недопустимим доказом, оскільки складений особою, чий статус як судового експерта не підтверджений належними доказами.

Суд також зауважує, що експерт оминув такі важливі документи, які могли б змінити його висновок, в разі надання документів про право власності громади на підвальні приміщення та відсутність дозволів Київської міської ради на розміщення обладнання саме у цьому приміщенні.

Окрім того, висновки експерта про те, що обладнання є «невід`ємними поліпшеннями» стосується орендних відносин, які регулюються положеннями ст. 778 ЦК України. У той же час експерт має констатувати технічний факт, а не робити правовий висновок про те, чиї це «поліпшення», оскільки такі твердження експерта виходить за межі компетенції експерта-будівельника.

Приєднання обладнання у 2003 році було здійснено на той момент з порушенням (без згоди власника приміщення), тому статус «невід`ємних поліпшень», як про це зазначає у висновку експерт, не може виникати автоматично.

Також зазначення експертом у висновку твердження про те, що обслуговування системи є «технічно неможливим без доступу» базується виключно на зручності для позивача, ігноруючи при цьому інтереси власника підвалу. Сама по собі технічна потреба в доступі не легалізує відсутність дозвільних документів на розміщення індивідуального теплового пункту у комунальному підвалі. Окрім того, експерт не досліджував питання можливості винесення вузла комерційного обліку або переобладнання мереж безпосередньо у межах приміщень позивача, зосередившись лише на констатації поточного (створеного позивачем чи попередніми власниками) стану речей.

Таким чином, експерт-будівельник в межах своєї компетенції, не мав права тлумачити норми права, зокрема чи потрібно погоджувати сервітут з Київською міською радою.

Суд підкреслює, що інститут сервітуту не може використовуватись як механізм легалізації чи забезпечення безперешкодного безоплатного доступу до обладнання, законність та підстави розміщення якого у чужому комунальному приміщенні належним чином не погоджені з власником цього приміщення.

Щодо оцінки договірних документів та розмежування зон відповідальності суд зазначає таке.

Дослідивши лист виконавця послуг з постачання теплової енергії та Додаток до Договору (схему абонентської теплотраси), суд зазначає, що вказані документи регулюють виключно договірні відносини стосовно постачання теплової енергії, комерційного обліку та розмежування зон експлуатаційної відповідальності між споживачем («Покупцем») і теплопостачальними організаціями («ТОВ «Євро-реконструкція»). Наявність договорів теплопостачання і схем розмежування мереж технічного характеру не створює цивільних прав на чуже нерухоме майно (підвальне приміщення) і не заміняє рішення власника цього майна про надання згоди на обтяження комунальної нерухомості сервітутом.

Наявність у позивача обов`язку утримувати власні мережі та вузол обліку за договором не породжує автоматичного права на обмеження речових прав іншого власника.

Щодо доводів позивача про те, що спірне приміщення перебуває в оренді третьої особи ОСОБА_2 та остання вживає заходи щодо його приватизації, через що її залучено третьою особою, оскільки в разі приватизації приміщення ОСОБА_2 може позбавити її можливості обслуговувати тепловий пункт, суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Верховного суду, яка викладена в Постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, якщо доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням на їхні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивачів з вказаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу, це свідчить про відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, що в свою чергу є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Посилання позивача на потенційну приватизацію приміщення іншою особою є передчасними припущеннями. Суд вирішує спір на підставі чинного правового статусу майна на момент розгляду справи. Здійснення орендарем процедури приватизації у встановленому законом порядку є адміністративною процедурою і саме по собі не створює підстав для задоволення позову про встановлення сервітуту в умовах юридичної визначеності та відсутності згоди власника призведе до істотного порушення балансу інтересів територіальної громади та третіх осіб, які законно користуються майном на умовах оренди.

Право власності територіальної громади на майно залишається незмінним до моменту державної реєстрації переходу права власності за результатами приватизації.

Питання доступу до мереж після зміни власника має вирішуватися не через примусове встановлення сервітуту сьогодні, а шляхом укладення відповідних угод з новим власником або через механізми, передбачені договорами постачання теплової енергії.

Хоча позивач і обґрунтовувала необхідність залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи можливим впливом рішення на її інтереси, суд зазначає, що залучення такої особи не наділяє позивача додатковими правами на встановлення сервітуту на комунальне майно. Суд підкреслює, що встановлення сервітуту не може бути спрямоване на «випереджувальний захист» від можливих дій майбутнього власника приміщення.

Щодо балансу сторін та дотримання прав власника, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правові норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма права, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма права, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми права, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у контексті загального принципу, закладеного першою нормою права.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Справедливого балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, заява № 19336/04).

Тобто, у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Згідно з нормами статті 13, 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Разом із цим, власність зобов`язує та вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян.

Отже, позивач, набуваючи у власність нежитлові приміщення, знала або повинна була знати про особливості розташування інженерних мереж. Встановлення безстрокового безоплатного сервітуту на користь приватної особи на об`єкт комунальної власності за відсутності згоди власника та за відсутності належно оформлених підстав розміщення обладнання призведе до неправомірного обмеження прав територіальної громади та третіх осіб на володіння та користування майном.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом встановлено, що позивач фактично намагається обмежити речові права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на нерухоме майно, встановлюючи безстроковий безоплатний сервітут.

Встановлення сервітуту на вимогу приватної особи щодо комунального майна без належних договірних підстав та без згоди власника майна становить втручання у права територіальної громади. Позивач не довела в межах даного спору, що існують об`єктивні перешкоди для задоволення її потреб у теплопостачанні іншим шляхом, окрім як обтяження права власності громади. Задоволення позову призвело б до безпідставної передачі частини права користування комунальним майном приватному власнику, що суперечить принципам захисту публічного права та порушує принцип пропорційності.

ЄСПЛ у своїй практиці у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, «Інтерсплав проти України» від 9 січня 2007 року наголошує на необхідності досягнення рівноваги між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основних прав особи. У цьому спорі інтерес позивача, який полягає у зручності доступу до індивідуального теплового пункту, не може превалювати над фундаментальним правом власника розпоряджатися своїм майном. Встановлення сервітуту в умовах відсутності згоди власника, за відсутності належного правового обгрунтування потреби, покладає на територіальну громаду надмірний тягар, обмежуючи її у праві володіння та розпорядження підвальним приміщенням, що порушує принцип «справедливої рівноваги».

Оскільки позивач не довела наявність правових підстав для розміщення обладнання у комунальній власності (відсутність рішення власника, погодження дозвільних документів на момент монтажу), задоволення позову легалізувало б порушення права власності територіальної громади, що є неприпустимим у демократичному суспільстві згідно зі стандартами Конвенції.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою, другою , третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Зважаючи на викладене, враховуючи встановлені правовідносини, відсутність у позивача належних правових підстав та згоди влансика на обтяження комунального майна сервітутом, а також керуючись принципом пропорційності та необхідністю недопущення покладання на територіальну громаду міста Києва в особі Київської міської ради надмірного індивідуального тягаря у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо судового збору

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачами, не відшкодовуються.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Дніпровська районна в м.Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», ОСОБА_2 про встановлення сервітуту, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 )

Відповідач: Київська міська рада (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: вул. Хрещатик, 36, м.Київ);

Третя особа: Дніпровська районна в м.Києві державна адміністрація (код ЄДРПОУ 37203257, адреса місцезнаходження: м.Київ, бульвар Івана Котляревського, 1/1);

Третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» (код ЄДРПОУ 39606435, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Пантелеймона Куліша, 9-Г);

Третя особа: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 )

Повний текст рішення суду складений 03.09.2026 року.

С у д д я: І.В.Коваленко