Рішення № 139441833, 02.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року справа №320/37292/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598), третя особа: Служба безпеки України (вул. Володимирська 33, м. Київ, 01034) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Представник позивача ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа: Служба безпеки України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

-Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

-Зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області: від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан; від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

-Зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025 на ім??я громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 320/36097/25.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 ухвалено роз`єднати позовні вимоги у справі № 320/36097/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги:

1) за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про:

- визнання протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 8010130100018382 про примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан до країни походження або третьої країни іноземця;

- зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області: від 12.05.2025 номер: 8010130100018382 про примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан до країни походження або третьої країни іноземця (із залишенням цій справі №320/36097/25).

2) за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про:

- визнання протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

- визнання протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

- зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області: від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан; від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

- зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025 на ім?я громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з присвоєнням провадженню окремого унікального номеру справи).

Адміністративну справу №320/36097/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

23.07.2025 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 320/37292/25 визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 постановлено витребувати за власною ініціативою у Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області: належним чином завірену інформацію ГУ СБУ у м. Києві та Київській обл. стосовно позивача ОСОБА_1 яка стала підставою для ухвалення висновку про відкликання дозволу на імміграцію в Україну в частині надання дозволу останній від 12.05.2025 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 постановлено залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Службу безпеки України (вул. Володимирська 33, м. Київ, 01034).

Правова позиція сторін.

Позиція позивача полягає у тому, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Таджикистан, не погоджується з рішеннями Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 № 80114500000081/143, яким відкликано наданий їй дозвіл на імміграцію в Україну № 80104200099227 від 13.01.2025 на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», від 12.05.2025 № 80112500108376/143/1, яким на підставі частини другої статті 12 цього Закону відкликано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025, а також від 12.05.2025 № 8010130100018382, яким її вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути територію України. На думку позивача, зазначені рішення є протиправними та незаконними, прийнятими всупереч нормам чинного законодавства, оскільки у відповідача були відсутні передбачені законом підстави для їх прийняття. Позивач зазначає, що певний час проживає в Україні. 13.01.2025 їй було надано дозвіл на імміграцію в Україну № НОМЕР_3 , на підставі якого 28.01.2025 її документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 строком дії до 28.01.2035. 20.02.2025 ОСОБА_4 було зареєстровано в Україні за адресою: АДРЕСА_2 , а 05.03.2025 їй присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків. Також позивач звертає увагу на наявність у неї сім`ї в Україні. Її чоловіком є ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, а дочкою - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Чоловік позивача у 2023 році, а її дочка у 2025 році були документовані посвідками на постійне проживання та офіційно зареєстровані в Україні, де і проживають. При цьому, як вбачається зі свідоцтва про народження, ОСОБА_3 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_6 . Про прийняті відповідачем 12.05.2025 рішення позивач дізналася лише у липні 2025 року з відповіді відповідача, наданої на адвокатський запит. Позивач вважає, що під час прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію відповідач мав врахувати не лише формальну наявність передбаченої ним підстави, а й правові та фактичні наслідки такого рішення, зокрема те, що позивач є матір`ю неповнолітньої дитини, яка проживає в Україні та має посвідку на постійне проживання. На думку позивача, ця обставина підлягала обов`язковому врахуванню відповідачем при вирішенні питання про відкликання дозволу на імміграцію та прийнятті пов`язаних із цим рішень. Позивач вважає, що спірні рішення не відповідають критеріям вмотивованості акта індивідуальної дії, оскільки не містять чітких підстав їх прийняття та не дають можливості встановити обставини, докази і мотиви, які мали вирішальне значення для їх прийняття. На її думку, під час прийняття оскаржуваних рішень відповідач не мав належних, допустимих та достатніх доказів вини позивача у вчиненні протиправних дій, які могли б бути покладені в основу рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. При цьому самі рішення містять лише посилання на пункт 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», без належного окреслення конкретних обставин, доказів, мотивів та підстав, що зумовили їх прийняття, а тому, на переконання позивача, не є достатньо чіткими та обґрунтованими. Крім того, позивач зазначає, що оскаржувані рішення були прийняті без належної оцінки відомостей суб`єкта ініціювання скасування дозволу, яка, на її думку, мала передбачати запитування додаткової інформації та запрошення іммігранта для надання пояснень. Відповідач, як стверджує позивач, не забезпечив належного з`ясування обставин, що мали значення для прийняття рішення, та не врахував право особи на участь у процесі прийняття рішення. Таким чином, позивач вважає позицію відповідача щодо спірних правовідносин помилковою та такою, що не відповідає положенням законодавства України. На її переконання, правові підстави для прийняття оскаржуваних рішень були відсутні, оскільки нею не вчинено жодних дій, які могли б бути підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну та виданої на його підставі посвідки на постійне проживання. При цьому прийняті відповідачем рішення не містять чіткої мотивації, яка дала б можливість зрозуміти причини їх прийняття. Позивач також вважає, що посилання відповідача на пункт 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» саме по собі є недостатнім та фактично становить лише припущення, оскільки не підтверджене належними і допустимими доказами. З огляду на це позивач вважає рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, а також пов`язані з ним рішення щодо відкликання посвідки на постійне проживання та примусового повернення, протиправними, необґрунтованими та незаконними, прийнятими всупереч нормам чинного законодавства.

05.08.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд») подано письмовий відзив.

Позиція зводиться до того, що відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що 23.07.2024 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася разом із неповнолітньою дочкою, громадянкою Республіки Таджикистан ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є дружиною іммігранта. Чоловіком позивача є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Республіки Таджикистан, який має паспорт громадянина Республіки Таджикистан № НОМЕР_4 від 20.12.2023 та посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_5 від 17.10.2023; факт шлюбу підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 05.08.1998. 13.01.2025 Центральним міжрегіональним управлінням ДМС було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію». Разом із позивачем дозвіл на імміграцію в Україну отримала її неповнолітня дочка громадянка Республіки Таджикистан ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 28.01.2025 позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 , а її дочку - посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_7 . У подальшому до Центрального міжрегіонального управління ДМС надійшло подання Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 № 51/1/3-3369 про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до змісту зазначеного подання, ГУ СБУ у м. Києві та Київській області отримало інформацію стосовно позивача, яка, за наявними у СБУ даними, свідчить про її причетність до функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників та вихідців із країн так званого «міграційного ризику» до України за фіктивними підставами. За інформацією, викладеною у поданні, такі дії ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, яка у своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян. Відповідач наголошує, що Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та продовженого відповідними указами Президента України у зв`язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації. У зв`язку з цим відповідач посилається на положення Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України», відповідно до яких громадська безпека і порядок визначаються як захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки та інших державних органів; загрози національній безпеці України - як явища, тенденції та чинники, що унеможливлюють, ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; а національні інтереси України - як життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, безпечні умови життєдіяльності та добробут її громадян. Відповідач також зазначає, що відповідно до статті 5 Закону № 2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована, зокрема, на захист людини і громадянина, їх життя і гідності, конституційних прав і свобод та безпечних умов життєдіяльності, суспільства, його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку, а також держави, її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. За змістом частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входять, зокрема, Державна міграційна служба України та Служба безпеки України. При цьому, відповідно до частини першої статті 19 цього Закону, Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи свою діяльність із неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина. З огляду на наведене відповідач вважає, що подання про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача було підготовлене ГУ СБУ у м. Києві та Київській області в межах компетенції цього органу. При цьому, з урахуванням дії воєнного стану в Україні, жодним нормативно-правовим актом не передбачено повноважень Державної міграційної служби України щодо перевірки інформації, наданої уповноваженим органом. Така інформація, на думку відповідача, сприймається як достовірна. На підтвердження цього відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.11.2023 у справі № 160/11245/22. Відповідач зазначає, що, діючи на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» та з урахуванням отриманої від ГУ СБУ інформації, викладеної у відповідному поданні, Центральне міжрегіональне управління ДМС правомірно прийняло рішення № 8011450000081/143 від 12.05.2025 про відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а також правомірно прийняло рішення № 80112500108376/143/1 від 12.05.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання. За встановлених, на думку відповідача, обставин Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області не вбачає правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішень. Щодо позовних вимог про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління ДМС направити до територіальних органів ДМС України та Адміністрації Державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, а також зобов`язати направити до ДМС України інформацію про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання на ім`я позивача, відповідач зазначає, що законодавець передбачив обов`язок суду зобов`язувати суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не до вирішення питань, які належать до функцій та виключної компетенції такого суб`єкта, тобто до здійснення дискреційних повноважень. На думку відповідача, втручання суду в таку діяльність є формою втручання у дискреційні повноваження відповідного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. З урахуванням наведеного відповідач просить у задоволенні позовної заяви громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

08.08.2025 представник ОСОБА_1 скерувала письмову відповідь на відзив. Позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, зокрема щодо позовних вимог про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області направити до територіальних органів ДМС України та Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, а також направити до ДМС України інформацію про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання на ім`я позивача. На думку позивача, посилання представника відповідача на те, що задоволення зазначених позовних вимог означатиме втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, є необґрунтованим. Позивач зазначає, що адміністративний суд не обмежений у виборі способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням конкретних обставин справи. На переконання позивача, перебирання судом непритаманних йому повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Позивач зазначає, що з матеріалів справи вбачається: у липні 2024 року вона звернулася із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є дружиною іммігранта. За результатами розгляду її заяви та після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок 13.01.2025 позивач отримала дозвіл на імміграцію в Україну та була документована посвідкою на постійне проживання в Україні. Таким чином, на думку позивача, компетентний орган державної влади під час прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання провів необхідну перевірку поданих документів та з`ясував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», однак таких підстав не виявив. Водночас рішеннями Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 наданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну № 80104200099227 від 13.01.2025 було відкликано на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також відкликано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025. Як вбачається, зокрема, з відзиву на позовну заяву, підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну слугувало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, відповідно до якого, за даними ініціатора подання, дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, що у своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян. Позивач посилається на положення пунктів 3, 6, 9 та 10 частини першої статті 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України», якими визначено, зокрема, поняття громадської безпеки і порядку, загроз національній безпеці України, національної безпеки України та національних інтересів України. Позивач стверджує, що жодних дій, які могли б бути підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну та виданої на його підставі посвідки на постійне проживання, вона не вчиняла. Протягом усього часу проживання на території України вона, за її твердженням, жодного разу не притягувалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності, не має незнятої чи непогашеної судимості та не перебуває в розшуку. За таких обставин позивач вважає позицію відповідача припущенням, яке не ґрунтується на належних та допустимих доказах. У зв`язку з цим позивач вважає, що оскаржувані рішення прийняті всупереч вимогам статті 77 КАС України, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, оскільки відповідачем не надано доказів наявності передбачених законом підстав для відкликання дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію». Відтак, на думку позивача, оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Отже, позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв протиправно, оскільки не дотримався встановленого законодавством порядку, не обґрунтував та не довів належними доказами вчинення позивачем дій, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Унаслідок цього, на її думку, було порушено її законні інтереси, оскільки її безпідставно позбавлено права на проживання в Україні та права надати пояснення при прийнятті оскаржуваних рішень, тобто права бути почутою. Крім того, прийняті рішення, як зазначає позивач, створюють загрозу розірвання її родинних зв`язків, оскільки у разі негативного для неї завершення судового розгляду вона матиме обов`язок покинути територію України або може бути примусово видворена. Позивач також звертає увагу, що має офіційно зареєстроване місце проживання в Україні, отримала реєстраційний номер облікової картки платника податків та має сім`ю - чоловіка і неповнолітню дочку. На її думку, ці обставини мали бути враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень. Таким чином, позивач наполягає, що спірні рішення відповідача не відповідають критеріям вмотивованості акта індивідуальної дії, оскільки не містять чітких підстав їх прийняття та прийняті необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо і непропорційно. Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії, на думку позивача, є підставою для визнання таких рішень протиправними та їх скасування. З огляду на це позивач вважає, що і пов`язані з цим вимоги про належне відновлення її порушених прав не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а спрямовані на ефективне відновлення прав, порушених протиправними рішеннями суб`єкта владних повноважень.

Щодо позиції Служби безпеки України.

У вказаний строк третя особа не надала суду пояснення на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи містяться довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання третьою особою 24.08.26 о 19:24 копії ухвали суду про відкриття провадження, у її електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання пояснень на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від третьої особи не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Республіки Таджикистан.

23.07.2024 позивач разом із неповнолітньою дочкою, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою Республіки Таджикистан, звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка є дружиною іммігранта.

Чоловіком позивача є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Республіки Таджикистан, який має паспорт громадянина Республіки Таджикистан № НОМЕР_4 від 20.12.2023 та посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_5 від 17.10.2023. Факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 05.08.1998.

13.01.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію». Разом із позивачем дозвіл на імміграцію в Україну отримала її неповнолітня дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

28.01.2025 ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 строком дії до 28.01.2035. Цього ж дня посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_7 документовано її дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

20.02.2025 ОСОБА_1 зареєстровано в Україні за адресою: АДРЕСА_2 .

05.03.2025 позивач отримала реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Чоловік позивача ОСОБА_5 у 2023 році, а її дочка ОСОБА_6 у 2025 році були документовані посвідками на постійне проживання в Україні та офіційно зареєстровані в Україні, де проживають.

21.04.2025 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області № 51/1/3-3369 про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області зазначено, що цим органом отримано інформацію стосовно ОСОБА_1 , яка, за наявними даними, причетна до функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників та вихідців із країн так званого «міграційного ризику» до України за фіктивними підставами.

Також у поданні зазначено, що наявні дані свідчать про те, що дії ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України, що у своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.

12.05.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80114500000081/143, яким наданий ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну № 80104200099227 від 13.01.2025 відкликано на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

12.05.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80112500108376/143/1, яким на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію» відкликано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025, видану ОСОБА_1 .

Крім того, 12.05.2025 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 8010130100018382, яким громадянку Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути територію України.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені рішення від 12.05.2025 прийняті після надходження до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 № 51/1/3-3369.

ОСОБА_1 вважає рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну, а також пов`язані з ним рішення щодо відкликання посвідки на постійне проживання та примусового повернення, протиправними, необґрунтованими та незаконними, тому звернулась до суду із даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), який також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Частиною першою статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав.

Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України Про імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України Про імміграцію, яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.

За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором відкликання дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства виїзд з України не дозволяється.

Рішення про відкликання дозволу на імміграцію згідно з додатком 3 або визнання недійсним дозволу на імміграцію згідно з додатком 4 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується Головою ДМС або його заступником, керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У випадку відсутності технічної можливості підписання рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису таке рішення підписується власноручно та сканується особою, яка його підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію. У разі коли ініціатором відкликання є іммігрант, копія рішень про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом іммігранту на адресу, зазначену в його заяві про відкликання дозволу на імміграцію.

Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321) посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) відкликання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію;

2) прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства або відкликання рішення про визнання особою без громадянства;

3) коли вона втрачена або викрадена;

4) коли вона не повернута після смерті особи;

5) коли іноземець або особа без громадянства не звернулися для її обміну у строки, визначені пунктом 18 цього Порядку;

6) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 або підпункті 1 пункту 64-1 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а також прийняття рішення про примусове видворення такої особи у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов`язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо відкликання дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора відкликання дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області 12.05.2025 рішень про відкликання наданого ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, відкликання посвідки на постійне проживання та її примусове повернення до країни походження або третьої країни, а також вчиненням відповідачем пов`язаних із цим дій.

Підставою для прийняття спірних рішень зазначено надходження до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 №51/1/3-3369, згідно з яким отримано інформацію про причетність ОСОБА_1 до функціонування каналу незаконної імміграції співвітчизників та осіб із країн так званого «міграційного ризику» в Україну за фіктивними підставами, а її дії, за твердженням ініціатора подання, становлять загрозу національній безпеці України, що у своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі №825/2971/14 зазначив, що лист Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію не містить посилань на конкретні обставини, встановлені стосовно іммігранта, які, відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III, можуть бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, зазначивши, що статтею 12 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого випливає, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Розвиваючи указаний підхід, Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №823/1499/17, яка також стосувалася скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу як вина іммігранта.

У постанові від 17.04.2025 у справі №420/17661/23 Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, водночас наголосивши на тому, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №560/5955/23.

Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 12.05.2025 № 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття зазначеного рішення стало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 № 51/1/3-3369, зміст якого покладено в основу рішення ЦМУ ДМС. У поданні зазначено, що ОСОБА_1 , за наявними даними, причетна до функціонування каналу незаконної імміграції співвітчизників та осіб із країн так званого «міграційного ризику» в Україну за фіктивними підставами, а її дії становлять загрозу національній безпеці України у міграційній сфері, що у своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.

При цьому ні подання Служби безпеки України, ні висновок ЦМУ ДМС, ні оскаржуване рішення від 12.05.2025 № 80114500000081/143 не містять конкретних фактичних даних щодо обставин, які б свідчили про причетність ОСОБА_1 до зазначеної діяльності. Зокрема, у вказаних документах не наведено конкретних дат, епізодів, способу чи характеру дій позивачки, інших фактичних обставин, документів або відомостей, на підставі яких зроблено висновок про її причетність до функціонування каналу незаконної імміграції та наявність у її діях загрози національній безпеці України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оскаржуване рішення прийнято на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», яким передбачено вичерпний перелік підстав для відкликання дозволу на імміграцію, що охоплюють виключно винні (конкретні) дії іммігранта, а не абстрактну констатацію загрози.

Судом встановлено, що, незважаючи на передбачену пунктом 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і скасування дозволу на імміграцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, можливість витребувати в ініціатора подання додаткову інформацію та матеріали, ЦМУ ДМС такою можливістю не скористалося. Доказів звернення до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області з метою конкретизації викладених у поданні від 21.04.2025 № 51/1/3-3369 відомостей, отримання додаткових матеріалів або уточнення обставин, які стали підставою для висновку про причетність ОСОБА_1 до функціонування каналу незаконної імміграції, матеріали справи не містять.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 для надання пояснень щодо обставин, викладених у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 21.04.2025 № 51/1/3-3369, не запрошувалася, що прямо зазначено у висновку ЦМУ ДМС, покладеному в основу оскаржуваного рішення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, аналізуючи положення Порядку №1983, зазначено, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Рішення органу ДМС як суб`єкта владних повноважень повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх таких суб`єктів, що регулюється іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.

Хоча указана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, проте саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відкликання дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Отже, відкликання дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491.

Також, суд при вирішенні цієї справи враховує, що при прийнятті рішень про відкликання дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень необхідно враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для відкликання дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.

Суб`єкту владних повноважень доцільно дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов`язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.

Відкликання дозволу на імміграцію має відбуватися за умови дотримання принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для іноземців та осіб без громадянства при відсутності будь-якої вини з їх боку. Не з`ясування органами ДМС України, суттєвих обставин життя іммігрантів, їх родинних та соціальних зв`язків призводить до порушення прав таких осіб, оскільки вони мають передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такі дії також визнані судами неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянкою Республіки Таджикистан. 13.01.2025 разом із позивачкою її неповнолітній доньці також надано дозвіл на імміграцію в Україну, а 28.01.2025 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_7 .

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86).

Враховуючи вищезазначене, відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд зазначає, що рішення відповідача ґрунтуються на припущеннях, без належного підтвердження зазначених в поданні та рішенні фактах та доказах.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

У ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», які могли б бути підставами для відкликання позивачу дозволу на імміграцію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийняте без дослідження та наведення жодних конкретних фактичних даних, без витребування додаткової інформації від суб`єкта подання та без надання позивачці можливості бути вислуханою, а відтак є протиправним і підлягає скасуванню. Позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання.

Судом встановлено, що рішення про відкликання посвідки на постійне проживання прийнято на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої відкликання посвідки на постійне проживання є похідним і безпосередньо обумовленим наслідком відкликання дозволу на імміграцію, на підставі якого позивача було документовано зазначеною посвідкою.

Оскільки судом встановлено протиправність рішення від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію, суд дійшов висновку, що рішення про відкликання посвідки на постійне проживання, прийняте на підставі цього рішення, також є протиправним.

Самостійних підстав для відкликання посвідки відповідачем не наведено.

Відтак позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про відкликання посвідки на постійне проживання підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання направити до територіальних органів ДМС України та Адміністрації Державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень.

Оскільки судом визнано протиправними та скасовано рішення, на підставі яких відповідні відомості про позивача були направлені до територіальних органів ДМС України й Адміністрації Державної прикордонної служби України, суд дійшов висновку, що для ефективного відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повідомити зазначені органи про протиправність та скасування цих рішень.

Відтак позовна вимога про зобов`язання відповідача направити до територіальних органів ДМС України та Адміністрації Державної прикордонної служби України відповідну інформацію підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних відомостей про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025 на ім?я громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до пунктів 66, 67 Порядку №321 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття (крім випадків, визначених підпунктом 4 пункту 64 цього Порядку).

У разі коли посвідка була відкликана або визнана недійсною одночасно з відкликанням або визнанням недійсним дозволу на імміграцію, на підставі якого вона була оформлена, копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки надсилається заявнику в порядку, передбаченому пунктом 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 52, ст. 2400), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 573.

Копія листа (з вихідним номером та датою), яким надіслано повідомлення про відкликання або визнання недійсною посвідки, сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

ДМС, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан), або шляхом надсилання листа.

У разі надсилання листа його копія (із вихідним номером та датою) сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

Тобто, положення Порядку №321 зобов`язують органи Державної міграційної служби України повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про рішення про припинення дії раніше наданої посвідки на постійне проживання в Україні для забезпечення здійснення таким органом належного контролю перетинання особами державного кордону.

У свою чергу, відповідно до статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки, в тому числі, паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;

3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;

4) підтвердження мети запланованого перебування;

5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку;

6) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Недотримання іноземцем, особою без громадянства умов перетинання державного кордону на в`їзд в Україну не перешкоджає можливості розгляду в установленому законом порядку питання щодо надання йому притулку чи визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Отже, наявність в органах Державної прикордонної служби України інформації щодо відкликання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні безпосереднім чином впливає на його право на перетин державного кордону.

У постанові від 26.06.2018 у справі №809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ефективний захист порушеного права позивачки вимагає покладення на відповідача обов`язку направити до ДМС України інформацію про видалення з бази даних відомостей про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025 на ім?я громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У даному випадку, задоволення позовних вимог у зобов`язальній частині, на переконання суду, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, проаналізувавши приписи законодавства України та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок і достатність у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з вищенаведених підстав.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2 906,88 грн, що підтверджується квитанцією від 15.07.2025 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 229, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598), третя особа: Служба безпеки України (вул. Володимирська 33, м. Київ, 01034) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії(з урахуванням ухвали суду про роз`єднання позовів) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішень Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області: від 12.05.2025 номер: 80114500000081/143 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан; від 12.05.2025 номер: 80112500108376/143/1 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистан;

5. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 28.01.2025 на ім?я громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у розмірі 2 906,88 грн (дві тисячі дев`ятсот шість гривень 88 копійок).

7. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.