Ухвала суду № 139441786, 02.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

02 вересня 2026 року 320/34938/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13.05.2026 №0019937-1306-2615 на суму 574 554 грн. 51 коп.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.05.2026 № 0019937-1306-2615 про опис майна до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у податкову заставу;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві вчинити дії щодо виключення запису про податкову заставу майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/34938/26 передана до розгляду судді Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Разом з поданням позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:

- зупинити дію податкової вимоги Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13.05.2026 № 0019937-1306-2615 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- зупинити дію рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 13.05.2026 № 0019937-1306-2615 про опис майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у податкову заставу до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- заборонити Головному управлінню ДПС у м. Києві, його посадовим і службовим особам, у тому числі податковому керуючому, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі вчиняти на підставі податкової вимоги від 13.05.2026 № 0019937-1306-2615 та рішення від 13.05.2026 № 0019937-1306-2615 про опис майна у податкову заставу будь-які дії, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зокрема: стягувати кошти з рахунків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у банках та інших фінансових установах; здійснювати продаж (реалізацію), у тому числі шляхом проведення публічних торгів, майна, описаного актом опису майна від 27.05.2026 № 1691/26-15-13-06-11, зокрема транспортного засобу HONDA CR-V, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 ; вчиняти дії щодо звернення стягнення на зазначене майно, його вилучення, передачі на реалізацію та оцінки для цілей реалізації.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що наявні обидві підстави для застосування заходів забезпечення позову, які передбачені частиною 2 статті 150 КАС України. Щодо очевидних ознак протиправності спірних актів позивач вказує, що податкова вимога за законом можлива лише за наявності податкового боргу, а податковий борг є сумою узгодженого грошового зобов`язання. Станом на 13.05.2026 року у позивача був відсутній податковий борг, оскільки грошове зобов`язання за податковим повідомленням рішенням від 05.12.2025 року № 112541240206, з якого повністю сформована сума спірної вимоги, є неузгодженим. Ще 16.04.2026 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування цього та трьох інших податкових повідомлень-рішень (справа № 320/18791/26), а згідно з абзацом четвертим пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з таким позовом грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Окрім цього, на думку позивача, невжиття заходів забезпечення унеможливить ефективний захист прав останнього. Майно позивача вже обтяжене податковою заставою. На підставі спірного рішення 27.05.2026 року складено акт опису майна № 1691/26-15-13-06-11 та зареєстровано податкову заставу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Основним ліквідним рухомим майном позивача, на яке поширюється це обтяження, є транспортний засіб HONDA CR-V, зареєстрований за позивачем 09.05.2024 року. Наступним кроком за законом є саме реалізація цього майна. Згідно з пунктом 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює заходи щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна платника, яке перебуває у податковій заставі. Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) податкової вимоги. Цей строк сплив ще у червні 2026 року. Тобто станом на дату звернення із даною заявою жодних часових перешкод для реалізації описаного майна у відповідача не залишилося. Відтак продаж автомобіля зробить поновлення прав позивача неможливим. Реальною є і загроза стягнення коштів з банківських рахунків позивача. Відповідач уже реалізує цей сценарій, оскільки 06.07.2026 року він звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з позивача податкового боргу у сумі 4 555 204,81 грн (справа № 320/27080/26), обґрунтовуючи вимоги, серед іншого, фактом направлення спірної податкової вимоги. Крім того, банківські рахунки позивача вже були предметом арешту: 28.01.2026 року Оболонським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Київського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №АСВП80113641 з накладенням арешту на рахунки позивача.

Вирішуючи питання щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).

Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Таким чином, обов`язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд зважає на обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.

У постанові від 24.02.2026 року у справі № 320/9328/25 Верховний Суд вказав, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Також при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 у справі №320/60807/24.

Як встановлено судом, Головним управлінням ДПС у Київській області була складена податкова вимога Головного управління ДПС у м. Києві від 13.05.2026 року №0019937-1306-2615 та прийнято рішення від 13.05.2026 № 0019937-1306-2615 про опис майна у податкову заставу, які є предметом оскарження у даній справі.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначив про можливість застосування заходів щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна платника, яке перебуває у податковій заставі, з приводу чого суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пунктів 89.1 та 89.2 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

Згідно з пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4 статті 95 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку/електронному гаманці платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Згідно з пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Суд зазначає, що податкова вимога є фактично вимогою податкового органу, яка звернена до боржника про сплату визначеної у ній суми заборгованості протягом встановленого строку.

У разі несплати визначеної у податковій вимозі суми заборгованості протягом встановленого строку, податковий орган набуває права на подання позовної заяви про стягнення податкового боргу, при цьому спочатку за рахунок коштів, що є на рахунках, а у разі їх недостатності, за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

Таким чином, з огляду на вищенаведені положення Податкового кодексу України, можливе стягнення податкового боргу здійснюються під судовим контролем.

Так, стягнення коштів платника податків з банківських рахунків з метою погашення податкового боргу здійснюється на підставі судового рішення, передумовою чого, відповідно, є подання контролюючим органом позовної заяви та її розгляд і вирішення судом.

Складання контролюючим органом податкової вимоги та опису майна у податкову заставу не свідчить про наявність очевидної загрози для платника податків у вигляді неконтрольованого стягнення податкового боргу чи заподіяння якихось матеріальних втрат.

Верховний Суд у поставові від 06.10.2025 року по справі №380/9861/25 зазначає, що суд насамперед зобов`язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною 2 статті 150 КАС України. Тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження (наприклад, фінансових документів, що свідчать про загрозу суттєвого погіршення майнового стану, чи доказів уже розпочатих дій з примусового виконання), не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення.

На переконання суду позивач не надав належних й допустимих доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі.

Щодо посилань позивача на очевидну протиправність оскаржуваних рішень, то суд виходить з того, що наведені у заяві обставини входять до предмета доказування під час розгляду справи по суті та потребують дослідження всіх доказів у їх сукупності, а також правової оцінки належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів.

У той же час, на стадії вирішення заяви про забезпечення позову суд перевіряє лише наявність підстав для тимчасового судового захисту, а не законність оскаржуваних актів у повному обсязі.

Отже, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів, а тому не доведено наявності тих підстав, які є обов`язковими передумовами для забезпечення позову, відтак відповідна заява задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153 155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Відповідно до статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 КАС України.

Ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду відповідно до статті 297 КАС України.

Суддя Парненко В.С.