Рішення № 139441609, 03.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2026 року Справа № 280/5066/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа), в якому позивач просить суд:

скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 14.04.2026 № 084650012948;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 28.06.1983 по 31.08.1984, з 27.12.1988 по 20.01.1989 та з 08.04.1992 по 12.04.1995;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 20.11.1995 по 21.06.1996, з 30.11.1999 по 19.02.2002, з 20.02.2002 по 04.07.2013, з 27.12.2013 по 05.09.2018, з 06.09.2018 по 04.11.2019, з 05.11.2019 по 04.01.2021, з 05.01.2021 по 12.12.2024 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.04.2026 № 36, від 03.04.2026 № 37 з 06 квітня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.04.2026 № 084650012948 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 33 роки; відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 889 у зв`язку з відсутністю відповідного стажу держслужбовця на 01.05.2016. Позивач вважає рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 01.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 15.06.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від відповдіача до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначено, що спеціальний стаж Романової С. І. на посадах державної служби станом на 01.05.2016 становить 5 місяців 22 дні (враховано період з 05.07.2013 по 26.12.2013). До стажу на посадах державної служби станом на 01.05.2016 згідно з трудовою книжкою від 21.06.1996 НОМЕР_1 не зараховано періоди роботи: - з 20.11.1995 по 21.06.1996, оскільки позивач працювала на посаді державного податкового інспектора відділу аудиту податків з фізичних осіб, в період перебування на яких не було встановлено ранг державного службовця, але прийнято присягу державного службовця, що не відповідає вимогам статті 25 Закону № 3723; - з 30.11.1999 по 19.02.2002, оскільки заявниця працювала на посаді державного податкового інспектора відділу аудиту податків та присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби ІІІ рангу»; - з 20.02.2002 по 04.07.2013, оскільки заявниця працювала на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів з фізичних та присвоєно чергове спеціальне звання інспектор податкової та митної справи І рангу; - з 27.12.2013 по 30.04.2016, оскільки заявниця працювала на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів з фізичних осіб та присвоєно чергове спеціальне звання інспектор податкової та митної справи І рангу; - з 01.05.2016 по 12.12.2024, оскільки зарахування періодів роботи на державній службі з 01.05.2016 не передбачено Законом № 889. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 14.04.2026 № 084650012948 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 33 роки, та відповідно до Закону № 889, у зв`язку з відсутністю відповідного стажу держслужбовця станом на 01.05.2016.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення співвідповідача у справі. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої зазначено, що відзив відповідача на позов є необґрунтованим, суперечить чинному законодавству та актуальній судовій практиці Верховного Суду. У свою чергу позов ОСОБА_1 є законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Від третьої особи до суду надійшли пояснення відповідно до яких зазначено, що відповідачем прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в призначенні пенсії.

Суддя Стрельнікова Н.В. з 01.07.2026 по 02.08.2026 перебувала у відпустці.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 06.04.2026 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу».

З огляду на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року за № 22-1, вищезазначена заява з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.04.2026 № 084650012948 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 33 роки; відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 889 у зв`язку з відсутністю відповідного стажу держслужбовця на 01.05.2016.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.04.2026 № 084650012948 вбачається, що вік позивача становить 60 років, страховий стаж складає 31 рік 11 місяців 12 днів, спеціальний стаж позивача на посадах державної служби станом на 01.05.2016 складає 0 років 5 місяців 22 дні.

За резльтатми розглянтих документів відповідачем не зараховано до страховго стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника від 28.06.1983 НОМЕР_1 :

- в колгоспі «Зоря комунізму» з 28.06.1983 по 20.01.1989, оскільки інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість вихододнів) за 1983-1984 роки не містить підстав внесення відповідно до вимог до постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, зазначений період врахований навчанням;

- з 08.04.1992 по 12.04.1995, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, що є порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників на підприємствах, установах, організація, яка затверджена Постановою Деркомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162.

До стажу державної служби станом на 01.05.2016 згідно трудової книжки від 21.06.1996 НОМЕР_1 позивачу не зараховано періоди роботи:

- з 20.11.1995 по 21.06.1996, оскільки заявниця працювала на посаді державного податкового інспектора відділу аудиту податків з фізичних осіб, в період перебування на яких не було встановлено ранг державного службовця, але прийнято присягу державного службовця, що не відповідає статті 25 Закону № 3723;

- з 30.11.1999 по 19.02.2002, оскільки заявниця працювала на посаді державного податкового інспектора відділу аудиту податків та присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби» III рангу;

- з 20.02.2002 по 04.07.2013, оскільки заявниця працювала на посаді головного державного інспектора відділу аудиту адміністрування доходів з фізичних та присвоєно чергове спеціальне звання податкової та митної справи I рангу;

- з 27.12.2013 до 01.05.2016, оскільки заявниця працювала на посаді головного державного інспектора відділу адміністрування доходів з фізичних та присвоєно чергове спеціальне звання інспектор податкової та митної справи I рангу.

З розрахунку стажу позивача вбачається, що відповідачем зараховано до стажу державної служби періоди роботи позивача з 20.11.1995 по 29.02.1996, з 30.11.1999 по 31.05.2000, з 05.07.2013 по 26.12.2013.

Щодо питання зарахування спірних періодів роботи позивача до страховго стажу, суд зазначає насутпне.

Суд зазначає, що статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.75 за № 310, та чинних на час розгляду справи (надалі Порядок № 310).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку № 310).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 310, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: III "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; IV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 310, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Таким чином, саме відомостями трудової книжки колгоспника підтверджується трудова участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Судом встановлено трудову книжку колгоспника позивача від 28.06.1983 НОМЕР_1 . На сторінках 2 та 3 трудової книжки колгоспника наявні записи (№1 №2) про спірний період роботи позивача у колгоспі «Зоря комунізму», а саме: з 28.06.1983 по 20.01.1989.

Проте, відповідно до запису №3 на сторінці 6-8 позивач з 01.09.1984 прийнята студенткою Кримського сельхоз-інститута.

На сторінках 18-19 трудової книжки колгоспника містяться відомості щодо виконання визначеного мінімуму трудоднів, а саме:

за 1983 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 78, при встановленому мінімумі 75;

за 1984 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік 56, при встановленому мінімумі 50.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача.

У трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що в повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача.

Разом з тим суд зазначає, що єдиною підставою для відмови позивавчу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи у колгоспі «Зоря комунізму» : з 28.06.1983 по 20.01.1989 слугувала відсутність підстав внесення встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість вихододнів) за 1983-1984 роки.

З цього приводу суд наголошує, якщо органи Пенсійного фонду мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребовувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії, в тому числі за заявою особи.

Як вже зазначалось судом, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Отже, трудова книжка колгоспника від 28.06.1983 НОМЕР_1 , видана на ім`я позивача, містить достатньо належних та допустимих доказів, що підтверджують роботу позивача в колгоспі «Зоря комунізму».

Разом з тим суд наголошує, що з 01.09.1984 прийнята студенткою Кримського сельхоз-інститута. При цьому, позивач у позовній заяві в частині позовних вимог просить суд зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 28.06.1983 по 31.08.1984, з 27.12.1988 по 20.01.1989.

Проте, трудова книжка колгоспника від 28.06.1983 НОМЕР_1 не містить відмоостей про роботу позивача саме у період з 27.12.1988 по 20.01.1989. Також вказаний період роботи не підтверджений відомостями щодо виконання позивачем визначеного мінімуму трудоднів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи у колгоспі «Зоря комунізму» з 28.06.1983 по 31.08.1984, про які містяться записи у трудовій книжці колгоспника від 28.06.1983 НОМЕР_1 .

Щодо періоду роботи позивача з 08.04.1992 по 12.04.1995.

У трудовій книжці колгоспника позивача від 28.06.1983 НОМЕР_1 наявні записи №13-14. Із наведених записів можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Отже, період роботи позивача з 08.04.1992 по 12.04.1995 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо питання зарахування спірних періодів роботи позивача до стажу державної служби, суд зазначає насутпне.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначав Закон України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) (чинний до 01.05.2016, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу [підпункт 1 пункту 2 розділу XI визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, згідно з Рішенням Конституційного Суду №3-р/2022 від 23.12.2022. Підпункт 1 пункту 2 розділу XI втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 зі змінами]).

Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон №3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної досади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

10.12.2015 було прийнято новий Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016 (далі - Закон №889-VIII). Отже положення Закону №3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).

Статтею 1 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною першою статті 90 Закону №889-VIII визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, для набуття права на пенсію відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ заявник повинен відповідати одній з вказаних вимог:

- на момент набрання чинності Законом №889-VIII наявність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України не менш як 10 років та перебування на посаді, яка належить до державної служби;

- на момент набрання чинності Законом №889-VIII наявність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України не менш як 20 років незалежно від перебування на посаді, яка належить до державної служби.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17 та від 12.09.2023 у справі №560/8328/22.

Порядок призначення пенсії колишнім державним службовцям передбачено Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі - Порядок №622).

Відповідно до пункту 4 Порядку №622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, здійснюється з урахуванням положень пунктів 4-1 і 4-2 цього Порядку.

Відмовляючи позивачеві у переведенні на пенсію державного службовця відповідач виходив із того, що норми Закону №889-VШ не поширюються на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону№889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Згідно з частиною 5 статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII) (чинного до 19.11.2012), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до частини 8 статті 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону№889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби було визначено «Порядком обчислення стажу державної служби», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок №283).

Пунктом 1 Порядку №283 регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 2 Порядку №283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Так, відповідно до запису №15 в трудовій книжці позивача від 21.06.1996 НОМЕР_1 20.11.1995 позивача призначено на посаду державного податкового інспектора відділу аудиту податків з фізичних осіб. Позивачем прийнято присягу державного службовця України.

У трудовій книжці позивача від 21.06.1996 НОМЕР_1 наявні записи №18-32. Із наведених записів можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Пунктами 342.2-342.5 статті 342 Податкового кодексу України встановлено, що при прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України «Про державну службу».

На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України «Про державну службу» та «Про запобігання корупції».

Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу.

Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються такі спеціальні звання:

головний державний радник податкової служби;

державний радник податкової служби I рангу;

державний радник податкової служби II рангу;

державний радник податкової служби III рангу;

радник податкової служби I рангу;

радник податкової служби II рангу;

радник податкової служби III рангу;

інспектор податкової служби I рангу;

інспектор податкової служби II рангу;

інспектор податкової служби III рангу;

інспектор податкової служби IV рангу;

молодший інспектор податкової служби.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок №839).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Наведені висновки суду узгоджуються із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі №21-340а13 та у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17.

Вищезазначене свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для зарахування стажу роботи позивача в органах податкової служби до стажу державної служби.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії позивачу від 14.04.2026 № 084650012948 є протиправним і підлягає скасуванню.

Разом із тим, вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.04.2026 № 36, від 03.04.2026 № 37 з 06 квітня 2026 року, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, що наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у ст. 2 КАС України.

Отже, у цій частині позовних вимог суд вважає, що така вимога спрямована на майбутнє, відтак у її задоволенні необхідно відмовити, з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.

Щодо вимог зобов`язального характеру, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.

Суд враховує, що відповдіачем зараховано до стажу державної служби періоди роботи позивача з 20.11.1995 по 29.02.1996, з 30.11.1999 по 31.05.2000, з 05.07.2013 по 26.12.2013 (вказане підтверджує розрахунок стажу позивача а.с. 69).

Для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.06.1983 по 31.08.1984, з 08.04.1992 по 12.04.1995, зарахувати до стажу державної служби позивача періоди його роботи на посадах в органах державної податкової служби з 01.03.1996 по 21.06.1996, з 01.06.2000 по 19.02.2002, з 20.02.2002 по 04.07.2013, з 27.12.2013 по 05.09.2018, з 06.09.2018 по 04.11.2019, з 05.11.2019 по 04.01.2021, з 05.01.2021 по 12.12.2024 та повторно розглянути його заяву від 06.04.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.04.2026 № 084650012948 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.06.1983 по 31.08.1984, з 08.04.1992 по 12.04.1995, зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи на посадах в органах державної податкової служби з 01.03.1996 по 21.06.1996, з 01.06.2000 по 19.02.2002, з 20.02.2002 по 04.07.2013, з 27.12.2013 по 05.09.2018, з 06.09.2018 по 04.11.2019, з 05.11.2019 по 04.01.2021, з 05.01.2021 по 12.12.2024 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.04.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти вимог, відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні, 96 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова