Рішення № 139441446, 02.09.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/3997/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради (90400, Закарпатська область, м. Хуст , вул. 900річчя Хуста, буд. 27, код ЄДРПОУ 25448871), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позивач, в обгрунтування позову вказує, що розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 22.02.2021 року позивачу призначено з 28.10.2019 року грошову компенсацію на транспортне обслуговування у розмірі 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Позивач вважає неправомірними дії щодо нарахування та виплати компенсації на транспортне обслуговування за період друге півріччя 2025 року та за перше півріччя 2026 року у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року відкрито справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.

26 червня 2026 року відповідачем подано відзив у якому вказано, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у 2025 року становив 2361 гривні. Враховуючи прожитковий мінімум, нарахування грошової компенсації позивачу здійснюється у такому порядку: 2361,00 грн х 29% = 684,69 грн. розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування 684,69 грн./2 частини =342,34 грн. та 342,35 грн. Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у 2026 року становить 2595 гривні. Враховуючи прожитковий мінімум, нарахування грошової компенсації позивачу здійснюється у такому порядку: 2595,00 грн х 29% = 752,55 грн. розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування 752,55 грн./2 частини =376,27 грн. та 376,28 грн.

Також, зазначає, що за ІІ півріччя 2025 року позивачу виплачено грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або транспортне обслуговування у загальній сумі 342,35 грн. згідно розпорядження департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації від 30 грудня 2022 року, а за І півріччя 2026 року позивачу виплачено грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або транспортне обслуговування у загальній сумі 376,27 грн. згідно розпорядження департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації від 30 січня 2022 року.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю з дитинства першої «А» групи.

Розпорядженням від 30 грудня 2022 року, позивачу призначено грошову компенсацію витрат на транспортне обслуговування.

11.05.2026 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Хустської міської ради із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату за друге півріччя 2025 року та за перше півріччя 2026 року грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановлено пункту 2 постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 228, а саме 29 % відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, із урахуванням виплачених сум.

Листом від 22.05.2026 року № 387 відповідач повідомив позивача, що управлінням у вересні 2025 року виплачено позивачу компенсацію за друге півріччя в сумі 342,35 грн., у березні 2026 року виплачено компенсацію за перше півріччя 2026 року в сумі 376,27 грн., шляхом перерахування коштів на особистий банківський рахунок.

Вважаючи протиправним нарахування відповідачем суми компенсації на рік у розмірі 29 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання таких дій протиправними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06 жовтня 2015 року №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» (далі - Закон №2961-IV).

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 28 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі Закон №2961-IV) грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговуваннявизначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 5 Порядку №228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.

Наведене нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, показники, за якими вона визначається, порядок та періодичність її виплати точно встановлені законодавством, яке не передбачає компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, забезпечує формування та реалізацію здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, давати роз`яснення з питань визначення розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що виплачуються особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, що мають автомобілі та мотоколяски. Показники і параметр розміру грошової компенсації у нормативному акті виписані достатньо чітко і однозначно для того, щоб визначити і виплати конкретну суму цього платежу. Зокрема, положення пункту 2 Постанови №228 та пункту 5 Порядку №228 треба розуміти так, що 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2018 у справі №550/196/16-а, від 28.04.2020 у справі № 611/26/17, та, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховуються при вирішенні цієї справи.

Крім того, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №260/4268/21, які полягають у такому.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», яка набрала чинності з 08.08.2020, затверджено зміни, що вносяться до постанови №228, зокрема, пункт 2 постанови № 228 викладено в такій редакції:

« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».

З 01.07.2021 набрали чинності зміни до постанови № 228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 №283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від14 лютого 2007 р. № 228», зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції:

« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».

Отже, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування визначено пунктом 2 постанови № 228:

в редакції в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;

в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.

Зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, суди у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону №2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 постанови № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Враховуючи викладене, суд вважає, що виплата позивачу за друге півріччя 2025 року спірної компенсації в сумі 342,35 грн. та за перше півріччя 2026 року у сумі 376,27 грн., не відповідає положенням пункту 2 Постанови №228 в редакції Постанови №536.

Оцінивши докази, які є у справі та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок Державного бюджету України моральної школи, то суд вказує наступне.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини "заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга Ns 4171/04, § 20 березня).

Тобто, сам факт наявності моральної шкоди у зв`язку із встановленням судом факту порушення незаконними діями (рішенням) суб`єкта владних повноважень прав позивача презюмується, отже, враховуючи матеріали справи, суд вказує, що позивачем не надано доказів та обгрунтування розміру моральної шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (подалі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з викладеного, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради (90400, Закарпатська область, м. Хуст , вул. 900річчя Хуста, буд. 27, код ЄДРПОУ 25448871) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради щодо нарахування та виплати особі з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2025 року та за перше півріччя 2026 року у розмірі, меншому ніж призначено розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради здійснити особі з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 нарахування та виплату сум грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2025 року та за перше півріччя 2026 року у розмірі призначеному розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року, а саме у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць із урахуванням виплачених сум за вказаний період.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЮ.Ю.Дору