Рішення № 139439330, 03.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" вересня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1354/23(918/1108/24)

Господарський суд Рівненської області у складі судді судді Марач В.В., розглянувши у матеріалах справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

до відповідача 2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3

до відповідача 3: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 )

про визнання недійсними правочинів та витребування майна

Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1 (заявника): не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна, в межах справи про неплатоспроможність.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.12.2024 справу №918/1354/23(918/1108/24) прийнято до свого провадження суддею О.Андрійчук.

Ухвалою суду від 14.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна залишено без розгляду (суддя О.Андрійчук).

17.04.2025 року через систему Електронний суд відповідачем ОСОБА_2 подано Заяву про ухвалення додаткового рішення в якій просить вирішити питання про розподіл судових витрат в частині судового збору за подання позову до суду в сумі 48 448,00 грн., посилаючись при цьому на те, що в ухвалі суду від 14.05.2025 року про залишення позову без розгляду це питання не вирішено..

Ухвалою суду від 25.04.2025 року Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/1354/23(918/1108/24) призначено до розгляду у судовому засіданні на "12" травня 2025 року.

07 травня 2025 року супровідним листом № 918/1354/23(918/1108/24)/569/25 матеріали справи №918/1354/23(918/1108/24) за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: ОСОБА_2 до відповідача-2: ОСОБА_3 до відповідача-3: ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна направлені до Північно-західного апеляційного Господарського суду.

08.09.2025 року матеріали справи №918/1354/23(918/1108/24) за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: ОСОБА_2 до відповідача-2: ОСОБА_3 до відповідача-3: ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна повернуто до Господарського суду Рівненської області після апеляційного та касаційного оскарження.

Ухвалою суду від 15.07.2026 року Заяву про самовідвід судді Андрійчук Оксани Василівни у справі № 918/1354/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 задоволено.

В той же час суд зазначає, що розгляд справи №918/1354/23(918/1108/24) здійснюється в межах справи № 918/1354/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.07.2026 року справу №918/1354/23(918/1108/24) передано для розгляду судді Марач В.В..

Ухвалою суду від 06.08.2026 року прийнято справу №918/1354/23(918/1108/24) до свого провадження суддею Марач В.В..

Суд зазначає, що на розгляді знаходиться Заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/1354/23(918/1108/24).

Ухвалою суду від 10.08.2026 року розгляд Заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення призначено у судовому засіданні на "31" серпня 2026 року.

В судове засідання 31.08.2026 ні учасники справи, ні їх представники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Суд зазначає, що ні Позивач, ні Відповідачі 2, 3 письмових пояснень на Заяву про ухвалення додаткового рішення суду не надали.

Відповідно до ч.1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч.3 вказаної статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.4 статті 244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна, в межах справи про неплатоспроможність.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.03.2025 (суддя О.Андрійчук) клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору до винесення судового рішення у справі задоволено, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 48 448,00 грн до ухвалення судового рішення у справі; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1354/23(918/1108/24) в межах провадження у справі про неплатоспроможність.

Ухвалою суду від 14.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів та витребування майна залишено без розгляду.

За приписами ч.2 статті 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Однак в ухвалі суду від 14.05.2025, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, не вирішувалося питання про розподіл між сторонами судових витрат, зокрема щодо судового збору.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому стаття 67 Основного Закону України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Одним з таких обов`язкових зборів є судовий збір, визначений Законом України "Про судовий збір", за змістом статті 9 якого:

- судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України;

- суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України;

- кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Згідно з положеннями частини 3 статті 29 та частини 4 статті 30 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) судовий збір є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів, що спрямовується на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

Отже, одним із призначень судового збору є часткове покриття витрат Державного бюджету України на забезпечення функціонування судочинства та, відповідно, гарантування реалізації права особи на належний судовий захист.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 123 ГПК України).

У статті 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат.

Ставки судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до змісту якої судові збори за грошові вимоги та позови майнового характеру залежать від суми спору, тобто ціни позову.

У справі STOENESCU v. Romania (№ 14166/19) ЄСПЛ нагадав, що вимога сплачувати збори цивільним судам у зв`язку з позовами, які вони мають розглянути, сама по собі не є несумісною з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. Kreuz v. Poland, № 28249/95, § 60, ЄСПЛ 2001-VI). Більше того, немає нічого незвичайного в системі, у якій судові збори за грошові вимоги залежать від суми спору, що входить до межі розсуду держави щодо регулювання та встановлення своєї системи судового збору, як вона вважає за потрібне. Проте система має бути достатньо гнучкою, щоб дозволити стороні скористатися повним або частковим звільненням від сплати судового збору або зменшенням розміру судового збору (див. рішення у справі Nalbant and Others v. Turkey, № 59914/16, § 40, 3 травня 2022 року).

Законодавчо визначений алгоритм розрахунку та сплати судового збору передбачає, зокрема, що, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає у позовній заяві ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом або договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (пункти 3 та 4 частини 3 статті 162 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 163 ГПК України ціна позову визначається:

- у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

- у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

- у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Виходячи з наведених вище положень, судовий збір:

- є обов`язковим платежем, що справляється на всій території України;

- визначається у відповідності до законодавчо встановлених ставок та ціни позову;

- сплачується до Державного бюджету України;

- має цільове призначення відповідно до БК України;

- може бути примусово стягнутий за судовим рішенням або компенсований за рахунок держави;

- звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру відбувається відповідно до закону.

В той же час слід зазначити, що суд має певну дискрецію щодо судового збору, адже статтею 8 Закону України "Про судовий збір" йому надано право як відстрочити та розстрочити сплату судового збору, так і зменшити його розмір чи звільнити від сплати судового збору, покласти судові витрати на певну сторону у визначених процесуальним законодавством випадках. Про такі дії чітко має бути зазначено судом в процесуальному документі, а на питання регулювання та встановлення системи судового збору (бази судового збору, його ставок тощо) дискреція суду не поширюється.

Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.06.2026 у справі №925/14/21/20.

Відтак, остаточне визначення судом суми судових витрат, зокрема судового збору, за результатами розгляду справи відбувається в порядку розподілу таких витрат між сторонами, тобто відповідно до вимог статті 129 ГПК України, якою, до речі, не передбачено можливості достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору.

Наведене вище узгоджується з викладеними в пунктах 7.25, 7.26 постанови від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що:

1) неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат;

2) частина 1 статті 244 ГПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123- 130, 221 ГПК України.

Щодо наявності/відсутності у суду права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання процесуального документа, зокрема, вже після розгляду справи по суті та ухвалення рішення суду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як вже зазначалося вище, пунктом 2 частини 1 статті 164 ГПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Такі самі правила встановлено для випадків збільшення позовних вимог і зміни предмета позову.

Недотримання цих правил зумовлює залишення заяви без руху, а в подальшому - повернення позовної заяви як неподаної (частина 4 статті 174 ГПК України).

Згідно з частиною 10 статті 174 ГПК України заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету.

Відповідно до частин 11, 13 статті 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

З цього приводу об`єднана палата в постанові від 21.05.2021 у справі № 910/5120/20 виснувала про те, що норми статей 162, 164, 172, 173, 176, 226 ГПК України не містять жодних застережень щодо допустимості залишення позову без розгляду виключно до закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у разі, якщо позивач не усунув недоліків оформлення позовної заяви, які полягають у несплаті або недоплаті судового збору.

Питання про розподіл між сторонами судових витрат або повернення судового збору з бюджету вирішується судом в ухвалі про закриття провадження у справі (частина 4 статті 231 ГПК України), в ухвалі про залишення позову без розгляду (частина 2 статті 226 ГПК України), у резолютивній частині рішення (пункт 2 частини 5 статті 238 ГПК України).

Дійсно, законодавство України передбачає, що судовий збір має бути сплачено до відкриття провадження у справі або принаймні до ухвалення остаточного судового рішення в ній. Саме в такому випадку судовий збір виконуватиме роль певного обмежувального заходу для регулювання доступу до суду, а також захищає суд від перенавантаження у зв`язку з поданням необґрунтованих або безпідставних позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг.

Роль судді полягає в тому, щоб перевірити наявність сплати судового збору позивачем перед відкриттям провадження у справі або прийняттям заяв та скарг, а у разі відсутності сплати - залишити заяву без руху до усунення цього недоліку, або ж повернути її, якщо недолік не буде усунуто. Суд може виявити неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем і після відкриття провадження у справі, застосувавши наведений вище процесуальний механізм.

Чинний ГПК України передбачає такі вичерпні процесуальні механізми контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі:

1) залишення позовної заяви без руху до відкриття провадження в справі з метою надання позивачу можливості усунути допущені недоліки щодо недоплати судового збору, а в разі відсутності їх усунення - повернення позовної заяви як неподаної (частина 4 статті 174 ГПК України);

2) залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження в справі та подальше можливе залишення позову без розгляду в разі неусунення позивачем допущених недоліків у частині недоплати судового збору (частина 13 статті 176 ГПК України);

3) достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору, в тому числі шляхом ухвалення додаткового рішення, в порядку, передбаченому частиною 2 статті 163 ГПК України, тобто в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи, а саме за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред`явлення позову (аналогічний процесуальний механізм застосовано апеляційним судом у справах № 914/185/18 та № 916/1101/21 і підтримано Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 914/185/18 та від 29.05.2025 у справі № 916/1101/21).

Як наслідок, у всіх інших випадках, зокрема, при виявленні судом першої, апеляційної чи касаційної інстанцій обставин неправильного розрахунку або недоплати судового збору позивачем після закінчення відповідного провадження, (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій) тобто після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи не має права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання відповідного процесуального документа (позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг тощо).

Адже, як чинне процесуальне законодавство України, так і закони, якими затверджується Державний бюджет України на відповідний рік, не передбачають можливості достягнення судом недоплаченого судового збору за відсутності підстав, визначених нормою частини 2 статті 163 ГПК України, якою допускається реалізація судом відповідного права шляхом ухвалення додаткового рішення, якщо ним не вирішено питання про судові витрати (стаття 244 цього Кодексу).

В іншому разі достягнення судом недоплаченого судового збору за відсутності передбачених законом підстав призводитиме до порушення положень частини 2 статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, в разі, коли суд такий неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем до закінчення відповідного провадження (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій) не виявив, то настання в подальшому щодо позовних вимог наслідків, подібних до тих, що передбачені статтею 174 ГПК України, процесуальне законодавство не передбачає.

Разом з тим об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.06.2026 у справі №925/14/21/20) звернула увагу на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним з основних фундаментальних елементів принципу верховенства права є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017; абзац 6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).

Діючи відповідно до законодавства, позивач як передумову судового розгляду справи визначає та сплачує судовий збір залежно від вартості майна, розрахунку стягуваних сум, змісту позовних вимог. Розмір належного до сплати в такому випадку судового збору відповідає ознакам прогнозованості очікуваних судових витрат як для самого позивача, так і для інших учасників справи.

При цьому помилка позивача щодо майнової/немайнової природи позовних вимог, визначення кількості окремих позовних вимог, які підлягають оплаті судовим збором, об`єктивно не може змінювати розмір належного до сплати судового збору, звільняти від його сплати до Державного бюджету.

Статтями 174, 176 та 163 ГПК України передбачено вичерпний перелік механізмів контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі, серед яких виділяється лише один винятковий спосіб - достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору в порядку, передбаченому частиною 2 статті 163 ГПК України. Таке примусове достягнення може бути реалізоване судом і шляхом ухвалення додаткового рішення, однак виключно за наявності підстав, визначених частиною 2 статті 163 ГПК України, тобто в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред`явлення позову.

У зв`язку з цим, у всіх інших випадках, у тому числі при виявленні судом першої, апеляційної чи касаційної інстанцій обставин неправильного розрахунку або недоплати судового збору позивачем після закінчення відповідного провадження (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій), тобто після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд відповідної інстанції ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи не має права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання відповідного процесуального документа (позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг тощо), вже розглянутого по суті, у тому числі й шляхом ухвалення додаткового рішення.

Водночас, ймовірна помилка суду, яка може статися при перевірці та визначенні дійсної вартості майна, за умови наявності у нього процесуальних механізмів щодо її виправлення у порядку застосування положень частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" та частини 2 статті 163 ГПК України, які визначають повноваження суду втрутитися у визначення позивачем ціни позову, необхідної для обчислення належного до сплати розміру судового збору, не повинна перекладатися на учасника процесу (позивача або відповідача) шляхом ухвалення додаткового рішення.

Таким чином, у випадку, якщо позивач не сплатив судовий збір у повному обсязі, а суд першої інстанції виявив недоплату судового збору вже після ухвалення рішення по суті спору, то процесуальний обов`язок позивача сплатити судовий збір слід вважати припиненим, оскільки презюмується, що суд, не здійснивши перерахунок судового збору із урахуванням реальної ціни позову, визначив остаточний розмір судового збору. Як наслідок, відповідальність за вказану судову помилку не повинен нести позивач.

Отже, за умов відсутності підстав для застосування чи неможливості застосування процесуальних механізмів контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі, достягнення судом першої інстанції за додатковим рішенням несплаченого (недоплаченого) позивачем судового збору свідчитиме про порушення принципів правової визначеності та остаточності судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, покладання на позивача обов`язку із доплати судового збору, розмір якого не було своєчасно визначено та стягнуто судом першої інстанції, а відповідну недоплату не було виявлено у процесі судового контролю за правильністю справляння судового збору, означатиме недотримання принципів верховенства права та пропорційності господарського судочинства.

Суд також звертає увагу на подання Дубініним Р.В. заяви про ухвалення додаткового рішення шляхом стягнення з Казарика А.П. до Державного бюджету України 48 448,00 грн судового збору, що свідчить про фактичне подання відповідачем-1 такої заяви в інтересах держави поза відносинами представництва, тобто всупереч положенням частини 2 статті 4 та частин 3, 4 статті 53 ГПК України, за змістом яких юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, а в інтересах держави у визначених законом випадках із позовною чи іншою заявою, скаргою має право звертатися до суду виключно прокурор.

Крім того, відповідно до статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною 2 цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї статті, нею передбачено можливість вирішення питання про судові витрати сторони після ухвалення рішення по суті позовних вимог у порядку, передбаченому статтею 244 ГПК України, саме за результатами розгляду заяви саме тієї сторони, яка понесла судові витрати, але аж ніяк не можливість стягнення з однієї сторони (позивача) судових витрат у виді судового збору за заявою іншої сторони (відповідача).

Вищевказана правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.06.2026 у справі №925/14/21/20.

З огляду на вищевказане, Заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 232-235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.

2. В прийнятті додаткового рішення у справі №918/1354/23(918/1108/24) відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.