Рішення № 139439304, 25.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1190/25

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Компанії "Амагере Холдінгс Лімітед" (48 Темістоклі Дерві, Сентенніал Білдінг, 3-й поверх, квартира/офіс 303, 1066, Нікосія, Кіпр, код ЄДРПОУ 00256107)

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Сало Солюшенс" (вул. Моріша Зігмонда, 18, Будапешт 1183, Угорщина, код ЄДРПОУ 01093417717)

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро" (34600, Рівненська обл., Рівненський район, м. Березне, вул. Андріївська, буд.20, код ЄДРПОУ 43095897)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: адвокат Александров С.О.;

від відповідача: адвокат Ковальчук А.С.;

від третіх осіб: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Компанії "Амагере Холдінгс Лімітед" в якому просить суд витребувати у останньої на його користь частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро", ідентифікаційний код 43095897, в розмірі 20%, що складає 421 000 грн. 00 грн..

Даний позов обгрунтовує наступним. 13 квітня 2021 року між ОСОБА_1 (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сало Солюшенс" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро", відповідно до п. 1.1 якого Продавець передає у власність Покупця свою частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро", а Покупець оплачує та після цього приймає частку.

Відповідно до п. 1.3.1 Договору, частка Продавця в Статутному капіталі Товариства складає 421 000,00 грн., що становить 20% статутного капіталу Товариства.

Відповідно до п. 2.1 Договору, за придбання Частки Покупець зобов`язується до 23.04.2021 року (включно) сплатити Продавцю 421 000,00 грн..

Вартість частки підлягає оплаті в безготівковій формі на банківські реквізити Продавця, які вказані в п. 2.2 Договору.

Пунктом 1.6 Договору сторони визначили, що право власності на Частку переходить від Продавця до Покупця після повної та своєчасної оплати Покупцем вартості (ціни) Частки в порядку та розмірі, передбаченому даним Договором. Підписання Продавцем Акту Приймання-передачі частки не є підтвердженням повної та своєчасної сплати Покупцем вартості (ціни) Частки в порядку та розмірі, передбаченому даним Договором.

Позивач зазначає, що у порушення умов Договору, Покупець не сплатив на користь Продавця вартість придбаної ним частки в статутному капіталі Товариства, у визначений Договором строк, що підтверджується Банківською випискою з рахунку Продавця.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 22.04.2021р. державним реєстратором виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Дітчук Я.М. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ "Прислуч Агро", а саме: зміна кінцевого бенефіціарного власника, зміна складу засновників (учасників), зміна установчих документів.

Позивач зазначає, що ТОВ "Сало Солюшенс" до моменту набуття права власності на частку, менше ніж через десять днів після укладення Договору, відчужило таку частку, без відома та участі її належного власника (Позивача), третій особі - компанії "Амагере Холдінгс Лімітед".

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "21" липня 2026 р. на 10:00 год.. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "25" серпня 2026 року на 11:00 год..

Представник компанії "Амагере Холдінгс Лімітед" подав відзив на позовну заяву в якому проти вимог позивача заперечив пославшись при цьому на те, що компанія є добросовісним набувачем частки ТОВ "Прислуч Агро" з огляду на те, що 13.04.2021 року була здійснена державна реєстрацію змін до складу учасників ТОВ «Прислуч Агро» та ТОВ «Сало Солюшенс» став єдиним учасником Товариства і з 13.04.2021 року згідно умов договору до ТОВ «Сало Солюшенс» перейшли корпоративні права із частки у статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро». Відповідач зазначає, що станом на 14.04.2021 року ТОВ «Сало Солюшенс» мало право на розпорядження часткою у статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро, а тому вважає, що Відповідач придбав частки у статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро" в особи яка мала право їх відчужувати. Відтак доводи Позивача щодо застосування до спірних правовідносин ст. 388 ЦК України вважає хибними.

Представник позивача надав відповідь на відзив в якій не погоджується з аргументами відповідача та зазначає наступне. Матеріали справи не містять договору купівлі-продажу спірної частки, укладеного 14.04.2021 р. між Відповідачем та Третьою особою-1, акту приймання- передачі, а також платіжної інструкції, банківської виписки або будь-яких інших документів, які підтверджували б фактичне здійснення розрахунків за придбання спірної частки. Відтак вважає, що Відповідачем не підтверджено придбання ним спірної частки за відплатним договором, а також умов такого придбання, що відсутність таких доказів свідчить про безоплатну передачу Третьою особою-1 Відповідачу такої частки, що спростовує доводи, які викладені у відзиві.

Також позивач стверджує, що момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін. Зазначає, що вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 та від 07.03.2021 у справі № 922/634/19, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028- 10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

З огляду на вказане зазначає, що навіть якщо внаслідок державної реєстрації змін про учасника ТОВ «Прислуч Агро» ТОВ «Сало Солюшенс» набуло можливість реалізовувати права учасника товариства, це саме по собі не свідчить про набуття ним права власності на спірну частку, оскільки таке право відповідно до умов договору виникало лише після повної оплати її вартості, яка фактично не була здійснена.

Крім того позивач звертає увагу на постанову від 07.03.2021 у справі № 922/634/19 в якій Верховним Судом зазначено, що при придбанні майна (частки у статутному капіталі) покупець має проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників - учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою при купівлі частки у статутному капіталі товариства. Отже, Верховний Суд фактично покладає на покупця частки у статутному капіталі обов`язок здійснити належну перевірку історії переходу корпоративних прав. Відсутність такої перевірки виключає можливість посилання на власну необізнаність щодо порушень, допущених під час попереднього відчуження частки.

За таких умов, вважає, що Компанія «Амагере Холдінгс Лімітед», при набутті спірної частки, діяла недобросовісно та не проявила належну розумну обачність, яка вимагається від учасника цивільного обороту при укладенні правочинів щодо корпоративних прав, обмежившись формальною перевіркою відомостей реєстру та не здійснивши жодних дій для встановлення правомірності набуття ТОВ «Сало Солюшенс» права власності на спірну частку.

Крім того, звертає увагу, що матеріали справи не містять інформації та документів, що її підтверджують, щодо дати, часу та способу отримання Відповідачем інформації щодо продажу Третьою особою-1 такої частки, наявності перемовин між сторонами щодо її відчуження тощо.

В судове засідання 25.08.2026 року не з`явилися представники третіх, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причин неявки суду не повідомили. Неявка вказаних учасників справи у судове засідання є повторною.

20.07.2065 року до суду з Міністерства юстиції Угорщини - Департаменту міжнародного приватного права подано документи щодо виконання судового доручення суду про вручення документів третій особі Товариству з обмеженою відповідальністю "Сало Солюшенс" (вул. Моріша Зігмонда, 18, Будапешт 1183, Угорщина, код ЄДРПОУ 01093417717). З поданих документів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сало Солюшенс" знаходиться в процесі ліквідації, а вказані документи направлені ліквідатору.

Пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19 жовтня 2000 року №2052-III встановлено, що якщо всі умови, зазначені у частині 2 статті 15 Конвенції виконано, суддя незалежно від положень частини 1 статті 15 Конвенції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Відповідно до частини 2 статті 15 зазначеної Конвенції кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини 1 цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, в разі коли виконані всі нижчеперелічені умови: a) документ передано одним із способів, передбачених Конвенцією; b) з дати направлення документа сплинув строк, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців; c) не отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Таким чином, однією з вимог, при виконанні якої суд може постановити рішення у справі, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, є закінчення строку з дати направлення документа, який суд визначив як достатній для даної справи і який повинен становити щонайменше шість місяців.

З огляду на вказане, суд констатує, що третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сало Солюшенс" належним чином повідомлена про місце, дату та час проведення судового засідання.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро" про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином в його Електронний кабінет.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача письмових пояснень щодо позову суду не надали.

Відповідно до ч.1 статті 202 Господарського кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відтак, на підставі вищевказаного, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників третіх осіб.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

13 квітня 2021 року між ОСОБА_1 (далі також - Позивач, Продавець) та ТОВ «Сало Солюшенс» (далі також - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро», ідентифікаційний код 43095897, (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Продавець передає у власність Покупця свою частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» (далі - Товариство), а Покупець оплачує та після цього приймає частку.

Відповідно до п. 1.3.1 Договору, частка Продавця в Статутному капіталі Товариства складає 421 000,00 грн., що становить 20% статутного капіталу Товариства.

Відповідно до п. 2.1 Договору, за придбання Частки Покупець зобов`язується до 23.04.2021 року (включно) сплатити Продавцю 421 000,00 грн..

Вартість частки підлягає оплаті в безготівковій формі на банківські реквізити Продавця, які вказані в п. 2.2 Договору.

Пунктом 1.6 Договору сторони визначили, що право власності на Частку переходить від Продавця до Покупця після повної та своєчасної оплати Покупцем вартості (ціни) Частки в порядку та розмірі, передбаченому даним Договором. Підписання Продавцем Акту Приймання-передачі частки не є підтвердженням повної та своєчасної сплати Покупцем вартості (ціни) Частки в порядку та розмірі, передбаченому даним Договором.

У порушення умов Договору, Покупець не сплатив на користь Продавця вартість придбаної ним частки в статутному капіталі Товариства, у визначений Договором строк, що підтверджується Банківською випискою з рахунку Продавця.

При цьому, Позивач неодноразово звертався як усно, так і письмово до ТОВ «Сало Солюшенс» з вимогою про сплату вартості придбаної ним частки, зокрема, з листами від 26 квітня 2021 року та від 08 червня 2021 року, за результатами розгляду яких ТОВ «Сало Солюшенс» запевняло Продавця про виконання ним такого грошового зобов`язання найближчим часом.

Так, зокрема, за результатом розгляду листа Позивача від 08 червня 2021 року, ТОВ «Сало Солюшенс» визнало заборгованість за Договором та зобов`язувалося здійснити оплату боргу (лист № 020806/21 від 08.06.2021 року).

За таких підстав, Позивач розумно покладався (розраховував) на виконання контрагентом - Покупцем умов Договору - сплату вартості частки у статутному капіталі Товариства, з огляду на його послідовну поведінку, яка сформувала в нього довіру і розумне очікування на належне виконання контрагентом взятих на себе зобов`язань.

Разом з тим, з огляду на тривале невиконання Покупцем умов Договору, та відсутності з його боку будь-які дій, які свідчать про реальний намір сплатити на користь Продавця вартість придбаної частки в статутному капіталі Товариства, на підставі п. 2.6 Договору, Позивач в односторонньому порядку розірвав Договір, про що повідомив ТОВ «Сало Солюшенс» листом № 1 від 19.12.2022 року.

У вищезазначеному листі, Позивач також вимагав у Покупця повернення акту прийому-передачі до Договору та частки в статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро» в розмірі 20%. Такий акт приймання-передачі Частки від 13 квітня 2021 року Позивач передав ТОВ «Сало Солюшенс» ще до моменту повної оплати, адже пунктом 1.6 Договору сторони визначили, що підписання Продавцем Акту Приймання-передачі частки не є підтвердженням повної та своєчасної сплати Покупцем вартості (ціни) Частки.

У свою чергу, ТОВ «Сало Солюшенс» листом №012312/22 від 23.12.2022 року повідомило Продавця про неможливість повернення частки Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро», у зв`язку з її відчуженням компанії Амагере Холдінгс Лімітед.

Як убачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 22.04.2021р. державним реєстратором виконавчого комітету Корнинської сільської рали Рівненського району Рівненської області Дітчук Я.М. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «Прислуч Агро», а саме: зміна кінцевого бенефіціарного власника, зміна складу засновників (учасників), зміна установчих документів.

Тобто, ТОВ «Сало Солюшенс», до моменту набуття права власності на частку, адже момент набуття права власності був прямо визначений Договором (та був пов`язаний із фактом оплати Частки), менше ніж через десять днів після укладення Договору, відчужило таку частку, без відома та участі її належного власника (Позивача), третій особі - компанії Амагере Холдінгс Лімітед.

Отже, оскільки Частка була відчужена особою, яка не володіла правом власності щодо неї, тобто незаконно вибула з володіння Позивача, це надає йому право звернутися до володільця Частки з позовом про її витребування з чужого незаконного володіння, що є належним способом захисту його порушеного права.

Частинами першою, другою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями частини першої статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові КГС ВС від 24.01.2022 у справі 912/3711/19 суд дійшов висновку, що право власності на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.10.2018 у справі №911/3773/17, від 10.10.2019 у справі № 911/2218/18, від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

Укладаючи Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро" сторони визначили та пов`язали момент переходу права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро» з моментом її повної оплати (п. 1.6 Договору).

Крім цього, п. 4.1. Договору сторони встановили, що при настанні обставин, зазначених в п. 1.6 цього Договору, після повної та своєчасної оплати Покупцем вартості (ціни) Частки в порядку та розмірі, передбаченому даним Договором, до Покупця переходять усі права та обов`язки учасника щодо Товариства, що належали Продавцю як учаснику Товариства до моменту продажу належної Продавцю Частки у статутному капіталі Товариства. Також сторонами було встановлено строк для здійснення оплати, який складав 10 днів з моменту укладення Договору.

Проте, ТОВ «Сало Солюшенс» не здійснило оплату такої частки, та відповідно не набуло права власності на неї.

Відтак, ТОВ «Сало Солюшенс» не будучи власником майна (Частки в статутному капіталі Товариства) здійснило його відчуження (розпорядилось чужою власністю).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Постановою СП КГС ВС від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 була визначена правова позиція: якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦК України.

Тобто продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана в кредит та не була оплачена покупцем, має право вимагати розірвання договору та повернення частки.

Також пунктом 2.6. Договору було передбачено право Продавця на одностороннє розірвання Договору, та витребування повернення Частки, зокрема у випадку її неоплати Покупцем.

Однак, повернення Частки ТОВ «Сало Солюшенс» Позивачеві виявилось неможливим через подальше її відчуження.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та інших.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що відповідно до пунктів "д" та "е" пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників (постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 904/5077/21, від 06.06.2022 у справі № 909/326/21, від 18.05.2022 у справі № 914/1191/20). Саме такий спосіб захисту є належним, адже судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом статі 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З наведених норм права вбачається, що власник може витребувати своє індивідуально-визначене майно у недобросовісного набувача, який заволодів ним без відповідної правової підстави. А у добросовісного набувача майно може бути витребувано, якщо він набув його безоплатно, або якщо набув за відплатним договором, але майно було загублене власником, викрадене у нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом (постанова Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 910/16501/21).

Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 907/922/21 дійшла висновку про те, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача - колишнього учасника товариства, що був виключений, у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 Цивільного кодексу України).

Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі (ЄДР);

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів, зокрема:

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Отже, у частині п`ятій статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" учасник товариства може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою / додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою / додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.

Отже, матеріально-правова вимога про витребування з чужого незаконного володіння частки в розмірі 20% (двадцять відсотків) в статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро» направлена на захист порушених майнових та корпоративних прав Позивача.

У відзиві Компанія «Амагере Холдінг Лімітед» стверджує, що нею набуто право власності на спірну частку у статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро» на підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2021 р. та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, на момент підписання/складення яких в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містилися відомості про ТОВ «Сало Солюшенс» як учасника Товариства, що, на його думку, підтверджувало наявність у такої особи повноважень на продаж (відчуження) спірної частки. Зазначені обставини, на переконання Відповідача, є підтвердженням його добросовісності.

Однак суд не погоджується з такими доводами та аргументами Відповідача, з огляду на наступне.

Матеріали справи не містять ні договору купівлі-продажу спірної частки, укладеного 14.04.2021 р. між Відповідачем та ТОВ «Сало Солюшенс», ні акту приймання- передачі, а також платіжної інструкції, банківської виписки або будь-яких інших документів, які підтверджували б фактичне здійснення розрахунків за придбання спірної частки.

Тобто, Відповідачем не підтверджено придбання ним спірної частки за відплатним договором, а також умов такого придбання.

Відсутність таких доказів не свідчить про оплатність набуття Відповідачем частку у статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро», що спростовує його доводи, які викладені у відзиві.

Як убачається зі змісту відзиву, перед укладенням договору купівлі-продажу спірної частки, Відповідачем було встановлено згідно даних ЄДРПОУ, що вона зареєстрована за ТОВ «Салол Солюшенс. Зазначене, на його думку, підтверджувало наявність у третьої особи права на її відчуження.

Отже, самим Відповідачем підтверджено, що перед придбанням спірної частки він обмежився лише перевіркою відомостей, що містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо учасника ТОВ «Прислуч Агро» - ТОВ «Сало Солюшенс».

Водночас, Відповідач не перевірив правові підстави набуття ТОВ «Сало Солюшенс» права власності на спірну частку та не пересвідчився у наявності в нього повноважень на її відчуження, у тому числі шляхом ознайомлення з договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Прислуч Агро», укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Сало Солюшенс», а також із документами, які б підтверджували виконання сторонами такого договору, зокрема, проведення відповідних розрахунків.

В той же час суд зазначає, що представник Компанії «Амагере Холдінг Лімітед» у судовому засіданні пояснив, що компанії було відомо про переддоговірні переговори між ТОВ «Сало Солюшенс» та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Прислуч Агро».

Так, у разі перевірки Відповідачем обставин набуття права власності на спірну частку, ним було б виявлено, що ТОВ «Сало Солюшенс» не набуло статусу власника такої частки та права розпоряджатися нею шляхом її подальшого відчуження на користь Відповідача, оскільки згідно умов договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Сало Солюшенс», відкладальна умова переходу права власності від Позивача до ТОВ «Сало Солюшенс» на частку не настала, у тому числі і станом на момент подання до суду даної відповіді на відзив.

Отже, ТОВ «Сало Солюшенс» не було власником спірної частки на моменту відчуження її на користь Відповідача, а тому воно не мало право розпоряджатися нею.

При цьому слід зазначити, що ані Відповідачем, ані ТОВ «Сало Солюшенс» не спростовано факту відсутності проведення розрахунків останнім на користь Позивача.

У той же час, посилання Відповідача на те, що після державної реєстрації змін до складу учасників ТОВ «Прислуч Агро» до ТОВ «Сало Солюшенс» перейшли корпоративні права не спростовує наведених обставин. Навпаки, із правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 випливає, що необхідно розмежовувати право власності на частку та права, які випливають із такої частки.

Так, Верховним Судом у вищевказаній постанові зазначено, що з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028- 10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Таким чином, навіть якщо внаслідок державної реєстрації змін про учасника ТОВ «Прислуч Агро» ТОВ «Сало Солюшенс» набуло можливість реалізовувати права учасника товариства, це саме по собі не свідчить про набуття ним права власності на спірну частку, оскільки таке право відповідно до умов договору виникало лише після повної оплати її вартості, яка фактично не була здійснена.

У постанові від 07.03.2021 у справі № 922/634/19 Верховним Судом зазначено, що при придбанні майна (частки у статутному капіталі) покупець має проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників - учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою при купівлі частки у статутному капіталі товариства.

Отже, Верховний Суд фактично покладає на покупця частки у статутному капіталі обов`язок здійснити належну перевірку історії переходу корпоративних прав. Відсутність такої перевірки виключає можливість посилання на власну необізнаність щодо порушень, допущених під час попереднього відчуження частки.

За таких умов, можна дійти висновку, що Компанія «Амагере Холдінгс Лімітед», при набутті спірної частки, діяла недобросовісно та не проявила належну розумну обачність, яка вимагається від учасника цивільного обороту при укладенні правочинів щодо корпоративних прав, обмежившись формальною перевіркою відомостей реєстру та не здійснивши жодних дій для встановлення правомірності набуття ТОВ «Сало Солюшенс» права власності на спірну частку.

Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять інформації та документів, що її підтверджують, щодо дати, часу та способу отримання Відповідачем інформації щодо продажу Третьою особою такої частки, наявності перемовин між сторонами щодо її відчуження тощо.

З урахуванням цього, а також враховуючи, що Відповідачем було придбано спірну частку на наступний день після укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Сало Солюшенс» договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, то вірогідно, що Компанія Амагере Холдінг Лімітед» була обізнана про відсутність у ТОВ «Сало Солюшенс» права власності на придбану частку на момент її придбання.

Резюмуючи вищевикладене, суд вважає, що Компанія «Амагере Холдінг Лімітед» не проявила належної розумної обачності при придбанні спірної частки та не перевірила наявність у відчужувача права власності на неї, що виключає можливість визнання Компанію добросовісним набувачем.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття права власності визначене у статті 316 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільно-правові засоби захисту права власності визначені у главі 29 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).

Отже, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права власності, як витребування неволодіючим власником своєї речі від володіючого невласника. Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, коли річ незаконно вибула з його володіння. В цивільно-правовій літературі зазначений засіб захисту отримав назву "віндикація".

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно може бути витребувано від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо обставин, які становлять предмет доказування у справах за віндикаційним позовом (постанови Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 924/560/17, від 27 вересня 2018 року у справі № 903/844/17, від 27 серпня 2019 року у справі № 910/4622/18, від 21 січня 2021 року у справі № 922/4140/19 та інші). За цими висновками Верховного Суду, що є сталими, предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому його майна з чужого незаконного володіння, зокрема:

обставини, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно;

обставини вибуття майна з володіння позивача;

наявність майна позивача в натурі у незаконному володінні відповідача;

відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Як вже було зазначено вище, спірна частка вибула з володіння Позивача поза його волею, у зв`язку з її продажом (реалізацію) особою, яка не мала права та повноважень на це.

Крім того, як було вказано вище, спірна частка була передана Відповідачу безоплатно, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують протилежне.

Однак, при цьому, державна реєстрація змін складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Прислуч Агро» була проведена за відсутності укладеного між Позивачем та Відповідачем договору та акту приймання-передачі спірної частки.

Вищевказані обставини в їх сукупності свідчать про те, що частка Позивача у статутному капіталі ТОВ "Прислуч Агро" вибула з його володіння поза його волею, внаслідок її відчуження особою, яка не мала права та повноважень на її продаж, внаслідок чого Позивача було позбавлено права власності на спірну частку.

Вищезазначене надає Позивачу право витребувати у Відповідача спірну частку, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 907/922/21. є належним способом захисту порушеного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є

більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевказане, та те, що Позивач довів належними та допустимими доказами факт вибуття частки Позивача у статутному капіталі ТОВ "Прислуч Агро" з його володіння поза його волею, внаслідок її безоплатного відчуження особою, яка не мала права та повноважень на її продаж, а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236- 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задоволити.

2. Витребувати у Компанії "Амагере Холдінгс Лімітед" (48 Темістоклі Дерві, Сентенніал Білдінг, 3-й поверх, квартира/офіс 303, 1066, Нікосія, Кіпр, код ЄДРПОУ 00256107) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прислуч Агро", ідентифікаційний код 43095897, в розмірі 20%, що складає 421 000 грн. 00 грн..

3. Стягнути з Компанії "Амагере Холдінгс Лімітед" (48 Темістоклі Дерві, Сентенніал Білдінг, 3-й поверх, квартира/офіс 303, 1066, Нікосія, Кіпр, код ЄДРПОУ 00256107) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 5052 грн. 00 коп..

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 03 вересня 2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.