Рішення № 139439160, 01.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5215/25

Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5215/25

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідачів: 1) Фермерського господарства «Агропродукт» (вул. Гагаріна, № 40, с. Олександрівка, Білозерський р-н, Херсонська обл., 75050, код ЄДРПОУ 32166352),

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 191 648,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фермерського господарства «Агропродукт» та ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти в розмірі 191648,39 грн, з яких: 157648,73 грн заборгованості за кредитом, 23121,81 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 10877,85 грн заборгованості з комісії.

Так, позивач вказує, що 14.02.2011 Фермерським господарство «Агропродукт» було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підписів, підписанням якої клієнт просив відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у валюті «гривня». Також підписана заява умови про «Кредитний ліміт на рахунок», яка визначає, що банк за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів.

Позивач пояснює, що численному колу клієнтам банком надавалась послуга кредитний ліміт на поточний рахунок, що передбачало можливість суб`єкта підприємницької діяльності здійснювати проведення платежів (розрахунків) понад залишок коштів на поточному рахунку в межах допустимого ліміту. Розмір ліміту розраховується банком на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності клієнта, кредитної історії та інших показників.

Позивач додає, що враховуючи дані про рух коштів на поточному рахунку № НОМЕР_2 - відсутність активних операцій, клієнту ФГ «Агропродукт» 19.12.2017 було початково встановлено 0,00 кредитний ліміт, в обліку комплексах банку відображено старт договору б/н від 19.12.2017. Відтак, позивач вважає, що сторонами було укладено договір б/н від 19.12.2017.

Як вказує позивач, 31.07.2018 ФГ «Агропродукт» із використанням електронного цифрового підпису була підписана анкета-заява клієнта юридичної особи про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, підписанням якої останнє засвідчило згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також у порядку чинного законодавства засвідчило згоду на ведення з ПАТ КБ «ПриватБанк» документообігу, у тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладання електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Також позивач зазначає, що 23.04.2019 ФГ «Агропродукт» в особі голови правління ОСОБА_1. шляхом власноручного підписання, підписало анкету-заяву клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, якою клієнт відповідно до ст. 634 ЦК України в повному обсязі приєднався до вказаних Умов і Правил.

Як зауважує позивач, виходячи з аналізу платоспроможності (даних про рух грошових коштів по поточному рахунку) кредитної історії та інших показників клієнта, на поточний рахунок № НОМЕР_2 ФГ «Агропродукт» з 15.08.2019 було встановлено кредитний ліміт в сумі 200000,00 грн.

За ствердженням позивача, починаючи з вересня 2019 року ФГ «Агропродукт» активно користувалось кредитним лімітом та по липень 2021 року здійснювало в повному обсязі погашення боргу за сумою використаного кредитного ліміту, відсотків, комісії. Між тим, з серпня 2021 року ФГ «Агропродукт» знову користуючись кредитними коштами в межах розміру кредитного ліміту, не здійснило повністю повернення використаного кредиту, сплату відсотків за користування кредитом та комісії, а останнє часткове погашення тіла кредиту відбулося в січні 2022 року, відсотків в лютому 2022 року.

Отже, як наголошує позивач, предметом стягнення є сума заборгованості, яка виникла у відповідача-1 внаслідок неналежного виконання зобов`язань з серпня 2021 року.

Додатково позивач надав пояснення щодо списання безнадійної кредитної заборгованості за рахунок резерву, відображеного у зазначених ним виписках, та зазначив, що списуючи безнадійну заборгованість, банк не відмовляється від отримання коштів, що можуть надійти для погашення цієї заборгованості, а формує страхові резерви за кредитами та нарахованими за ними процентами зі своїх коштів, і за їх рахунок компенсує збитки, що виникають у зв`язку з непогашенням заборгованості безнадійними боржниками. Отже, на переконання позивача, таке списання не звільняє боржника від зобов`язання, а відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника та не свідчить про відмову банку від відповідних вимог до боржників.

Окрім того, позивач пояснив, що на забезпечення виконання кредитних зобов`язань ФГ «Агропродукт» 23.04.2019 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № P1556000283143899730, предметом якого є надання поруки поручителем за виконання зобов`язань ФГ «Агропродукт» за угодою приєднання до розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг.

Відтак, за висновком позивача, оскільки відповідач-1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг та скористався послугою «Кредитний ліміт», порушивши зобов`язання з повернення кредитних коштів, а поручитель поручився за зобов`язаннями боржника за угодою приєднання боржника саме до розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт», то поручитель несе солідарну відповідальність за виконання зобов`язань, що регламентовані вказаним розділом.

Враховуючи, що відповідач-1 належним чином не виконує свого обов`язку щодо повернення кредиту та сплати інших платежів, передбачених умовами договору, а відповідач-2 несе солідарну відповідальність, позивач звернувся до суду із матеріально-правовою вимогою про солідарне стягнення кредитної заборгованості, що відповідає способу захисту, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 16 ЦК України.

Відповідачі відзив на позов не надали, своїм правом на захист не скористались.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2025 позовна заява вх.№5356/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

31.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5356/25 від 26.12.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5215/25. Постановлено справу № 916/5215/25 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу - АТ КБ «ПриватБанк» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.12.2025 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 31.12.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.

Відповідачам - Фермерському господарству «Агропродукт» та ОСОБА_1 ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.12.2025 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на їх адресу реєстрації відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Єдиного державного демографічного реєстру: вул. Максима Жекова, № 40, с. Олександрівка, Білозерський р-н, Херсонська обл., 75050, проте надіслані відповідачам рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» копії ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачами поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з ними, а саме секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за наявними в матеріалах справи номерами телефонів відповідачів, проте повідомити належну інформацію по справі не надалось можливим, оскільки відбувалось сповіщення оператора мобільного зв`язку, що набраний номер не обслуговується.

Суд вбачає за необхідне також зазначити, що судом при відкритті провадження у справі, при дослідженні позовних матеріалів встановлено наявність у відповідачів електронної пошти, у зв`язку з чим було вжито додаткові заходи з метою повідомлення відповідачів про розгляд даної справи та, після підписання електронним цифровим підписом судді, ухвали суду від 31.12.2025, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідачів seregaserega2102@gmail.com (вказана електронна пошта міститься в анкеті відповідача-1 та відомостях КП «ДСС»). При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу-1 документ доставлено до електронної скриньки 12.02.2026.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

Для забезпечення реалізації процесуальних прав відповідачів бути обізнаними про розгляд справи 26.01.2026 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщене відповідне оголошення, яке долучено судом до матеріалів справи.

Враховуючи відсутність у відповідному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачами, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачами, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачами судових повісток (ухвал суду).

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

У цьому випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвала Господарського суду Одеської області по справі № 916/5215/25 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачі також не були позбавлені права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за номером даної справи № 916/5215/25 ознайомитися із змістом ухвали Господарського суду Одеської області.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідачів про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідачі не вживали заходів щодо реалізації наданого їм права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідачів про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

01.09.2026 судом було постановлено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

14.02.2011 Фермерське господарство «Агропродукт» було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, на виконання якої останній було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 .

31.07.2018 Фермерським господарством «Агропродукт» (клієнт, відповідач-1, ФГ «Агропродукт») в особі Кравець Сергія Миколайовича за допомогою електронного цифрового підпису підписано та подано до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (банк, позивач, АТ КБ «Приватбанк») анкету-заяву клієнта юридичної особи про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, якою відповідач-1 приєднався і зобов`язався виконувати умови, викладені в Умовах і Правилах надання банківських послуг, тарифах ПриватБанку - договорі банківського обслуговування в цілому.

23.04.2019 ФГ «Агропродукт» було підписано анкету-заяву клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк».

До матеріалів справи позивачем надано копії вказаної анкети-заяви, підписаної представниками сторін та скріпленої відтисками печатками банку та клієнта, а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг: п. 3.2.1. «Кредитний ліміт» станом на 01.08.2021 з сайту АТ КБ «ПриватБанк», у якому наведено зміст розділу 3.2 «Кредити (Умови та правила користування послугою кредитування юридичних осіб від ПриватБанку)».

Як зазначає позивач, підписавши вищезазначену анкету-заяву, відповідач-1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг вцілому, тарифів банку, що розміщені на офіційному сайті банку та отримав доступ до всіх без виключення послуг банку.

Крім того, 23.04.2019 між позивачем як кредитором та ОСОБА_1 як поручителем укладено договір поруки №Р1556000283143899730 (надалі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ФГ «Агропродукт» (боржника) зобов`язань за договорами приєднання до: розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі Угода 1) по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.2.2. Угоди-1 - 21% річних для договорів забезпечених порукою; за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.2.3. Угоди - 42% річних для договорів забезпечених порукою; б) комісійної винагороди згідно п.3.2.1.4.15 Угоди в розмірі 3% від суми перерахувань; в) винагороди за використання ліміту, відповідно до п.3.2.1.4.11. Угоди 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 130 000,00 грн.

Якщо під час виконання Угоди-1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою-1 в розмірах таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні (п/п. 1.1.1. договору).

Підпунктом 1.1.2 договору поруки передбачено приєднання до розділу 3.2.2. «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг (надалі Угода-2) по сплаті: процентної ставки за користування кредитом; за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 Угоди-2 - 24% річних; винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді-2; кредиту в розмірі 130000,00 грн.

За умовами п.1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за «Угодою-1» та «Угодою-2» в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до п.1.5 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою 1 та/або угодою-2, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У п.4.1 договору, сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за угодою 1 і/або угодою-2 цей договір припиняє свою дію.

Вказаний договір підписаний з боку поручителя ОСОБА_1 власноручним підписом та підписаний представником позивача та скріплений печаткою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» про розміри встановлених кредитних лімітів від 24.12.2025 ФГ «Агропродукт» встановлено наступні кредитні ліміти на поточний рахунок: 19.12.2017 - 0,00 грн.; 15.08.2019 - 200000,00 грн.; 18.01.2021 - 200000,00 грн.; 06.10.2021 - 0,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач-1 свої договірні зобов`язання порушив, адже станом на 15.12.2025 на поточному рахунку останнього обліковується 191648,39 грн заборгованості, з яких: 157648,73 грн заборгованості за кредитом, 23121,81 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 10877,85 грн заборгованості з комісії, тоді як виконання зобов`язань за договором забезпечено договором поруки, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідача-1 як боржника та відповідача-2 як поручителя вказану суму сукупної заборгованості.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно частин 1, 3 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частин 1-2 статті 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

В силу приписів ч.ч.1, 2 ст.1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Водночас, з огляду на норми ч.1 ст.1069 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно положень ч. 1 ст. 1072 Цивільного кодексу України, банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Так, норми чинного законодавства надають сторонам договору банківського рахунку можливість передбачити в ньому положення про надання банком кредиту, який надається понад залишок грошових коштів на поточному рахунку клієнта в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка. Таке кредитування рахунку клієнта надає останньому можливість здійснювати платежі за умови відсутності або недостатності грошових коштів на його рахунку.

За приписами ст. ст. 633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання та його умов розробляє підприємець, в даному випадку АТ КБ «Приватбанк», а тому умови договорів приєднання, що розробляються банком, повинні бути зрозумілі усім клієнтам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №904/3094/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (Провадження №14-131цс19).

Суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 910/11298/17, де, окрім іншого, вказано на те, що встановлені обставини прийняття, повного виконання банком та часткового виконання позичальником кредитного договору переконливо свідчать про схвалення цього договору в силу вимог статті 241 Цивільного кодексу України, що в свою чергу вказує на його чинність та обов`язковість виконання сторонами.

У випадку, якщо безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, правомірним є висновок про зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц.

Судом встановлено, що сторонами спору ані в анкеті-заяві клієнта юридичної особи про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 31.07.2018, ані в анкеті-заяві клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 23.04.2019, підписаних відповідачем-1 та позивачем, не було погоджено встановлення кредитного ліміту чи надання інших послуг з кредитування.

Умови вказаної анкети-заяви не містять будь-якого встановленого кредитного ліміту, відомостей про отримання відновлюваної або невідновлюваної кредитної лінії, умов користування кредитом.

Так, наявна в матеріалах справи копія анкети-заяви б/н від 23.04.2019 не містить інформації про погодження сторонами будь-яких істотних умов кредитного договору, як-то: вид кредиту, сума кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок погашення заборгованості за кредитом тощо, що спростовує твердження позивача про те, що підписання між ним та відповідачем-1 зазначеної анкети свідчить про виникнення між сторонами спору відповідних правовідносин за договором позики (кредиту), та, як наслідок виникнення у відповідача-1 обов`язку по поверненню кредитних коштів разом зі сплатою відсотків.

При цьому, доданий позивачем до позовної заяви витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» розділ 3.2. не є частиною вказаної вище анкети-заяви, оскільки:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме зі змістом відповідного витягу відповідач-1 ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву, зокрема не містять підпису відповідача-1 як відповідний витяг, так і зазначені у ньому Умови;

- не містить посилання на відповідну редакцію вказаного вище витягу/умов зміст підписаної відповідачем-1 анкети-заяви, тоді як саме лише посилання у відповідній анкеті-заяві не свідчить ані про підписання відповідачем витягу з Умов та правил надання банківських послуг розділ 3.2., ані про ознайомлення відповідача-1 з таким витягом та приєднання до викладених у ньому умов.

В розрізі наведеного вище суд вважає за необхідне зазначити, що посилання на розміщення Умов та правил надання послуги на сайті банку не є належним та достовірним доказом на підтвердження обставин ознайомлення відповідача-1 та погодження із вказаними умовами в момент підписання анкети-заяви, оскільки зміна відомостей в наявних на сайті Умовах повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони - банку, і положення таких умов неодноразово змінювалися, або могли змінюватися самим позивачем в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також судом враховано, що сама назва анкети-заяви клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг не є свідченням того, що відповідач-1 був обізнаний та ознайомлений зі змістом застосованої позивачем редакції відповідних умов, оскільки визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.

Отже, до спірних у даній справі правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у вправі №916/2959/19.

Слід підкреслити, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) можуть неодноразово змінюватись самим банком, а відтак без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг; відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із першим відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Умови та Правила надання банківських послуг Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Більш того, судом з`ясовано, що безпосередньо у п. 3.2.1.1.4. наданих позивачем Умов та правил надання банківських послуг: розділ 3.2.1. «Кредитний ліміт» визначено, що клієнт приєднується до договору шляхом підписання заявки на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок» (далі - заявка) в системі «Приват24 для бізнесу» із використанням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП), що разом з цими Умовами та Правилами становлять кредитний договір. Однак, відповідної заяви відповідача-1 на отримання такої послуги матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

Враховуючи наведене, суд вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку станом на 01.08.2021, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, та які не містять підпису представника Фермерського господарства «Агропродукт», не можуть свідчити про погодження умов та порядку надання кредиту у межах договору банківського обслуговування, укладеного між сторонами 23.04.2019 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання.

Водночас, позивачем не подано до суду первинних документів, які достеменно підтверджували би надання відповідачу-1 кредитних коштів, тоді як з наданих позивачем банківських виписок, у тому числі, по спірному поточному рахунку, не вбачається за можливе встановити факт надання банком кредитного ліміту в сумі 200 000,00 грн ані станом на 15.08.2019, ані станом на 18.01.2021, а також використання відповідачем-1 саме вказаної суми коштів. Окрім того, у відповідності до наданих позивачем виписок по рахунку першого відповідача, вбачається, що у виписках містяться рахунки, які не співпадають з рахунками, зазначеними у анкеті-заяві.

Отже, у даній справі, позивачем не надано належних доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. На підставі доданих до позовної заяви документів неможливо встановити факт надання кредитних коштів відповідачу-1 за укладеним між сторонами договором банківського обслуговування, здійснення часткової оплати відповідачем-1 суми кредиту, залишок боргу на час встановлення чергового кредитного ліміту, а, отже, перевірити наведений позивачем розрахунок заборгованості.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення між сторонами спору відповідних правовідносин за договором позики (кредиту), і, як наслідок, недоведеність виникнення у відповідача-1 зобов`язання по поверненню кредитних коштів разом зі сплатою процентів та комісії.

Враховуючи наведене, вимога позивача стягнення з відповідача-1 заборгованості в розмірі 191648,39 грн, з яких: 157648,73 грн заборгованості за кредитом, 23121,81 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 10877,85 грн заборгованості з комісії, задоволенню не підлягає з підстав її нормативної необґрунтованості та доказової недоведеності.

Стосовно посилань позивача на наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідача-2 суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц звернула увагу на те, що порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила про врахування встановленої законодавцем правової природи поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та прямої залежності від його умов.

Отже, враховуючи, що порука є похідним зобов`язанням від основного в даній справі необхідно встановити наявність чи відсутність ознак, які б вказували на те, яке саме основне зобов`язання забезпечене порукою, у якому обсязі та на яких умовах.

Дослідження цих обставин має суттєве значення для висновку суду, чи поручався відповідач-2, укладаючи договір поруки №Р1556000283143899730 від 23.04.2019, за виконання грошових зобов`язань саме в межах кредитного ліміту сумі 200 000,00 грн, тоді коли у договорі поруки в обох випадках передбачений кредит в розмірі 130000,00 грн, саме за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем-1, стягнення заборгованості за яким і є предметом даного позову, яке конкретно зобов`язання забезпечувалось договором поруки та чи наявні підстави для стягнення заборгованості солідарно з відповідачів.

За умовами пп. 1.2, 1.5 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за «Угодою 1» та «Угодою 2» в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Однак, як було встановлено судом, у матеріалах справи відсутні «Угода 1» та «Угода 2», умови яких регулюють виконання зобов`язання боржником та відповідальність поручителя перед кредитором за вказаним договором поруки.

Вивчивши договір поруки, укладений між позивачем та відповідачем-2, судом вбачається, що з укладеного між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачем-2 договору поруки №Р1556000283143899730 від 23.04.2019 неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання забезпечено порукою, оскільки відсутні посилання та номери відкритих рахунків відповідача-1 та основний правочин, що унеможливлює ідентифікувати, які саме зобов`язання та за яким договором забезпечені порукою.

На підставі наведеного, вимоги в цій частині також є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Суд також зауважує, що до позовної заяви позивачем не подано всіх належних доказів, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі, зокрема виникнення між сторонами кредитних правовідносин, видачі кредитних коштів, наявність солідарного обов`язку повернення кредитних коштів.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування позивача не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, з урахуванням того, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами обставини, викладені ним у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості у загальному розмірі 191648,39 грн, з яких: 157648,73 грн заборгованості за кредитом, 23121,81 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 10877,85 грн заборгованості з комісії, є необґрунтованими, незаконними, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору у даній справі покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/5215/25 покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повне рішення складено 01 вересня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський