Рішення № 139437670, 06.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026Справа № 910/12518/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал"

про стягнення 825 868, 82 грн

Представники:

від позивача: Костенко М.М.;

від відповідача: Вапельник С.Д.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 825 868, 82 грн., з яких: 391 201, 02 грн - пені та 434 667, 80 грн - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 в частині поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.04.2026. Зокрема, зобов`язано позивача надати до суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на польську мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/12518/25 у трьох примірниках та позовну заяву з додатками в трьох примірниках, в термін до 13.11.2025.

11.11.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач на виконання вимог ухвали суду від 13.10.2025 подав нотаріально засвідчені переклади на польську мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/12518/25 у трьох примірниках та позовної заяви з додатками в трьох примірниках.

21.11.2025 до суду надійшло клопотання Державного підприємства "Медичні закупівлі України", в якому позивач повідомляє суд про понесення додаткових судових витрат на переклад позовної заяви з додатками на суму 17 818,20 гривень, у зв`язку з чим просить суд, у випадку задоволення позовних вимог, врахувати надані матеріали при розподілі судових витрат.

01.12.2025 Господарський суд міста Києва звернувся до Міністерства юстиції Республіки Польща через Міністерство юстиції України з проханням про вручення судових документів (ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/12518/25 та позовну заяву з додатками польською мовою ) відповідачу у справі - Товариству з обмеженою відповідальністю Пюбе Глобал (Pube Global LLC).

29.12.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду Міністерством юстиції України подано до відома копію листа Міністерству юстиції Республіки Польща про направлення доручення Господарського суду міста Києва про вручення судових документів представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал".

07.03.2026 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що наведений позивачем період прострочення поставки товару з 14.05.2025р. по 15.07.2025р, на думку відповідача, є помилковим, оскільки обумовлений не датою поставки визначеної договором, а моментом переходу права власності на продукцію від постачальника до замовника, що обумовлений п. 6.4.2 договору, а саме після прийняття продукції у відповідності до вимог підзаконних нормативно-правових актів України. Також, відповідач вказує на те, що порушення Державним підприємством "Медичні закупівлі України" та третіми особами строків приймання продукції відповідно до вимог нормативно-правових актів не може спричиняти негативні наслідки для відповідача, оскільки останній не впливає на виконання зобов`язань, функціональних обов`язків позивачем, уповноваженими третіми особами.

12.03.2026 до суду надійшла відповідь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що поставка лікарської продукції на склад позивача ще не утворює у нього право користування та розпоряджання, а товар, на думку позивача, вважається поставленим з моменту отримання позитивного висновку контролюючого органу та введення лікарського засобу в обіг на території України. Також, позивач вказує на те, що відповідачем не було своєчасно повідомлено позивача про наявність проблеми з реєстрацією лікарського засобу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12518/25 призначено на 04.06.2026.

23.04.2026 через відділ автоматизованого документообігу суду від Міністерства юстиції України надійшли документи, складені під час виконання на території Песпубліка Польща доручення Господарського суду міста Києва про вручення документів представнику ТОВ "Пюбе Глобал".

У судовому засіданні 04.06.2026 оголошено перерву до 06.08.2026.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 06.08.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.12.2024 між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю № 09/618-12/2024, умовами якого передбачено, що постачальник бере на себе зобов`язання поставити замовнику фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується у специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник - прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020 (п. 2.1 договору).

У п. 2.2 договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється на умовах DAP або DDP - склад замовника (на території України).

Відповідно до п. 2.4 договору, право власності на продукцію переходить від постачальника до замовника після прийняття продукції в пункті призначення та підписання видаткової накладної або акта приймання продукції згідно з розділом 6 цього договору.

Усі витрати, пов`язані із транспортуванням (включаючи завантаження та розвантаження продукції (крім кінцевого розвантаження на складі замовника), перебування транспорту на митницях під час проходження митних процедур тощо, доставкою продукції до пункту призначення здійснюється за рахунок постачальника (п. 2.5 договору).

Згідно п. 2.6 договору, постачальник зобов`язаний забезпечити схоронність продукції протягом усього періоду її транспортування, включаючи період її зберігання на складах (крім періоду зберігання на складі замовника до оформлення акта приймання продукції) до моменту передачі замовнику (або його уповноваженому представникові).

У п. 4.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції за цим договором у строк, вказаний в специфікації (додаток № 1).

Згідно п. 6.4 договору, приймання продукції здійснюється після перевірки замовником особисто та/або із залученням третьої особи на: відповідність технічним вимогам до даного виду продукції та вимогам нормативної документації та проведення замовником особисто та/або із залученням третьої особи вхідного контролю якості продукції, у т.ч. перевірки товаросупровідних документів, визначених п. 6.7 договору, візуального огляду кожної серії продукції щодо зовнішнього вигляду, відповідності, цілісності, неушкодженості пакування, дотримання температурних умов транспортування продукції, проведення повного кількісного контролю-перерахунку (інвентаризації) продукції на складі замовника, лабораторного аналізу (за наявності підстав). Вхідний контроль якості проводиться упродовж 10 (десяти) робочих днів, без урахування терміну, відведеного для лабораторного аналізу (у разі проведення такого). Строк вхідного контролю якості може бути продовжено за наявності обґрунтованих підстав (відсутності, несвоєчасного отримання, невірного оформлення або невідповідності супровідних документів, передбачених цим договором, вимогам чинних нормативно-правових актів України; проведення лабораторного аналізу (у разі необхідності проведення за наявності підстав) тощо).

Враховуючи специфіку продукції, що поставляється за цим договором, замовник для прийняття її за якістю може залучати третіх осіб за власним вибором, без погодження з постачальником (п. 6.4.1 договору).

Відповідно до п. 6.4.2 договору, після здійснення перевірки продукції, у разі відсутності зауважень замовника до продукції, замовник підписує видаткову накладну та/або акт приймання продукції, що підтверджує перехід права власності на продукцію від постачальника до замовника, та повертає належні екземпляри постачальнику.

Згідно п. 8.2 договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) продукції, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни продукції, строк поставки якої порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданої (несвоєчасно переданої, повернутої) продукції, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором, включаючи день виконання такого зобов`язання. За порушення строку поставки продукції понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни продукції, строк поставки якої порушено. При цьому, відібрані зразки серій продукції для проведення лабораторного аналізу не вважаються непоставленими (неприйнятими).

У п. 8. 4 договору сторони погодили, що у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов цього договору.

20.12.2024 сторонами складено та підписано Специфікацію (додаток № 1 до договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024), відповідно до якої постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції - Мілрінону лактат (Мілрінон 1 мг/мл) у кількості 46 000 флаконів.

Відповідно до п. 3.1 специфікації загальна ціна договору складає 141 593, 96 Євро.

Згідно п. 4 специфікації, у відповідності до п. 4.1 договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції за договором у строк до 15.04.2025 включно.

У відповідно до п. 10.1. договору цей договір діє до 15.05.2025 року включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції до повного виконання (п. 6 специфікації).

Додатковою угодою № 1 від 20.12.2024 до договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 сторони дійшли згоди зменшити загальну ціну закупівлі продукції до 6 209 540, 00 грн.

У п. 1.1.3. додаткової угоди, сторони вирішили п. 3.1. специфікації до договору (додаток № 1 до договору), еквівалент загальної ціни договору зменшити 141 583, 48 євро.

Додатковою угодою № 2 від 27.12.2024 до договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 сторони дійшли згоди внести зміни в банківські реквізити замовника.

Додатковою угодою № 3 від 14.05.2025 до договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 сторони дійшли згоди про внести зміни у п. 6 специфікації та замінити сова та цифри "15 травня 2025" на слова та цифри "01 липня 2025".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 позивачем було здійснено 100% передоплату за продукцію у розмірі 141 583, 48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті № 4 від 08.01.2025.

Так, відповідно до умов договору, з урахуванням специфікації, відповідач зобов`язаний був поставити товар до 15.04.2025.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договором про закупівлю № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 відповідач поставив товар, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар на загальну суму в розмірі 6 155 544, 00 грн, що підтверджується Актом приймання продукції № 1 від 15.07.2025 (до договору про закупівлю № 09/618-12/2024 від 20.12.2024), який підписаний представниками сторін.

Тож, як вказує позивач, відповідачем зобов`язання щодо поставки товару у кількості 46 000 флаконів виконано з порушенням строку визначеного у специфікації до договору.

Позивач вказує, що у зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки Товару, який визначений у Специфікації до договору ним було направлено на адресу відповідача претензію № 05/3363-08/2025 від 26.08.2025 про сплату пені та штрафу, у зв`язку з порушенням строку поставки товару за період з 16.04.2025 по 15.07.2025 у сумі 999 735, 94 грн.

Листом № РG120925/1 від 12.09.2025 відповідач надав відповідь на вищезазначену претензію позивача, в якому зазначив, що відповідно до відмітки у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 12052599 замовлена продукція 13.05.2025 була доставлена відповідачем до вказаного позивачем місця, відтак постачальник виконав обов`язок з поставки продукції 13.05.2025, а тому є помилковим нарахування пені та штрафу за період прострочення з 16.04.2025 по 15.07.2025, оскільки пеня повинна розраховуватися за період з 16.04.2025 по 13.05.2025, що становить 28 календарних днів та складає 173 867, 12 грн. Також, відповідачем надано докази сплати пені у розмірі 173 867, 12 грн, а саме платіжну інструкцію №26 від 12.09.2025.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив поставку товару із порушенням строку, тому просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 391 201, 02 грн за період з 16.04.2025 по 15.07.2025 та штрафу у сумі 434 667, 80 грн.- 7 % від ціни продукції, строк поставки якої порушено.

Заперечуючи частково проти позову, відповідач зазначає, що відповідач виконав зобов`язання з поставки продукції саме 13 травня 2025 року у відповідності до Базису поставки на умовах DAP склад Замовника, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 29. Обставини, що вплинули на прострочення постачальником строку постачання фармацевтичної продукції в період з 15.04.2025 року до 13.05.2025 року, безпосередньо перебувають у причинно-наслідкову зв`язку з порушення строку розгляду матеріалів реєстраційного досьє на Мілрінон лактат службовими особами Державного експертного центру Міністерства охорони здоров`я України (надалі ДЕЦ МОЗ). Дані обставини були предметом розгляду в іншому судовому провадженні №910/8373/25 за позовом ДП «Медичі закупівлі України» до ТОВ «ПЮБЕ ГЛОБАЛ» щодо стягнення штрафу за порушення строку встановленого п.7.1.1. Договору, а саме ненадання позивачу реєстраційного посвідчення на лікарський засіб Мілрінон лактат в строк 60 календарних днів з дати укладення Договору №09/618-12/2024, тобто в строк до 18 лютого 2025 року. В мотивувальній частині рішення Господарського суду м. Києва у справі №910/8373/25 суд визнав існування виняткових обставин (порушення строку реєстрації лікарського засобу зі сторони ДЕЦ МОЗ), та пов`язав це із законом, що надає суду право зменшити розмір штрафної неустойки, зменшивши таким чином її розмір з 1 214 908,00 грн. до 1 000,00 грн.

Відповідач вказує, що за період прострочення поставки продукції з 16.04.2025 по 13.05.2025 ТОВ «ПЮБЕ ГЛОБАЛ» сплатило позивачу пеню в розмірі 173 867,12 грн., згідно платіжної інструкції №26 від 12.09.2025.

Також, відповідач вказує що період прострочення поставки товару з 14.05.2025 по 15.07.2025 наведений позивачем є помилковим, оскільки обумовлений не датою поставки визначену п. 4.1. Договору - склад Замовника, а моментом переходу права власності на продукцію від Постачальника до Замовника, що обумовлений п. 6.4.2 Договору, а саме після прийняття продукції у відповідності до вимог підзаконних нормативно-правових актів України.

Крім того, відповідач вказує, що з моменту поставки товару на склад позивача 13.05.2025 до моменту отримання Позивачем Висновку Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками (надалі ДЛС) 15.07.2025 рік та підписання Акт приймання продукції №1 від 15.07.2025р. пройшов строк 64 дні. Якщо слідувати строкам встановленим Порядком №902 максимальний строк приймання продукції мав складати 25 робочих днів (5 днів на подачу заяви до ДЛС з моменту розмитнення товару, 3 робочі дні з моменту реєстрації ДЛС доручення на відбір зразків, 14 календарних днів з моменту відбору зразків на проведення лабораторного аналізу, 3 робочих дні на складання Висновку ДЛС).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про закупівлю № 09/618-12/2024 від 20.12.2024, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (чинний на момент укладення договору), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, відповідно до Специфікації від 20.12.2024 (додаток № 1 до договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024), постачальник зобов`язаний був здійснити поставку продукції - Мілрінону лактат (Мілрінон 1 мг/мл) у кількості 46 000 флаконів, у строк до 15.04.2025 включно, вартістю 141 583, 48 євро.

Тож, відповідач зобов`язаний був поставити товар до 15.04.2025 включно.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору № 09/618-12/2024 від 20.12.2024 позивачем було здійснено 100% передоплату за продукцію у розмірі 141 583, 48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті № 4 від 08.01.2025.

Суд зазначає, що згідно відмітки у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 12052599 замовлена продукція 13.05.2025 була доставлена відповідачем до вказаного позивачем місця (пункту) призначення -м. Київ, вул. Березняківська, буд 29 (п. 3 CMR № 12052599), отримувач ДП "Медичні закупівлі України".

Позивач не заперечує, що 13.05.2025 товар доставлено на склад.

Як вбачається з матеріалів справи 13.05.2025 Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у м. Києві на підставі заяви позивача № 16 від 13.05.2025 складено Протокол огляду імпортованої продукції, відповідно до якого порушень не виявлено.

В подальшому, з урахуванням поданої позивачем заяви про видачу висновку, на підставі доручення Держлікслужби України №3053-002.4.1/002.3/2-25 від 28.05.2025 року, здійснено відбір зразків в кількості 8 упаковок, про що Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у м. Києві складено акт відбору зразків лікарських засобів для лабораторної перевірки їх якості від 05.06.2025 року.

Так, 15.07.2025 Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у м. Києві було надано висновок про якість ввезеного в Україну лікарського засобу з метою безоплатного постачання (передачі) обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям або суб`єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за результатами закупівель за кошти державного бюджету, здійснених особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров`я № 35272/25/26.

Тож, 15.07.2025 між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" складено та підписано акт приймання продукції № 1 від 15.07.2025 (до договору про закупівлю № 09/618-12/2024 від 20.12.2024), відповідно до якого відповідач поставив товар - Мілрінону лактат (Мілрінон 1 мг/мл) у кількості 45 600 флаконів, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар на загальну суму у розмірі 6 155 544, 00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач прострочив поставку продукції в період з 16.04.2025 по 15.07.2025, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 391 201, 02 грн та штрафу у сумі 434 667, 80 грн.

Відповідач в свою чергу зазначає, що поставив товар 13.05.2025, а тому прострочення поставки відбулось в період з 16.04.2025 по 13.05.2025, за яке відповідач сплатив на користь позивача пеню.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.5 договору, у випадках коли поставка здійснюється на умовах попередньої оплати, постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції у строк, узгоджений сторонами в Договорі, або зазначений в заявці на поставку продукції, та у межах строку, передбаченого чинним на момент здійснення попередньої оплати законодавством, що регулює порядок здійснення попередньої оплати, та з урахуванням пунктів 4.1 - 4.4 договору.

Пунктом 4 специфікації до договору, сторони погодили, що у відповідності до п. 4.1 договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції у строк до 15.04.2025 включно.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище 13.05.2025 згідно відмітки у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 12052599 замовлена продукція була доставлена відповідачем на склад позивача, а 15.07.2025 сторони підписали акт приймання продукції №1 до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Так, у п. 2.1 договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020.

Згідно п. 2.2 договору, поставка продукції здійснюється на умовах DAP склад замовника (на території України).

При цьому, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, сторони не встановили момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як зазначено в офіційному перекладі правил Інкотермс 2020 Міжнародної торгової палати (офіційний переклад на українську мову здійснений ТОВ "Асоціація експортерів та імпортерів" у 2019 році), правила Інкотермс не стосуються моменту переходу права власності на продані товари (п. 7 Вступу до правил Інкотермс 2020), а пояснюють низку торговельних термінів; описують обов`язки продавця та покупця; ризик: де і коли продавець постачає товари, іншими словами, коли ризик переходить від продавця до покупця; витрати: яка зі сторін несе відповідальність і за які витрати. Правила Інкотермс охоплюють сферу 10 статей, пронумерованих А1/В1 тощо. У статтях А містяться обов`язки продавця, а у статтях В містяться обов`язки покупця (п.п. 4, 5 Вступу до правил Інкотермс 2020).

Згідно з Інкотермс 2020 DAP означає, що продавець здійснює поставку товару та передає ризик покупцю: коли товар надано у розпорядження покупця, на транспортному засобі, що прибув, готовим до розвантаження у названому місці призначення або в узгодженому пункті у межах цього місця, якщо такий пункт узгоджений сторонами.

Так, відповідно до статті А2 умов поставки DАР Інкотермс-2020 продавець зобов`язаний поставити товар шляхом його надання у розпорядження покупця на транспортному засобі, що прибув, готовим до розвантаження в узгодженому пункті, якщо такий є, у названому місці призначення або забезпечити надання товару, поставленого у такий спосіб. У будь-якому випадку, продавець має поставити товар в узгоджену дату, в межах узгодженого періоду.

Стаття А3 умов поставки DАР Інкотермс-2020 передбачає, що продавець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту його поставки відповідно до статті А2, за винятком втрати чи пошкодження за обставин, зазначених у статті В3.

Відповідно до статті В2 умов поставки DАР Інкотермс-2020 покупець зобов`язаний прийняти поставку товару, якщо він поставлений відповідно до статті А2.

Стаття В3 умов поставки DАР Інкотермс-2020 передбачає, що покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту його поставки, як передбачено статтею А2.

Таким чином, оскільки поставка товару здійснювана на умовах DАР (повна назва - Delivered at Place або "Поставка у місце призначення") то продавець виконав свої договірні зобов`язання з поставки в момент, коли він передав у розпорядження покупця товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, що прибув у погоджене місце (пункт) призначення.

Так, у графі 24 наявної в матеріалах справи копії міжнародної товарно-транспортної накладної CMR міститься відмітка про те, що замовлена продукція прибула на склад призначення вантажоодержувача 05.05.2025.

Вказаний факт сторонами не заперечується.

Таким чином, виходячи з встановлених фактичних обставин справи та умов поставки DАР Інкотермс-2020 суд дійшов висновку, що відповідач виконав своє зобов`язання з поставки продукції 13.05.2025, тобто коли передав у розпорядження замовника (вантажоотримувача) товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, що прибув у визначене замовником місце у вищевказану дату.

Аналогічний висновок про те, що товар вважається поставленим відповідачу з дати прибуття його в місце поставки викладений у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 910/17814/23 (п. 4.45).

Щодо тверджень позивача про те, що момент переходу права власності є моментом належного виконання обов`язку з поставки, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.4 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до замовника після прийняття продукції в пункті призначення та підписання видаткової накладної або Акта приймання продукції відповідно до умов договору.

Крім того, пунктом 6.4.2 договору передбачено, що після здійснення перевірки продукції, у разі відсутності зауважень замовника до продукції, замовник підписує видаткову накладну та/або акт приймання продукції, що підтверджує перехід права власності на продукцію від постачальника до замовника, та повертає належні екземпляри постачальнику.

Відтак, за умовами п. 2.4 та п. 6.4.2 договору, видаткова накладна та/або Акт приймання продукції підтверджує саме перехід права власності на продукцію, а не момент виконання обов`язку з фактичної поставки товару.

За ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 334 Цивільного кодексу України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Зі змісту ст. 334, ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 677, ч. 1 ст. 697 Цивільного кодексу України вбачається, що передання майна це фізичний акт передачі речі, тоді як перехід права власності це юридичний наслідок, результат, який означає зміну власника. І цей юридичний наслідок може настати як безпосередньо у момент передачі товару, так і до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу та положень чинного законодавства.

Отже, право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу. Це випливає зі змісту ч.1 ст.655, ч.1 ст.677, ч.1 ст.697 ЦК.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22.

Отже, "момент поставки товару" і "момент переходу права власності" не є тотожними та у даному випадку, враховуючи зміст укладеного між сторонами договору, не збігаються у часі.

Крім того, суд також враховує, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на необхідності тлумачити умови договору contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), що полягає в тому, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови, у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведено інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені, але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін.

Враховуючи зміст укладено між сторонами договору, враховуючи погодження сторонами застосування правил Інкотермс 2020, суд дійшов висновку, що у даному випадку товар був поставлений 13.05.2025, а право власності від відповідача до позивача на такий товар перейшло 15.07.2025.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що лікарська продукція хоч і поставлена на склад 13.05.2025, але фактично вона належала відповідачу, який до моменту отримання позитивного висновку контролюючого органу, а також підписання акта приймання-передачі мав право нею розпоряджатися, як і мав право вільного доступу та право вимоги повернути поставлений товар у будь-який момент та у будь-якій кількості, оскільки умовами поставки DАР Інкотермс-2020 передбачено, що саме покупець несе всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту його поставки, так як товар знаходиться у володінні останнього.

Посилання позивача на те, що до правовідносин які виникли у зв`язку з поставкою медичної продукції підлягає застосуванню Закон України «Про лікарські засоби», відхиляються судом, оскільки вказаний закон регулює лише правовідносини, пов`язані із створенням, реєстрацією, виробництвом, контролем якості та реалізацією лікарських засобів, а не порядок поставки.

Приписами п. 6.4.4 договору передбачено, що за наявності підстав, зазначених у Додатку №3 до договору, вхідний контроль якості може проводитися із проведенням лабораторного аналізу.

Відтак на переконання суду, проведення лабораторного аналізу не є обов`язковим, а тому доводи позивача про неможливість поставки товару без проведення лабораторного аналізу для підтвердження статусу ліків, відхиляються судом.

Таким чином, суд зазначає, що підписання сторонами лише 15.07.2025 акта приймання-передачі продукції № 1, який у розумінні п. 2.4 договору є документальним оформленням переходу права власності на продукцію, не спроможне спростувати того факту, що ця продукція була передана відповідачем та прийнята позивачем у своє розпорядження готовою до розвантаження з транспортного засобу, що прибув у погоджене місце (пункт) призначення, 13.05.2025 - дату, вказану у CMR, що у розумінні умов поставки DАР Інкотермс-2020 і означає виконання постачальником взятих на себе договірних зобов`язань з поставки товару.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив поставку товару у період з 16.04.2025 по 13.05.2025 (враховуючи п. 8.2 договору).

Відтак, позивач мав право нарахувати пеню за період 16.04.2025 по 13.05.2025 на суму 6 209 540, 00 грн, а розмір пені за вказаний період становить 173 867, 12 грн.

Вказаний розмір пені сплачений відповідачем на користь позивача 12.09.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 26.

В свою чергу, правові підстави для нарахування пені за період після 14.05.2025 по 15.07.2025, а також штрафу у даному випадку відсутні, оскільки у вказаний період відповідач не був таким, що порушив зобов`язання поставки товару.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини в сукупності, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у загальному розмірі 825 868, 82 грн., з яких: 391 201, 02 грн - пені та 434 667, 80 грн штрафу.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи що позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства "Медичні закупівлі України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" про стягнення 825 868, 82 грн не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Разом з тим, відповідач у поданому відзиві просив суд стягнути з позивача судові витрати понесенні на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000, 00 грн.

Згідно ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються. Зокрема у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2026 між Адвокатським бюро «Вапельник і партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" укладено договір № 1 про надання правової допомоги-адвокатських послуг, відповідно до якого бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов?язання надати Клієнту правову допомогу - адвокатські послуги у судовому провадженні господарського судочинства № 910/12518/25 за позовом Державного підприємства «Медичні закупівлі України» про стягнення з ТОВ "Пюбе Глобал" штрафу в розмірі 825 868, 82 грн. за договором про закупівлю №09/618-12/2024 від 20.12.2024:

- надання правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань;

- складання листів (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальних документів (відповідь на претензію, зустрічну позовну заяву, відзив на позов, заперечень, клопотань, апеляційної, касаційної скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в органах державної виконавчої служби, в тому числі Міністерстві охорони здоров?я України, Державній службі України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державному експертному центрі МОЗ України, ДП «Медичні закупівлі України», ДП «Український фармацевтичний інститут якості», усіх відділенням поштового зв?язку Укрпошти тощо з будь-яких питань діяльності Товариства з правом підписувати, завіряти копії, подавати, отримувати від імені Товариства всі необхідні заяви, довідки, листи, відповіді давати усні та письмові пояснення, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, вести переговори.

Відповідно до п. 2.3. договору, загальний розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану правову допомогу в суді першої інстанції становить 80 000, 00 грн.

Також, 06.03.2026 Адвокатським бюро «Вапельник і партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого згідно з договором № 1 про надання правової допомоги-адвокатських послуг від 21.02.2026 адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв послуги правового характеру, у справі господарського судочинства № 910/12518/25 в Господарському суді міста Києва, в обсязі та на умовах, передбачених Договором: ознайомлення з матеріалами, надання консультації; аналіз підстав та предмету позову, обрання правової позиції (доказів) спрямованих на захист права та інтересу Клієнта; складання та подання процесуальних документів до суду; представництво в суді.

Період наданих послуг: з дати укладення договору по дату на яку припадає ухвалення рішення Господарським судом м. Києва (п. 2 акта).

Сума гонорару обчислена у фіксованому розмірі та складає 80 000, 00 грн. без податку на додану вартість (п. 3 акту).

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" на підставі виставленого адвокатським бюро рахунку здійснено оплату послуг адвоката на суму 80 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 56 від 05.03.2026.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний ордер № 2136586 від 21.02.2026 на представництво інтересів позивача адвокатом Вапельник С.Д. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.12.2018 року № 7268/10), виданий Адвокатським бюро «Вапельник і партнери».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, перевіривши подані відповідачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої відповідачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі.

Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих відповідачем заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, вважає за можливе покласти на позивача витрати понесені відповідачем на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Так, десятиденний строк для складання повного тексту рішення суду у даній справі припадає на 17.08.2026 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте, враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці, повний текст рішення складено 03.09.2026.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Медичні закупівлі України" (вул. Грушевського, буд. 7, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 42574629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" (00-867, Польща, м. Варшава, вул. Яна Павла ІІ, буд. № 27, ідентифікаційний код - 363197263) 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 03.09.2026.

Суддя Щербаков С.О.