Рішення № 139437219, 03.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026м. ДніпроСправа № 904/2845/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полікорп", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ММ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полікорп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ММ" (далі - відповідач) основний борг у розмірі 81 000,00грн.

Ухвалою від 25.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

01.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 02.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

02.09.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи викладене, 03.09.2026 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товару №25/12/25 від 25.12.2025 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала від 02.06.2026 було повернуто за зворотною адресою АТ "Укрпошта" без вручення.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 02.06.2026 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 02.06.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Отже, станом на 03.09.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання договору поставки товару №25/12/25 від 25.12.2025, наявність чи відсутність заборгованості за поставлений товар.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полікорп" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро ММ" (постачальник) був укладений договір поставки товару №25/12/25 від 25.12.2025р. (надалі - договір), відповідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність Покупцю визначений цим Договором товар (надалі іменується "товар"), а Покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно п. 1.2. договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що поставляється за цим Договором, ціна за одиницю товару, та загальна вартість партії товару, визначаються видатковою накладною, що підтверджує поставку та отримання товару.

Сума договору становить сума вартості товару, поставленого Постачальником та отриманого Покупцем, що вказана у всіх видаткових накладних, які підписані між Сторонами на виконання даного Договору. (п. 1.3. договору).

В п. 2.1. договору встановлено, що поставка товару за цим Договором здійснюється у такі строки: протягом 10 (десяти) днів з дня отримання замовлення на поставку товару, що може бути оформлена усно (замовлення телефоном), факсом, електронною поштою або в будь-який інший спосіб.

Сторони погодили, що підписанням Покупцем видаткової накладної підтверджує наявність згоди Покупця на придбання визначеного у видатковій накладній товару, його кількості та вартості, відповідність якості та кількості товару узгодженим Сторонами вимогам та установленим стандартам, нормам і правилам. Право власності на товар від Постачальника до Покупця переходить з моменту підписання видаткової накладноі?.(п.2.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 3 (трьох) календарних днів з дня прийняття партії товару за видатковою накладною. Сторони погодили, що партією товару вважати товар, що визначений у підписаній між Сторонами видатковій накладній.

Цеи? Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту и?ого підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін.

Строк цього Договору починає свіи? перебіг у момент підписання Сторонами та закінчується 31 грудня 2026 року. (п.п.7.1.-7.2. договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №84 від 31 грудня 2025 р. на суму 590 277,60грн та №3 від 07 січня 2026 р. на суму 1 270,80грн., загальна сума по всім поставкам складає 591 548,40 грн.

В той же час покупець здійснив оплату за поставлений товар за платіжними інструкціями № 2401 від 26.12.2025р. на суму 590 277,60 грн. та №79 від 16.01.2026 на суму 1 270,80 грн.

Таким чином, Покупець здійснив повний розрахунок за поставлений товар в розмірі 591 548,40 грн.

26.01.2026р. сторони домовилися здійснити повернення товару на суму 81 000,00 грн. відповідно до документу первісного обліку Повернення постачальнику № 2 від 26 січня 2026р.

Покупець направив лист № 56 від 26.01.2026р. з проханням повернути грошові кошти в розмірі 81 000,00 грн.

Також 05.05.2026 р. позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу № 29/04 від 29.04.2026 р. про сплату заборгованості в розмірі 81 000,00 грн із вимогою здійснити оплату протягом 7 (семи) календарних днів з моменту її отримання.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, грошові кошти в розмірі 81 000,00 грн. не повернув.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписом частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт повернення покупцем товару на суму 81000,00 грн. підтверджується матеріалами справи.

Доказів повернення грошових коштів в розмірі 81 000,00 грн. матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позов зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 81 000,00 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 9 Закону України "Про судовий збір").

При зверненні через систему Електронний суд до Господарського суду Дніпропетровської області позивачем заявлено вимогу майнового характеру (81000,00 грн), за яку підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.,

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3328,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №967 від 15.05.2026.

Пунктом 1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивачу підлягає поверненню судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору у розмірі 665,60 грн., оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

Суд звертає увагу, що 07.01.2025 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з новим порядком органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.

Для повернення судового збору платнику необхідно звернутись із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи.

На підставі абзацу 7 пункту 5 розділу I Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним (абзац 8 пункту 5 розділу I Порядку).

Відповідно до абзацу 9 пункту 5 розділу I Порядку разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов`язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги. До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином (абзац 14 пункту 5 розділу I Порядку).

Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті судової влади України та доступна за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/sud5005/%D0%97%D0%90% D0%AF% D0%92%D0%90.doc.

З огляду на викладене, для здійснення повернення судового збору з Державного бюджету України заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полікорп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ММ" про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро ММ" (49057, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Хмельницького Богдана, будинок 156 Л, код ЄДРПОУ 45567970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полікорп" (49000, місто Дніпро, вул.. Юдіна,будинок 11, код ЄДРПОУ 43700022) основний борг у розмірі 81 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано - 03.09.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко