Постанова № 13943596, 03.02.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2011 року 12:18 Справа № 2а-9485/10/0870

м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтрельнікової Н.В.

при секретаріПавлові С.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Державного підприємства «Запорізький кінний завод №86»,

с. Трудове Запорізької області

до:Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (Новомиколаївське відділення), смт. Новомиколаївка Запорізької області

про:скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

за участю представників:

від позивача:Недашковський В.М. за довіреністю № 16-12/10/1 від 26.11.2010;

від відповідача:Головченко І.С. за довіреністю № 127/10 від 25.01.2010;

від відповідача:Нестеренко Р.М. за довіреністю № 2840/10 від 04.08.2010;

від відповідача:Кацюба Н.І. за довіреністю № 275/10 від 28.01.2011,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Запорізький кінний завод № 86» (далі за текстом підприємство, позивач) звернулося із адміністративним позовом до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (Новомиколаївське відділення) (далі за текстом Вільнянська МДПІ (НВ), відповідач), в якому позивач просить суд скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0000202302/0, №0000172302/0, №000411702/0, №0000192302/0, №0000222302/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000232302, № 0000212302 від 29.10.2010.

В обґрунтування позову посилається на те, що оскаржувані рішення податкового органу є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки були прийняті на підставі помилкових, необґрунтованих та таких, що не відповідають законодавству висновків акту № 396/23/00846323, складеного відповідачем за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали суду письмові заперечення на адміністративний позов у яких вказують на його необґрунтованість та безпідставність, вважають вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.

На підставі направлення № 15 від 14.09.2010 Новомиколаївським відділенням Вільнянської МДПІ проведена планова виїзна перевірка ДП «ЗКЗ № 86» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2010, за наслідками якою був складений акт №396/23/00846323 від 18.10.2010.

Перевіркою було встановлено, що у порушення вимог ст. 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», в обєкт оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку підприємство не включило за 2008-2009 роки землі водного фонду під ставками площею 72 га та зайво включило земельну ділянку під ріллею площею 72 га, внаслідок чого було занижено фіксований сільськогосподарський податок на суму 1690 грн. 42 коп.; у порушення п.п. 81.15.1 п. 81.15 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.8 ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА № 166 від 30.05.1997, при використанні у березні-квітні 2009 року матеріальних цінностей на виробництво сільськогосподарської продукції позивач не відкоригував в рядку 16.3 загальної податкової декларації з ПДВ за березень 2009 року податок на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту за березень 2009 року на суму 54501 грн., в результаті чого донараховано ПДВ за березень 2009 року на суму 44393 грн., за квітень 2009 року в сумі 2835 грн., за травень 2009 року 1707 грн., за червень 2009 року 793 грн., за липень 2009 року 4773 грн.; порушено п.п 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме підприємством до складу податкового кредиту декларації з ПДВ (скорочена) віднесено суму податкового кредиту не підтвердженого податковими накладними, що призвело до завищення податкового кредиту за грудень 2009 року на суму 1260 грн. та за лютий 2010 року на суму 11200 грн.; податковим органом визначено, що відповідно до постанови КМУ № 805 від 12.05.2008 «Про порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі», залишки сум ПДВ, не використані до 01.01.2009, підлягають перерахуванню до бюджету в сумі 848 грн. 98 коп.; у порушення ст. 59 закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» та п. 1 постанови КМУ № 184 від 11.02.2009 «Про порядок відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх обєднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)», позивач не сплатив до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 15 відсотків за 9 місяців 2009 року (ІІІ квартал 2009 року) в сумі 2250 грн. в результаті заниження чистого прибутку за 9 місяців 2009 року на суму 150000 грн.; у порушення п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем не нарахована та не внесено до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 цього Закону, на донараховану суму частини прибутку у сумі 5625 грн. за 9 місяців 2009 року; позивачем порушено п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.01.2005 за № 40/10320, в частині видання коштів під звіт 28.03.2009 в сумі 1000 грн. та коштів виданих під звіт 24.02.2009 в сумі 9000 грн. директору підприємства Дубовику П.І., що були несвоєчасно прозвітовані в сумі 8852 грн.; у порушення п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995 та ст. 76 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік», не перераховано до державного бюджету отриману орендну плату за державне нерухоме майно за період з 01.02.2008 по 31.12.2008 в сумі 3300 грн.; порушено п. «е» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 та п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з фізичних осіб», у результаті чого позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 359 грн. 10 коп.; у порушення п.п. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з фізичних осіб», не утримано податок в сумі 52 грн. 50 коп. у джерела виплати з виплаченого доходу приватному нотаріусу за вчинення нотаріальних дій; порушено ст. 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обовязкових платежів», внаслідок чого позивачем до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) не включено відомості про суму виплаченого доходу СПД фізичним особам; порушено п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого податок з доходів фізичних осіб до бюджету перераховувався несвоєчасно. Згідно ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на суму податкового боргу нарахована пеня по податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати в сумі 15983 грн. 14 коп.

29 жовтня 2010 року відповідачем, на підставі акту перевірки № 396/23/00846323 від 18.10.2010, прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000202302/0, №0000172302/0, №000411702/0, №0000192302/0, №0000222302/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000232302, №0000212302.

Податковим повідомленням-рішенням форми «р» № 0000202302/0, за порушення п.п. 81.15.1 п. 81.15 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.8 ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА № 166 від 30.05.1997, п. 12 Постанови КМУ № 805 від 12.05.1999 «Про порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі», податковим органом визначена сума податкового зобовязання ДП «ЗКЗ № 86» по податку на додану вартість у розмірі 82600 грн. 48 коп., у тому числі 54501 грн. за основним платежем, 28009 грн. 48 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податковим повідомленням-рішенням форми «р» №0000172302/0 відповідачем, за порушення ст. 59 закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» та п. 1 постанови КМУ № 184 від 11.02.2009 «Про порядок відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх обєднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)», визначена сума податкового зобовязання позивачу за платежем частина прибутку господарських організацій, що вилучається до бюджету у розмірі 33750 грн., у тому числі за основним платежем 22500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11250 грн.

Податковим повідомленням-рішенням форми «р» №000411702/0 податковий орган, за порушення п. «е» п.п 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 3.1.3 п.3.1 ст. 3, п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з фізичних осіб», визначив позивачу суму податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 9555 грн. 30 коп., в тому числі 3185 грн. 10 коп. та 6370 грн. 20 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податковим повідомленням-рішенням форми «р» №0000192302 відповідач, за порушення п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначив ДП «ЗКЗ № 86» суму податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до державної власності у розмірі 8437 грн. 50 коп., в тому числі 5625 грн. за основним платежем, 2812 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податковим повідомленням-рішенням форми «р» №0000222302/0 Вільнянською МДПІ (НВ), за порушення ст. 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», визначена сума податкового зобовязання позивача по фіксованому сільськогосподарському податку у розмірі 2535 грн. 63 коп., у тому числі за основним платежем 1690 грн. 42 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 845 грн. 21 коп.

Рішенням форми «С» про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000232302, за порушення п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995, податковим органом застосовані до позивача санкції у розмірі 3300 грн.

Рішенням форми «С» про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000212302 відповідачем, за порушення п. 2.11 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.01.2005 за № 40/10320, застосовані до позивача санкції у розмірі 2213 грн.

Адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій позивачем не здійснювалось.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, вислухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо нарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість у розмірі 82600 грн. 48 коп. (податкове повідомлення-рішення №0000202302/0).

В період з 01.01.2009 року по 28.02.2009 року позивач декларував податковий кредит з придбаних товарів (робіт, услуг) в загальній податковій декларації з ПДВ за січень-лютий 2009р. З 01.03.2009 року підприємство перейшло на спеціальний режим оподаткування у сфері сільського господарства і звітувало до ДПІ шляхом подання двох податкових декларацій з ПДВ. При цьому у січні-лютому 2009 року підприємство придбало овес насінневий у кількості 2000 кг вартістю 4400,42 грн., у тому числі ПДВ 733,34 грн., два двигуна марки СМД-31 та дві коробки передач до комбайнів ДОН-1500 вартістю 110000грн., у тому числі ПДВ 18333,33 грн., дизельне пальне в кількості 48225 літрів вартістю 200133,75 грн., у тому числі ПДВ 33355,63 грн. Згідно первинних документів, зазначені товари всього на суму 327010,49 грн., у тому числі ПДВ на суму 54501,69 грн. використані ДП «Запорізький кінний завод №86» у березні-квітні 2009 року на виробництво сільськогосподарської продукції, не надано заперечень щодо цього і позивача.

Відповідно до п.81.2 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» N 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (далі Закон), сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг) , не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих потреб.

Згідно частини а) п. п. 81.15.1. п. 81.15 Закону, виробничі фактори - товари (послуги), які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції. У разі якщо товари (послуги), основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів (послуг), то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях.

Згідно п.5.1 розділу пятого Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість,затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166 (далі Порядок №166), для платників, які зареєстровані як субєкти спеціального режиму оподаткування, у податковій декларації (скороченій) відображаються операції, повязані із сільськогосподарським виробництвом, інші операції у податковій декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Відповідно до п..п. 5.7.1 п. 5.7 розділу пятого Порядку №166 у податковій декларації (скороченій) згідно п.п. 81.15.1. п. 81.15 ст. 81 Закону №168/97-ВР відображаються: товари (послуги), що придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, що придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

У разі якщо товари (послуги), основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів (послуг), то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та, відповідно, в інших операціях.

Пунктом п.8 розділу пятого Порядку №166 передбачено, що субєктом спеціального режиму оподаткування проводиться коригування податкового кредиту у разі зміни напряму використання товарів (послуг), основних фондів з іншої діяльності на діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства, виходячи із залишкової вартості основних фондів та вартості залишків товарів, що використовуються чи підлягають використанню в сільськогосподарському виробництві, відповідно до частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та в інших операціях, але не нижче питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів (послуг), розрахованої згідно з вимогами п. 81.6 ст. 8 1 Закону№168/97-ВР.

У рядку 16.3 податкової декларації (скороченої/переробного підприємства) коригування відображається виключно зі знаком «+» (до збільшення). У рядку 16.3 податкової декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом та в якій відображається інша діяльність, таке коригування відображається відповідно зі знаком «-» (до зменшення).

Враховуючи вимоги п.п. 81.15.1 п. п. 81.15 ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, згідно п.5.8 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. №166 підприємство повинно було зменшити (рядок 16.3 загальної декларації) податковий кредит податкової декларації за березень 2009 року ПДВ з придбаного насіннєвого вівса «Сарго» згідно податкової накладної №150/09/1 від 15.01.09 на суму 733 грн. 34 коп., який було витрачено на посів під наступний врожай відповідно забірної картки на отримання матеріалів зі складу від 30.03.2009р., ПДВ з придбаного дизпалива згідно податкової накладної №22701 від 27.02.2009 на суму 33355 грн. 63 коп., податкової накладної №8 від 26.02.2009 на суму 1179 грн. 41 коп., податкової накладної №3 від 16.02.2009 на суму 899 грн. 56 коп., який відповідно лімітно-забірних карток на отримання дизпалива за березень-квітень 2009року витрачено на виробництво сільгосппродукції та ПДВ з придбаних двох двигунів СМД-31, двох коробок передач згідно податкової накладної № 12 від 28.02.2009 на суму 18333 грн. 34 коп., які відповідно до накладних внутрішньогосподарського призначення були отримані на тракторне відділення № 1 та 2 для комбайнів ДОН-1500. Однак позивач всупереч цьому не відкоригував в рядку 16 загальної податкової декларації з ПДВ за березень 2009 року податок на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту за березень 2009року на суму 54501грн.

Щодо порушення п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі» від 12.05.1999р. №805 (далі - Постанова), то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як зазначено в акті перевірки (арк. 28), перевіркою правильності використання коштів зі спеціального рахунку встановлено, що в порушення п. 12 Постанови залишки сум податку, акумульовані на спеціальних рахунках в кінці року вилученню до бюджету не підлягали, а починаючи з 1 березня року, що настав за роком, в якому Верховною Радою України ратифіковано протокол про приєднання України до світової організації торгівлі підлягали перерахуванню до державного бюджету в тій частині, що залишилася не використаною 848,98 грн. вважаються використаними за нецільовим призначенням. Оскільки Протокол про вступ України до світової організації торгівлі підписаний у м. Женеві 05.02.2008 року, ратифіковано Законом України від 10.04.2008 №250-VI, то залишки коштів на відповідних рахунках підлягають перерахуванню до бюджету. Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та розрахунку оскаржуваних рішень, наданого суду відповідачем, у звязку з вищенаведеним порушенням позивачу були нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 848,98 грн.

Суд не погоджується з висновками перевіряючих та з нарахуванням у звязку з цим штрафних (фінансових) санкцій з наступних підстав.

Як вбачається з оскаржуваного повідомлення рішення №0000202302/0 від 29 жовтня 2010 року штрафні санкції нараховувалися на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ.

Згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вищенаведеного Закону, 17.1.3. У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до підпункту «б» п.п. 4.2.2. п.4.2 ст. 4 Закону №2181-ІІІ, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Враховуючи, що факт порушення п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі» від 12.05.1999р. №805 у вигляді неперерахування відповідачем до державного бюджету залишків коштів, акумульованих на спец рахунках станом на 01 березня 2009 року не є фактом заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявлених у податкових деклараціях, а також те, що сума податкового зобовязання у звязку з фактом виявленого порушення нарахована податковим органом не була, суд вважає безпідставним нарахування відповідачем штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ у розмірі 848,93 грн.

Згідно абз. 7 п. 12 вищезазначеної Постанови, кошти, перераховані сільськогосподарськими підприємствами на окремий рахунок, використовуються ними для підтримки власного виробництва продукції тваринництва та птахівництва. У разі нецільового використання зазначені кошти стягуються до державного бюджету відповідно до законодавства. Тож у разі встановлення податковим органом під час перевірки факту використання коштів на окремому рахунку не за цільовим призначенням, як то встановлено у акті перевірки (арк. 28), зазначені кошти підлягають стягненню до державного бюджету, а нарахування штрафних (фінансових) санкцій у таких випадках не передбачено.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ані вищезазначеною Постановою Кабінету Міністрів України №805, ані іншим нормативно-правовим актом не зазначено граничних термінів перерахування залишку коштів до державного бюджету у випадку, зазначеному у. п. 12. Постанови.

Щодо доводів позивача стосовно неправомірності висновків перевіряючих про порушення п.п.7.4.1. , п.п. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з включенням до складу податкового кредиту 12460 грн., не підтверджених податковими накладними по постачальникам ТОВ «АФ НПП Агромир» та ТОВ «ЗТП «Хімекс», то як вбачається з пояснень відповідача, наданого відповідачем розрахунку оскаржуваного рішення та з самого повідомлення-рішення, податкове зобов`язання та штрафи за вказаними операціями не нараховувались, у звязку з чим суд вважає, що зазначені обставини не підлягають дослідженню по справі, оскільки предметом позову є оскарження податкового повідомлення рішення.

Щодо нарахування податкового зобовязання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 9555 грн. 30 коп. (податкове повідомлення-рішення №0000411702/0).

Згідно п.п. 3.5.3.4.1. акту перевірки встановлено, що в порушення п. «е» підпункту 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 та п.17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року, ДП «Запорізький кінний завод №86» при видачі зерна за зниженою ціною, занижено оподаткований дохід робітникам підприємства на суми наданої знижки з ціни (вартості) зерна, що перевищує звичайну ціну з врахуванням коефіцієнта визначений п. 3.4 цього Закону в розмірі 2391,0 грн., в результаті чого сума недоутриманного податку складає 359,1 грн.

Суд не погоджується з висновками перевіряючи та нарахованих у звязку з цим сумами податку і фінансових санкцій з огляду на таке.

Згідно п. «е» п.п. 4.2.9. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV (далі Закон №889-IV), до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Визначення поняття «звичайна ціна» міститься у п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств №334/94-ВР від 28.12.1994р (далі Закон №334/94-ВР). Так, згідно п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону №334/94-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як вбачається з письмових заперечень відповідача по справі, відповідно до даних таблиці, наведеної у п.п. 3.5.3.4.1 акту перевірки (арк. 43 акту перевірки) було проведено аналіз продажу зерна іншим контрагентам позивача у 2008 році за первинними документами бух обліку і за результатами співставлення цін продажу зерна іншим контрагентам з ціною видачі зерна робітникам підприємства встановлено, що зерно робітникам підприємства видавалось за занижено ціною.

Однак наведена таблиця і сам акт перевірки не містять посилання на конкретні факти продажу позивачем зерна або відповідні договори, з якими порівнювалася ціна виданого зерна робітникам підприємства, не наведено у акті перевірки і співставності умов вказаних договорів а також розрахунку звичайних цін, які використовувались у розрахунку суми недоутриманного податку. На підставі вищенаведеного суд вважає, що відповідачем не доведено як у акті перевірки так і у судовому засіданні факту видачі робітникам підприємства зерна за заниженою ціною а також не обґрунтовано розрахунку суми недоутриманого податку у розмірі саме 359,1 грн.

Щодо неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати з виплаченого доходу приватному нотаріусу, суд вважає, що оскаржуване повідомлення-рішення скасуванню в цій частині не підлягає з огляду на таке.

В акті перевірки (арк. 43) зазначено, що підприємством протягом перевіряємого періоду виплачувались доходи приватним нотаріусам за вчинення нотаріальних дій.

Згідно із підпунктом «з» пункту 1.3. статті 1 Закону Україні № 889-ІV, доходом з джерелом походження з України визначено будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.

Відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону України №889-ІV, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахуванні) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст. 8 Закону України №889-ІV, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок.

Податковим органом було встановлено, що товариством відповідно до видаткових касових ордерів видано під звіт кошти. Згідно авансових звітів кошти використано як оплату послуг приватних нотаріусів за вчинення нотаріальних дій.

Таким чином, підприємством в порушення підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, пункту 17.2 статті 17 Закону України №889-ІV не утримано податок в сумі 52 грн. 50 коп. у джерела виплати з виплаченого доходу приватному нотаріусу за вчинення нотаріальних дій. Доказів утримання вказаного податку, як і інших доказів у спростування вищенаведених обставин, позивачем суду не надано

Крім того, перевіркою видаткових касових ордерів та авансових звітів відповідачем було встановлено, що підзвітними особами протягом перевіряємого періоду не своєчасно подавали документи до бухгалтерії підприємства про використання коштів.

Відповідно до п.п. 9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб», якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту.

Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.

Відповідно до п. 3.4 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», «....у такому ж порядку визначається об'єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк».

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що відповідно до касової книги підприємства за період з 24.02.2009 по 17.04.2009 Дубовик П.І. отримав 28.03.2009 з каси 1000 грн. підзвіт (видатковий касовий ордер № 209). Звіт про використання коштів Дубовик П.І. подав до бухгалтерії підприємства 31.03.2009 на суму 340 грн. Залишок коштів 660 грн. було не повернуто своєчасно до каси підприємства і в результаті чого було вирахувано борг із заробітної плати Дубовика П.І. відповідно до розрахунково-платіжної відомості нарахування заробітної плати за квітень 2009 року.

Відповідно до касової книги підприємства за період з 24.02.2009 по 17.04.2009 директор підприємства Дубовик П.І. отримав 10.04.2009 з каси 9000 грн. підзвіт (видатковий касовий ордер №242). Звіт про використання коштів Дубовик П.І. подав до бухгалтерії підприємства 15.04.2009 на суму 808 грн. Залишок коштів у сумі 8192 грн. було не повернуто своєчасно до каси підприємства та використовувався на протязі травня-жовтня 2009 року на господарські цілі, залишок по невикористаному авансу погашено із заробітної плати Дубовика П.І. відповідно до розрахунково-платіжної відомості нарахування заробітної плати за січень 2010 року.

Таким чином, підприємством у порушення п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з фізичних осіб» не утримано податок в сумі 2773 грн. 50 коп. з несвоєчасного звітування підзвітних сум. Жодних доказів у спростування вищенаведених обставин позивачем суду не надано, тож суд приходить до висновку, оскаржуване повідомлення-рішення у цій частині також не підлягає скасуванню.

Щодо нарахування податкового зобовязання по фіксованому сільськогосподарському податку у розмірі 2535 грн. 63 коп. (податкове повідомлення-рішення №0000222302/0).

На виконання вимог Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» № 320-XIV від 17.12.1998 (далі Закон №320-XIV), позивач у 2008 та 2009 роках подав до Вільнянської МДПІ податкові розрахунки фіксованого сільськогосподарського податку, у яких землі водного фонду включені позивачем до категорії земельних ділянок «рілля» та застосовано ставку податку 0,15% до грошової оцінки 1га ріллі.

Під час перевірки повноти визначення фіксованого сільськогосподарського податку відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги ст. 3 Закону №320-XIV, а саме не включено в обєкт оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку за 2008 та 2009 роки землі водного фонду під ставками площею 72 га та зайво включено земельну ділянку під ріллею площею 72 га, в результаті чого позивачем було занижено фіксований сільськогосподарський податок на загальну суму 1690 грн. 42 коп.

Позивач вважає такий висновок податкового органу необґрунтованим, оскільки підприємство не є рибницьким, рибальським чи риболовецьким господарством, які використовують землі водного фонду для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, а тому не повинно сплачувати за землі водного фонду фіксований сільськогосподарський податок за визначеною Законом №320-XIV ставкою.

Відповідно до ст. 3 Закону №320-XIV, об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Згідно ч.3 ст. 3 Закону №320-XIV передбачено, що ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,15; для багаторічних насаджень 0,09; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

Виходячи із приписів зазначеної статті, землі водного фонду є обєктом оподаткування тільки для платників фіксованого сільськогосподарського податку, які є рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами, що використовують ці землі для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, тому ставка податку встановлена не для всіх платників фіксованого сільськогосподарського податку, а тільки до визначеної цим законом категорії платників.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим висновок відповідача щодо заниження позивачем фіксованого сільськогосподарського податку у 2008 та 2009 роках, а податкове повідомлення-рішення №0000222302/0 від 29.10.2010 таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі, оскільки позивач суду не доведено факту того, що позивач є рибницьким, рибальським чи риболовецьким господарством, яке використовує землі водного фонду для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, а тому не повинно сплачувати за землі водного фонду фіксований сільськогосподарський податок за ставкою 0,45% грошової оцінки одиниці площі ріллі. Лише сам по собі факт подання позивачем у 2010 році уточнюючого розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку, згідно якого підприємство включило землі водного фонду площею 72,0 га до обєкту оподаткування, не може бути підставою для встановлення заниження задекларованих показників раніше наданих розрахунків фіксованого сільськогосподарського податку.

Щодо нарахування податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до державної власності у розмірі 8437 грн. 50 коп. (податкове повідомлення-рішення №0000192302/0).

Перевіркою повноти нарахування авансових внесків на дивіденди за період з 01.01.2008 по 30.06.2010, відповідач дійшов висновку щодо порушення підприємством п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме позивач не нарахував та не вніс до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 ст. 10 цього Закону, на донараховану суму отриманого за 9 місяців 2009 року прибутку у сумі 5625 грн. в результаті виявлених порушень податкового законодавства, що відображено у п. 3.3.1 розділу 3 акту перевірки.

Позивач у позові зазначає, що оскільки підприємством не була сплачена частина прибутку у сумі 22500 грн., то не настали обовязки щодо сплати авансового внеску з податку на прибуток у сумі 5625 грн., а тому висновок відповідача щодо порушення вимог п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є незаконним оскільки не відповідає приписам цього підпункту.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до загальнодержавних належать зокрема такі податки і збори (обов'язкові платежі) як податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Пунктом 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що дивіденд платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним не корпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Таким чином, до дивідендів прирівняні платежі, які здійснюються підприємством, засновником якого є виключно держава або місцеві органи самоврядування, у вигляді частини чистого прибутку на користь держави або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2, підпункту 7.8.5 пункту 7.8 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону).

Це правило поширюється також на державні не корпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач правомірно дійшов висновку щодо порушення позивачем п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3300 грн. (рішення №0000232302).

Підставами для нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у даному випадку є порушення позивачем п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995, та ст. 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», № 107-IV від 28.12.2007, а саме підприємством протягом 2008 року не перераховано до бюджету 30% від отриманої плати за надання в оренду державного майна, внаслідок чого Державним бюджетом недоотримано доходу за 2008 рік у сумі 3300 грн.

Позивач не погоджується із висновком відповідача та зазначає у позові, що орендна плата за державне майно не є податком чи збором, а тому не є податковим зобовязанням і не може стягуватись за процедурою, передбаченою Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», діюче законодавство не надає відповідачу право проводити стягнення орендної плати до бюджету.

Так, судом встановлено, що між ДП «Запорізький кінний завод №86» (орендодавець) і ВАТ «Укртелеком» (орендар) було укладено договір оренди будівлі №13 від 03.03.2008р., згідно якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння обєкт, що являє собою частину другого поверху нежилого будинку за адресою: с. Трудове, вул. Будьонного, буд. 2а Новомикоаївского району Запорізької області. Оплата здійснювалась відповідно до наданих розрахунків за кожний місяць.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.192р. №2269-ХІІ, методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються Кабінетом Міністрів України для обєктів, що перебувають у державній власності.

Відповідно до п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати з оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 отримана орендна плата за державне нерухоме майно повинна спрямовуватись 70 відсотків орендної плати підприємству, 30 відсотків до державного бюджету.

Відповідач в обґрунтування правомірності своїх дій щодо винесення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій посилається на ту обставину, що згідно додатку №8 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» контроль за справлянням та стягненням вказаного платежу у бюджет (код бюджетної класифікації платежу 22080300) покладено на податкової органи. Суд не погоджується з твердженнями відповідача з таких підстав.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 (далі Закон №2181-ІІІ), податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.5 зазначеної статті також визначено, що штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» №1251-XII від 25.06.1991, встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Частиною 7 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Згідно ч. 9 ст. Закону №1251-XII, Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону №1251-ХІІ, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Статтями 13, 14 та 15 зазначеного Закону, встановлений вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкові платежів) до яких орендна плата за державне майно, як податок чи збір (обовязковий платіж) не віднесена.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що орендна плата за державне майно не віднесена законами України про оподаткування до податків чи зборів, а тому може стягуватись відповідно до вимог, передбачених Законом №2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування та встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Окрім того, в результаті виявленого порушення, податковим органом було винесене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій форми «С», при цьому як зазначено у рішенні, підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій та визначення їх розміру є п.11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст.. 76 Закону України «про державний бюджет України на 2008 рік». Однак вказаними нормами зазначених Законів не передбачено будь-яких конкретних штрафних (фінансових) санкцій.

Так, згідно п. 11 ч.1 «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірі, встановлених законодавством, а також стягувати до державного бюджету суми заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі, та нарахованої на неї пені у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до п. 2.7 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом ДПА України №253 від 21.06.2001р., рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого порушення (крім порушення правил оподаткування), яке приймається відповідно до законодавчих актів, якими надано право податковим органам застосовувати штрафні (фінансові) санкції.

Однак податковим органом не наведено жодної норми Закону, яка б передбачала застосування до субєкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій у разі неперерахування відсотків надходжень від орендної плати за користування державним майном до державного бюджету.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000212302 було винесене відповідачем безпідставно і неправомірно та підлягає скасуванню у повному обсязі.

Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2213грн. (рішення №0000212302).

Підставами для нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у цьому випадку є порушення позивачем п. 2.11 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.01.2005 за № 40/10320.

В акті перевірки №396/23/00846323 (пункт 3.6.3) відповідач зазначає, що перевіркою перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки встановлено порушення п. 2.11 Положення в частині «видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт» кошти, видані під звіт 28.03.2009 в сумі 1000 грн. та 24.02.2009 в сумі 9000 грн. директору підприємства Дубовику П.І., були не своєчасно прозвітовані в сумі 8852 грн., що призвело до порушення підприємством встановлених строків використання виданої під звіт готівки.

Позивач у позові посилається на те, що відповідно до вимог ст. 238 Господарського кодексу України за порушення у 2009 році вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні на підприємство можуть бути накладені лише адміністративно-господарські санкції, строк застосування яких, передбачений ст. 250 Господарського кодексу України, не сплив.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 2 цього кодексу передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 1 ст. 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на викладене, державне підприємство «Запорізький кінний завод №86» є субєктом господарювання, оскільки його діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 250 цього кодексу передбачено, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, суд вважає рішення відповідача про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій №0000212302 від 19 жовтня 2010 року у розмірі 2213грн. таким, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки з дня порушення позивачем п. 2.11 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні на момент прийняття оскаржуваного рішення пройшло більше одного року.

Щодо нарахування нарахування частини прибутку прибутку господарських організацій, що вилучаються до держбюджету у загальному розмірі 33570 грн. 00 коп. (податкове повідомлення-рішення №0000172302/0).

Проведеною перевіркою було також встановлено, що в порушення ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008р. №358-VI та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) від 11.03.2009р. №184 підприємство не сплатило до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 відсотків за 9 місяців 2009 року (ІІІ квартал 2009 року) в сумі 22500 грн. в результаті заниження чистого прибутку за 9 місяців 209 року на суму 150000 грн.

Позивач з приводу зазначеного порушення у позовній заяві зазначає, що стягнення частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств діючим законодавством не передбачено, оскільки частина прибутку, що вилучається не є податком чи збором, а тому не є податковим зобовязанням не може стягуватись за процедурою, передбаченою Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Позивач вважає що по даним відносинам у органів державної податкової служби відсутнє право самостійно, своїми рішеннями проводити нарахування сум до сплати.

Відповідно до ст.. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008р. державні унітарні підприємства та ї об`єднання сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 відсотків.

Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «про порядок відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) від 11.03.2009р. №184, відрахування у 2009 році державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2008 р. №158 з урахуванням вимог статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

В свою чергу, п.п. 2, 3 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 05 березня 2008 р. №158 встановлено, що частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств. Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх обєднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої ДПА, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємств.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно дот положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Згідно п. 1.9. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю.

З наведеного можна зробити висновок, що платіж частини прибутку є для зазначених підприємств частиною податку на прибуток і відноситься до загальнодержавних податків.

Таким чином суд приходить до висновку що податкове повідомлення податкове повідомлення-рішення №0000172302/0 є таким, що по формі і за змістом відповідає законодавству і скасуванню не підлягає.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, позовні вимоги Державного підприємства «Запорізький кінний завод № 86» підлягають задоволенню частково, податкове повідомлення-рішення №0000212302/0 від 19.10.2010, рішення про застосуванні штрафних (фінансових) санкцій № 0000212302 та №0000232302 від 19.10.2010 підлягають скасуванню, податкові повідомлення-рішення № 0000411702/0 та № 202302/0 частковому скасуванню.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 94, 158, 161-163 КАС України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Запорізький кінний завод № 86» до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (Новомиколаївське відділення), про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000222302/0 від 29 жовтня 2010 року, прийняте Вільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Запорізької області (Новомиколаївське відділення) про визначення Державному підприємству «Запорізький кінний завод № 86» суми податкового зобовязання з фіксованого сільськогосподарського податку в сумі 2535,63 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000202302/0 від 29 жовтня 2010 року, прийняте Вільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Запорізької області (Новомиколаївське відділення) в частині визначення Державному підприємству «Запорізький кінний завод № 86» суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 848,98 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000411702/0 від 29 жовтня 2010 року, прийняте Вільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Запорізької області (Новомиколаївське відділення) в частині визначення Державному підприємству «Запорізький кінний завод № 86» суми податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників в сумі 1077,30 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 0000232302 від 29 жовтня 2010 року, прийняте Вільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Запорізької області (Новомиколаївське відділення) про застосування до Державного підприємства «Запорізький кінний завод № 86» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3300,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 0000212302 від 29 жовтня 2010 року, прийняте Вільнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Запорізької області (Новомиколаївське відділення) про застосування до Державного підприємства «Запорізький кінний завод № 86» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2213,00 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Запорізький кінний завод» 13,60 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Запорізький окружний адміністративний суд апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.В. Стрельнікова