Постанова № 13943327, 10.02.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2011 р. справа № 2а-19254/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15.27

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова

компанія «Стандарт»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.07.2010р.

№ 0000742302/1/29336 та від 22.07.2010р. № 0000752302/1/29337

за участю представників позивача Погорєлова В.Г., Шаталової О.А.

представників відповідачаКоростильова С.В., Помалюк І.В.

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт» до відповідача Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 22.07.2010р. № 0000742302/1/29336 та від 22.07.2010р. № 0000752302/1/29337. Заявою від 12.08.2010р. в порядку ст.. 137 КАС України позивач уточнив позовні вимоги та вказані податкові повідомлення-рішення просив визнати недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю висновків проведеної відповідачем перевірки про порушення з боку позивача п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 90 750 грн. а також п. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 2, 5, 7, 12, 14, 15 Закону України „Про плату за землю”, внаслідок чого занижений податок на землю у сумі 34757,95 грн. Позивач зазначає, що він проводить діяльність в сфері торгівлі непродовольчою групою товарів, оборот яких за перевіряємий період склав більше 8000 тон. Власних складських приміщень позивач не має, тому укладав угоди з фізичними особами-підприємцями, за якими останні приймали товари позивача на зберігання та надавали послуги з навантаження та розвантаження автомобілів, у яких перевозився товар. Вартість таких послуг була визначена у твердій сумі та не залежала від кількості товарів. Факт отримання послуг був підтверджений актами, які були надані до перевірки. Однак відповідач не прийняв їх як докази отримання послуг та зазначив про відсутність звязку між такими послугами та господарською діяльністю позивача. Такого висновку відповідач дійшов через ненадання позивачем доказів того, які саме товари передавалися на зберігання (розписок, актів приймання товарів на зберігання, повернення тощо). З посиланням на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач зазначає, що передача товарів на зберігання не впливає на доходи та витрати позивача, тому наявність документів щодо руху товарів між поклажодавцем та зберігачем не впливає на оподаткування операцій із одержання послуг самого зберігання. Такі документи наявні у позивача та були надані під час перевірки.

Також позивач зазначає про неправомірність висновків відповідача про порушення п. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 2, 5, 7, 12, 14, 15 Закону України „Про плату за землю”, внаслідок чого занижений податок на землю у сумі 34757,95 грн. Ним було придбано нерухоме майно 5-ти поверхова будівля, яка знаходиться у стані реконструкції, здійснюються тільки охорона та освітлення цієї будівлі, тобто вона не використовується. Договір, за яким вказана будівля була придбана не передбачав переходу права власності або користування на земельну ділянку під нею. Позивач стверджує, що звертався до виконкому Краматорської міської ради з приводу укладення договору оренди, однак він оформлений не був. У будь-якому разі документи, на підставі яких за законом виникає право користування земельною ділянкою у нього відсутні. Він не належить до осіб, які можуть мати у безоплатному користуванні земельні ділянки. Тому донарахування йому відповідачем земельного податку позивач вважає безпідставним. Крім того, вказує на те, що площа земельної ділянки, з якої виходив відповідач при обрахуванні розміру податку визначена неправильно, оскільки будівля є 5-ти поверховою та її загальна площа не дорівнює площі земельної ділянки, на якій вона знаходиться.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, що наведені вище.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на те, що ненадання до перевірки первинних документів актів приймання передачі, квитанцій, розписок, які б підтверджували передачу товарів на зберігання та повернення їх із зберігання не дозволяє визначити обсяг наданих послуг із зберігання, розвантаження та навантаження, їх фактичну вартість а також їх зв'язок з господарською діяльністю позивача. За висновками відповідача таке призвело до заниження позивачем податку на прибуток у сумі 90 750 грн.

Що стосується заниження податку на землю, відповідач зазначає, що право користування земельною ділянкою позивач здобув на підставі договору купівлі-продажу будівлі та ст. 120 Земельного кодексу України. Фактично він користувався цією земельною ділянкою, що підтверджується сплатою електроенергії за її освітлення. Користування землею в Україні є платним, а тому позивач мав подавати декларації з податку на землю та нараховувати його у залежності від кадастрової оцінки незалежно від оформлення відповідних документів на право користування.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні з підстав, що наведені вище.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт» є субєктом підприємницької діяльності юридичною особою, зареєстрований виконавчим комітетом Краматорської міської ради 27.11.1995 року, код ЄДРПОУ 23984536.

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у м. Краматорську була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.12.2009р., результати якої відображені у акті перевірки №918/23-2-23984536 від 05.05.2010р. (надалі Акт перевірки).

Під час перевірки відповідачем були встановлені порушення з боку позивача п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 90 750 грн. у т.ч. за період з 01.04.2007р. по 31.12.2007р. на суму 24750 грн., за 2008 рік у сумі 33000 грн., за 2009 рік у сумі 33000 грн.

Крім того, відповідачем встановлене порушення позивачем п. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 2, 5, 7, 12, 14, 15 Закону України „Про плату за землю”, внаслідок чого занижений податок на землю у сумі 34757,95 грн. у т.ч. за період з 01.04.2007р. по 31.12.2007р. на суму 8798,42 грн., за 2008 рік у сумі 12062,33 грн., за 2009 рік у сумі 13897,2грн.

На підставі акту перевірки відповідно до п.п. „б” п.п. 4.2.2. ст..4, п.п. 17.1.3 п. 17 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.05.2010р.: №0000742302/0/20447 про визначення позивачеві податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 90750 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 45375 грн. та №0000752302/0/20499 про визначення позивачеві податкових зобовязань з земельного податку у сумі 34757,95 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 17888,98 грн.

Дані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до ДПІ у м.Краматорську, яка рішенням від 22.07.2010р. №29303/10/25-012-3 залишила їх без змін.

У звязку з цим відповідно до ч.3 п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, який затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 р. N 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 р. N 247) відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.07.2010р.: №0000742302/1/29336 про визначення позивачеві податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 90750 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 45375 грн. та №0000752302/1/29337 про визначення позивачеві податкових зобовязань з земельного податку у сумі 34757,95 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 17888,98 грн.

Позивач оскаржує останні податкові повідомлення-рішення у повному обсязі.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами, порушення яких позивачем спричинило заниження податкових зобовязань, відповідач визначив п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з ними до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, відповідачем у Акті перевірки відображено (т.1 а.с.41), що між позивачем та фізичними особами підприємцями укладені договори відповідального зберігання, за якими останні приймають на зберігання передані поклажодавцем речі, зобовязуються повернути їх у схоронності, а також надають послуги з навантаження та розвантаження автотранспорту, у якому вказані речі перевозяться.

Виконання вказаних договорів підтверджене актами приймання-здачі за відповідні місяці. Але до перевірки не були надані первинні документи акти приймання передачі, квитанції, розписки, які б підтверджували передачу товарів на зберігання та повернення їх із зберігання.

Зважаючи на це відповідач стверджує про неможливість визначення обсягу наданих послуг із зберігання, розвантаження та навантаження, їх фактичну вартість а також їх зв'язок з господарською діяльністю позивача. За висновками відповідача таке призвело до заниження позивачем податку на прибуток у сумі 90 750 грн. у т.ч. за період з 01.04.2007р. по 31.12.2007р. на суму 24750 грн., за 2008 рік у сумі 33000 грн., за 2009 рік у сумі 33000 грн.

Судом встановлено, що між позивачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 укладений договір від 29.12.2008р. (т.1 а.с. 126), за яким позивач передає, а підприємець приймає на зберігання майно, яке зобовязується повернути у схоронності позивачеві або іншій особі за довіреністю від позивача. Оплата вартості послуг складає 1000 грн. на місяць та здійснюється за актами зберігача. У додатку №1 до даного договору міститься розшифровка складу послуг зі зберігання, за якою вартість безпосередньо зберігання складає 950 грн., та вартість розвантаження та навантаження під час приймання-видачі товарів, складування товарів складає 50 грн. Строк дії договору встановлений до повного його виконання сторонами.

Сторони вказаного договору 02.01.2009р. уклали додаткову угоду, якою передбачили можливість одержання товарів на зберігання не від позивача, а від інших осіб (постачальників позивача). Також запроваджене щомісячне звіряння кількості товарів переданих та прийнятих на зберігання.

Аналогічні за змістом договори зберігання (різною є тільки вартість послуг) та додаткові угоди укладені позивачем з фізичними особами підприємцями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 Дані обставини визнаються сторонами, а тому у відповідності до ч.3 ст. 72 КАС України можуть не доказуватися.

На підтвердження виконання даних договорів позивачем з вказаними підприємцями складалися акти приймання-передачі виконаних робіт, у яких зазначався зміст послуг та період їх надання; щомісячні акти звірення руху товарів між довірителем та зберігачем; акти передачі товарів на зберігання та накладні на їх видачу.

З метою дослідження даних документів ухвалою від 31.08.2010 року була призначена судова бухгалтерська експертиза. Перед експертом було постановлене питання «Чи є документально обґрунтованими висновки акту перевірки ДПІ в м. Краматорську від 05.05.2010р. за № 918/23-2-23984536 про порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”в редакції від 25.12.2994 р. за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого, відповідно до акту перевірки, в період з 01.04.2007р. по 31.12.2009р. занижено зобовязання по сплаті податку на прибуток в сумі 90750 грн.?».

Як вбачається з висновку судового експерта №271/24 від 05.01.2011р. він виходив з того, що умовами договорів не передбачений порядок розрахунку вартості послуг зберігання у залежності від обсягу прийнятих на зберігання товарів. Наявність фіксованої вартості послуг зі зберігання дозволяє складання актів наданих послуг без зазначення кількості товарів, прийнятих на зберігання, часу їх зберігання тощо.

У той самий час досліджені експертом прибуткові накладні, акти приймання товарів на зберігання, видаткові накладні по відпуску товарів покупцям від зберігачів, реєстри актів приймання-передачі товарів на зберігання, реєстри видаткових накладних та квитанцій по відпуску товарів зі зберігання відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять усі необхідні реквізити. Експертом встановлено, що вони разом з дослідженими регістрами бухгалтерського обліку підтверджують передання позивачем товарів на зберігання, їх рух, переміщення та відпуск зі зберігання. Заснована позивачем система документообігу підтверджує факт отримання позивачем послуг по зберіганню ТМЦ та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

До останнього висновку експерт прийшов з урахуванням відсутності у позивача власних чи орендованих складів та знаходження за даними регістрів бухгалтерського обліку у підприємства залишків ТМЦ на кінець місяця, рух товарів за дебетом та кредитом, що свідчить про те, що товар позивачем купувався, зберігався та реалізовувався. Залучення сторонніх осіб для зберігання ТМЦ є необхідною складовою, яка забезпечує роботу підприємства.

З урахуванням наведеного експерт дійшов висновку, про документальну необґрунтованість акту перевірки ДПІ в м. Краматорську від 05.05.2010р. за № 918/23-2-23984536, зокрема висновків про порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 25.12.2994 р. за № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого, відповідно до акту перевірки, в період з 01.04.2007р. по 31.12.2009р. занижено зобовязання по сплаті податку на прибуток в сумі 90750 грн.

Суд погоджується з даними висновками експерта, вважає його повним, обґрунтованим та таким, що відповідає іншим матеріалам справи.

Доводи відповідача щодо недотримання позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом до уваги не приймаються, оскільки акти приймання виконаних робіт належать до первинних документів, відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Були надані до перевірки, що підтверджується відповідачем у Акті перевірки. Відсутність у них переліку товарів, що передаються на зберігання, не впливає на їх юридичне значення, оскільки вартість послуг зі зберігання не залежить від кількості таких товарів. За тих самих підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на неможливість на підставі цих актів визначити фактичну вартість отриманих послуг.

Зважаючи на наведене суд дійшов висновку про те, що висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток у сумі 90 750 грн. не відповідають приписам законодавства та спростовані зібраними у справі доказами. Тому позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.05.2010р. №0000742302/0/20447 підлягають задоволенню.

Що стосується плати (податку) за землю відповідачем у акті перевірки відображено, що позивачем занижений податок на землю у сумі 34 757,95 грн. у тому числі за 2007р. у сумі 8798,42 грн., 2008 рік 12062,33 грн., 2009 рік 13897,20 грн.

У Акті перевірки відповідачем відображено (т.1 а.с. 79), що на підставі договору купівлі-продажу будівлі від 23.11.2005р., листа управління Держкомзему у м. Краматорську №04-0523 від 15.04.2009р. відповідачем встановлено використання позивачем земельної ділянки по вул. Орджонікідзе, 10 у м. Краматорську.

З посиланням на ст.120 Земельного кодексу України відповідач зазначає, що у звязку з придбанням позивачем будівлі загальної площею 5092,1 грн. у ВАТ «Науково-дослідний і проектно-технологічний інститут машинобудування» у позивача виникло право користування земельною ділянкою, на який розташована ця будівля.

У Акті перевірки відповідачем зазначено відповідно до статті 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди (стаття 5 того ж Закону).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про плату за землю» власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Як вбачається з додатку №17 до Акту перевірки (т.1 а.с. 223), відповідачем виходячи з площі земельної ділянки 5092,1 кв.м. та грошової оцінки цієї земельної ділянки, що була повідомлена зазначеним вище листом управління Держкомзему у м. Краматорську, розрахований податок на землю, який мав сплатити позивач у період з 01.04.2007р. по 31.12.2009р. у розмірі 34 757,95 грн.

Крім того, з розрахунку штрафних санкцій, що підлягають застосовуванню у звязку з донарахуванням податку на землю (т.1 а.с. 224) вбачається, що вони застосовані як за заниження податкових зобовязань, так і за неподання декларацій відповідно до п.п. 17.1.1, 17.1.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Розмір санкцій складає 17888,98 грн.

За спірним податковим повідомленням-рішенням №0000752302/1/29337 від 22.07.2010р. позивачеві визначені податкові зобовязання з земельного податку у розмірі 34757,95 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 17888,98 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним даного податкового повідомлення-рішення підлягають застосуванню з наступних підстав.

Як вже зазначалося, відповідач повязує виникнення у позивача обовязку зі сплати податку на землю з використанням земельної ділянки площею 5092,1 кв.м. за адресою вул. Орджонікідзе, 10 у м. Краматорську.

До висновку про виникнення у позивача права користування вказаною ділянкою відповідач дійшов на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та договору купівлі-продажу від 23.11.2005р., за яким позивач придбав 986/1000 частин будівлі лабораторного корпусу загальною площею 5092,1 кв.м.

Порядок та підстави набуття і реалізації права власності на землю та права користування землею, в тому числі у разі переходу права власності на будівлю і споруду, визначаються Земельним кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на землю врегульоване главою 14 Земельного кодексу України.

Право користування землею згідно з главою 15 того самого кодексу реалізується у формі права постійного користування земельною ділянкою (ст. 92 ЗК України) або права оренди земельної ділянки (ст. 93 ЗК України).

Відповідно до статті 2 Закону «Про плату за землю» плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Тобто земельний податок сплачують або власники земельних ділянок, або землекористувачі (крім орендаторів). Такими землекористувачами можуть бути лише особи, земельні ділянки у яких знаходяться на праві постійного користування.

Відповідачем під час перевірки не було встановлено, що позивач набув право власності на земельну ділянку, за яку йому донарахований податок за землю. Це також слідує зі змісту договору, за яким позивач придбав будівлю.

Проте, він також не набув право користування земельною ділянкою.

Такого висновку суд дійшов виходячи з того, що частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення договору) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідач не належить до таких осіб. За даними управління Держкомзему (лист від 15.04.2009р. №04-0523) у користуванні позивача на території м. Краматорська земельні ділянки відсутні.

Отже, у позивача відсутнє право користування земельними ділянками, з якими законодавство повязує виникнення податкових зобовязань з податку на землю.

На користь такого висновку також свідчить те, що згідно зі статтею 15 Закону України «Про плату за землю» власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

В силу вимог статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Крім того, стаття 13 Закону України «Про плату за землю» встановлює, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Зважаючи на те, що відповідачем не встановлено виділення в натурі меж земельної ділянки, яку використовує позивач, внесення відповідних відомостей до державного земельного кадастру, одержання документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою, відсутній обєкт оподаткування податком на землю.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 5 ст. 120 ЗК України, згідно з якою при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Дана норма підлягає застосуванню у випадках, коли у власності осіб не можуть бути певні земельні ділянки. У спірних правовідносинах судом не встановлено обставин, за яких земельна ділянка не може бути у власності позивача, тому дана норма не підлягає застосуванню.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем при визначенні площі земельної ділянки під будівлею, які придбав позивач за договором від 23.11.2005р. не враховано, що 5092,1 кв.м. становить загальну площу будівлі, яка має підвал та чотири поверхи.

Як вбачається зі складеної БТІ м. Краматорська 24.11.2005 р. розрахункової таблиці будівлі лабораторного корпусу №2 за адресою м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10 (т.1 а.с. 218) площа основи цієї будівлі складає 1196,3 кв.м. Отже вихідні дані, за якими відповідач обраховував податок на землю не відповідають фактичним обставинам, що додатково свідчить про необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.07.2010р. №0000752302/1/29337 підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України підлягають стягненню з державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.07.2010р. № 0000742302/1/29336 та від 22.07.2010р. № 0000752302/1/29337 задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську від 22.07.2010р. № 0000742302/1/29336.

Визнати недійним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську від 22.07.2010р. від 0000752302/1/29337.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Стандарт» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, проспект Миру,8, ЄДРПОУ 23984536) судові витрати з судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 10 лютого 2011р. Постанова виготовлена в повному обсязі 15 лютого 2011р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.