Рішення № 139427711, 31.08.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

31.08.2026

Справа №915/20/24

Провадження №2/489/747/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань Горецькою П.О.,

за участю: представниці позивача Царик Р.М., представниці відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи підприємиці ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення боргу з орендної плати,

встановив.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (далі ФОП ОСОБА_3 ), в якому просив:

- стягнути з ФОП ОСОБА_3 1916085,75 грн, з яких: заборгованість з орендної плати в розмірі 767438,20 грн, неустойка в розмірі 292064,30 грн, пеня у розмірі 597391,55грн; сума збитків від інфляції в розмірі 217686,96 грн, 3% річних в розмірі 41504,74 грн;

- зобов`язати відповідача звільнити та повернути позивачу об`єкт оренди за договором оренди б/н від 01.12.2016 - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,2 (сто цілих дві десятих) кв.м, а саме: приміщення №1 площею 54,7 кв.м, приміщення №2 площею 6,1 кв.м, приміщення №3 площею 2,4 кв.м, приміщення №4 площею 1,4 кв.м, приміщення №5 площею 6,8 кв.м, приміщення №6 площею 28,8 кв.м;

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном - нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,2 (сто цілих дві десятих) кв.м, а саме: приміщення №1 площею 54,7 кв.м, приміщення №2 площею 6,1 кв.м, приміщення №3 площею 2,4 кв.м, приміщення №4 площею 1,4 кв.м, приміщення №5 площею 6,8 кв.м, приміщення №6 площею 28,8 кв.м.;

- стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 34109 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між ОСОБА_2 (через представника ОСОБА_4 за довіреністю) та ФОП ОСОБА_3 договором оренди від 01.12.2016 в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів за період з 01.03.2022 по 01.12.2023, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за вказаний період, яку позивач просив стягнути у судовому порядку. Крім того, позивач просив стягнути неустойку за користування приміщенням за час прострочення, пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Поряд з цим, з огляду на невиконання відповідачем своїх обов`язків зі сплати орендних платежів, позивачем пред`явлено вимогу про зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди, а також усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном.

Від представниці відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до укладеного 01.12.2016 договору оренди нежитлових приміщень, фізичною особою ОСОБА_4 (п.1.4 договору) фізичній особі-підприємцю передано в оренду нежитлові приміщення для організації та ведення торгівлі квітами. Орендна плата за використання орендованих приміщень складала суму, еквівалентну 1000,00 дол.США по курсу НБУ України на день вчинення такої оплати. Під час укладання договору оренди, відповідно до розписки орендодавця фізичної особи ОСОБА_4 , орендарем 14.04.2016 сплачено авансовий платіж у розмірі 2000,00 дол. США за перший і останній місяці оренди. Орендні платежі сплачувались відповідачем у встановлений договором строк, в тому числі сплачувались податкові зобов`язання, як податковий агент ОСОБА_4 . У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан. Місто Миколаїв знаходився під постійними обстрілами військ РФ. Діяльність у орендованих приміщеннях припинилась і до цього часу не ведеться. За усною домовленістю, припинилась і сплата орендних платежів. Станом на цей час, приміщення звільнене і, перешкод в його використанні власником, відповідач не чиніть і не чинив. Претензій щодо орендних платежів у фізичних осіб ОСОБА_4 і ОСОБА_2 за час дії договору оренди не надходило. Відповідач вважає, що вимоги позивача не відповідають реальним обставинам.

Від представниці позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить позов задовольнити. Вказує, що 01.12.2016 сторонами було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,2 кв.м., відповідно до якого об`єкт оренди передано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 в придатному для використання за призначенням стані, моментом передачі в користування об`єкта оренди є 01 грудня 2016 року. Приміщення передано в оренду для цільового використання та акт приймання-передачі приміщення було підписано без жодних зауважень з боку Орендаря. При передачі приміщення в оренду були присутні сторони Договору та ОСОБА_2 , як власник приміщення та ОСОБА_5 (представник відповідача по справі). Зазначає, що виконання умов договору щодо сплати орендної плати виконувалось відповідачем до березня 2022 року, проте, орендоване приміщення по теперішній час використовується відповідачем та особисто останнім підтверджується, що здійснювалась господарська діяльність до лютого 2024 року, більш того, ніяких повідомлень або листів щодо припинення дії або розірвання договору в односторонньому порядку зі сторони відповідача не надходило, але сплата орендної плати за користування орендованим майном не здійснюється. Позивач наголошує, що ніякої усної домовленості щодо припинення сплати за орендоване приміщення не було. Більш того, не було і будь-яких письмових звернень з боку відповідача до ОСОБА_4 або до власника майна ОСОБА_2 . Окрім того зазначає, що п.14.4 договору оренди передбачено, що зміни, доповнення, додатки до договору є невід`ємною частиною договору, якщо вони викладені письмово та підписані обома сторонами. Тобто, ніякі усні домовленості між сторонами договором не передбачені. Відповідачем не надано жодних доказів до відзиву щодо спростування позовних вимог, а навпаки стверджується факт, що з 24 лютого 2024 року і до цього часу спірні приміщення не використовував, діяльності в них не вів.

29.04.2024 до суду від представниці відповідача надійшли заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень. Відповідачем заперечується факт наявності порушеного права позивача. Відповідач повторно звертає увагу суду що позов подано не до того відповідача і не з тими вимогами. Обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Також звертає увагу суду що із суті спору, з яким звернувся позивач за захистом, вбачається, що існує спір між позивачем і третьою особою, який є спором з їх особистих майнових відносин і який має вирішуватись в порядку цивільного судочинства. Вбачається що у фізичної особи-позивача відсутні будь-які правовідносини з відповідачем. Спірний договір не передбачає стягнення зобов`язань фізичною особою-позивачем, обраний позивачем спосіб захисту не визначений законодавством України. Вказує, що достовірно знаючи і визнаючи у позовній заяві факт використання відповідачем спірного майна до 24 лютого 2022 року (до дня початку масштабної воєнної агресії рф), - посилається на технічну помилку, яка сталася під час роздруківки тексту відзиву і, стверджує, що відповідач використовував спірне майно до 24 лютого 2024 року, що є технічною помилкою. Посилається на те, що ця обставина спростовується письмовими доданими доказами (лист ОСОБА_2 «про звільнення приміщення», отриманий відповідачем 06 квітня 2023 року з рекомендованим повідомленням про вручення 2400308515482; відповідь відповідача на адресу третьої особи і позивача від 10 квітня 2023 з пропозицією скласти Акт приймання передачі та погодити дату складання і підписання такого акту; лист від 17 квітня 2023 року від ТОВ «СФІНКС В» (37697892) на адресу відповідача; лист відповідача від 29 квітня 2023 року до третьої особи-орендаря з додатками з пропозицією прибути 03.05.2023; лист-повідомлення відповідачем ОСОБА_2 та третю особу про досягненні з позивачем домовленості, досягнуті при зустрічі 03.05.2023. Зазначає, що ці письмові докази підтверджують що орендоване приміщення не використовувалось з 24 лютого 2022 року; третя сторона-сторона договору оренди, будь-яких претензій щодо виконання відповідачем зобов`язань за договором не висловлювала; право позивача, яке підлягає поновленню у господарському суді не порушено; вимоги, які висунуті позивачем не відносяться до юрисдикції господарських судів. Отже, відповідач спростовує факт використання спірних приміщень до 24.02.2024. Зауважує, що позивач підтверджує факт того, що спірні приміщення не використовуються відповідачем з 24 лютого 2022 року, і підтверджує наданими саме позивачем доказами. Відповідач наголошує, що за змістом розділу 12 спірного договору, сторони узгодили застосування наслідків настання форс-мажорних обставин.

09 квітня 2026 від представниці позивача надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої просить стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення договору від 01.12.2016 № б/н, у розмірі 1 916 085 гривень 75 копійок, а саме:

- заборгованість з орендної плати в розмірі 767 438,20 грн., що еквівалентно сумі 22 000,00 $ (двадцять дві тисячі доларів США) за період з 01.03.2022 року по 01.12.2023 року;

- неустойка в розмірі 292 064 гривень 30 копійок, за період з 03.05.2023 року по 03.12.2023 року;

- пені у розмірі 597 391 гривень 55 копійок;

- інфляційні збитки у розмірі 217 686 гривень 96 копійок;

- 3% річних від простроченої суми у розмірі 41 504 гривні 74 копійки;

Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 34 109 гривень 29 копійок.

Зазначає, зокрема, що орендоване приміщення, яке є предметом договору оренди, було повернуто позивачу (орендодавцю), власнику ОСОБА_2 , вже під час судового розгляду даної справи у Господарському суді Миколаївської області, саме 17 березня 2025р., та відповідно, сторонами по справі, було підписано Акт передачі-приймання (повернення) з оренди нежитлових приміщень та передано ключі позивачу (орендодавцю) від приміщення, який був складений на виконання умов Договору оренди від 01.12.2016 року самим орендарем. Даний факт підтверджувався як самим актом передачі -приймання підписаним сторонами у справі 17.03.2025р. так і визнавався відповідачем по справі та його представником під час судових засідань. Так як орендоване приміщення було звільнено відповідачем лише 17.03.2025 року, вже під час розгляду справи Господарським судом Миколаївської області, то Позивач просить суд у частині вимог щодо зобов`язання відповідача звільнити та повернути позивачу об`єкт оренди, наведені вище вилучити у відповідності до вимог статті 49 ЦПК України.

Остаточні вимоги позову позивач визначив наступним чином:

стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення договору від 01.12.2016 № б/н, у розмірі 1 916 085 гривень 75 копійок, а саме:

- заборгованість з орендної плати в розмірі 767 438,20 грн., що еквівалентно сумі 22 000,00 $ (двадцять дві тисячі доларів США) за період з 01.03.2022 року по 01.12.2023 року;

- неустойка в розмірі 292 064 гривень 30 копійок, за період з 03.05.2023 року по 03.12.2023 року;

- пені у розмірі 597 391 гривень 55 копійок;

- інфляційні збитки у розмірі 217 686 гривень 96 копійок;

- 3% річних від простроченої суми у розмірі 41 504 гривні 74 копійки;

Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 34 109 гривень 29 копійок.

13 квітня 2026 від представниці відповідачки надійшли заперечення на заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просить: визнати, що заява позивача від 09.04.2026 в частині виключення вимог про звільнення та повернення приміщення за своєю процесуальною природою є частковою відмовою від позову, а не лише зміною предмета позову; питання про прийняття часткової відмови від позову та/або про закриття провадження у справі в цій частині вирішувати лише після розгляду клопотання відповідача про витребування важливих письмових доказів та дослідження оригіналу Акта приймання-передачі (повернення) від 17.03.2025, а також пов`язаних із ним документів; відмовити позивачу у покладенні на відповідача судового збору в частині вимог, від яких позивач фактично відмовляється, до повного з`ясування процесуальних і фактичних підстав припинення відповідного предмета спору; у разі прийняття судом будь-якої нової редакції позовних вимог встановити відповідачу строк для подання повноцінного відзиву на змінені позовні вимоги. Зазначає, що позивач у своїй заяві: не відмежував належним чином первісну та нову редакцію позову; не визначив чітко, які саме вимоги він змінює, від яких відмовляється, а які залишає без змін; одночасно посилається і на незмінність підстав грошових вимог, і на нові обставини передачу справи до цивільної юрисдикції, повернення майна, ефективний доступ до правосуддя. За таких обставин заява позивача виходить за межі простої та визначеної зміни предмета позову, передбаченої статтею 49 ЦПК України. Із змісту заяви позивача вбачається, що він фактично вилучає з предмета спору вимоги про звільнення та повернення приміщення, тобто відмовляється від частини раніше заявлених позовних вимог. За своєю процесуальною природою така дія є не нейтральною зміною предмета позову, а частковою відмовою від позову, правовий режим якої визначений статтею 206 ЦПК України. Відповідач не заперечує проти закриття провадження у справі в частині вимог щодо звільнення та повернення приміщення як таких, що втратили актуальність після фактичного повернення майна. Позивач посилається на те, що майно повернуто за актом від 17.03.2025, однак оригінал цього акта суду не надано, незважаючи на обов`язок сторони надати належні і допустимі докази, яким сторона обґрунтовує свої вимоги чи заперечення. Первісний позов містить до стягнення 1 916 085,75 грн, і весь цей розрахунок є похідним, зокрема, від періоду користування приміщенням, моменту його повернення та моменту припинення договірних наслідків. Саме тому закриття провадження в частині немайнових вимог без дослідження документів про повернення майна створює ризик фактичного визнання судом певних дат і обставин без належної доказової перевірки.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025, зокрема, закрито провадження у справі та роз`яснено позивачу право на звернення до суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24.12.2025, цивільну справу прийнято до провадження, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.04.2026, у задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 04.06.2026, провадження у справі в частині зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди, закрито.

Ухвалою суду від 04.06.2026, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 16.06.2026, у задоволенні заяви ОСОБА_3 про зустрічне забезпечення позову відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08.07.2026, ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва, постановлену 16 червня 2026 залишено без змін.

Ухвалами суду занесеними до журналу судових засідань від 04.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотаннь представниці відповідачки про витребування оригіналів доказів, доказів матеріально-правової легітимізації позивача, прийнято заяву про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог, прийнято позовні вимоги в остаточній редакції.

Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог з якими позивач остаточно віизначився під час підготовчого судового засідання.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 (частка власності 33/100), що підтверджується відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна: 12652843).

Як вбачається із наявної в матеріалах справи довіреності від 31.05.2016, посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. (реєстровий №604), ОСОБА_2 цією довіреністю уповноважив Іванову Т.В. представляти його інтереси у будь-яких установах, організаціях та підприємствах незалежно від їх організаційної форми та підпорядкованості, а також перед фізичними особами з питань, зокрема, нагляду (у межах, визначених цією довіреністю) за належними на праві власності нежитловими приміщеннями за АДРЕСА_1 та забезпечення їх життєздатності; здійснення поточного ремонту (з переплануванням) у зазначених вище нежитлових приміщеннях; здачі в оренду (найм) зазначених вище нежитлових приміщень.

01 грудня 2016 між фізичною особою ОСОБА_4 (далі орендодавець), з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_3 (далі орендар), з другої сторони, було укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,2 кв.м, а саме:

- приміщення №l площею 54,7 кв м;

- приміщення №2 площею 6,1 кв.м;

- приміщення №3 площею 2,4 кв.м ;

- приміщення №4 площею 1,4 кв.м;

- приміщення №5 площею 6,8 кв.м ;

- приміщення №6 площею 28,8 кв.м.

План приміщення наводиться у Додатку №1 до цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору приміщення належить орендодавцю на праві власності ОСОБА_2 .

У пункті 1.3. договору зазначено, що орендодавець гарантує, що є власником приміщення та має всі права щодо розпорядженням приміщенням, в тому числі шляхом надання його в оренду на умовах цього договору. Орендодавець гарантує, що приміщення не знаходиться під арештом, заставою (в тому числі податковою), не передане в оренду іншим особам, не обмежене правами третіх осіб, на нього не звернено стягнення за рішенням судових та державних органів та стосовно нього немає прав третіх осіб.

Згідно із пунктом 1.4. договору орендодавцем приміщень, які передаються в оренду відповідно до умов цього договору, є ОСОБА_4 , яка діє від імені та за дорученням власника приміщень відповідно до нотаріально посвідченої довіреності.

Відповідно до пункту 2.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає приміщення для господарської діяльності шляхом організації та ведення оптової торгівлі квітами та рослинами, добривами, домашніми тваринами для них, тощо.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що передача та повернення приміщення оформлюється актом приймання-передачі. Проект акту готує сторона, яка передає приміщення. Акт підписується орендодавцем та орендарем.

Орендар вступає в користування приміщенням за цим договором на підставі акту приймання-передачі приміщення, який після підписання його сторонами є невід`ємною частиною цього договору (додаток №2). В акті зазначається: технічний стан приміщення, інженерного устаткування, стан та показники засобів обліку: електричної енергії, води, газу, на момент передачі приміщення. На газопостачання орендар самостійно заключає договір і самостійно сплачує за нього. На водопостачання та електроенергію орендар компенсує витрати орендодавцю на основі рахунку згідно передоплати (пункт 3.3. договору).

Згідно із пунктами 3.4., 3.5. договору акт приймання-передачі приміщення складається та підписується уповноваженими представниками сторін в день підписання цього договору. Передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на орендоване приміщення. Власником орендованого приміщення залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Приміщення вважається переданим в оренду після підписання акту приймання-передачі (додаток №2) (пункт 4.2. договору).

Приміщення вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі (пункт 8.2. договору).

Цей договір укладений на строк з 01.12.2016 та діє до 01.11.2019 року включно (пункт 4.1. договору). Дія договору може бути продовжена шляхом письмового підписання додаткових угод, що будуть складати його невід?ємну частину (пункт 4.3. договору).

Орендодавець має право відмовитись від договору в односторонньому порядку і вимагати від орендаря негайного звільнення останнім приміщення у разі несплати або сплати в неповному обсязі орендарем протягом п`ятнадцяти днів з дати настання строку платежу згідно умов цього договору орендної плати та компенсації за сплату комунальних платежів (пункт 6.1.4. договору).

За умовами пунктів 5.1., 5.2. договору за оренду приміщення орендар сплачує орендну плату з розрахунку: 254 грн 491 коп., що еквівалентно 9,98 доларам США за один кв.м, без ПДВ, відповідно, за все приміщення загальна сума орендної плати за місяць оренди складає 25,500 грн 00 коп, без ПДВ, що еквівалентно 1000 $ (одна тисяча ) доларів США. Розмір орендної плати визначається по формулі: А. плата = А1*К1/Кх, де: А. плата - сума щомісячної орендної плати, що підлягає сплаті орендодавцю; A1 - розмір орендної плати за перший місяць оренди 25,500 грн 00 коп, K1 - курс USD, встановлений НБУ, за станом на 01 число розрахункового місяця; Кх - курс USD, встановлений НБУ станом на дату підписання договору 25,50 грн за 1 USD. Якщо курс USD, встановлений НБУ станом на дату сплати орендної плати менше, ніж курс встановлений НБУ на дату підписання договору, то розмір орендної плати за місяць становить 25,500 грн. На дату підписання цього договору офіційний курс гривні по відношенню до долару США встановлений НБУ у розмірі 25,50 грн за 1 (один) долар США.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно на 1 (перше) число поточного місяця, але не пізніше 5 числа поточного місяця на розподільчий рахунок орендодавця, №29244825509100, №5168 7555 2012 0623 інд. Код 2782513886, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 ПАТ КБ «Приват Банк», отримувач ОСОБА_4 (пункт 5.3. договору).

Орендна плата сплачується орендарем в грошовій одиниці України за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долару США на день виставлення орендної платні, з урахуванням пункту 5.2. договору (пункт 5.3. договору). В день підписання акту приймання-передачі приміщення орендар сплачує орендодавцю орендну плату за перший і останній місяць оренди, останній є залоговою частиною договору (пункт 5.4. договору). Орендна плата нараховується з дати підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду. Орендна плата за неповний місяць оренди сплачується у розмірі, пропорційному фактичному використанню приміщення (пункт 5.5. договору). Орендодавець має право на отримання щомісячної орендної плати у розмірі та в строк, передбачені цим договором (пункт 6.1.3. договору).

Орендар є приватним підприємцем - ФОП ОСОБА_3 (пункт 5.6. договору).

Орендодавцем є фізична особа (пункт 5.7. договору).

Відповідно до пункту 9.1.1. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендарем на поточний рахунок орендодавця, зазначений в пункті 5.3. договору, з урахуванням пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У пункті 9.1.4. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати або сплати в неповному обсязі орендарем орендної плати, а також несвоєчасної компенсації передбачених пунктом 5.7. цього договору платежів, з моменту отримання повідомлення орендодавця про розірвання договору орендар повертає приміщення на підставі акту приймання- передачі та негайно звільняє приміщення.

У разі, якщо орендар не виконує обов`язку щодо звільнення приміщення, орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування приміщенням за час прострочення. Сплата неустойки не звільняє орендаря від виконання своїх зобов`язань за цим договором в натурі (пункт 9.1.5. договору).

Договір оренди може бути припинено або розірвано на вимогу орендодавця в односторонньому порядку у випадку, зокрема, якщо орендар не сплачує або сплачує в неповному обсязі орендодавцю орендну плату та комунальні послуги їх постачальникам понад п`яти банківських днів з дати настання строку платежу згідно умов цього договору (пункт 10.2.4. договору).

За умовами пункту 10.4. договору дострокове припинення або розірвання договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити орендну плату за фактичний строк користування приміщенням (з урахуванням умов пункт 8.10. договору).

У випадку виникнення спорів з питань, що є предметом договору чи у зв`язку з ним, сторони вживатимуть заходи щодо їх вирішення шляхом переговорів (пункт 11.1. договору).

Згідно п. 12.1 договору під форс-мажорними обставинами розуміються обставини, які виникли після підписання договору, в результаті загибелі приміщення, а також не передбачених сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи землетруси, повені, оповзні, інші стихійна лиха, війну або військові дії, які роблять неможливим виконання умов даного договору.

У випадку виникнення форс-мажорних обставин, сторони повинні повідомити про такі обставини одна одну у письмовій формі протягом 3 (трьох) банківських днів. Настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено висновком Торгово-промислової палати України ( п. 12.2 договору).

Згідно із пунктом 14.1. договору договір укладено при повному розумінні сторонами його предмету та умов. Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Зміни, доповнення, додатки до договору є невід`ємною частиною договору, якщо вони викладені письмово та підписані обома сторонами (пункт 14.4. договору).

Додатками до договору є: додаток №1 «План приміщення, яке є предметом договору оренди» (пункт 15.2.1. договору); додаток №2 «Акт приймання передачі приміщення» (пункт 15.2.2. договору).

Договір підписано сторонами договору та скріплено печаткою ФОП ОСОБА_3 .

Матеріали справи містять копію розписки від 14.04.2016, відповідно до якої орендодавець фізична особа ОСОБА_4 прийняла авансовий платіж у розмірі 2000,00 дол. США за перший і останній місяці оренди приміщення по АДРЕСА_1 .

На виконання умов договору, відповідно до підписаного сторонами договору акту приймання-передачі оренди нежитлових приміщень від 01.12.2016 (додаток №2 до договору), який складено у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_4 (орендодавець), з однієї сторони, передала, а ФОП ОСОБА_3 (орендар), з другої сторони, прийняла в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 100,2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 : приміщення №1 - торгівельна зала площею 54,7 кв.м; приміщення №2 - коридор площею 6,1 кв.м; приміщення №3 - душова площею 2,4 кв.м; приміщення №4 - вбиральня площею 1,4 кв.м; приміщення №5 - побудова площею 6,8 кв.м; приміщення №6 - торгівельна зала площею 28,8 кв.м. План приміщення наводиться у додатку №1 до цього договору (пункт 1.1. акту). Приміщення передається в оренду для цільового використання (пункт 1.3. акту).

05.04.2023 позивачем на адресу відповідача був направлений лист, в якому позивач, посилаючись на несплату відповідачем орендної плати з березня 2022 року, вимагав розірвання договору від 01.12.2016 нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , та звільнення орендованого нежитлового приміщення протягом п`яти днiв з моменту отримання листа. Також в листі повідомив, що відповідно до пункту 8.8. договору приміщення повертається за актом приймання-передачі, і з дати складання акту припиняється нарахування орендної плати. У листі зазначив номер телефону задля узгодження дати та часу складання акту.

Вказаний лист було отримано відповідачем 06.04.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи трекінгом поштових відправлень (трек-номер 5400308515482).

Також матеріали справи містять листування між сторонами з приводу звільнення орендарем орендованих приміщень та їх повернення орендодавцю за актом приймання-передачі, а також сплати заборгованості з орендної плати.

Як вказує позивач його пропозиція щодо мирного вирішення конфлікту залишилась без відповіді відповідача, станом на момент звернення позивача до суду орендоване приміщення використовувалось відповідачем у повному обсязі, повідомлень або листів щодо припинення дії або розірвання договору в односторонньому порядку від відповідача не надходило, але сплата орендної плати за користування орендованим майном не здійснюється, орендоване приміщення відповідачем не повернуто.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин 1-2, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (пункт 1 частини першої статті 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування санкцій, передбачених законом або договором.

Як встановлено, договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2016 було укладено між третьою особою ОСОБА_4 (яка діяла як довірена особа від власника майна позивача у справі, на підставі довіреності), як орендодавцем, та ФОП ОСОБА_3 , як орендарем.

За умовами п. 4.1 договору від 01.12.2016, договір було укладено на строк з 01.12.2016 до 01.11.2019 включно.

Пунктом 14.1 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщення і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Відповідно до п. 3.2, п. 3.3 договору передача та повернення приміщення оформлюється Актом приймання-передачі. Орендар вступає в користування приміщенням за цим договором на підставі Акту приймання-передачі приміщення, який після підписання його сторонами є невід`ємною частиною цього договору.

Так, за матеріалами справи, між сторонами було підписано Акт приймання-передачі оренди нежитлових приміщень від 01.12.2016 (додаток №2 до договору). Приміщення передано в оренду відповідачу для цільового використання та вказаний Акт було підписано без жодних зауважень з боку орендаря.

Судом встановлено, що з 01.12.2016 та після 01.11.2019 відповідачем використовувалось орендоване приміщення згідно умовами договору.

За матеріалами справи, відповідачем за період 01.12.2016 по лютий 2022 року (включно) здійснювалась оплата орендних платежів відповідно до договору від 01.12.2016, підтвердженням чого є надані відповідачем до матеріалів справи платіжні інструкції (т.2 а.с. 155-232).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Частиною 1 ст. 764 ЦК України унормовано, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно із частиною 4 статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зазначені норми визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Отже, суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні.

У контексті наведених норм також варто зауважити, що чинне законодавство не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має направлення такої заяви у межах встановленого законом строку та її зміст, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, а також на повернення орендованого майна.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22 суд зазначив, що суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні; відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором; правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у ст. 764 ЦК України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища; - заява орендодавця про припинення договору оренди після закінчення строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абз. 3 ч.3 ст. 202 ЦК України; настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Сторони не обмежені вправі заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь який час протягом всього строку дії такого договору (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справах №906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18, від 16.07.2019 у справі №906/744/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18, від 21.02.2022 у справі № 910/17533/20, від 02.02.2022 у справі № 914/1598/20).

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 921/163/19).

Схожий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 908/252/24.

З огляду на вказане та положення ст. 764 ЦК України, договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2016 був продовженим після 01.11.2019, що не заперечено відповідачем.

За ствердженнями позивача, виконання умов договору щодо сплати орендних платежів виконувалось відповідачем до березня 2022 року, орендоване приміщення використовувалось відповідачем у повному обсязі, ніяких повідомлень або листів щодо припинення дії або розірвання договору в односторонньому порядку від відповідача не надходило, але з березня 2022 року відповідачем припинено виконання зобов`язань згідно умов договору оренди щодо сплати орендної плати.

Як встановлено судом, 05.04.2023 позивачем було направлено відповідачу у справі лист, в якому ОСОБА_2 вимагав розірвання договору від 01.12.2016 нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , у зв`язку з несплатою ОСОБА_3 орендної плати починаючи з березня 2022 року та звiльнення протягом п`яти днiв з моменту отримання листа орендованого нежитлового приміщення.

За матеріалами справи, вказаний лист було отримано відповідачем 06.04.2023.

Так, сторонами договору в п. 10.2.4 договору було узгоджено, що договір оренди може бути припинено або розірвано на вимогу орендодавця в односторонньому порядку у випадку, зокрема, якщо орендар не сплачує або сплачує в неповному обсязі орендодавцю орендну плату та комунальні послуги їх постачальникам понад п`яти банківських днів з дати настання строку платежу згідно умов цього договору.

Відповідно до п. 6.1.4 договору орендодавець має право відмовитись від договору в односторонньому порядку і вимагати від орендаря негайного звільнення останнім приміщення у разі несплати або сплати в неповному обсязі орендарем протягом п`ятнадцяти днів з дати настання строку платежу згідно умов цього договору орендної плати та компенсації за сплату комунальних платежів.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з положеннями частин 2 та 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

У силу приписів частини 2 статті 782 ЦК України та пункту 10.2.4 договору останній є розірваним з дати отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору, а саме з 06.04.2023.

При цьому, згідно п. 7.1.8 договору протягом 15 робочих днів після закінчення терміну оренди приміщення або розірвання договору повернути приміщення орендодавцю у стані не гіршому, в якому він був одержаний згідно акту про отримання приміщення, з урахуванням нормального зносу; відповідно до п. 8.1, п. 8.2, п. 8.3 договору повернення орендодавцю приміщення здійснюється в п`ятнадцяти денний строк з дати закінчення строку дії даного договору, а в разі дострокового припинення чи розірвання цього договору з дати такого розірвання чи припинення та фіксується двосторонньою комісією, яка складає та підписує Акт приймання передачі приміщення; приміщення вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання Акту приймання-передачі; приміщення повинне бути повернуто орендодавцю у стані не гіршому, в якому воно було одержано згідно підписаного сторонами Акту приймання-передачі приміщення, з урахуванням його нормального зносу.

Як встановлено, ані у строк встановлений умовами договору, ані 03.05.2023 орендодавцю орендоване приміщення повернуто не було. Фактично, станом на момент звернення позивача до суду, відповідач користувався спірним нежитловим приміщенням без належних правових підстав, а саме договору оренди, оскільки договір припинив свою дію внаслідок дострокового його розірвання за ініціативи позивача.

Встановлено, що лише 17.03.2025 відбулось повернення позивачу приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , від ФОП ОСОБА_3 , що не заперечено відповідачем.

Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення, зокрема орендної плати за період користування майном з березня 2022 року по грудень 2023 року в сумі 767438,20 грн, неустойки за період з 03 травня 2023 року по 03 грудня 2023 року в сумі 292046,30 грн.

В п. 5.6, п. 5.8-5.12, п. 5.14-5.15 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

З орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.

Вищенаведеним спростовуються висновки апеляційної інстанції про стягнення з Відповідача орендної плати замість неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна (п. 5.21, 5.22 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19).

В п. 9.23-9.25 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № № 910/11131/19 Суд відступив від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Водночас, дійшовши висновків у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 цієї постанови, Суд не вбачає підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, за наведеного у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення Договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.

Враховуючи викладене, висновки в оскаржуваній постанові апеляційного суду про задоволення вимог Позивача та стягнення з Відповідача разом із сумою неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем Майна з оренди спірних сум заборгованості з орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, зроблені без врахування встановленого законом способу захисту порушеного права орендодавця, якщо після припинення договору найму наймач не виконує передбаченого диспозицією частини 2 статті 785 ЦК України обов`язку щодо повернення речі.

Отже, з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.

Стягнення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору оренди у випадку якщо наймач не виконав обов`язку щодо негайного повернення речі і користування майном було неправомірним.

Так, сторонами договору в п.п.5.1-5.3, п.5.5 погоджено розмір орендної плати. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно на 1 (перше) числа поточного місяця, але не пізніше 5 числа поточного місяця на розподільчий рахунок орендодавця. Орендна плата нараховується з дати підписання Акту приймання-передачі приміщення в оренду.

Також сторонами у договорі погоджено, що відповідно до п. 8.9 договору у разі затримки підписання Акту приймання- передачі з вини орендодавця, орендна плата нараховується та сплачується по десятий день включно з дня закінчення строку дії даного договору. В разі затримки підписання Акту приймання- передачі з вини орендаря, останній сплачує орендну плату по день фактичного звільнення приміщення включно.

Разом з тим, як зазначено судом вище, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч 2 ст. 785 ЦК України).

Зважаючи на те, що після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка, але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування, судом здійснено перерахунок заборгованості з орендної плати, з урахуванням вірно визначеного періоду прострочення зобов`язань (за період з 01.03.2022 по 06.04.2023) та встановлено, що розмір заборгованості з орендної плати становить суму у розмірі 446137,02 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати (поза межами договору) у розмірі 321301,18 грн. (767438,20 грн - 446137,02 грн) задоволенню не підлягає.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів повної сплати грошових коштів у зазначеному розмірі.

Також в п. 9.1.5 договору сторони узгодили, що у разі, якщо орендар не виконує обов`язку щодо звільнення приміщення, орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування приміщенням за час прострочення. Сплата неустойки не звільняє орендаря від виконання своїх зобов`язань за цим договором в натурі.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які би перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України. Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22.

Отже, за змістом статті 785 ЦК України, яка визначає обов`язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна та стягнення неустойки зобов`язаний встановити факт як припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Отже, оскільки відповідачем фактично відбулось порушення умов договору (п.9.1.5), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення неустойки, заявленої позивачем до стягнення за період з 03.05.2023 по 03.12.2023 у розмірі 292064,30 грн.

Щодо пред`явлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку останнім нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.03.2022 по 18.12.2023 в сумі 41504,74 грн а також інфляційні втрати за період березень 2022 року листопад 2023 року в сумі 217686,96 грн.

Відповідач правом на подачу контррозрахунку не скористався.

Судом здійснено перерахунок 3% річних, з урахуванням вірно визначеного періоду прострочення зобов`язань (за період з 01.03.2022 по 06.04.2023), зважаючи на суму боргу у розмірі 446137,02 грн, та встановлено, що розмір 3% річних становить 14740,85 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 26763,89 грн (41504,74 грн - 14740,85 грн) задоволенню не підлягає.

Судом здійснено перерахунок інфляційних витрат, з урахуванням вірно визначеного періоду прострочення зобов`язань (за період з березня 2022 року по березень 2023 року), зважаючи на суму боргу у розмірі 446137,02 грн, та встановлено, що розмір інфляційних витрат становить 119276,24 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 98410,72 грн (217686,96 грн - 119276,24 грн ) задоволенню не підлягає.

Щодо пред`явлених позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає таке.

Відповідно доп.3 ч.1ст.611ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зіст.549ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п.9.1.1 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендарем на поточний рахунок орендодавця зазначений в п. 5.3 договору з урахуванням пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, розмір нарахованої пені становить суму у розмірі 597391,55 грн. Нарахування здійснені позивачем за загальний період прострочення з 01.03.2022 по 18.12.2023.

Судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням вірно визначеного періоду прострочення зобов`язань та встановлено, що розмір пені становить 135195,27 грн.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.

З урахуванням викладеного, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру неустойки, баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем жодних доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, суд вважає, що пеня у сумі 135195,27 грн є занадто великою та надмірно обтяжливою для відповідача.

З огляду на те, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, суд, з урахуванням інтересів обох сторін, вважає, що наявні підстави для зменшення заявленої позивачем пені у сумі 135195,27 грн. При цьому, обґрунтованим розміром для стягнення з відповідача на користь позивача суд вважає розмір пені у сумі 1000,00 грн.

Відповідач у відзиві заперечує проти позовних вимог посилаючись, зокрема на форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України.

24.02.2022 року розпочалася масштабна військова агресія російської федерації проти України. В зв`язку з цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 24.02.2022 року на всій території України було введено військовий стан строком на 30 діб. Згодом режим воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України і продовжував діяти, в тому числі на дату пред`явлення позову до суду.

Запровадження воєнного стану є загальновідомою обставиною і з огляду на положення ст. 81 ЦПК доказуванню не підлягає.

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таким чином, в разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом ТПП України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 89 ЦПК України.

Водночас, настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого настав до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку (вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 07.06.2023 у справі №912/750/22).

Наявність форс-мажорних обставин відповідач підтвердив листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, яким палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні.

В пункті 12.1 договору зазначено, що під форс-мажорними обставинами розуміються обставини, які виникли після підписання договору, в результаті загибелі приміщення, а також не передбачених сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи землетруси, повені, оповзні, інші стихійна лиха, війну або військові дії, які роблять неможливим виконання умов даного договору.

Сторонами договору у п. 12.2 договору узгоджено, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, сторони повинні повідомити про такі обставини одна одну у письмовій формі протягом 3 (трьох) банківських днів. Настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено висновком Торгово-промислової палати України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Сертифікату торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат та відповідних письмових повідомлень про настання форс-мажорних обставин, як то передбачено п. 12.2 договору, відповідачем не надано.

Зміни до Закону України Про Торгово-промислові палати в Україні щодо порядку засвідчення форс-мажорних обставин з оголошенням воєнного стану не вносилися.

Отже, неможливість виконання договірних зобов`язань через дію обставин непереборної сили (воєнного стану), відповідачем не доведено, а тому зобов`язання по оплаті орендних платежів підлягало виконанню та зважаючи на це, відповідач не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач, як ФОП, що здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, взяв на себе відповідні зобов`язання і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності.

Отже, заперечення відповідача до уваги не приймаються.

Таким чином, не виконавши умови договору щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів, відповідач порушив відповідне право позивача на отримання передбаченої договором оплати.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (46 %), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6951,16 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_2 до фізичної особи підприємиці ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 в частині стягнення боргу з орендної плати задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором оренди у розмірі 873 218,41 грн, яка складається з: заборгованості з орендної плати в розмірі 446 137,02 грн; неустойки у розмірі 292 064,30 грн; пені у розмірі 1000,00 грн; суми збитків від інфляції у розмірі 119 276,24 грн; 3% річних від простроченої суми у розмірі 14 740,85 грн.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6951,16 грн..

В іншій частині позовних вимог вімовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено «03» вересня 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева