Постанова № 13942591, 27.01.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2011 р. (16:25) Справа №2а-11907/10/6/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Павленко Н.О.

за участю представників позивача: Бабешка М.М., Левченко Є.Ю.,

представників відповідача Тяпкової С.Ю., Гришина Р.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Кримський Винний Дім» Товариства з обмеженою відповідальністю «LEMPIRE DU VIN» до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Феодосії (правонаступник Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція) від 27.01.2010 року № 0000042301/0, від 12.04.2010 року № 0000042301/1, податкових повідомлень-рішень Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції від 01.07.2010 року № 0000042301/2, від 20.09.2010 року № 0000042301/3, якими Дочірньому підприємству «Кримський Винний Дім» ТОВ «LEMPIRE DU VIN» визначено податкове зобовязання з ПДВ у розмірі 97468,95 грн. (в тому числі 64979 грн. основного платежу та 32489, 95 грн. фінансових санкцій)

Позовні вимоги вмотивовані положеннями п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1.7. статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6., 7.2.8. пункту 7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року та пунктами 1,7,8 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року № 244, що на думку позивача надають правових підстав вважати протиправними прийняті податкові повідомлення-рішення ДПІ, які підлягають скасуванню.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Феодосії (правонаступник Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція) від 27.01.2010 року № 0000042301/0, від 12.04.2010 року № 0000042301/1, податкових повідомлень-рішень Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції від 01.07.2010 року № 0000042301/2, від 20.09.2010 року № 0000042301/3 з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечували, з підстав викладених у запереченнях на позов, зокрема посилаючись на те, що висновки акту перевірки правомірні, податкові повідомлення-рішення винесені обґрунтовано.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1,2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, у тому числі на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, як це визначено положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України.

Так, в період з 16.11.2009 року по 25.12.2009 року на підставі направлень від 16.11.2009 року № 658 та від 10.12.2009 року №673, виданих ДПІ в м. Феодосії посадовими особами ДПІ було здійснено планову виїзну документальну перевірку ДП «Кримський Винний Дім» ТОВ «LEMPIRE DU VIN» код ЄДРПОУ 32945625 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.10.2009р.

За результатами вказаної перевірки був складений акт № 2/2-31/32945625 від 11.01.2010 року "Про результати планової виїзної документальної перевірки ДП «Кримський Винний Дім» ТОВ «LEMPIRE DU VIN» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.10.2009р».

Згідно з п. 4 «Висновок» зазначеного Акту перевірки було встановлено порушення позивачем приписів п.п. 7.2.6., п.п. 7.4.4. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 64979,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки було винесене податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Феодосії від 27.01.2010 року № 0000042301/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 97468,95 грн. (в тому числі 64979 грн. основного платежу та 32489, 95 грн. фінансових санкцій).

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до ДПІ у м. Феодосіі із первинною скаргою на податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2010 року № 0000042301/0, в якій ставилося питання про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення повністю.

Рішенням ДПІ в м. Феодосії від 01.04.2010 року № 1597/10/25-010 первинну скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачем на адресу ДПА в АР Крим було направлено повторну скаргу, в якій ставилося питання про скасування спірного податкового повідомлення-рішення повністю. Рішенням Державної ДПА в АР Крим від 17.06.2010 року повторну скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржуваніподаткові повідомлення-рішення без змін.

Рішенням ДПА України від 01.09.2010 року повторну скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погодившись з таким висновком позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Феодосії від 27.01.2010р. № 0000042301/0, від 12.04.2010р. № 0000042301/1, податкові повідомлення-рішення Феодосійської МДПІ від 01.07.2010р. №0000042301/2, від 20.09.2010р. № 0000042301/3.

З Акту перевірки ДПІ в м. Феодосії № 2/2-31/32945625 від 11.01.10 вбачається, що згідно встановлених у ході перевірки порушень податкового законодавства щодо завищення валових витрат підприємства послуги реклами продукції не відносяться до валових витрат підприємства та не повязані з його господарською діяльністю та у відповідності до приписів п.п 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту з ПДВ. Дане порушення потягнуло заниження ПДВ в розмірі 52737,43 грн.

Також, Актом перевірки ДПІ в м. Феодосії встановлено порушення приписів п.п. 5.3.9. п. 5.3., п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем завищені валові витрати на витрати з розповсюдження рекламних матеріалів ТМ Ореанда (листівок) у сумі 245518,76 грн. При цьому перевіряючими зроблений висновок, що розповсюдження підприємством листівок із інформацією про алкогольні напої в місцях продажу цих напоїв не є рекламою.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд враховує норми податкового законодавства, яке діяло під час спірних правовідносин.

Так, ДП «Кримський Винний Дім» ТОВ «LEMPIRE DU VIN» є виробником алкогольних напоїв, в тому числі під торговельною маркою «Ореанда» на підставі ліцензії № 208, виданої Департаментом САТ ДПА України з терміном дії з 06.09.04 року по 06.09.09, яка була чинною в перевіряємий період. Позивачу надано право на використання знаків для товарів та послуг торговельної марки «Ореанда» відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № 81261 від 27.08.2007 року, виданого Державним Департаментом інтелектуальної власності Міносвіти України та дозволу на використання знаків для товарів і послуг № ВСО 834045.

Реалізація алкогольних напоїв відбувалася відповідно до умов Договору комісії №75 від 27.09.04, укладеного між позивачем та ТОВ «ТБ «Мегаполіс», згідно умов якого алкогольна продукція надавалася для реалізації позивачем через комісіонера - ТОВ «ТБ «Мегаполіс».

Реалізація алкогольної продукції, в тому числі під ТМ «Ореанда», згідно з звітами комісіонера - ТОВ «ТБ «Мегаполіс» від 31.10.2008р., від 31.12.2008р., 31.01.2009р., 31.01.2009р. та 30.04.2009р. відбувалася у періоди з 01.10.2008р. по 31.10.2008р., з 01.12.2008р. по 31.12.2008р., з 01.01.2009р. по 31.01.2009р., з 01.03.2009р. по 31.03.2009р., з 01.04.2009р. по 31.04.2009р.

З матеріалів справи вбачається, що за період, що перевірявся, позивачем укладено договір з ТОВ «Бренд Бенд» про надання рекламних послуг № 120 від 01.09.2004 року (із додатковими угодами щодо пролонгації договору). Надання рекламних послуг стосовно алкогольної продукції під ТМ «Ореанда» здійснювалося Виконавцем за Договором в тому числі, за періоди: з 01.10.2008р. по 31.10.2008р., з 01.12.2008р. по 31.12.2008р., з 01.01.2009р. по 31.01.2009р., з 01.03.2009р. по 31.03.2009р., з 01.04.2009р. по 30.04.2009р.

На виконання умов ст.1 Договору сторонами також було укладено Додатки, відповідно до змісту яких на ТОВ «Бренд Бенд» покладені обовязки з розповсюдження рекламних листівок про ТМ «Ореанда» з метою формування та підтримання обізнаності споживачів про продукцію під ТМ «Ореанда», її популяризацію, стимулювання інтересу споживачів до продукції підприємства.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору №120 від 01.09.04 складено та підписано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 187 від 31.10.2008 року, № 218 від 31.12.2008 року, № 7 від 31.01.2009 року, № 39 від 31.03.2009 року, № 58 від 30.04.2009 року.

Ст.1 Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 року № 270/96-ВР передбачено, що рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Отже, Законом України «Про рекламу» передбачено, що рекламою є інформація про певну особу чи товар, розповсюджена у будь-який спосіб (тобто не встановлено обмежень щодо форм розповсюдження такої інформації) та встановлено призначення такої інформації: сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

З огляду на те, що на розповсюджуваних згідно Договору про надання рекламних послуг № 120 від 01.09.2004 року з ТОВ «Бренд Бенд» листівках містилася інформація про товар, виробником та продавцем якого є позивач.

В обґрунтування позиції стосовно неправомірності віднесення позивачем витрат на розповсюдження рекламних листівок до складу валових витрат ДПІ в м. Феодосії посилається на приписи ч.7 ст.8 Закону України «Про рекламу», відповідно до якого встановлено, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою. Тобто законом «Про рекламу» встановлено, що саме розміщення інформації про товар або його виробника у місцях, де такий товар реалізується чи надається споживачеві не є рекламою.

Як вбачається з договорів укладених з ТОВ «Бренд Бенд», останній надає послуги з розповсюдження рекламних матеріалів (листівок) ТМ «Ореанда», з метою рекламування продукції позивача.

Законом України «Про рекламу» встановлено, що не є рекламою, по-перше: розміщення інформації, по-друге: розміщення інформації у місцях, де здійснюється реалізація або надання товару споживачеві.

Листом Комітету ВР України з питань свободи слова та інформації від 01.01.03 «Про застосування окремих положень Закону України «Про рекламу» повідомлено, що до ч.7 ст.8 Закону розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.

У цьому випадку йдеться про інформацію про товар та/або його виробника, яка об'єктивно необхідна споживачу для здійснення свідомого вибору товару, його належного використання, захисту своїх споживчих прав тощо (інформація про дійсні споживчі якості товару, про порядок його використання, утилізації тощо, про належні дії споживача у тих чи інших випадках у зв'язку з придбанням та використанням товару, контактна інформація про виробника тощо).

Тобто в розумінні приписів ч.7 ст.8 Закону України «Про рекламу» законодавцем визначено, що не вважається рекламою розміщення обєктивно необхідної інформації про товар, а не інформації, яка призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес до товару чи його виробника, яка була розміщена на листівках, що розповсюджувалися згідно Договорів, укладених позивачем із ТОВ «Бренд Бенд». Більш того положення ч.7 ст.8 Закону України «Про рекламу» розповсюджуються лише на випадки розміщення інформації про товар чи виробника саме у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві.

При цьому суд зазначає, що розміщення рекламних листівок у журналі «Кореспондент» не є розміщенням інформації про товар під ТМ «Ореанда» в місці його реалізації чи надання споживачам, оскільки в журналі неможливо здійснити реалізацію чи надання товару.

В звітах про якість виконаних робіт (наданих послуг) по розповсюдженню рекламних матеріалів, які додавалися до договору із ТОВ «Бренд Бенд» та Актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) чітко визначено місця розповсюдження листівок: а саме гірськолижний курорт «Буковель», с. Поляниця, Івано-Франківська область, журнал «Кореспондент» № 48/08, в межах проведення акції «Віва. Найкрасивіші люди України 2007».

Суд зазначає, що поняття місця продажу алкогольних напоїв чітко визначено приписами абз. 11 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» № 481/95-ВР від 19.12.1995 року, відповідно до якого місце торгівлі визначено, як місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

В свою чергу згідно Актів прийому-передачі виконаних робіт до Договору №120 між позивачем та ТОВ «Бренд Бенд» визначено географічні місця, в яких розповсюджувалися рекламні листівки, друковане видання (журнал «Кореспондент») та місце проведення акції.

Також відповідачем не враховано, що згідно пункту (коду) 74.40.13. Державного класифікатору продукції та послуг, який затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 30.12.97 р. N822 визначено що до рекламних послуг віднесено послуги з розповсюдження рекламних проспектів та зразків. При цьому Законом України «Про рекламу» встановлено, що рекламні засоби - це засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача, тобто рекламний проспект або рекламна листівка повністю відповідають визначенню рекламного засобу, а отже розповсюдження рекламних листівок відповідає визначенню «реклами». Більш того, зазначені вище заходи також відповідають й ознакам передпродажних заходів стосовно товарів під ТМ «Ореанда», які продаються позивачем, оскільки спрямовані на стимулювання попиту та підвищення обсягів продажу продукції під ТМ «Ореанда».

Абзацем першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Крім того суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Судом встановлено, що позивач є виробником алкогольних напоїв під ТМ «Ореанда» та здійснює їх реалізацію. Такий статус позивача означає, що для підприємства регулярною, постійною та суттєвою є діяльність, повязана із виробництвом та реалізацією алкогольних напоїв, в тому числі під ТМ «Ореанда».

Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обєкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами, а останні в силу приписів п. 1.6 ст. 1 цього ж Закону вважаються товаром.

Крім того, ст.1 Закону України «Про рекламу» визначено, що товаром є будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, обєкти права інтелектуальної власності.

У свою чергу, за поняттям наведеним у ст.1 Закону України «Про рекламу» реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-якій спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Таким чином, зважаючи на розміщення на рекламних матеріалах товарного знаку позивача, що відповідає законодавчо закріпленому визначенню реклами, висновок ДПІ, що розповсюдження таких листівок не є рекламним заходом згідно пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування підприємств» є хибним.

Згідно вищевказаного Договору про надання послуг №120, додатків до нього та Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ «Бренд Бенд» за завданням позивача було здійснено саме рекламні заходи стосовно алкогольної продукції під ТМ «Ореанда», виробником якої є позивач та яка реалізується згідно до умов договору комісії №75 від 27.09.04 ТОВ «ТБ «Мегаполіс».

Отже, витрати на розповсюдження реклами, зокрема, рекламних листівок, включаються до складу валових витрат платника податків на підставі підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

ДПІ в м. Феодосії в Акті перевріки також встановлено й порушення приписів пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94 ВР в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, проте за текстом Акту перевірки не конкретизовано порушення позивачем вказаної норми Закону.

Згідно з абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як слідує з досліджених у суді доказів, на виконання умов Договору №120 від 01.09.04 позивачем та ТОВ «Бренд Бенд» підписано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №187 від 31.10.2008 року, №218 від 31.12.2008 року, №7 від 31.01.2009 року, №39 від 31.03.2009 року, №58 від 30.04.2009 року, які оформлено у відповідності до вимог п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є первинними документами та фіксують факти надання позивачеві виконавцем - ТОВ «Бренд Бенд» послуг по розповсюдженню рекламних листівок з рекламною інформацією про алкогольну продукцію під ТМ «Ореанда».

Згідно з положенням «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 первинними документами є письмові докази, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозвіл адміністрації на їх проведення. Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996 первинний документ повинен мати наступні обовязкові реквізити: назву документу, дату та місце складання, назву підприємства, від імя якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, її одиницю виміру, посадових осіб відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, які дають можливість ідентифікувати особу, яка приймала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначене спростовує встановлене Актом перевірки порушення позивачем приписів пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судом також встановлено, що послуги по розповсюдженню рекламних листівок оплачені позивачем ТОВ «Бренд Бенд» згідно досліджених судом платіжних доручень, наявних в матеріалах справи.

Факт надання послуг за договором №120 від 01.09.04 також підтверджується обовязковими документами податкового обліку, а саме податковими накладними, виписаними ТОВ «Бренд Бенд» та отриманими позивачем, а саме: від 29.10.2008 року №379, від 31.12.2008 року №436, від 31.01.2009 року №12, від 31.03.2009 року №79.

Суд також зазначає, що доводи ДПІ, наведені в запереченнях на позов щодо того, що вказані документи не дозволяють встановити зміст та обсяг господарської операції є необгрунтованими з огляду на те, що в цих Актах чітко зазначено зміст господарської операції послуга по розповсюдженню рекламних листівок, що узгоджується із предметом Договору №120 від 01.09.2004 року, вказано й обсяг такої господарської операції 1 послуга, вказано й виконавця за договором ТОВ «Бренд Бенд», вказано місце складання кожного первинного документу, місце надання послуг.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем доведені витрати на розповсюдження рекламних листівок про алкогольні напої під ТМ «Ореанда», які були віднесені до складу валових витрат, згідно приписів п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підтверджені первинними документами.

Суд також відзначає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не враховано приписи пункту 5.11. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Судом встановлено, що послуги та результати послуг, отриманих позивачем від ТОВ «Бренд Бенд» за договором № 120 від 01.09.2004 року повязані із господарською діяльністю позивача, оскільки являють собою рекламні послуги стосовно алкогольної продукції під ТМ “Ореанда», яка продається позивачем.

Крім того, суми ПДВ були сплачені позивачем у звязку із придбанням послуг за договором №120 від ТОВ “Бренд Бенд», а результати послуг використані в господарській діяльності позивача: факт надання послуг підтверджено Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №187 від 31.10.2008р., №218 від 31.12.2008р., № 7 від 31.01.2009р., №39 від 31.03.2009р., №58 від 30.04.2009р., результат надання послуг визначено в зазначених Актах - формування та підтримання обізнаності споживачів про продукцію під ТМ «Ореанда», її популяризацію, стимулювання інтересу споживачів до продукції, підвищення, зміцнення лояльності (позитивного ставлення) споживачів до такої продукції та підвищення попиту та обсягів продажу вказаної продукції.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ на підставі податкових накладних, наданих ТОВ «Бренд Бенд», які наявні в матеріалах справи.

Таким чином позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 52737,43 грн у звязку із придбанням послуг по розповсюдженню рекламних листівок про алкогольну продукцію під ТМ «Ореанда».

Крім того, перевіркою також встановлено порушення позивачем приписів п.п. 7.2.6., п.п.7.7., п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок якого позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 12241, 80 грн.

Зазначені висновки зроблені відповідачем на підставі неправомірного віднесення підприємством суми податкового кредиту за податковими накладними, виписаними постачальниками товарів (робіт, послуг) у минулих податкових періодах та включених до складу податкового кредиту за фактом отримання податкових накладних позивачем.

Суд не погоджується із вказаними висновками відповідача з огляду на наступне.

Позивач зазначає, що до складу податкового кредиту з ПДВ в жовтні-грудні 2008 року в розділ податкових декларацій з ПДВ «Податковий кредит» підприємством включено суми податку на додану вартість, які на підставі приписів Закону України «Про податок на додану вартість» підлягають включенню до складу податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до приписів пункту 1.7. статті 1 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Законом також передбачено й порядок включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду платником податків.

Так, право на податковий кредит платника податків виникає за правилом «першої події», а саме, або по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що безпосередньо передбачено приписами підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону.

Також слід зазначити, що п. 7.5. ст.7 Закону визначено момент, із яким Закон повязує право платника податків на включенням сум ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду: а саме по даті отримання платником податків податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що і було зроблено ДП КВД у тих періодах, в яких підприємство отримало податкові накладні від контрагентів, вказаних на стор. 67,68 Акту перевірки.

Відповідно до приписів п.п.7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Тобто в Законі міститься пряма норма, яка визначає достатню правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна.

Разом із тим, вказані положення Закону містять імперативну норму, яка не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень цього Закону здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту.

Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону, відповідно до яких не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Отже, аналіз вищевказаних положень визначеного Закону, надає суду підстав зробити висновок, що платник податків має право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, саме за датою отримання податкової накладної.

Більш того, самим Закону України «Про податок на додану вартість» передбачається й відповідальність платника податків за включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що не підтверджені податковими накладними, а саме відповідно до абз.2 п.п.7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону визначено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За таких обставин, позивач на викання приписів п.1.7. ст.1, п.п.7.2.6. п.7.2., п.п. 7.4.1, 7.4.5. п.7.4, п.7.5. ст.7 Закону включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагентів, вказаних на стор. 67, 68 Акту перевірки (ПП ОСОБА_5, ЗАТ «Феодосійський завод коньяків та вин», ПП «Ф«Мрия», СП «ТОВ «НТТ», ПП ОСОБА_6, ТОВ «Техноінженірінг», ТОВ «Антарес Ко», ТОВ «Євро Експрес») підтверджені зазначеними податковими накладними та відображені у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних позивача за жовтень-грудень 2008 року, які досліджені у суді.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та є єдиним документом бухгалтерського та податкового обліку, на підставі якого можливо відобразити суми ПДВ в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних та в декларації з податку на додану вартість.

Зазначене підтверджується й приписами абз.3 п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 цього Закону, відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Суд також зазначає, що у відповідності до приписів п.п.7.2.8. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку.

Тобто реєстр виданих (отриманих) податкових накладних є визначеною законодавчо правовою формою фіксації факту та дати отримання платником податків податкових накладних, оскільки фіксування дати отримання податкової накладної безпосередньо передбачено п.п.7.2.8. п.7.2. ст.7 Закону.

Зазначене підтверджується п.1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року № 244 (далі за текстом Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних.

Тобто вимогами вказаного Порядку встановлено, що ведення такого реєстру є правовою формою реєстрації отриманих платником податків податкових накладних.

В свою чергу п.7 вказаного Порядку встановлено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість, тобто саме відомості, відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних є підставою для відображення показників в податкових деклараціях платника податків з податку на додану вартість.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані податкові накладні відображаються платником податків у розділі I реєстру ( у графі 2 згідно приписів пункту 9.2. Порядку) .

Судом встановлено, що позивач за фактом отримання податкових накладних відображав дату отримання таких податкових накладних в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за період жовтень-грудень 2008 року. Дата отримання податкових накладних позивачем також підтверджується і наданим позивачем журналом реєстрації вхідних податкових накладних.

В свою чергу, приписи Закону України «Про податок на додану вартість» не містять норми, яка б забороняла включати до складу податкового кредиту платника податків суми податку на додану вартість по податкових накладних, отриманих покупцем товарів (робіт, послуг) у податковому періоді іншому, ніж період виписки (складання) податкової накладної постачальниками товарів (робіт, послуг), а навпаки містить імперативну норму (підпункт 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону), яка забороняє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, не підтверджені податковими накладними.

Також неправомірним є висновок відповідача стосовно порушення позивачем приписів п.п.7.2.6. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до абз.2 п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 цього Закону встановлено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. В Акті перевірки визначено, що підприємством до ДПІ в м. Феодосії скарги щодо відмови з боку постачальника виписати податкову накладну або щодо порушення порядку її виписування не поступали.

При цьому суд виходить із того, що нормативною підставою для подання заяв зі скаргами на постачальника є або відмова виписувати податкову накладну або порушення порядку її виписування постачальником. При цьому, в Акті перевірки факти виписування податкових накладних зафіксовані та підтверджені, а посилання на порушення порядку заповнення вищевказаних податкових накладних відсутні.

Крім того суд вважає, що посилання у Акті перевірки та в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях на те, що позивач не скористався правом на подання скарги до податкового органу як на підставу для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту того періоду, в якому такі податкові накладні були виписані постачальниками, а саме:посилання на приписи абз.2 п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону з боку відповідача є неправомірним з огляду на те, що відповідно до приписів п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону визначено, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Тобто зазначеною нормою Закону визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит.

Насамперед слід відзначити, що зазначеним пунктом Закону визначено право, а не обовязок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. По-друге, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі, оскільки Закон не дозволяє органам державної податкової служби тлумачити поняття «відмови від надання податкової накладної» та робити висновки на припущеннях.

Тобто орган державної податкової служби не має передбачених законодавством прав чи повноважень застосовувати поняття «відмова від надання постачальником податкової накладної» без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем непорушені приписи п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Феодосії від 27.01.2010 року №0000042301/0, від 12.04.2010 року №0000042301/1, податкові повідомлення-рішення Феодосійської МДПІ від 01.07.2010 року №0000042301/2, від 20.09.2010 року №0000042301/3 не можуть бути визнати такими, що прийняті правомірно та обгрунтовано, на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, а тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує, що позивачем при звернені до суду сплачено 3,40 грн. судового збору, які підлягають поверненню.

У звязку зі складністю справи судом 27.01.11 проголошені вступна та резолютивна частини постанови, 01.02.11 постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в місті Феодосії АР Крим від 27.01.2010 року №0000042301/0, від 12.04.2010 року №0000042301/1, податкові повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в АР Крим від 01.07.2010 року №0000042301/2, від 20.09.2010 року №0000042301/3.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Кримський Винний Дім» Товариства з обмеженою відповідальністю «LEMPIRE DU VIN» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.