Постанова № 139425101, 02.09.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/1931/26

3/154/752/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., розглянувши матеріали, які надійшли від Володимирського РВП ГУНП у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №659586 від 07 травня 2026 року вбачається, що 07 травня 2026 року о 13 год 55 хв у с. Красностав Володимирського району Волинської області по вул. Центральній ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Fiesta, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, почервоніння шкіри обличчя.

Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст.130 КУпАП у формі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

22 липня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, а 10 серпня 2026 року письмові пояснення.

За змістом поданих документів ОСОБА_1 не погодився із викладеними у протоколі обставинами та вказав, що належними і допустимими доказами не підтверджено факт керування ним автомобілем у зазначені в протоколі час та місці. Зазначив, що на момент спілкування з поліцейськими автомобіль уже перебував на території домоволодіння та не рухався, а саме перебування особи за кермом нерухомого транспортного засобу не є керуванням.

Також вважав недоведеними зазначені поліцейськими ознаки алкогольного сп`яніння, посилався на наданий ним консультаційний висновок спеціаліста №10/1 та результати подальшого медичного дослідження, які, на його думку, спростовують твердження про перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Окремо ОСОБА_1 поставив під сумнів правомірність перебування працівників поліції на території домоволодіння, куди він заїхав на автомобілі, та зазначив, що зачинився в салоні транспортного засобу через побоювання незаконної мобілізації.

З цих підстав просив провадження у справі закрити відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

ОСОБА_1 у судові засідання неоднарозово не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Отже, участь у судовому розгляді є процесуальним правом особи, реалізація якого залежить від її волевиявлення. Належне повідомлення ОСОБА_1 та подання ним письмової позиції свідчать про наявність у нього реальної можливості реалізувати передбачені ст.268 КУпАП права.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі наявних у ній матеріалів та доказів.

Вивчивши матеріали справи, безпосередньо дослідивши письмові докази та відеозаписи, суд дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

За змістом ст.252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У рішенні від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), заява №16437/04, п.43, Європейський суд з прав людини зазначив, що доведення «поза розумним сумнівом» може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Саме таку сукупність взаємоузгоджених доказів суд встановив у цій справі.

Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, за наявності передбачених законом підстав проходження огляду є не правом водія, реалізація якого залежить від його власного розсуду, а покладеним на нього законом обов`язком.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП є бланкетною, а встановлений порядок огляду визначений ст.266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17 грудня 2008 року, та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09 листопада 2015 року.

Відповідно до п.2 Порядку огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ та МВС.

До ознак алкогольного сп`яніння Інструкцією віднесено, зокрема, виражене тремтіння пальців рук, різку зміну забарвлення шкірного покриву обличчя, а також поведінку, що не відповідає обстановці.

У рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви №15809/02 та №25624/02, п.57, зазначено, що особи, які обирають володіти та керувати автомобілями, підпорядковують себе спеціальному регуляторному режиму, зумовленому потенційною небезпекою використання транспортних засобів, і тим самим приймають на себе певні визначені законом обов`язки та відповідальність.

Такий підхід повною мірою узгоджується із передбаченим п.2.5 ПДР обов`язком водія пройти огляд на стан сп?яніння за наявності законної вимоги поліцейського.

При цьому виконання такого обов`язку не є примушуванням особи до самообвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 17 грудня 1996 року у справі «Сондерс проти Сполученого Королівства» (Saunders v. the United Kingdom), заява №19187/91, п.69, розмежував право особи зберігати мовчання та отримання за допомогою передбачених законом примусових повноважень матеріалу, який існує незалежно від її волі, прямо віднісши до такого матеріалу зразки видихуваного повітря, крові та сечі.

Отже, законодавче покладення на водія обов`язку пройти огляд у встановленому порядку не порушує презумпції невинуватості та не покладає на нього обов`язку доводити свою невинуватість.

Вина ОСОБА_1 доведена сукупністю належних і допустимих доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №659586 від 07 травня 2026 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, у якому зафіксовано виявлені ознаки та відмову від проходження огляду; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; матеріалами відеозаписів з відеореєстратора службового автомобіля та нагрудної камери працівника поліції.

Вирішальне доказове значення у цій справі мають саме відеозаписи, які дозволяють безпосередньо відтворити послідовність подій, встановити факт керування автомобілем, підстави для пропозиції огляду, зміст вимог працівників поліції та поведінку ОСОБА_1 .

Так, відеофайлами «WhatsApp Video 2026-05-07 at 15.10.02» та «WhatsApp Video 2026-05-07 at 15.11.29» зафіксовано рух автомобіля Ford Fiesta, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дорогою загального користування. За ним безпосередньо рухається службовий автомобіль поліції.

Надалі Ford Fiesta заїжджає з дороги у відкрите подвір`я домоволодіння та зупиняється.

Після зупинки транспортного засобу відеозапис із службового автомобіля закінчується, однак подія безпосередньо продовжується записом із нагрудної камери працівника поліції, який одразу підходить до щойно переслідуваного автомобіля.

На місці водія перебуває ОСОБА_1 . Він знаходиться в автомобілі один. Інших осіб у транспортному засобі, поряд із ним чи на місці події протягом подальшої відеофіксації немає.

Між зупинкою автомобіля та підходом працівника поліції немає часового або просторового проміжку, протягом якого могла відбутися зміна водія.

Сам ОСОБА_1 під час тривалого спілкування з поліцейськими не стверджує, що транспортним засобом керувала інша особа. Його заперечення стосуються причин переслідування, дій поліцейських та їх заїзду слідом за автомобілем на територію подвір`я.

За таких обставин довід ОСОБА_1 про відсутність належних доказів керування транспортним засобом прямо спростовується об`єктивним змістом відеозаписів.

Факт керування встановлений не самим лише перебуванням ОСОБА_1 за кермом нерухомого автомобіля, а безперервним логічним ланцюгом подій: рухом конкретного транспортного засобу дорогою загального користування, його безпосереднім переслідуванням поліцейським автомобілем, заїздом у подвір`я, зупинкою та негайним виявленням ОСОБА_1 одного на місці водія.

Тому відсутність окремого кадру, на якому одночасно були б видимі обличчя ОСОБА_1 та рух транспортного засобу, не створює жодного розумного сумніву щодо особи водія.

Так само не має юридичного значення посилання ОСОБА_1 на те, що безпосередньо о 13 год 55 хв автомобіль уже не рухався.

Зазначений у протоколі час відображає єдину безпосередньо пов`язану подію, яка складалася з руху транспортного засобу, його переслідування, заїзду у подвір`я, зупинки та негайного контакту працівників поліції з водієм. Вимога довести, що автомобіль продовжував перебувати у русі саме у конкретну секунду зазначеної у протоколі хвилини, є штучною та не випливає із закону.

Доводи щодо відсутності підстав для проведення огляду також є безпідставними.

Із відеозапису встановлено, що до першої пропозиції пройти огляд працівник поліції прямо повідомив ОСОБА_1 про виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, назвавши тремтіння рук та поведінку, що не відповідає обстановці.

Під час подальшого спілкування поліцейським також зафіксовано почервоніння шкіри обличчя.

Кожна із зазначених ознак належить до визначених Інструкцією ознак алкогольного сп`яніння.

При цьому наявність ознаки сп`яніння не є встановленням факту перебування водія у стані сп`яніння і такого доказового значення їй суд не надає.

Її юридичне значення полягає в іншому вона створює визначену законом підставу для перевірки стану водія шляхом проведення огляду.

Саме для підтвердження або спростування обґрунтованої підозри, що виникла внаслідок виявленої ознаки, закон і передбачає спеціальну процедуру огляду.

Тому пояснення особи про те, що почервоніння шкіри викликане спекою, тремтіння хвилюванням, а поведінка має інші причини, не усувають установленого п.2.5 ПДР обов`язку пройти огляд. Встановлення дійсної причини таких зовнішніх проявів і є метою відповідної процедури.

Водій не наділений правом самостійно вирішувати, чи є виявлена поліцейським передбачена нормативним актом ознака достатньою для проведення огляду, та залежно від власної оцінки виконувати або не виконувати вимогу п.2.5 ПДР.

Якщо водій переконаний у своєму тверезому стані, визначеним законом способом об`єктивно підтвердити це є проходження запропонованого йому огляду, а не відмова від нього.

Відеозапис також повністю підтверджує належність та зрозумілість пропозиції пройти огляд.

Працівник поліції після повідомлення ОСОБА_1 про виявлені ознаки сп`яніння прямо ставить йому питання щодо проходження огляду та пропонує його пройти.

Надалі така пропозиція повторюється неодноразово.

Зокрема, поліцейський запитує: «Вам запропоновано. Ви проходите чи ні?», пропонує вийти з автомобіля для проведення огляду, після чого окремо ставить питання: «В лікарню їдете? Пропонуємо вам пройти в лікарні огляд».

У подальшому ОСОБА_1 ще раз прямо роз`яснюється обов`язок «пройти тест на стан алкогольного сп`яніння або проїхати в лікарню».

Наприкінці процедури поліцейський знову пропонує: «Проходимо тест? Виходьте, Драгер і щасливої дороги! В лікарню їдете?».

Таким чином, ОСОБА_1 не просто формально один раз поставлено питання щодо огляду. Йому багаторазово, чітко і зрозуміло запропоновано обидва передбачені законом варіанти: огляд на місці із застосуванням спеціального технічного засобу та огляд у закладі охорони здоров`я.

Будь-яка невизначеність щодо того, що саме йому пропонувалося, відсутня.

Суд враховує, що через зачинене скло автомобіля окремі репліки ОСОБА_1 на відеозаписі звучать приглушено.

Однак ця технічна особливість запису жодним чином не свідчить про те, що ОСОБА_1 не чув або не розумів звернених до нього вимог.

Навпаки, весь зміст відеозапису підтверджує, що він підтримував із працівниками поліції тривалий змістовний діалог, відповідав на їхні запитання, заперечував причини зупинки, сперечався щодо перебування поліцейських на території подвір`я, реагував на повідомлення про виявлені ознаки сп`яніння та інші звернення.

Зокрема, на зауваження поліцейського щодо почервоніння шкіри обличчя ОСОБА_1 відповів, що йому жарко.

Отже, він чув звернення, усвідомлював їх зміст та цілком розумів, що від нього вимагається пройти огляд.

Незважаючи на це, до завершення оформлення адміністративних матеріалів ОСОБА_1 із автомобіля не вийшов, до проведення тесту за допомогою Drager не приступив, згоди проїхати до закладу охорони здоров`я не висловив та жодних дій, спрямованих на проходження будь-якого із запропонованих способів огляду, не вчинив.

Суд не ототожнює сам по собі факт небажання особи вийти з автомобіля, пред`явити документи чи спілкуватися з поліцейськими із відмовою від проходження огляду.

Однак у цій справі така поведінка оцінюється у сукупності з багаторазовими однозначними пропозиціями пройти огляд, очевидним усвідомленням ОСОБА_1 змісту цих пропозицій та його послідовним невчиненням будь-яких дій для проходження огляду.

Відмова від проходження огляду не потребує вимовляння водієм установленої словесної формули «я відмовляюся». Вона може бути виражена поведінкою особи.

Якщо водій чує і розуміє законну вимогу, йому неодноразово пропонуються передбачені законом способи її виконання, він має реальну можливість пройти огляд, однак свідомо не приступає до нього, не погоджується пройти огляд у закладі охорони здоров`я та своєю поведінкою фактично унеможливлює проведення процедури, така поведінка за своїм об`єктивним змістом є умисною відмовою від огляду.

Інше тлумачення фактично дозволяло б особі уникати передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП відповідальності лише шляхом невимовляння слів «відмовляюся», одночасно повністю блокуючи проведення передбаченої законом процедури.

Закон такого способу уникнення встановленого п.2.5 ПДР обов`язку не передбачає.

За встановлених судом обставин відмова ОСОБА_1 була усвідомленою, послідовною та вираженою його конклюдентними діями.

Доводи ОСОБА_1 про результати подальшого медичного дослідження також не спростовують складу інкримінованого йому правопорушення.

ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності не за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а за відмову особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду відповідно до встановленого порядку.

Це самостійна форма об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Для встановлення такого складу не потрібно доводити, що особа фактично перебувала у стані алкогольного сп`яніння, оскільки предметом доказування є факт керування, наявність передбачених законом підстав для огляду, належна вимога пройти його у встановленому порядку та відмова водія від виконання цієї вимоги.

Протилежний підхід позбавляв би самостійного змісту відповідальність за відмову: після кожної такої відмови необхідно було б доводити саме той фізіологічний стан, встановлення якого водій своєю поведінкою не допустив.

Статтею 266 КУпАП встановлено спеціальний порядок проведення огляду.

Огляд у закладі охорони здоров`я здійснюється не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його проведення. Огляд та складення висновку за його результатами проводяться у присутності поліцейського, а кожний випадок такого огляду підлягає відповідній реєстрації.

Відповідно до ч.5 ст.266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Наданий ОСОБА_1 консультаційний висновок спеціаліста №10/1 та зазначений у ньому результат подальшого дослідження не є результатом огляду, який був запропонований йому працівниками поліції відповідно до ст.266 КУпАП.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що таке дослідження проводилося на виконання направлення поліцейського як продовження розпочатої ним процедури огляду, у присутності працівника поліції та з дотриманням інших установлених законом вимог.

Тому такий документ не може замінити собою огляд, від проходження якого ОСОБА_1 попередньо відмовився, і не має правового значення для вирішення питання про наявність у його діях складу відмови від огляду у встановленому порядку.

Водій не може спочатку відмовитися від спеціальної процедури, установленої законом для об`єктивного визначення його стану, а після закінчення процедури документування самостійно обрати іншу процедуру дослідження та її результатом усунути юридичні наслідки вже вчиненої відмови.

Правопорушення у цій формі є закінченим з моменту усвідомленої відмови особи, яка керувала транспортним засобом, від належно запропонованого їй огляду у встановленому законом порядку.

Подальший результат дослідження не має зворотної дії та не здатний перетворити попередню законну вимогу поліцейського на незаконну.

Тому навіть якщо подальший результат характеризував ОСОБА_1 як тверезого на момент його проведення, це не спростовує доведеного факту попередньої відмови від огляду відповідно до ст.266 КУпАП.

Не спростовують вини ОСОБА_1 і доводи щодо незаконності дій працівників поліції на території домоволодіння.

Безпосередньо дослідженими відеозаписами встановлено, що поліцейські не прибули до цього домоволодіння з метою здійснення щодо його власника чи мешканців будь-яких заздалегідь запланованих дій.

Автомобіль Ford Fiesta під керуванням ОСОБА_1 до цього рухався дорогою загального користування та безпосередньо переслідувався службовим автомобілем поліції.

Саме під час такого переслідування автомобіль звернув із дороги, заїхав у відкрите подвір`я та зупинився, після чого працівники поліції одразу прослідували за ним.

Сам факт заїзду водія з дороги загального користування на територію домоволодіння під час безпосереднього переслідування не припиняє розпочатого реагування поліції та не створює для водія імунітету від виконання законних вимог, пов`язаних із його попереднім керуванням транспортним засобом.

Такий висновок узгоджується з правовим підходом Верховного Суду, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду від 18 вересня 2025 року у справі №165/2454/21, провадження №51-513км25.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з тим, що проникнення поліцейського на територію домоволодіння без згоди власників і без попереднього судового рішення, вчинене у невідкладній ситуації в процесі безпосереднього переслідування особи з метою припинення правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, саме по собі не є протиправним проникненням.

При цьому суд не поділяє зафіксоване на відеозаписі спрощене пояснення поліцейського про те, що сама відсутність огорожі чи воріт автоматично надає право необмеженого доступу на будь-яку приватну територію.

Однак юридична неточність такого пояснення не змінює фактичної підстави перебування працівників поліції у подвір`ї в цій справі вони безпосередньо прослідували туди за транспортним засобом, який перед цим переслідували на дорозі загального користування.

Тому підстав визнавати докази, отримані після зупинки транспортного засобу, неналежними чи недопустимими із наведених ОСОБА_1 мотивів суд не встановив.

Також суд відхиляє довід про те, що ОСОБА_1 зачинився в автомобілі через побоювання незаконної мобілізації.

Суб`єктивне припущення особи про можливість вчинення щодо неї у майбутньому неправомірних дій не надає права не виконувати законну вимогу, яка вже була пред`явлена та не була пов`язана з такими можливими діями.

Доводи про недоведеність первісного порушення Правил дорожнього руху та, як наслідок, незаконність усіх наступних вимог поліцейських суд також відхиляє.

На відеозаписі зафіксовано рух автомобіля дорогою загального користування та його подальше переслідування службовим автомобілем поліції, а під час спілкування ОСОБА_1 повідомлено причини реагування, зокрема непристебнутий ремінь безпеки та невиконання вимоги про зупинку.

Те, що за одним із зазначених порушень поліцейський надалі вирішив обмежитися усним зауваженням та не застосував окремого адміністративного стягнення, не означає, що відповідна обставина не мала місця.

Більше того, правомірність вимоги пройти огляд у цій справі обумовлена встановленим фактом керування транспортним засобом та виявленням після зупинки передбачених нормативними актами ознак можливого алкогольного сп`яніння.

Право працівника поліції вимагати від водія пройти огляд у встановленому порядку кореспондується із самостійним обов`язком водія, встановленим п.2.5 ПДР.

Незгода водія із причиною зупинки, бажання спочатку отримати від поліцейського докази іншого порушення або вступити з ним у дискусію не надають водію права відкладати чи не виконувати передбачений законом обов`язок пройти огляд.

Окремо суд оцінює непідписану ОСОБА_1 розписку про відсторонення від керування транспортним засобом.

Відсутність його підпису на такому документі жодним чином не спростовує об`єктивну сторону правопорушення, яка була завершена раніше відмовою від проходження огляду.

Крім того, відеозапис підтверджує, що після складення протоколу працівник поліції безпосередньо повідомив ОСОБА_1 про відсторонення від керування та наголосив, що транспортний засіб повинен залишатися на місці.

Таким чином, непідписання особою розписки не перетворює зафіксоване відеозаписом відсторонення на таке, що не відбулося, та не впливає на доведеність попередньої відмови від огляду.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення, акт, направлення та відеозаписи не суперечать один одному щодо юридично значущих обставин.

Відеозаписами об`єктивно підтверджено факт керування ОСОБА_1 автомобілем, його переслідування працівниками поліції, безпосередній контакт із ним одразу після зупинки, повідомлення про виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, багаторазову пропозицію пройти огляд на місці та в закладі охорони здоров`я, усвідомлення ОСОБА_1 змісту цих вимог та фактичне ухилення від їх виконання.

Письмові докази узгоджуються із зафіксованою відеозаписом послідовністю подій.

Натомість основні доводи ОСОБА_1 або прямо спростовуються відеозаписами, або засновані на помилковому ототожненні двох різних форм правопорушення керування у стані сп`яніння та відмови від проходження огляду.

Сукупність встановлених обставин не залишає розумного сумніву в тому, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом та маючи виявлені поліцейським ознаки, які були передбаченою законом підставою для проведення огляду, усвідомлював неодноразово пред`явлену йому вимогу пройти огляд, мав реальну можливість пройти його як на місці, так і у закладі охорони здоров`я, однак свідомо від цього відмовився.

За таких обставин суд дійшов переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом.

У його діях наявні всі об`єктивні та суб`єктивні ознаки складу адміністративного правопорушення у формі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Підстав для закриття провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП немає.

При накладенні адміністративного стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника та ступінь його вини.

Водночас санкція ч.1 ст.130 КУпАП у частині виду і розміру адміністративного стягнення є імперативною та передбачає накладення на водія штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Тому на ОСОБА_1 слід накласти передбачене санкцією ч.1 ст.130 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до ст.40-1 КУпАП судовий збір у справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Керуючись ст.ст.7, 23, 33, 40-1, 130, 245, 247, 251, 252, 266, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн 00 коп. (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що згідно зі ст.307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу у встановлений законом строк постанова згідно зі ст.308 КУпАП підлягає направленню для примусового виконання до органу державної виконавчої служби.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові, а також витрати на облік зазначеного правопорушення.

Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави 665 грн 60 коп. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) судового збору за наступними реквізитами: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: судовий збір, Володимирський міський суд Волинської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було оскаржено.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Копію постанови протягом трьох днів надіслати Сачуку Андрію Петровичу.

Суддя Ігор Вітер