Рішення № 139424824, 02.09.2026, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1604/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності на частку та припинення права спільної часткової власності на житловий будинок.

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила постановити рішення, яким припинити право власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 ; Крім того, стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на корить ОСОБА_2 грошову компенсацію за частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 18 250,00 (Вісімнадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримала повністю та просила задовольнити позов, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, належним чином була повідомлена про розгляд справи через оголошення на веб-порталі «Судова влада».

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статей 169, 224 ЦПК України.

Згідно положень частини другої статті 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судом встановлено, згідно договору купівлі-продажу від 21 лютого 1992 року купив жилого будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на присадибній земельній ділянці присадибних земель Хотінської селищної Ради розміром 0,09 га ( а.с.9). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі до 12 липня 2007 року( а.с.10) . Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 27 грудня 2007 року у справі №2-952/2007 (з урахуванням ухвали Сумського районного суду Сумської області від 07 квітня 2008 року по справі №2-952/2007) було проведено поділ спільного майна подружжя. Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 також на частину цього домоволодіння. Власником іншої частки зазначеного будинку є ОСОБА_3 .

Згідно до акту-підтвердження, який складений та відповідно підписаний депутатом селищної ради Шабалєм М.С. та сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та довідки Хотінської селищної ради Сумського району Сумської області від 12 липня 2022 року за №575 та від 12 березня 2026 року за №139 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 дійсно зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , але не проживають за вказаною адресою з 2007 року ( ас.13-14, 16).

Згідно довідки КП «Ініціатива» Миколаївської сільської ради № 530-1-12/25 від 16.12.2025 право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 частка житлового будинку; за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частки житлового будинку. ( а.с.15)

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб. При цьому на зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За нормами ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У ст. 355 ЦК України зазначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до практики Верховного Суду України у постанові від 16 травня 2025 (справа № 903/421/24) та ряді інших рішень Верховний Суд вказує, що припинення права на частку спрямоване на захист прав тих співвласників, які реально використовують майно та зацікавлені в його збереженні. Суд наголошує, що концепція ст. 365 ЦК передбачає не лише припинення правовідносин спільної власності, а й набуття позивачем права на цю частку (постанова від 31.05.2023 у справі № 169/740/20).

На виконання частини 2 статті 365 ЦК України Позивачем буде внесено на депозитний рахунок суду суму у розмірі 18 250 гривень, що відповідає ринковій вартості частки будинку згідно з довідкою про орієнтовну ринкову вартість майна від 13 березня 2026 року.

Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до статі 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пп.1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 дійшов висновку, що право відповідача на частку у спільному майні підлягає припиненню за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на таку частку.

Відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Даний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеної від 09.09.2024 у справі № 671/1543/21, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Норми ст. ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Однак, в ч.1 ст. 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» житловий будинок, який є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що оскільки суд за чинним законодавством вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватись ним.

З огляду на неможливість спільного володіння і користування житловим будинком, відсутністю відповідача за місцем реєстрації з 2007 року, зважаючи що частка відповідача у домоволодінні хоч і складає 1/4, але є незначною, враховуючи, що спірним домоволодінням відповідач не користується, тривалий час не цікавилась спірним майном та не утримує його; тягар утримання спірного майна несе позивач; докази, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на частку у домоволодінні може завдати істотної шкоди її інтересам, відсутні та враховуючи внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості спірної частки житлового будинку суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 6-13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 317-319, 358,364,365,367 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_2 на частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .

Виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 18 250,00 (вісімнадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень внесену ОСОБА_1 на депозитний рахунок Сумського районного суду Сумської області ( отримувач платежу: ТУ ДСА України в Сумській області; Код отримувача 26270240; Назва банку: ДКСУ м. Київ; МФО банку: 820172; Рахунок отримувача: UA468201720355299043500008869; Призначення платежу: частка у майні, за кого прізвище, ім`я, по батькові, № ухвали суду, прізвище, ім`я, по батькові, платника частки у майні).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А.Степаненко