Рішення № 139424679, 01.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/34695/25

Провадження № 2/761/3662/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.,

з участю секретаря: Яцишина А.О.

представника позивача: Сторожук С.С.

представників відповідачів: Терещенко Я.Є., Устенко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд, -

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом через свого представника - адвоката Сторожук О.С. до Київської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, а також матеріальної шкоди, в якому просив стягнути на свою користь із Державного бюджету УкраїниУкраїна в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000000,00 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 58000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що слідчим Київо-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110200002545 від 12.07.2015 про кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.121 КК України, того ж дня позивача було затримано в порядку ст.208 КПК України та застосовано запобіжний захіж у вигляді тримання під вартою строком до 09.09.2015.

Вподальшому строк тримання під вартою продовжувався, однак 27.10.2015 ухвалою Апеляційного суду Київської області ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову ухвалу, якою застосовано до підозрюваного на той час ОСОБА_1 зпобіжний захід у виді домашнього арешту тривалістю 16 днів та звільнено з-під варти. Вищевказаний запобіжний захід також продовжувався.

09.11.2015 ухвалою судді Києво-Святошинського району Київської області у справі №369/12025/15-к призначено судовий розгляд у справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України. Вказаної ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці.

21.12.2015 ухвалою судді Кисво-Святошинського районного суду Київської області №369/12025/15-к надано дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_1 з метою приводу його до суду для участі в розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на тримання під вартою.

12.04.2016 ухвалою судді Кисво-Святошинського районного суду Київської області №369/12025/15-к ОСОБА_1 змінено раніше обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту на запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10.06.2016.

Після цього запобіжний захід продовжувався 07.06.2016, а також 04.08.2016 ухвалою судді Кисво-Святошинського районного суду Київської області №369/12025/15-к ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 02.10.2016.

23.09.2016 ухвалою судді Кисво-Святошинського районного суду Київської області №369/12025/15-к ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 21.11.2016.

11.11.2016 Вироком Кисво-Святошинського районного суду Київської області у справі № №369/12025/15-к від ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев`ять) років. Запобіжний захід у виді тримання піт вартою залишено без змін, продовжено його д. до 10.01.2017 включно, але не більше ніж до набрання вироком законної сили.

29.12.2016 ухвалою Апеляційного суду Київської області обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили.

09.03.2017 ухвалою Апеляційного суду Київської області скасовано вирок Києво-Святошннського районного суду Київської області віт 11.11.2016 року змінено в частині зарахування строку попереднього ув`язнення. В іншій частині залишено беї змін.

30.05.2018 Постановою Верховного Суду касаційну скаргу захисника Сторожук О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09.03.2017 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу судом не вирішувалось.

В позовній заяві також зазначено, що ухвалами Київського апеляційного суду від 17.04.2019, 20.02.2020, 03.06.2021 в задоволенні клопотання сторони захисту про припинення порушення прав людини та звільнення з-під варти обвинуваченого ОСОБА_1 відмовлено.

06.07.2021 ухвалою Київського апеляційного суду скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2016, кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України закрито на підставі п. З ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення. ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду.

21.11.2024 Постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду касаційну скаргу прокурора у справі та залишено без змін ухвалу Київського апеляційного суду віл 06.07.2021.

Відтак, як зазначено у позові, починаючи з моменту затримання 12.07.2015 року та до 06.07.2021, коли ухвалою Київського апеляційного суду кримінальне провадження було закрито, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, більше того, практично весь час під вартою.

Сторона позивача зазначає, що факт закриття кримінального провадження, в якому позивач тривало перебував під вартою (в період з 12.05.2015 по 08.10.2015 (4 місяці 27 днів), з 15.10.2015 по 27.10.2015 (13 днів), 11.04.2016 по 06.07.2021 (5 років 2 місяці 26 дні) є свідченням невідповідності дій службових осіб органів державної влади вимогам закону та їх протиправності, що мало наслідком безпідставне притягнення особи до кримінальної відповідальності та перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із завданою позивачу моральною шкодою.

Посилаючись за вимоги ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з врахуванням ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого розмір мінімальної заробітної плати складає 8000, 00 грн. , з врахуванням тієї обставини, що позивач перебував під слідством і судом у період часу з 12.07.2015 до 06.07.2021, що становить 71 місяць 25 днів, - позивач зазначає гарантований державою розмір відшкодування моральної шкоди за вказаний період становить 574666,50 грн. Однак, сам позивач оцінює завдану моральну шкоду в більшому розмірі, а саме в сумі 1000000,00 грн., оскільки гарантований мінімум шкоди не компенсує всях моральних і матеріальних страждань, пов`язаних із відчуттям особи, яка незаконно притягувалась до кримінальної відповідальності.

При цьому, в позові окремо зазначено, що на нього під час досудового розсдіжування чинився психологічний тиск і погрози, однак належної реакції щодо захисту його прав зі сторони державних органів застосовано не було.

Щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 58000,00 грн. яка полягає у витратах на правничу допомогу (гонорар), вказану суму двома платежами в розмірі по 29000,00 грн. кожний, позивач сплатив адвокату за надану правничу допомогу в межах кримінального провадження №1205110200002545 від 12.07.2015, а тому позивач провість її стягути на свою користь відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29.09.2025 через систему «Електронний суд» до суду від відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.

Звертає увагу, що бездіяльності чи порушень працівниками поліції не допущенно. Так, як усі дії працівників поліції здійснювались виключно в межах повноважень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, та у спосіб, визначений законом своєчасно та належним чином. Обставини, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання працівниками поліції своїх службових обов`язків, відсутні.

Зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Позивач, вимагаючи компенсацію у розмірі 1 000 000,00 грн., дану суму не обґрунтував, а його вимоги базуються лише на припущеннях тому вважають дану суму об`єктивно завищеною.

Окремо зазначено про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди в загальному розмірі 58000,00 грн. сплаченої на правову допомогу, оскільки відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

В свою чергу, до суду також надійшли пояснення третьої особи в справі - Державної казначейської служби України в яких вона просить розглянути справу за наявними матеріалами, враховуючи аргументи і доводи третьої особи.

Зокрема, просить прийняти до уваги свою незгоду із визначеним розміром моральної шкоди, оскільки позивач її розмір визначив без врахування вимог розумності і справедливості такого відшкодування. А відшкодування судових витрат, понесених під час кримінального провадження повинно вирішуватись під час ухвалення вироку.

Окрім цього, 18.09.2025 надійшов відзив на позові від відповідача - Київської обласної прокуратури в якому наведені заперечення проти позову.

Зокрема, вказаний відповідач зазначає, що сам факт ухвалення рішення про закриття провадження щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування шкоди. Окремо зазначає, що сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення, зважаючи на те, що позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчиненнґ органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування.

При цьому, окремо вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження протиправної поведінки органів досудового розслідування чи прокуратури, а за відсутності факту незаконності дій, - відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст1176 ЦК України.

Вподальшому, 01.10.2025 через систему «Електронний суд» позивач направив відповідь на відзив відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області в якому він вказує, серед іншого, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючи підстав і є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування які в судовому засіданні непотрібно додатково визнавати, а право на відшкодування шкоди не менше одного мінімального розміру заробітної плати за час перебування під слідством чи судом гарантоване Законом.

07.10.2025 через систему «Електронний суд» позивач направив відповідь на відзив відповідача Київської обласної прокуратури в якій заперечував проти доводів вказаного відповідача, зазначивши, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Рішення суду про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав є преюдиційним, що в силу приписів ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України звільняє позивача від обов`язку доказування обставин, які встановлені таким рішенням.

Позивач зазначає, що він перебував під слідством із 12.07.2015 (моменту затримання) до 06.07.2021 (моменту прийняття рішення судом апеляційної інстанції). Загальна тривалість переслідування 5 років, 11 місяців, 25 днів, з них під вартою - 5 років 8 місяців і 6 днів. Провадження закрито з реабілітуючих підстав. Вказане саме собою свідчить про необґрунтоване втручання держави у конституційні права особи. І таке втручання сталося саме шляхом вчинення відносно ОСОБА_1 дій правоохоронними органами України, органами прокуратури з метою притягнення його кримінальної відповідальності в рамках проведення досудового розслідування, судового розгляду №12015110200002545 від 12.07.2015.

Також, через систему «Електронний суд» позивач направив до суду відповідь на пояснення третьої особи в якому зазначив заперечення проти доводів вказаної третьої особи та зазначив, що мінімальний розмір відшкодування визначений Законом, а максимальний - не обмежений, а тому позивач вважає в своєму випадку можливим збільшення розміру маральної шкоди до 1000000 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сторожук С.С. позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача Київської обласної прокуратури в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ Національної поліції в Київській області також просив відмовити в позову у зв`язку із його безпідставністю.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без участі свого представника за наявними матеріалами справи.

Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив настіпні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що слідчим Київо-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110200002545 від 12.07.2015 про кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.121 КК України, того ж дня позивача було затримано в порядку ст.208 КПК України, 13.07.2015 ОСОБА_1 повідомлено по підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та 14.07.2015 застосовано запобіжний захіж у вигляді тримання під вартою строком до 09.09.2015.

09.09.2015 ухвалою слідчого судді Києво-Святшинського районного суду Київської області продовжено строк тримання під вартою до 08.10.2015.

07.10.2015 повідомлего про зміну раніше повідомленої підозри за ч.2 ст.121 КК України. А вподальшому, 15.10.2015 обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13.11.2015.

Однак, 27.10.2015 Ухвалою Апеляційного суду Київської області вищевказану ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову ухвалу, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту тривалістю 16 днів, особу звільнено з-під варти.

03.11.2015 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110200002545 від 12.07.2015, складено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України.

09.11.2015 ухвалою судді Кисво-Святошинського району Київської області у справі №369/12025/15-к призначено судовий розгляд кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України. Вказаної ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці.

21.12.2015 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області надано дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_1 з метою приводу його до суду для участі в розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на тримання під вартою.

11.04.2016 ОСОБА_1 затримано та доставлено до суду для вирішення питання про зміну запобіжного заходу.

12.04.2016 ухвалою судді Кисво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 змінено раніше обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту на запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10.06.2016.

04.08.2016 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/12025/15-к ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 02.10.2016.

23.09.2016 ухвалою судді Кисво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 21.11.2016.

11.11.2016 Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № №369/12025/15-к від ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев`ять) років. Запобіжний захід у виді тримання піт вартою залишено без змін, продовжено його д. до 10.01.2017 включно, але не більше ніж до набрання вироком законної сили.

29.12.2016 ухвалою Апеляційного суду Київської області обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили.

09.03.2017 ухвалою Апеляційного суду Київської області скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2016 змінено в частині зарахування строку попереднього ув`язнення. В іншій частині залишено без змін.

30.05.2018 постановою Верховного Суду касаційну скаргу захисника Сторожук О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09.03.2017 скасовано та призначено новий розі ляд у суді апеляційної інстанції.

06.07.2021 ухвалою Київського апеляційного суду скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2016, кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду.

21.11.2024 Постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду касаційну скаргу прокурора у справі та залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 06.07.2021 стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Відтак, судом встановлено, що, починаючи з моменту затримання 12.07.2015 року та до 06.07.2021, дати постановлення ухвали Київського апеляційного суду якою кримінальне провадження було закрито, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом. При цьому, підстава для скасування обвинувального вироку відносно ОСОБА_1 та закриття провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати, - є реабілітуючою.

Таким чином, становивши факт незаконного перебуванням позивача під слідством та судом, врахувавши наявність ухвали Київського апеляційного суду скасовано вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2016, якою кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України з реабілітуючи підстав, а саме: у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати, - суд дійшов до висновку про наявність негативних наслідків морального характеру внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, виходячи із наступного.

Сторона позивача зазначає, що факт закриття кримінального провадження, в якому позивач тривало перебував під вартою (в період з 12.05.2015 по 08.10.2015 (4 місяці 27 днів), з 15.10.2015 по 27.10.2015 (13 днів), 11.04.2016 по 06.07.2021 (5 років 2 місяці 26 дні) є свідченням невідповідності дій службових осіб органів державної влади вимогам закону та їх протиправності, що мало наслідком безпідставне притягнення особи до кримінальної відповідальності та перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із завданою позивачу моральною шкодою.

При обґрунтуванні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилався, зокрема, на норми ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закону) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, суд звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, тривалим перебуванням під слідством, застосуванням до нього запобіжного заходу вигляді тримання під вартою, а також обмеженням свободи пересування, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод в суді.

В даному випадку, наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлених під час розгляду справи, не спростовано відповідачами.

При цьому, твердження відповідачів, як Київської міської прокуратури, так і Головного управління Національної поліції в Київській області про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування або прокуратури, - судом оцінюються критично.

Так, частиною другою статті 1 вказаного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, законодавець не передбачає окремого визнання вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду за вищевказаних умов.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно п.1 ч.1 ст.2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду;

Відповідно п.5 ч.1 ст.3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.

Відповідно ч.1 ст.4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно ч.ч. 5-6 ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі співвмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент відшкодування.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено мінімальний розмір заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня - 8000 гривень.

Визначаючи загальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди саме в заявленому розмірі 100000,00 грн., оскільки прийшов до висновку про його безпідставне збільшення від мінімально-визначеного розміру.

Так, суд критично оцінює посилання сторони позивача на встановлений факт застосування до ОСОБА_1 під час досудового розслідування недозволених методів слідства, оскільки такі факти не були встановлені рішеннями судів в межах кримінального провадження.

Під час розгляду вказаної цивільної справи не знайшло підтвердження посилання позивача на зазначення преюдиційно в тексті Постанови ВС від 30.05.2018 зафіксованих фактів психологічного тиску та погроз, оскільки сам зміст Постанови не містить вищевказаних тверджень. В даному випадку суд касаційної інстанції вказав на допущені під час апеляційного розгляду порушення вимог кримінального процесуального закону які визнав істотними, однак не встановлював обставин і фактів щодо застосування недозволених методів слідства по відношенню до ОСОБА_1 .

А наявність кримінального провадження, відомості про яке внесеного на підставі заяви ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань з приводу застосування недозволених методів з боку слідчих та оперативних працівників, - не являється доказом підтвердження застосування до ОСОБА_1 під час досудового розслідування недозволених методів слідства за відсутності результатів такого розслідування та відповідних рішень.

В даному випадку, встановивши факт незаконного перебуванням позивача під слідством та судом з 13.07.2015 (з часу повідомлення про підозру), - 06.07.2021 (по дату постановлення Апеляційним суду Київської області ухвали про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України з реабілітуючих підстав, а саме: у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати), суд дійшов до висновку про наявність негативних наслідків морального характеру внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

При цьому, суд визнає доведеними позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за період з 13.07.2015 (з часу повідомлення про підозру), - 06.07.2021 (по дату постановлення Апеляційним суду Київської області ухвали про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України з реабілітуючих підстав, а саме: у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати), виходячи із розрахунку 71 місяць 25 днів, у розмірі: 574666,50 грн. = (8000 х 71) + (8000 х 12/365) х 25), а тому позов підлягає задоволенню в цій частині, в іншій частині позовних вимог суд відмовляє у зв`язку із їх недоведеністю.

Щодо стягнутих сум на правову допомогу в кримінальному провадженні як матеріальної шкоди, суд вважає, що факт оплати вказаних грошових коштів позивачем своєму захиснику в межах кримінального провадження у розмірі 58000,00 грн. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті і не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Отже, визначені наведеним вище Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому, в даному випадку потрібно виходити зі спеціальної норми закону, якою передбачено таке відшкодування.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20.

Натомість, на підтвердження вказаних вимог стороною позивача надано витяг по руху коштів по картці від 01.10.2025 (а.с.167), зміст якої не містить відомостей та жодним чином не підтверджує тієї обставини, що вказану суму позивач ОСОБА_1 оплатив двома платежами по 29000,00 грн. на користь свого захисника саме у вищевказаному кримінальному провадженні.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Такий правовий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 574666,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1176 ЦК України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 574666,50 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Київській області, ЄДРПОУ 40108616, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15.

Відповідач: Київська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бул. Леі Українки, 27/2.

Третя особа: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6. Повний текст складений 28.08.2026.

Суддя: