Постанова № 13941861, 31.01.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.16

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2011 року Справа № 2а-27281/09/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засіданняМоркунцової І.І.

та

представників сторін:

від позивача Тока В.І. (довіреність від 31.01.2011 б/н)

від відповідача завідувач юридичного сектору

Нечипорук В.М. (довіреність від 04.03.2010 № 34-03/1241)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

міського комунального підприємства «Покоління»

до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області

про визнання недійсним та скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов міського комунального підприємства «Покоління» до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання недійсним та скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170.

Ухвалою від 25 лютого 2010 року провадження у справі 2а-27281/09/1270 за позовом міського комунального підприємства «Покоління» до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання недійсним та скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 2а-1012/10/1270 за позовом міського комунального підприємства «Покоління» до державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання нечинним припису від 14 квітня 2009 року № 106 (арк. справи 140-141).

Ухвалою від 24 січня 2011 року провадження в адміністративній справі № 2а-27281/09/1270 за позовом міського комунального підприємства «Покоління» до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання недійсним та скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170 поновлено та справу призначено до судового розгляду (арк. справи 155).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позапланова перевірка, за результатами якої було складено акт від 09 квітня 2009 року № 142 та винесено рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170, проведена Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області з порушенням вимог Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо підстав для проведення позапланової перевірки.

Стосовно порушення, зазначеного в акті перевірки від 09 квітня 2009 року № 142, за яке рішенням від 13 липня 2009 року № 170 до позивача застосовані економічні санкції, позивач зазначив, що міське комунальне підприємство «Покоління» не може вважатися субєктом підприємницької діяльності, яке реалізовує товари кінцевому споживачеві, оскільки позивач лише організовує доставку продуктів харчування в дошкільні заклади, керуючись наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоровя України від 17 квітня 2006 року № 298/227 «Про затвердження інструкції з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах». Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації від 14 листопада 2007 року № 1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів» встановлені граничні розміри торговельних і постачальницько-збутових надбавок на окремі види продовольчих товарів, що реалізуються субєктами підприємницької діяльності, у тому числі фізичними особами підприємцями, кінцевому споживачеві, до яких не відносяться дошкільні заклади.

Луганська обласна державна адміністрація розпорядженням від 11 серпня 2009 року № 886 «Про регулювання цін на продукцію громадського харчування, що реалізується в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах» встановила граничні рівні торговельних надбавок/націнок на продукцію громадського харчування, що реалізується в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах не вище 20 відсотків (без урахування податку на додану вартість) до оптово-відпускної ціни. З 01 вересня 2009 року підприємство встановило граничні рівні торговельних надбавок (націнок) на продукцію громадського харчування у відповідності до розпорядження Луганської обласної державної адміністрації від 11 серпня 2009 року № 886. До вказаної дати запровадження державного регулювання цін на продукцію громадського харчування, що реалізується у закладах освіти, встановлено не було, що і підтвердив відповідач у своєму листі від 17.12.2008 № 34-08/6486.

Проведеною відповідачем перевіркою не встановлено розмір фактично отриманої виручки позивачем, документи, які б підтверджували надходження коштів на рахунок позивача, не перевірялись та до акта перевірки і рішення не надані.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170 прийнято на підставі акта перевірки від 09 квітня 2009 року № 142 з порушенням діючого законодавства та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Державна інспекція з контролю за цінами в Луганській області позовні вимоги не визнала, про що подала заперечення на адміністративний позов від 24.11.2009 № 34-03/ (арк. справи 28-29) та додаткові заперечення на адміністративний позов від 23.12.2009 № 34-03/ (арк. справи 114), в яких у задоволенні позовних вимог міському комунальному підприємству «Покоління» просить відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

Позапланова перевірка позивача була проведена з питань виконання субєктом господарювання припису від 14 квітня 2009 року № 106 щодо усунення порушень вимог законодавства на підставі посвідчення від 30 червня 2009 року № 142, що відповідає вимогам абзацу 3 частини 1 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», який визначає, що підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, перевірка виконання субєктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю). Відповідач вважає, що позивач неправильно зробив висновок про відсутність фактів порушення державної дисципліни цін, оскільки відповідно до пункту 2.2 статуту міське комунальне підприємство «Покоління» надає послуги в двох регульованих державою сферах, а саме в сфері громадського харчування та в сфері роздрібної торгівлі, і тому він зобовязаний дотримуватися встановленого порядку при формуванні, встановленні та застосуванні цін на продовольчі товари. Перевірка проводилась з питання дотримання діючого порядку формування та застосування цін на окремі види продовольчих товарів відповідно до вимог розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації від 08 листопада 2007 року № 1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів», яке прийнято відповідно до статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1995 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації від 11 серпня 2009 року № 886 «Про регулювання цін на продукцію громадського харчування, що реалізується в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах» встановлено граничні рівні торговельних надбавок на продукцію власного виробництва та на закупну продукцію для подальшого перепродажу без видозмінення (порціювання, нарізання, додаткового оформлення, крім продуктів харчування, на які запроваджено регулювання торговельних та постачальницько-збутових надбавок окремим розпорядженням голови обласної державної адміністрації). Таким чином, зауважує у запереченнях відповідач, позивач при реалізації продукції без видозмінення повинен дотримуватися вимог розпоряджень голови Луганської обласної державної адміністрації від 08 листопада 2007 року № 1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів». Економічні санкції застосовані до позивача на підставі абзацу 8 частини 2 пункту 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, згідно з яким порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема, застосування торговельних і постачальницько-збутових надбавок (націнок) понад установлений граничний розмір. Розрахунок необґрунтовано отриманої виручки зроблено на підставі пункту 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства. Акт перевірки від 09 квітня 2009 року № 142 та довідка про суму необґрунтовано отриманої виручки підписані позивачем без зауважень.

Стосовно державного регулювання цін на мясо птиці (тушки, відруби та субпродукти) відповідач у додаткових запереченнях на адміністративний позов від 23.12.2009 № 34-03/ повідомив, що розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації від 08 листопада 2007 року № 1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів» встановлено граничний рівень торговельної надбавки у розмірі 10 % до ціни виробника (митної вартості) на мясо птиці. Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого та введеного в дію наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 30 грудня 1997 року № 822, до категорії мясо птиці включено мясо та харчові субпродукти (включаючи печінку), не приготовлене для безпосереднього вживання у вигляді тушок, відрубів чи окремих порціонних частин. Тому застосування торговельної надбавки на печінку та окорока курячі понад 10 % є порушенням державної дисципліни цін. Лист Луганської обласної державної адміністрації від 12.11.2009, на який посилається позивач, не ґрунтується на нормативних документах та не має нормативно-правового характеру.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13 липня 2009 року № 170 прийнято у межах повноважень, визначених Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, на підставі діючого законодавства, тому є законним і обґрунтованим.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на адміністративний позов від 24.11.2009 № 34-03/ та додаткових запереченнях на адміністративний позов від 23.12.2009 № 34-03/.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обовязки та відповідальність субєктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Дія цього Закону поширюється на відносини, повязані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державним наглядом (контролем) є діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства субєктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно із статтею 12 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» координацію роботи по здійсненню політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.

Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Так, стаття 8 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» передбачено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державний контроль за цінами відповідно до статті 13 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом, що діє у системі Мінекономіки, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові економіки.

Основними завданнями Державної інспекції з контролю за цінами є:

- організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, субєктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

- проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого:

- у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування;

- надає за результатами перевірок органів виконавчої влади, субєктів господарювання обовязкові для виконання приписи щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;

- вживає відповідно до законодавства заходів за порушення субєктами господарювання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами;

- застосовує відповідно до законодавства адміністративно-господарські санкції за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

Відповідно до підпунктів 5 та 12 пункту 5 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами має право приймати відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів) та звертатись до суду з позовами про стягнення до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій, зобовязання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Абзацом першим пункту 6 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, передбачено, що начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної субєктом господарювання виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення.

Державна інспекція з контролю за цінами має територіальні органи- державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 5, 6 цього Положення, відповідно до абзацу першого пункту 11 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819.

Відповідно до статті 14 Закону України від 03 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення» та пункту 1.3. Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню і зараховується в дохід відповідного бюджету із застосуванням штрафу у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки за належністю.

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, передбачено, що підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання субєктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема:

- нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

- застосування вільних цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;

- застосування цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодавства граничний;

- застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обовязкового декларування їх зміни;

- завищення або заниження розміру передбачених законодавством податків та обовязкових зборів, що включаються в структуру ціни, або їх невключення в структуру ціни, що регулюється;

- включення в структуру регульованих цін (тарифів) не передбачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;

- включення у вартість продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

- застосування торговельних і постачальницько-збутових надбавок (націнок) понад установлений граничний розмір;

- застосування цін (тарифів) субєктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг;

- застосування цін і тарифів з порушенням інших запроваджених методів регулювання.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, передбачено, що необґрунтовано одержана субєктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється:

- при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами,- як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

- при неправомірному застосуванні вільних цін замість фіксованих або регульованих (декларованих)- як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) і вартістю від реалізації продукції (послуг, робіт) за цінами, які повинні застосовуватись згідно з вимогами законодавства;

- при неправомірному застосуванні цін (тарифів) субєктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг,- уся сума незаконно стягнутих коштів;

- при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично не виконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі- як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів, з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Пунктом 3.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03 грудня 2001 року № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, передбачено, що Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.

Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, з 08 липня 2009 року по 09 липня 2009 року на підставі наказу від 30 червня 2009 року № 529-Н посадовою особою Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області проведено позапланову перевірку міського комунального підприємства «Покоління» з питання виконання субєктом господарювання припису від 14 квітня 2009 року № 106 щодо усунення порушень вимог законодавства, виданого за результатами проведення позапланової перевірки дотримання діючого порядку формування та застосування цін на окремі види продовольчих товарів відповідно до вимог розпоряджень голови Луганської обласної державної адміністрації від 08 листопада 2007 року № 1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів», із змінами, внесеними розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації від 21 листопада 2007 року № 1469 та від 14 листопада 2008 року № 1557, прийнятих на виконання пункту 12 абзацу 29 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» (арк. справи 41, 115).

За результатами позапланової перевірки міського комунального підприємства «Покоління» Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області складено акт від 09 квітня 2009 року № 142 (арк. справи 8-14).

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що фактично акт позапланової перевірки міського комунального підприємства «Покоління» за № 142 складено 09 липня 2009 року, що узгоджується з періодом проведення перевірки, а у вступній частині акта невірно зазначена дата складення акта перевірки 09 квітня 2009 року.

Перевіркою порядку формування та застосування цін на окремі види продовольчих товарів встановлено, що у період з 15 травня 2009 року по 30 червня 2009 року внаслідок застосування торговельних надбавок понад затверджений граничний розмір, при реалізації окремих видів продовольчих товарів дошкільним закладам м. Луганська та з 01 березня 2009 року загальноосвітнім школам Камянобрідського району, міським комунальним підприємством «Покоління» необґрунтовано одержана виручка на суму 3394,30 грн. (арк. справи 11-13).

На підставі акта перевірки від 09 липня 2009 року № 142 Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області прийнято рішення від 13 липня 2009 року № 170, яким до міського комунального підприємства «Покоління» за порушення державної дисципліни цін застосовані економічні санкції у вигляді вилучення необґрунтовано одержаної виручки в сумі 3394,30 грн. та штрафу в сумі 6788,60 грн. (арк. справи 15).

Припис від 14 квітня 2009 року № 106 про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, виконання якого перевірялось державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області під час перевірки, оформленої актом від 09 липня 2009 року № 142, було винесено міському комунальному підприємству за результатами позапланової перевірки, оформленої актом від 07 квітня 2009 року № 172.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року у справі № 2а-23951/09/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2010 року, позов міського комунального підприємства «Покоління» до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області, третя особа - виконавчий комітет Луганської міської ради, задоволено повністю, рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 13 квітня 2009 року № 82 про застосування економічних санкцій у розмірі 997880,43 грн. визнано протиправним та скасовано (арк. справи 125-126, 161-162).

За результатами розгляду адміністративної справи № 2а-23951/09/1270 суд прийшов до висновку, що дії державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області по проведенню позапланової перевірки міського комунального підприємства «Покоління» на предмет дотримання діючого порядку формування та застосування цін на окремі види продовольчих товарів відповідно до вимог розпоряджень голови Луганської обласної державної адміністрації від 08 листопада 2007 року № 1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів», із змінами, внесеними розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації від 21 листопада 2007 року № 1469 та від 14 листопада 2008 року № 1557, прийнятих на виконання пункту 12 абзацу 29 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», за результатами якої державною інспекцією з контролю за цінами складений акт від 07 квітня 2009 року № 172, не ґрунтуються на законі, а саме, перевірку проведено не з підстав, зазначених Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Висновки перевірки, викладені в акті перевірки, судом не оцінювалися, оскільки докази, отримані з порушенням вимог чинного законодавства врахуванню не підлягають.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року у справі № 2а-1012/10/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року, адміністративний позов міського комунального підприємства «Покоління» до державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області задоволено повністю, припис державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 14 квітня 2009 року № 106 визнано нечинним та скасовано (арк. справи 150-152, 153-154).

За результатами розгляду адміністративної справи № 2а-1012/10/1270 суд прийшов до висновку, що припис від 14 квітня 2009 року № 106 винесений державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обовязковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи серед іншого керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобовязання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо субєктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (рішення чинне з 06 листопада 2002 року) у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», параграф 61).

Враховуючи вищевикладене, суд не може ставити під сумнів постанови Луганського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року у справі № 2а-23951/09/1270 та від 26 серпня 2010 року у справі № 2а-1012/10/1270, які набрали законної сили, а обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями, у відповідності із частиною 1 статті 72 та частиною 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді даної справи не доказуються.

Оскільки припис від 14 квітня 2009 року № 106 про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін у судовому порядку визнано нечинним та скасовано, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для проведення державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області позапланової перевірки, оформленої актом від 09 липня 2009 року № 142, та прийняття рішення від 13 липня 2009 року № 170, яким до міського комунального підприємства «Покоління» за порушення державної дисципліни цін застосовані економічні санкції у вигляді вилучення необґрунтовано одержаної виручки в сумі 3394,30 грн. та штрафу в сумі 6788,60 грн.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень субєкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішення субєкта владних повноважень, а не про його недійсність.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобовязання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, за результатами судового розгляду даної адміністративної справи рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 13 липня 2009 року № 170 про застосування до міського комунального підприємства «Покоління» економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в сумі 10182,90 грн. суд визнає протиправним та скасовує його.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 31 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 07 лютого 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 13 липня 2009 року № 170 про застосування до міського комунального підприємства «Покоління» (ідентифікаційний код 01549633) економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в сумі 10182,90 грн. (десять тисяч сто вісімдесят дві гривні девяносто копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь міського комунального підприємства «Покоління» (ідентифікаційний код 01549633, місцезнаходження: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, буд. 14-А) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 07 лютого 2011 року.

СуддяТ.І. Чернявська