Постанова № 13941840, 20.12.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2010 року Справа № 2а-9410/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю..

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом кредитної спілки «Марківкакредитспілка» до Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2010 року № 0004841720/0,

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2010 року кредитна спілка «Марківкакредитспілка» звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати недійним податкове повідомлення-рішення Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2010 року № 0004841720/0, яким їй визначено податкове зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. основний платіж, 65250,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 25 жовтня 2010 року по 19 листопада 2010 року посадовими особами Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області проведена виїзна планова перевірка кредитної спілки «Марківкакредитспілка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010. За результатами зазначеної перевірки був складений акт №148/23/25372464 від 24 листопада 2010 року.

У висновках зазначеного акту вказано на порушення позивачем підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, статті 8, підпункту 9.2.3 пункту 9.2 статті 9, статті 16, пункту 17.2а) статті 17, пунктів 19.2а), б) статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі зазначеного акту Біловодською МДПІ у Луганській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004841720/0 від 29 листопада 2010 року про визначення податкового зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. основний платіж, 65250,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач вважав, що для донарахування податку на доходи фізичних осіб на додаткові пайові внески відсутні законні підстави у звязку з відсутністю порушень підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, статті 8, підпункту 9.2.3 пункту 9.2 статті 9, статті 16, пункту 17.2а) статті 17, пунктів 19.2а), б) статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки дохід члена кредитної спілки - «процент на додатковий пайовий вклад (внесок) - вклад до капіталу» - повинен оподатковуватися за спеціальною ставкою починаючи з 01 січня 2013 року.

Враховуючи те, що податкове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб нараховані позивачу необґрунтовано, позивач податкове повідомлення-рішення № 0004841720/0 від 29 листопада 2010 року про визначення податкового зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. основний платіж, 65250,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, вважає необґрунтованим та не законним.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову в яких зазначив, що з 25 жовтня 2010 року по 19 листопада 2010 року посадовими особами Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області проведена виїзна планова перевірка кредитної спілки «Марківкакредитспілка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010.

Перевіркою встановлено, що згідно протоколів загальних зборів членів кредитної спілки від 28.12.2006 №10 та від 28.12.2009 №8, частину нерозподіленого доходу у сумі, відповідно 87500 грн. та 130000 грн. було спрямовано на виплату процентів на додаткові пайові внески.

Податок з доходів фізичних осіб на суму нарахованих та виплачених доходів у вигляді процентів на додаткові пайові внески членів кредитної спілки «Марківкакредитспілка» не нараховувався та не сплачувався, чим порушено підпункт 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, стаття 8, підпункт 9.2.3 пункту 9.2 статті 9, стаття 16, пункт 17.2а) статті 17, пункти 19.2а), б) статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб». Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до кредитної спілки «Марківкакредитспілка» застосовані штрафні санкції з податку з доходів фізичних осіб у сумі 97875,00 грн.

В обґрунтування правомірності визначення податкових зобовязань по податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що підпунктом 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-ІV (із змінами та доповненнями) визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів, інші, доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті.

Згідно з підпунктом 9.2.3 пункту 9.2 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), сплачених нарахованих) з інших підстав, ніж зазначені у підпункті 9.2.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у пункті статті 7 цього Закону. Доходи, зазначені у цьому пункті, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок (підпункт 9.2.4 пункту 9.2 статті 9 Закону).

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 цього Закону визначено, що ставка цодатку 15% (13%) із від обєкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7-2 -7-3 цієї статті. Пунктом 19.2. «а» статті 19 зазначеного Закону України передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобовязані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати, перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відносно посилання позивача на пункт 7.2 статті 7, підпункт 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відпвоідач зазначив, що оподаткування процентів регулюється спеціальним розділом Закону, а саме, пунктом 9.2 статті 9 Закону України. Зокрема, відповідно до підпункту 9.2.1 пункту 9.2 статті 9 податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь доходів, визначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону, є особа, яка здійснює таке нарахування (сплату).

Пунктом 7.2 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлена ставка податку 5 відсотків що застосовується до обєктів оподаткування, нарахованого податковим агентом як: процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок); процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом; процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону; інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону, дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону; в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами цього Закону.

Підпунктом 22.1.4 пункту 22.1 статті 9 прикінцевих Положень Закону України від 22 травня 2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», з урахуванням змін внесених Законом України від 21 грудня 2004 року №2273, передбачено введення в дію норм підпункту 9.2.1 пункту 9.2 статті 9 у частині оподаткування процентів з 1 січня 2010 року.

Виходячи з вищевикладеного відповідачем зазначено, що відповідно до положень підпункту 9.2.3 пункту 9.2 статті 9 зазначеного Закону України, доходи фізичних осіб, отримані, сплачені (нараховані) з інших підстав, зокрема, у вигляді процентів на пайові (основні та додаткові) внески членів кредитних спілок оподатковуються податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 Закону України, а матеріалми перевірки встановлено, що з виплаченого доходу у вигляді процентів на додаткові пайові внески на загальну суму 217500 грн., кредитною спілкою „Марківкакредитспілка» безпідставно не нараховано та не сплачено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 32625,00 грн.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обовязкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку, збору (обовязкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону. Враховуючи зазначену норму, на занижену суму податку з доходів фізичних осіб штрафна санкція складає 65250 грн.

По результатам проведеної перевірки КС «Марківкакредитспілка», заступником начальника - начальником Марківського відділення Біловодської МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.11.10 №0004841720/0 на суму 97875,00 грн., із них основний платіж - 32625 грн., штрафна (фінансова) санкція - 65250,0 грн.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до плану - графіку проведення документальних перевірок субєктів господарювання спеціалістами Біловодської МДПІ в Луганській області проведено виїзну планову документальну перевірку кредитної спілки «Марківкакредитспілка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.10.2010 по 19.11.2010. Результати перевірки оформлено актом від 24.11.2010 №148/23/25372464, в якому наряду з іншим, вказано на порушення підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, статті 8, підпункту 9.2,3 пункту 9.2 статті 9, підпункту 16.3.2 пункту 16.3 статті 16, підпункту а) пункту 17.2 статті 17, підпункту а) пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у частині не утримання та не перерахування податку з доходів фізичних осіб, при виплаті членам кредитної спілки доходу на загальну суму 217500,0 грн.

У відповідності із підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на підставі зазначеного акту Біловодською МДПІ у Луганській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004841720/0 від 29 листопада 2010 року про визначення податкового зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. основний платіж, 65250,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Згідно з пунктом 7.2. статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 5 відсотків від обєкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок); процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом; процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до Закону.

З вищезазначеного випливає, що термін «вклад (внесок)» використовується як щодо вкладу/внеску на депозит кредитної спілки, так і вкладу/внеску на пайові внески членів кредитної спілки.

При застосуванні цієї норми слід також враховувати, що згідно з підпунктом 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2. пункту 9.2 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» у частині оподаткування процентів набирають чинності з 01 січня 2013 року.

Враховуючи, що законодавець використовує терміни «процент на вклад/внесок» як щодо виплат на депозитні рахунки, так і щодо доходів на вклади/внески до кредитної спілки, з норми підпункту 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» випливає, що застосування положення підпункту 7.2 статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» призупинено і не застосовується.

Також зазначену позицію можна простежити і у інших нормативних положеннях Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб». Так, підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлює, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів; інші доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті.

Законом України від 01 липня 2004 року № 1958-IV «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» були внесені зміни до підпункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме підпункт «в» після слів «неприбутковими організаціями» доповнено словами «(крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ)». Але ці зміни згідно із Законом України від 01 липня 2004 року № 1958-IV «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» набувають чинності з 01 січня 2005 року.

З 01 січня 2005 року оподаткування такої плати (процентів) на пайові членські внески (вклади) та на внески (вклади), що знаходяться на депозитних рахунках членів кредитних спілок, здійснюється на підставі спеціальної норми, що міститься у абзаці 4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стаття 9 цього Закону визначає оподаткування процентів, де у підпункті 9.2.1 та підпункті 9.2.2 пункту 9.2 даної статті зазначено, що податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь доходів, визначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону, є особа, яка здійснює таке нарахування (сплату). Загальна сума податків, утриманих протягом звітного податкового місяця з таких нарахованих (сплачених) процентів платнику податку, сплачується (перераховується) таким податковим агентом до бюджету у строки, визначені законом для місячного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції Закону України від 01 липня 2004 року № 1958-IV «Про внесення змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», з урахуванням змін, внесених Законом України від 24 липня 2009 року № 1617-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків», підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 пункту 9.2 статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 01 січня 2013 року.

З зазначених положень слідує таке, що до 01 січня 2005 року виплата процентів на пайові членські внески (вклади) та на внески (вклади) не оподатковувалася у звязку з тим, що кредитна спілка була нарівні з іншими неприбутковими організаціями і мала такі ж пільги по нарахуванню та сплаті податків, а з 01 січня 2005 року таку привілею виключено, проте цим же законом запроваджено спеціальне оподаткування таких надходжень (пункт 7.2), що у правозастосуванні повязаний з пунктом 9.2, який відповідно до підпункту 22.1.4 в частині оподаткування процентів набуває чинності з 01 січня 2013 року; відповідно до підпункту 22.1.4 проценти на вклад до небанківської фінансової установи будуть оподатковуватися з 01 січня 2013 року.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що норми абзацу 4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» розповсюджуються на вклад, на проценти, на пайові внески членів кредитної спілки. Враховуючи положення підпункту 22.1.4 пункту 22.1 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», застосування положення пункту 7.2 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» призупинені та не застосовуються до 2013 року.

Аналогічна позиція міститься і у листі Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України від 08 червня 2005 року № 06-10/10-672.

Беручи до уваги викладене, виплата відсотків на додаткові пайові внески без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб повністю відповідає вимогам Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому донараховувати позивачу податкові зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 32625,00 грн. у відповідача не було підстав.

Оскільки відсутні порушення податкового законодавства з боку позивача за операціями з виплати відсотків на додаткові пайові внески, відсутні і підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 65250,00 грн. згідно із підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта субєктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - субєкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень субєкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішення субєкта владних повноважень, а не про його недійсність, а тому за результатами судового розгляду справи податкове повідомлення рішення Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2010 року № 0004841720/0, яким їй визначено податкове зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. основний платіж, 65250,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, суд визнає протиправними.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 20 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення - рішення Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2010 року № 0004841720/0, яким їй визначено податкове зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. - основний платіж, 65250,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь кредитної спілки "Марківкакредитспілка" (ідентифікаційний код 25372464, місцезнаходження: Луганська область, смт. Марківка, кв.50 років СРСР, буд. 3 кв.4) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення рішення Біловодської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2010 року № 0004841720/0, яким їй визначено податкове зобовязання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у сумі 97875,00 грн., у тому числі 32625,00 грн. основний платіж, 65250,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь кредитної спілки «Марківкакредитспілка» (ідентифікаційний код 25372464, місцезнаходження: Луганська область, смт. Марківка, кв.50 років СРСР, буд. 3 кв.4) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2010 року.

СуддяР.С. Твердохліб