Постанова № 13941837, 06.12.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.6.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2010 року Справа № 2а-9041/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт» до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Луганськвугілля» про визнання незаконною дій та бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2010 року Дочірнє підприємство «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Луганськвугілля», в якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо відмови у задоволенні заяви позивача від 02.11.2010 за №75/ВС та відсутності належного реагування на означене звернення;

- визнати незаконними дії відповідача щодо застосування наказу Міністерства палива та енергетики України №568 від 10.11.2005 та даних реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які цим наказом затверджені, на заборгованості, які виникли після розрахункової дати, визначеної Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а саме після 1 січня 2005 року;

- зобовязати відповідача поновити зупинені виконавчі провадження №3525730, №12408148 та №16264764 та здійснити усі передбачені законом заходи по примусовому виконанню наказів господарського суду Луганської області від 15.03.2007 по справі №2/450, від 13.04.2009 по справі №11/93 та від 23.11.2009 по справі №17/258;

- стягнути з відповідача витрати з оплати державного мита в сумі 3,40 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 250,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Дочірнє підприємство «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт», яке є кредитором ДП «Луганськвугілля», звернулося до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Луганської області з заявою про примусове виконання рішення суду про стягнення з Державного підприємства «Луганськвугілля» заборгованості згідно з наказами господарського суду Луганської області від 15.03.2007 по справі №2/450, від 13.04.2009 по справі №11/93 та від 23.11.2009 по справі №17/258. Державний виконавець виніс відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження №3525730, №12408148 та №16264764, приєднав до зведеного виконавчого провадження та зупинив їх, мотивуючи свої дії тим, що згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 Державне підприємство «Луганськвугілля» внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», та згідно з чим виконавче провадження у даному випадку підлягає обовязковому зупиненню у порядку пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Тобто, Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції зупинив виконавче провадження на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» після того, як державне підприємство «Енергоринок» на підставі наказу Міністерства палива та енергетики України внесло державне підприємство «Луганськвугілля» в реєстр підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Позивач звернувся до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції з заявою від 02.11.2010 про необхідність відновлення виконавчих проваджень №3525730, №12408148 та №16264764 з огляду на те, що на заборгованості, які виникла після розрахункової дати, визначеної Законом України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» як 01 січня 2005 року, дія зазначеного закону, а відповідно і пункт 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» не розповсюджується.

Відповідач на зазначену заяву належним чином не зреагував, заяву не задовольнив, що позивач вважає бездіяльністю з боку Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції.

На думку позивача, дії відповідача щодо зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» є незаконними з таких підстав. По-перше, Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (надалі Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV) регулює відносини повязані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» розрахункова дата - дата, на яку кожним з учасників розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом. Розрахунковою датою встановлюється 1 січня 2005 року. Таким чином позивач зазначає, що оскільки, відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» заборгованість, це підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, то відсутність на момент розрахункової дати заборгованості між підприємствами визначає відсутність заборгованості на яку розповсюджується дія зазначеного Закону.

Крім того, позивачем зазначено, що у розумінні норм Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» між ДП «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт» та ДП «Луганськвугілля» не існує взаємовідносин, які б дозволяли застосовувати норми цього закону, та відповідно в такому випадку, не підлягають застосуванню і норми пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та додатково обґрунтував свою позицію посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що на виконанні в Ленінському відділі державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 8-88 про стягнення з ДП «Луганськвугілля» на користь юридичних, фізичних осіб та держави. Зведене виконавче провадження зупинено згідно п. 15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у звязку з внесенням підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону 2711. У складі зведеного виконавчого провадження № 8-88 знаходяться виконавчі провадження заведені на підставі наказів Господарського суду Луганської області за №17/258 від 23.11.2009, № 2/450 від 15.03.2007, № 11/93 від 13.04.2009 про стягнення боргу з ДП «Луганськвугілля» на користь ДП «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт».

Згідно з ч. З ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого провадження можуть бути скорочені судом. На заяву від 02.11.2010 за № 75/ВС позивач отримав відповідь у встановлені законом строки. Оскільки дія Закону 2711 триває до 01.01.2011 року, обставини, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження на час розгляду заяви не усунуто. Таким чином, задовольнити вимоги стягувача щодо поновлення зупиненого виконавчого провадження державний виконавець не має права.

Крім того, відповідач вказав, що 29.11.2005 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції надійшов лист ДП «Луганськвугілля» з якого встановлено, що відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005 № 568 боржника включено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу України.

Законом України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» врегульовано відносини, повязані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу, визначено порядок і механізм їх участі у цих заходах та повноваження Мінпаливенерго.

Згідно з п. 3.2.4 ст. З зазначеного Закону, у разі наявності всіх необхідних підтверджувальних документів, розрахунковий центр не має права відмовити підприємству паливно-енергетичного комплексу у виключені його до переліку, що подається на затвердження до Мінпаливенерго

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 № 1163 «Про затвердження порядку ведення реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості та користування його даними» Мінпаливенерго визнано держателем реєстру, який приймає рішення про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, що прийняли участь у процедурі погашення заборгованості, а також про їх виключення з реєстру.

Таким чином, постановою № 8-88 від 30.11.2005 зведене виконавче провадження було зупинено у звязку з внесенням боржника ДП «Луганськвугілля» в реєстр підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь в процедурі погашення заборгованості згідно Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу».

Відповідно до пункту 3.2.6 ст. З Закону Мінпаливенерго протягом пяти днів після надання розрахунковим центром переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, видає наказ про затвердження такого переліку. Наказ Мінпаливенерго є підставою для внесення до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу вважається таким, що бере участь у процедурі погашення заборгованості, з дня видання наказу Мінпаливенерго про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості. Документом, що підтверджує участь підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості є виписка з реєстру.

Пунктом 15 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» чітко встановлено обовязок державного виконавця зупинити виконавче провадження у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Частиною 3 ст. 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої цієї статті, не зупиняється за рішеннями про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю, стягнення аліментів. Тобто встановлюється вичерпний перелік підстав, за якими державний виконавець має право проводити виконавчі дії у випадку, коли стороною виконавчого провадження є підприємство, що бере участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону № 2711- IV.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 16.12.2008 № 670-IV, процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2011. Таким чином відповідач зазначив, що Ленінський ВДВС Луганського МУЮ обґрунтовано застосував реєстр під час винесення постанови про зупинення зведеного виконавчого провадження.

Крім того, Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» не тільки зобовязує державного виконавця у вказаних випадках зупиняти виконавче провадження, а ще й забороняє використовувати свої повноваження та заходи виконання рішень у повному обсязі. Таким чином, не зупинення державним виконавцем виконавчого провадження було б прямим порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» і саме такі дії (бездіяльність), були б незаконними.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Луганськвугілля» у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постановами Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 24 квітня 2009 року ВП №12408148 зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 13 квітня 2009 року № 11/93; від 16 грудня 2009 ВП №16264764 року зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 23 листопада 2009 року № 17/258 та від 20 квітня 2007 року ВП №3525730 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 15 березня 2007 року № 2/450.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обовязковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» зазначено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, субєкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана субєктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обовязкового зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та субєктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.

Як вбачається з матеріалів справи, Дочірньє підприємство «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт» не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», борг державного підприємства «Луганськвугілля» не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податковим боргом, спірний борг виник через відсутність розрахунків з боку державного підприємства «Луганськвугілля» згідно господарських договорів, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, а тому віднесення державного підприємства «Луганськвугілля» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, не є підставою для зупинення спірних виконавчих проваджень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача щодо відсутності на момент розрахункової дати заборгованості між підприємствами, оскільки спірні правовідносини між сторонами не підпадають під дію норм Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», яким передбачено, що розрахунковою датою є дата, на яку кожним з учасників розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом. Розрахунковою датою встановлюється 1 січня 2005 року.

Разом із цим суд зазначає, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи, серед іншого, керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобовязання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України, Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо субєктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

В рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), серія А, № 32, Європейський Суд з прав людини (пункти 40, 41) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обовязків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обовязкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобовязалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Зазначені принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Подаючи заяву про проведення перевірки в порядку судового контролю до адміністративного суду держави, сторона у спорі домагається не тільки визнання оспорюваного рішення недійсним, а насамперед усунення його наслідків. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобовязані виконати рішення цього суду. У звязку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У справі «Кайсін проти України» (Case of Kaysin v. Ukraine) (рішення від 27 січня 2001 року, серія А, № 32) Європейський Суд з прав людини ще раз наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обовязкового рішення суду стосовно однієї зі сторони. Виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невідємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції.

У справі «Куценко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року, заява № 41936/05) Європейський Суд з прав людини встановив, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення статті 13 Конвенції та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки судове рішення не виконувалось внаслідок того, що виконавче провадження декілька разів з різних підстав було зупинено (а саме, процедура банкротства боржника та введення мораторію відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 2005 року) і заборгованість залишається несплаченою.

Позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 та даних Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які затверджені цим наказом та визнання незаконною бездіяльності щодо відмови у задоволенні зави позивача про поновлення виконавчих проваджень, залишаються судом без задоволення з таких підстав.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії постанови про зупинення виконавчого провадження. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобовязання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обовязковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», та практику Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Горнсбі проти Греції», «Кайсін проти України», «Куценко проти України», суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог і скасувати постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 24 квітня 2009 року ВП №12408148 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 13 квітня 2009 року № 11/93; від 16 грудня 2009 ВП №16264764 року про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 23 листопада 2009 року № 17/258 та від 20 квітня 2007 року ВП №3525730 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 15 березня 2007 року № 2/450, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає обєкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Скасування у судовому порядку постанов про зупинення виконавчого провадження автоматично обумовлює обовязок відповідача за Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» відновити виконавче провадження по виконанню в примусовому порядку спірних наказів господарського суду Луганської області та провести дії, на які вказує позивач, а саме виявити належні боржнику - державному підприємству «Луганськвугілля», рахунки та вклади в установах банків чи інших кредитних установах, у межах суми стягнення за наказами господарського суду Луганської області, а також з урахуванням витрат, повязаних з проведенням виконавчих дій на виконання зазначених наказів, у разі відсутності у боржника державного підприємства «Луганськвугілля», коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача ДП «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт», накласти арешт та звернути стягнення на належне боржникові майно та інші, а тому додаткового підтвердження та встановлення судовим рішенням не потребує.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на сплату судового збору та правову допомогу суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина 3 статті 16 КАС України визначає, що суд повністю або частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання правової допомоги у випадках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачу було відмовлено в наданні правової допомоги і про те, що суд звільнив позивача від оплати правової допомоги.

Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», якщо компенсація за надання допомоги сплачується за рахунок держави, то вона розраховується з розмірі 5 відсотків мінімальної заробітної плати за повний робочий день .

Оскільки позивачем не надано належних доказів щодо отримання цієї допомоги, суд вважає, що вимоги в часині стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 06 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 13 грудня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Луганської області: від 24 квітня 2009 року ВП № 12408148 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 13 квітня 2009 року № 11/93; від 16 грудня 2009 року ВП № 16264764 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 23 листопада 2009 року №17/258; від 20 квітня 2007 року ВП № 3525730 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 15 березня 2007 року № 2/450.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт» (ідентифікаційний код 31288775, місцезнаходження: 91047, м. Луганськ, вул. Фабрична буд. 1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 13 грудня 2010 року.

СуддяР.С. Твердохліб