Постанова № 13941830, 24.11.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 листопада 2010 року Справа № 2а-8298/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,

секретаря судового засідання Чукіній А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2010 року державне підприємство «Свердловантрацит» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача по зарахуванню сум, сплачених платіжними дорученнями №9204 від 12.11.2009 та №9137 від 12.11.2009 в разунок податкового боргу та пені;

- зобовязати відповідача зарахувати суми, сплачені платіжними дорученнями №9204 від 12.11.2009 та №9137 від 12.11.2009 відповідно до призначення платежу в рахунок збору за ГГР за третій квартал 2009 року;

- зобовязати відповідача внести відповідні зміни до картки особового рахунку платника ДП «Свердловантрацит».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

6.11.2009 ДП «Свердловантрацит» було подано розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету за 3 квартал 2009 року. Платіжними дорученнями від 12.11.2009 в рахунок погашення збору за геологорозвідувальні роботи 3 кварталу 2009 року було сплачено 81110,55 грн., у тому числі: платіжним дорученням №9204 від 12.11.2009 37011,74 грн.; платіжним дорученням №9137 від 12.11.2009 50098,81 грн. Призначенням платежу, у наведених платіжних дорученнях зазначалось : «збір за ГГР за 3-й квартал 2009 року».

Повідомленнями №112130026162635 та №112130026162640 від 12.11.2009 відпвоідач повідомив позивача про зарахування сплачених сум в рахунок податкового боргу зі збору за ГГР та в рахунок пені.

Позивач ввжажв такі дії відповідача протиправними, оскільки вищезазначені суми збору за геологорозвідувальні роботи 3 кварталу 2009 року були сплачені вчасно, відповідач не мав права нараховувати на них пеню, а також не мав права проводити зарахування, ігноруючи призначення платежу, наведене в платіжних дорученнях, тобто, фактично самостійно змінювати призначення платежу.

Крім того, позивач вважав, що здійснюючи зазахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх податкових періодів, податковий орган, діючий як субєкт владних повноважень, фактично обмежує субєкта господарювання у праві погашати поточні платежі, що призводить до виникнення нового податкового боргу та в подальшому, автоматично обумовлює застосування до платника податків штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України 2181.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову (а.с.33-34). Заперечуючи проти позовних вимог відповідач послався на таке.

Згідно даних особового рахунку платника по збору за геологорозвідувальні роботи, на момент сплати сум, згідно зазначених платіжних доручень, за підприємством обліковувався податковий борг по поточних податкових зобовязаннях та несплачена пеня, нарахована за несплату узгоджених податкових зобовязань, згідно податкових розрахунків платника.

Відповідно до положень п.п.7.7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Згідно п.п.11.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України №276 (далі інструкція №276), під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення відємного сальдо розрахунків платника податків з бюджетом (тобто податкового боргу) та пені, підтверджене відповідним документом.

Керуючись наведеними нормами законодавства, ДПІ в м. Свердловську здійснила зарахування сум, сплачених платіжними дорученнями №9204 від 12.11.2009 на суму 37011,74 грн. та №9137 від 12.11.2009 на суму 50098,81 грн. в рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості.

Згідно з п.1.6 Інструкції №276 автоматизоване ведення карток особових рахунків платників податків забезпечується використанням АІС. Проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку.

Підпунктом 16.3.3 ст.16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції) то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 11.06.2003 № 290, зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України від 27.07.2003 № 522/7843 сума, що спрямовується на погашення наявної у платника податків пені, розподіляється структурним підрозділом адміністрування облікових показників та звітності податкового органу в автоматичному режимі за допомогою алгоритма, що визначає питому вагу такої пені у загальній сумі податкового боргу.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, державним підприємством «Свердловантрацит» було подано розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету за ІІІ квартал 2009 року (а.с.15).

Державне підприємство «Свердловантрацит» в рахунок збору за геологорозвідувальні роботи третього кварталу 2009 року було сплачено 81110,55 грн., а саме платіжними дорученнями №9204 від 12.11.2009 на суму 37011,74 грн. та №9137 від 12.11.2009 на суму 50098,81 грн. з призначенням платежу: «збір за ГРР за 3-й квартал 2009 року» (а.с.11-12).

Згідно повідомлень державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області від 12 листопада 2009 року №112130026162635 та №112130026162640 та даних облікової картки державного підприємства «Свердлованрацит» сплачені за платіжними дорученнями від 12.11.2009 №9204 та №9137 суми були розподілені на погашення податкового боргу в порядку календарної черговості погашення боргу та пені (а.с. 13-14, 35).

Доводи державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо правомірності дій відповідача по зарахуванню сплачених сум у порядку календарної черговості погашення податкового боргу і їх відповідністю вимогам пункту 7.7 статті 7, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відхиляються судом за необґрунтованістю, оскільки зазначеною нормою взагалі не визначено коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобовязань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику .

Беручи до уваги вищевикладене, позивач має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що субєкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності субєктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства.

За приписами статті 8 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» порядок зарахування податків і зборів (обовязкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів та державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону та інших законів України.

Згідно статті 50 Бюджетного кодексу України, якою встановлений порядок виконання Державного бюджету України за доходами, визначено, що податки, збори (обовязкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 4 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року № 131 (у редакції наказу Державного казначейства України від 03 березня 2008 року № 80) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за № 67/5258, платники перераховують платежі до державного бюджету на бюджетні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України, за місцезнаходженням (місцем проживання) платника. Платежі здійснюються платниками у безготівковій або готівковій формі через банки або підприємства поштового звязку. Розрахункові документи про сплату платежів до державного бюджету мають бути оформлені платниками згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

Сплатою платником податку податкових зобовязань вважається саме перерахування на казначейський рахунок державного бюджету відповідної суми податку. До того ж, Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

За таких обставин у відповідача не було підстав для перерозподілу перерахованих позивачем сум, у тому числі і в рахунок погашення пені, тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 24 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області по зарахуванню сум сплачених платіжними дорученнями №9204 від 12.11.2009 та №9137 від 12.11.2009 в рахунок податкового боргу та пені.

Зобовязати Державну податкову інспекцію в м. Свердловську Луганської області зарахувати суми, сплачені платіжними дорученнями №9204 від 12.11.2009 та №9137 від 12.11.2009 відповідно призначенню платежу в рахунок збору за геологорозвідувальні роботи за третій квартал 2009 року та внести відповідні зміни до картки особового рахунку державного підприємства «Свердловантрацит» (ідентифікаційний код 32355669).

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Свердловантрацит» (ідентифікаційний код 32355669, місцезнаходження: 94800, Луганська область, м. Свердловськ, вул. Енгельса, буд. 1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2010 року.

СуддяР.С. Твердохліб