Постанова № 13941490, 15.02.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2011 р. справа № 2а/0570/129/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-15

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Закритого акціонерного товариства «Візаві», м. Донецьк

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

за участю представників:

від позивача: Жаркової О.Г., Беро А.Л. за дов.

від відповідача: Радченко А.В., Радіонова В.Ю. за дов.

від третьої особи: Тимошенка С.Ю. за дов.

ВСТАНОВИВ:

Закритим акціонерним товариством «Візаві» заявлено позов до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5 з податку на прибуток на загальну суму 32892 грн. 30 коп., у тому числі основний платіж у розмірі 31326 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1566 грн. 30 коп.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням, та зазначає, що всі витрати з придбання консультаційних та адвокатських послуг, а також витрати на використання позики в іноземній валюті, які включені позивачем до валових витрат, безпосередньо повязані з господарською діяльністю підприємства та підтверджені первинними документами. Крім цього, позивач наполягає на тому, що підприємство дотрималося всіх вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при віднесенні до складу валових витрат, повязаних із виплатою та нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства.

Представник третьої особи під час судового засідання проти позову заперечував, підтримав правову позицію відповідача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, третьої особи, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Закрите акціонерне товариство «Візаві» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 24068600, знаходилось на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, з 2011 року знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька.

З 7 по 8 грудня 2010 року відповідачем була здійснена камеральна перевірка позивача як платника податку на прибуток, наслідки якої викладені в акті перевірки від 9 грудня 2010 року № 1481/15-16-23/5-24068600 (надалі - акт перевірки). За висновками даного акту перевіркою податкової звітності позивача - декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 року встановлено порушення вимог пункту 22.4 статті 22, пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищення від'ємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток на 16632235 грн., заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 31326 грн.

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 20 грудня 2010 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення згідно з підпунктом «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181), чинного на час виникнення спірних правовідносин, № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 32892 грн., у тому числі за основним платежем 31326 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1566 грн. 30 коп.

Правовою підставою визначення податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пункту 5.2 статті 5, пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту від 9 грудня 2010 року, при перевірці відповідачем були використані декларації позивача з податку на прибуток за півріччя та 3 квартали 2010 року та акт камеральної перевірки від 14 вересня 2010 року № 1120/15-16-23/5-24068600, та зазначено, що позивач в зазначених деклараціях не врахував зменшення від'ємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток в сумі 83787690 грн., яке встановлено актом від 20 травня 2010 року № 654/15-16-23/5/24068600, внаслідок чого й виникло заниження податку на прибуток в сумі 31326 грн. Актом камеральної перевірки від 14 вересня 2010 року № 1120/15-16-23/5-24068600 відповідач зменшив позивачу від'ємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток з 120314289 грн. на 83787690 грн. Актом планової виїзної перевірки позивача від 20 травня 2010 року № 654/15-16-23/5/24068600 було встановлено завищення позивачем від'ємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток в сумі 83787690 грн., у тому числі за 4 квартал 2007 року в сумі 73223 грн., за 1 квартал 2008 року в сумі 106587 грн., за 2 квартал 2008 року в сумі 28960 грн., за 3 квартал 2008 року в сумі 317696 грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 59766807 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 3250 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 6485109 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 8859087 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 8146971 грн.

Враховуючи, що донарахування податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішення спричинив висновок відповідача про наявність завищення позивачем від'ємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток в сумі 83787690 грн., що було встановлено актом перевірки від 20 травня 2010 року, суд вважає за необхідне розглядати спірні правовідносини з боку наявності чи відсутності порушень, допущених, на думку відповідача, позивачем, внаслідок яких є наявним чи відсутнім завищення від'ємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток.

Як вбачається з акту перевірки від 20 травня 2010 року, в порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати, повязані із придбанням консультаційних та адвокатських послуг у розмірі 299815 грн. 85 коп., які не підтверджені відповідними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку. Відповідач зазначає, що витрати, отримані на основі укладених угод від 4 серпня 2006 року № 108/104/1 з Адвокатською конторою «Правіс» та від 28 січня 2008 року № 221/104/10 з Адвокатською фірмою «Головань і партнери», підтверджені лише актами здачі-прийняття робіт з надання консультаційних та адвокатських послуг, без наявності зазначення в них змісту та обсягів господарської операції, одиниці виміру господарської операції, матеріалів, підтверджуючих фактичне отримання консультаційних та адвокатських послуг.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Суд зазначає, що нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачена норма, яка б встановлювала у якості обовязкового реквізиту первинного документу зазначення детального (розширеного) змісту господарської операції і не передбачено, що за його відсутності документ не є первинним і не є підставою для його обліку. Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачають обовязкову наявність змісту господарської операції. З досліджених судом актів прийому-передачі виконаних робіт вбачається, що змістом господарських операцій є отримання позивачем консультаційних та адвокатських послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Суд також зазначає, що у діючому законодавстві відсутнє нормативне визначення терміну «обсяг господарської операції». Послуги, які надавалися позивачу мають кількісне вимірювання тільки у грошових одиницях, оскільки послуги не мають матеріальної форми, і відповідно матеріального вимірювання.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Про порушення позивачем даної норми Закону відповідач в акті перевірки не зазначає.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару чи послуги. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме договори, рахунки, акти приймання-передачі виконаних робіт, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідач в акті перевірки від 20 травня 2010 року також зазначив, що в порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334 позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати, повязані з використанням позики в іноземній валюті, а саме курсову різницю, яка виникла у перевіряємому періоді у зв'язку із користуванням позикою в іноземній валюті на суму основного боргу та сум прострочених відсотків у розмірі 83707957 грн. 34 коп. В ході перевірки відповідачем не було встановлено направлення коштів (позики в іноземній валюті) безпосередньо для здійснення господарської діяльності, що не дає можливості підтвердити зв'язок понесених витрат у зв'язку із користуванням такою позикою з господарською діяльністю позивача.

Як встановлено судом, позивачем була отримана позика у нерезидента (республіка Кіпр) на підставі договору від 15 травня 2008 року, цільове використання позики поповнення обігових коштів. Фактично позивачем було отримано позикових коштів в сумі 24580 дол. США. Схема використання позикових коштів позивачем від нерезидента в іноземній валюті викладена у додатку № 7 до акту перевірки, з якої вбачається, що кошти були використані позивачем на розрахунки за кредитами, перерахування безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, придбання цінних паперів, розрахунки за договором позики, перерахування коштів на депозитний рахунок, інші кошти, витрачені на господарські потреби та заробітну плату.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем до складу валових витрат віднесено відсотки нараховані (сплачені) за користування позикою в сумі 19908883 грн. 84 коп., а також було віднесено курсову різницю на суму основного боргу та на суму прострочених відсотків в сумі 63578990 грн.

Відповідно до пункту 5.1 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32 статті 1 Закону № 334 визначає, що господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.5 Закону № 334 визначає особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, відповідно до підпункту 5.5.1 якого до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Стосовно невикористання позикових коштів позивачем у господарській діяльності суд зазначає, що кошти позичалися позивачем для поповнення власних обігових коштів, і як зазначено й податковим органом в акті перевірки та додатку до акту, кошти, зокрема, були покладені на депозитний рахунок, з яких отримані відсотки, тобто позивачем отриманий дохід. Одночасно, суд зазначає, що неможливо відокремлювати отримання доходу від кожної окремої господарської операції суб'єкта господарювання, та отримання доходу від господарської діяльності позивача в цілому, враховуючи, що господарська діяльність є тривалою в часі. Суд не приймає твердження відповідача про відсутність прибутку від позикових коштів та їх погашення, враховуючи, що відповідачем досліджувалася кожна господарська операція окремо, без взаємодії одна з одною в межах господарської діяльності позивача, внаслідок чого висновки відповідача є необґрунтованими.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону № 334 балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення). Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку. У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення). У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду. Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміються: основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу); сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу; платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

З урахуванням вищенаведених норм, суд приймає посилання позивача, що суми, які віднесені до складу валових витрат, не є курсовими різницями, а є збитком від перерахунку заборгованості в іноземній валюті. Як зазначає також позивач, підприємство отримувало у зв'язку із такими перерахунками не тільки збитки, а й прибуток в сумі 1955177 грн., що не спростовано відповідачем, але й не було прийнято до уваги під час перевірки.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства «Візаві» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5 з податку на прибуток на загальну суму 32892 грн. 30 коп., у тому числі основний платіж у розмірі 31326 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1566 грн. 30 коп., задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 32892 грн., у тому числі за основним платежем 31326 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1566 грн. 30 коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Візаві» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15 лютого 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 18 лютого 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.