Постанова № 13941435, 17.02.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2011 р. справа № 2а/0570/738/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14-55

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля», м. Добропілля

до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 1 грудня 2010 року

за участю представників:

від позивача: Жолоб Я.С. за дов. від 31.12.2010р.

від відповідача: Килимника В.М. за дов. від 03.09.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Державним підприємством «Добропіллявугілля» заявлено позов до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 1 грудня 2010 року № 0000852340/0, яким донарахований податок на додану вартість у загальній сумі 42819 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 28546 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14273 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Текфорум», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Текфорум», ґрунтуючи свої висновки на виявлених розбіжностях між податковим кредитом, сформованим позивачем, та податковими зобовязаннями, які мали бути сформовані контрагентом позивача, а також на постанові суду від 3 липня 2009 року, якою визнаний недійсним запис про проведення державної реєстрації ТОВ «Текфорум» з моменту реєстрації з 15 травня 2007 року та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість з 22 травня 2007 року.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Добропіллявугілля» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 23355183, знаходиться на податковому обліку в Добропільській обєднаній державній податковій інспекції, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 06047189.

З 10 по 12 листопада 2010 року відповідачем була здійснена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Текфорум» за період з 1 березня по 30 квітня 2008 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 19 листопада 2010 року № 1286/23-1/32184934 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 1 грудня 2010 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181), чинний на час виникнення спірних правовідносин, № 0000852340/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 42819 грн., у тому числі за основним платежем 28546 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14273 грн.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з висновку акту, перевіркою встановлені порушення позивачем статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також порушення підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168, в результаті включення у березні-квітні 2008 року до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 28546 грн. по нікчемному правочину, укладеному з Товариством з обмеженою відповідальністю «Текфорум», а саме у березні 2008 року в сумі 21621 грн., у квітні 2008 року в сумі 6925 грн. занижено суму податку на додану вартість у розмірі 28546 грн.

Судом встановлено, що 14 березня 2008 року між відокремленим підрозділом «Управління матеріально-технічного постачання» Державного підприємства «Добропіллявугілля» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Текфорум» як постачальником був укладений договір № 106, відповідно до якого постачальник зобовязується поставити продукцію виробничо-технічного призначення згідно зі специфікаціями, які є невідємною частиною договору. Загальна сума договору складає 49999 грн. Додатковою угодою від 28 березня 2008 року сума договору була збільшена та склала 99999 грн. 27 лютого 2008 року між тими ж сторонами був укладений договір № 9/10-119 на постачання продукції виробничо-технічного призначення згідно зі специфікаціями, які є невідємною частиною договору. Загальна сума договору складає 148530 грн. На виконання зазначених договорів ТОВ «Текфорум» видані видаткові накладні та податкові накладні від 14 березня 2008 року № 140307 на суму 48917 грн., в тому числі податок на додану вартість 8152 грн. 83 коп., від 17 березня 2008 року № 170302 на суму 18995 грн., в тому числі податок на додану вартість 3165 грн. 83 грн., від 20 березня 2008 року № 200301 на суму 5394 грн., в тому числі податок на додану вартість 899 грн., від 27 березня 2008 року № 270301 на суму 56422 грн., в тому числі податок на додану вартість 9403 грн. 67 коп., від 9 квітня 2008 року № 090401 на суму 14000 грн., в тому числі податок на додану вартість 2333 грн. 33 коп., від 9 квітня 2008 року № 090402 на суму 27550 грн., в тому числі податок на додану вартість 4591 грн. 67 коп. Прийняття товару позивачем підтверджується складськими картками, оплата товару здійснена позивачем відповідно до платіжних доручень від 7 липня 2008 року на суму 11666 грн. 67 коп., від 10 липня 2008 року на суму 35800 грн. 16 коп., від 12 травня 2008 року на суму 13995 грн. 33 коп., від 7 липня 2008 року на суму 2333 грн. 33 коп., від 12 травня 2008 року на суму 69976 грн. 67 коп., від 21 березня 2008 року на суму 73306 грн. За даними господарськими операціями позивачем до складу податкового кредиту була включена сума податку на додану вартість за березень 2008 року у розмірі 21621 грн., у квітні 2008 року у розмірі 6925 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2009 року в адміністративній справі № 2а-10363/09/0570 був задоволений позов Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, внаслідок чого визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Текфорум» через порушення закону, допущеного при створенні юридичної особи, який не можна усунути з моменту реєстрації, тобто з 15 травня 2007 року, визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість, видане Товариству з обмеженою відповідальністю «Текфорум» ДПІ в Калінінському районі м. Донецька з 22 травня 2007 року. Дана постанова суду не була оскаржена та набрала законної сили. Актом від 13 липня 2009 року № 25/29-014-10 ДПІ в Калінінському районі м. Донецька була анульована реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю «Текфорум» як платника податку на додану вартість з 22 травня 2007 року. Як вбачається з акту перевірки, саме зазначені обставини стали підставою для висновків відповідача про відсутність реальних правових наслідків та відповідно нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Текфорум».

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках. Суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що відповідач в акті перевірки не зазначає про порушення позивачем норм підпунктів 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 при формуванні податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Таким чином, лише відсутність документів первинного обліку - податкових накладних, розрахункових, платіжних документів, тощо позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Стосовно посилання відповідача на визнання недійсним запису про державну реєстрацію та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість ТОВ «Текфорум» з моменту реєстрації, суд зазначає, що дані обставини не можуть бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарських операцій. Крім того, Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців контрагент позивача ТОВ «Текфорум» зареєстрований 15 травня 2007 року як юридична особа та був включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за номером 35150958, знаходився на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Калінінському районі м. Донецька, 22 травня 2007 року йому видане свідоцтво платника податку на додану вартість № 100042020. Згідно з актом від 13 липня 2009 року анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100042020, видане ТОВ «Текфорум». За даним актом платника виключено з реєстру 22 травня 2007 року.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону № 168 визначено, що свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання. Згідно з вимогами пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, свідоцтво про реєстрацію субєкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій в березні-квітні 2008 року ТОВ «Текфорум» було зареєстровано у якості платника податку на додану вартість та знаходилося в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Приписам цієї статті кореспондують правила, які закріплені в частині 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Тобто позивач не знав і не міг знати на час здійснення спірних господарських операцій, що державна реєстрація його контрагента буде в майбутньому скасована з моменту реєстрації.

Суд зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими відповідач не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, що має місце у спірних правовідносинах, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 1 грудня 2010 року № 0000852340/0, яким донарахований податок на додану вартість у загальній сумі 42819 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 28546 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14273 грн. задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської обєднаної державної податкової інспекції від 1 грудня 2010 року № 0000852340/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 42819 грн., у тому числі за основним платежем 28546 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14273 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 лютого 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 22 лютого 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.