Рішення № 139412291, 02.09.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року справа № 580/5795/26 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, Уманського відділу Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка-1), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивач-2), ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 , позивачка-3) подали позов до Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі ЦПМУ ДМС, відповідач-1), Уманського відділу Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі відповідач-2), в якому просять:

- визнати протиправними дії Уманського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (відповідь № 7113-1321/7113.1-25 від 03.12.2025) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправними дії Уманського відділу Центрально-південного Міжрегіонального управління Державної міграційної служби (відповідь № 7113-1321/7113.1-25 від 03.12.2025) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати протиправними дії Уманського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (відповідь № 7113-1321/7113.1-25 від 03.12.2025) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що обов`язковість проходження процедури зняття біометричних даних при отриманні паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а також їх зберігання в електронних базах даних ЄДДР вступає в протиріччя із Міжнародною Конвенцією про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що ратифікована ВРУ 06.07.2010р., Конституцією України, ст. 32, Законом України «Про інформацію», Законом України № 2297-VI від 01.06.2010 р. «Про захист персональних даних», п. 6 ст. 6, абз. 5 п. 2 ст. 8, а впровадження дактилоскопії порушує основоположний законний і невід`ємний принцип існування особистості в державі - презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції України).

Ухвалою від 11 червня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22.06.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представниця відповідача-1 просила у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позовна заява не відповідає вимогам статті 160 КАС України, оскільки з будь яких питань позивачі до ЦПМУ ДМС не звертались та не зазначають в чому полягала протиправність рішень ЦПМУ ДМС по відношенню до позивачів. Звернула увагу на відсутність технічних та технологічних можливостей виготовляти бланки паспортів без БЕН.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.1995 № 231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», на яку покликаються позивачі, втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 682. Прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія припинено з 20.12.2016, у зв`язку із чим відсутні законні підстави для видачі позивачам паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що 19.11.2025 позивачі звернулись до Уманського відділу Центрально-Південного міжрегіонального управління державної міграційної служби із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у якій вказали, що не дають згоди на збір і обробку своїх персональних даних, категорично забороняють передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, забороняють формування по відношенню до кожного із заявників унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо; забороняють використання щодо них будь-яких засобів ЄДДР, у т.ч. з релігійних переконань.

Уманський відділ Центрально-Південного міжрегіонального управління державної міграційної служби надав відповідь від 03.12.2025 № 7113-1321/7113.1-25, у якій зазначив про відсутність технічних та технологічних можливостей виготовляти бланки паспортів без БЕН. Весь технологічний процес, персоналізації паспортів, громадянина України та громадянина України, для виїзду за кордон, відбувається у відповідності до вимог CAO: 9303, а імплантований до паспорта БЕН відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних та вимогам ІСАО, щодо біометричної ідентифікації та специфікації машинозчитуваних документів та повинен мати позитивний експертний висновок Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації на використання БЕН в якості засобу кваліфікованого електронного підпису у відповідності до вимог статті 19 Закону України «Про довірні послуги», а також державних стандартів, що визначають вимоги до засобів кваліфікованого електронного підпису, та криптографічного захисту інформації в такому носії. Під час оформлення та виготовлення паспортів формування та передача а даних здійснюється шляхом автоматизованих процесів, взаємодії, що передбачають виконання послідовності функціональних задач з обробки даних. Невиконання будь-якої передбаченої процесом дії, зокрема, незастосування БЕН, унеможливлює завершення процесу виготовлення документу. Отже, виходячи із вищезазначеного, відсутня можливість оформлення та видачі паспортів громадянина України та паспортів, громадянина України для виїзду за кордон будь-якого іншого зразка, ніж встановленого законодавством, зокрема, без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних та без внесення інформації до безконтактного електронного носія. Прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, припинено з 20.12.2016, через що є відсутніми законні підстави для видачі заявникам паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

Відмову відповідача-1 у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивачі вважають протиправною, а тому звернулись до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI), постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» від 07.05.2014 № 152 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 № 1001 (далі Постанова № 152).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України № 5492-VI єдиний державний демографічний реєстр це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Частиною першою статті 4 Закону № 5492- VI передбачено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-УІІІ внесено зміни до Закону України №5492-VI, які набрали чинності з 1 жовтня 2016 року.

Частиною 3 ст. 13 Закону України № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 15 Закону № 5492-VІ встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

Згідно з вимогами ч. 1-4, 7 ст. 22 Закону України № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягни шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягни шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) тип документа; 4) код держави; 5) номер документа; 6) ім`я особи; 7) громадянство; 8) дата народження; 9) унікальний номер запису в Реєстрі; 10) стать; 11) місце народження; 12) дата видачі документа; 13) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 14) дата закінчення строку дії документа; 15) відцифрований образ обличчя особи; 16) відцифрований підпис особи; 17) дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).

Відповідно до частини другої статті 15 та частини другої статті 22 Закону України № 5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07.05.2014 № 152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 № 1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Пунктом 1 Постанови № 152 визначається, що паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.

Пунктами 1, 2, 3, 4 Порядку № 152 встановлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім`я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон. Громадянин України не може мати більше двох паспортів для виїзду за кордон. Паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли 16-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 16-річного віку, - на десять років.

Згідно з підп. 1 п. 7 Порядку № 152 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка досягла 16-річного віку, на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Положеннями п. 35 Порядку № 152 визначено перелік документів, які заявник має подати для оформлення паспорта для виїзду за кордон в Україні.

Отже, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які дають право громадянам України на виїзд з України та в`їзд в Україну, зокрема - «паспорт громадянина України для виїзду за кордон», а також встановлено чіткий механізм оформлення й видачі таких документів.

Суд врахував, що постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 № 231 «Про затвердження правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», з 01.04.2015 року втратила чинність, а тому не може бути застосована у спірних правовідносинах.

Крім того, пунктами 12, 13, 14 Постанови № 152 передбачено внесення інформації до Єдиного демографічного реєстру (далі - реєстр), яке здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС та відомчої інформаційної системи МЗС (далі - відомчі інформаційні системи).

Частиною другою Порядку № 152 визначено, що в разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, картки мігранта отримуються відцифровані відбитки пальців рук і вносяться до Реєстру.

При цьому, частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України № 5492-VI особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Однак, суд наголошує, що відмова від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія передбачена лише у процедурі отримання паспорта громадянина України, тоді як паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону № 5492-VI за формою є іншим документом і виготовляється у формі книжечки, яка містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Відтак, аналіз чинних на момент виникнення спірних правовідносин правових приписів надає підстави стверджувати, що прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20.12.2016 припинено, а тому із вказаної дати видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон за відсутності безконтактного електронного носія не відповідатиме вимогам чинного законодавства.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 0240/3048/18-а.

При цьому, твердження позивачів про те, що надання унікального номера запису в реєстрі під час його оформлення або вчинення з ним певних дій без його згоди є протиправним, порушує їх права, включаючи право на захист персональних даних, суд приймає до уваги, але зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства видача саме закордонного паспорта без застосування безконтактного електронного носія не передбачена.

Щодо доводів позивачів про їх релігійні переконання та порушення відповідачем принципу поваги до приватного життя особи, суд зазначає таке.

Нормами ст. 35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання, але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов`язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно із ст. 2 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закон № 987-ХІІ) в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ст. 4 Закону № 987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Разом з тим, стаття 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод установлює, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З аналізу положень Закону № 987-ХІІ, Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд дійшов висновку, що чинне законодавство щодо порядку видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон будь-яких прямих чи непрямих переваг, привілеїв чи обмежень за релігійними переконаннями не встановлює.

Крім того, статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Отже, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачі не надали належних, допустимих і достовірних доказів щодо обставин про наявність у них релігійних переконань, що перешкоджають отриманню паспорта для виїзду за кордон встановленого в Україні зразка, у зв`язку із чим покликання щодо заборони на обробку їх персональних даних, зважаючи на призначення такого документа саме для виїзду за кордон, суд відхиляє.

Покликання позивачів на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 суд відхиляє, як необґрунтоване, оскільки у вказаній справі обставини справи суттєво відрізняються від обставин у справі, що розглядається, що робить їх висновки не релевантними до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, у спірних правовідносинах у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача-1 здійснити оформлення позивачам паспорту громадянина України для виїзду за кордон без обробки персональних даних, передбачених законом.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для ухвалення рішення по суті спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивачка-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) позивач-2 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );

3) позивачка-3 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );

4) відповідач-1 Центрально-Південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (25015, Кіровоградська обл., Кропивницький р-н, м. Кропивницький, вул. Олексія Єгорова, 25, а, код ЄДРПОУ 45200774);

5) відповідач-2 Уманський відділ Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (20308, Черкаська обл., Уманський р-н, м. Умань, пл. Соборності, 1А).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 02.09.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК