Рішення № 139407338, 01.09.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/17192/26

категорія 112010102

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, від 25.03.2026 № 1512528311-2026-2 про відмову у призначенні страхових виплат, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити одноразову допомогу у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, передбачену ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", та здійснити її виплату.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.03.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо призначення одноразової допомоги кожній особі, яка має право на виплату (в разі втрати годувальника), у зв`язку із смертю сина, ОСОБА_2 , який помер під час виконання трудових обов`язків в регіональній філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" внаслідок нещасного випадку, що підтверджено актом спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженого начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 03.03.2026. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.03.2026 № 1512528311-2026-2 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім`ю відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у зв`язку з відсутністю підтвердження факту проживання з загиблим ОСОБА_2 однією сім`єю. Позивач, вважаючи рішення протиправним і таким, що суперечить закону, звернувся до суду з позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженого начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 03.03.2026 та свідоцтвом про смерть, виданим Коростенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.09.2025, серія НОМЕР_1 .

В акті спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30.08.2025 о 22 год. 30 хв., зазначено, що 30.08.2025 після закінчення робіт та підготовки до від`їзду (складання речей) за місцем тимчасового проживання - школою № 15 у м. Слов`янськ, по прибуттю автобуса для перевезення до міста Києва, близько 20 год. 50 хв., ОСОБА_2 з іншими працівниками сів у автобус з особистими речами. Виконавець робіт виробничого підрозділу "Служба-експлуатації будівель і споруд" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" ОСОБА_3 , зробивши перелік працівників та перевірки готовності виїжджати, дозволив виїзд о 21 год. 20 хв. Згідно з поясненням ОСОБА_3 приблизно о 22 год. 30 хв. в місті Ізюм по дорозі до міста Харків було здійснено обхід салону автобуса, під час якого було чутно постійні дзвінки з невідомого телефону. Підійшовши до місця, де сидів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 почав гукати до нього та торкати його за руку - реакція була відсутня. Після чого ОСОБА_3 попросив водія автобуса зупинитися та включити світло в салоні. ОСОБА_2 сидів на своєму місці без візуальних ознак життя. ОСОБА_3 здійснив виклик поліції та повідомив про подію керівництво. О 23 год. 30 хв. прибув екіпаж поліції, який констатував смерть ОСОБА_2 . На підставі підпункту 9 пункту 52 "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, даний нещасний випадок вважається таким, що пов`язаний з виробництвом.

19.03.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо призначення одноразової допомоги кожній особі, яка має право на виплату ( в разі втрати годувальника) у зв`язку із смертю сина внаслідок нещасного випадку на виробництві. Однак відповідач рішенням відмовив, в обґрунтування відмови зазначив, що позивачем не надано підтверджуючого документа, що він належить до складу сім`ї ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає вказану відмову протиправною, а своє право на виплату одноразової допомоги порушеним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

Частиною 5 статті 36 Закону України № 1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Відповідно до статті 37 Закону України № 1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України.

Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону № 1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Стаття 39 вказаного Закону визначає підстави для відмови у здійсненні страхових виплат. Так, уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:

1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;

2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;

3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.

Також уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно з законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Отже, Законом № 1105-XIV визначений виключний перелік випадків, за яких може бути відмовлено у страховій виплаті.

Жодної з перелічених підстав відповідач у рішенні про відмову у здійсненні страхових виплат не зазначив.

Суд також звертає увагу, що в акті спеціального розслідування нещасного випадку міститься інформація про виявлення етилового спирту в крові ОСОБА_2 та про інтоксикацію як одну зі складових причини його смерті. Разом із тим ці обставини були відомі комісії, яка проводила розслідування, що не завадило їй дійти висновку про те, що нещасний випадок пов`язаний з виробництвом. Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, на зазначені обставини не посилався та не визнавав нещасний випадок таким, що стався внаслідок дій чи бездіяльності потерпілого у розумінні пункту 1 частини першої статті 39 Закону № 1105-XIV. Оскільки предметом судового контролю в цій справі є законність рішення відповідача з підстав та мотивів, фактично викладених у самому рішенні, суд не наділений повноваженнями самостійно доповнювати чи змінювати підстави відмови, якими відповідач не скористався.

Судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової допомоги сім`ї потерпілого слугували висновки відповідача щодо відсутності документів, підтверджуючих спільне проживання позивача із загиблим ОСОБА_2 однією сім`єю.

Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Лугинської селищної ради Кремненського старостинського округу Коростенського району Житомирської області, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно був зареєстрований і проживав в АДРЕСА_1 . Разом з ним проживав і був зареєстрований ОСОБА_1 . Підстава: погосподарська книга № 8 від 01.01.2025.

Вказана адреса також підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_2 .

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо наявності права на отримання таких страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім`єю. Місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не містить визначення сім`ї та її членів.

Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначенні поняття сім`ї та її членів під час вирішення питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом № 1105-XIV.

Частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналогічну правову позицію сформулював Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 360/1239/19.

Критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з частиною 10 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання позивача з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.

Суд зазначає, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги щодо збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого, а невідповідність місця реєстрації не віднесена законодавцем до підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, вичерпний перелік яких наведено у статті 39 Закону № 1105-XIV.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 420/17371/22.

За такого правового регулювання, з урахуванням предмета спору та встановлених обставин, суд вважає, що надані позивачем докази є належними, підтверджують місце фактичного проживання позивача та його сина і є достатнім доказом проживання позивача з сином однією сім`єю.

Для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім`ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв`язків з померлим потерпілим.

Законодавчі положення свідчать, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати, а також коло осіб, які мають право на одноразові виплати, а саме: допомогу сім`ї потерпілого (яка виплачується сукупно на сім`ю потерпілого) та страхову виплату (яка виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).

З положень Закону № 1105-XIV та Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1 (далі - Порядок № 4-1), слідує, що у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві членам його сім`ї виплачується одноразова грошова допомога у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого.

При цьому за наслідками розгляду відповідної заяви про призначення такої допомоги (за формою згідно з додатком 2 до Порядку № 4-1) відповідачем має прийматися рішення про призначення страхових виплат або про відмову у таких виплатах з обґрунтуванням причин відмови.

У спірних правовідносинах беззаперечним є факт родинних зв`язків між ОСОБА_1 (батьком) та ОСОБА_2 (сином), що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 .

Також доказами, доданими до позовної заяви, підтверджується факт спільного проживання позивача з померлим сином однією сім`єю, що є достатньою підставою для висновку про наявність у них сімейних відносин та права на отримання страхових виплат у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку.

Суд також наголошує, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, проте своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заперечень чи доказів, які б спростовували доводи позивача, до суду не надходило.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про інших осіб, які б зверталися до відповідача або до суду з вимогами про визнання їх членами сім`ї потерпілого та про виплату їм частки одноразової допомоги, передбаченої частиною п`ятою статті 36 Закону № 1105-XIV. За таких обставин задоволення позовних вимог у повному обсязі не порушує прав чи законних інтересів інших осіб.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого, передбаченої частиною п`ятою статті 36 Закону № 1105-XIV, а тому відмова відповідача у призначенні такої соціальної виплати за наведених вище підстав є протиправною.

Відповідачем не доведено правомірності рішення щодо відмови позивачу у призначенні страхових виплат.

Ухвалюючи дане судове рішення, суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У зв`язку з відсутністю сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, від 25.03.2026 № 1512528311-2026-2, про відмову у призначенні страхової виплати, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 01 вересня 2026 р.

01.09.26