Рішення № 139406456, 02.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 вересня 2026 р. Справа № 120/14050/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно прийнято рішення від 04.09.2025 за № 262140011141, яким відмовлено у призначенні пенсії.

Ухвалою суду від 13.10.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.10.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі №120/5032/24, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2025, повторно розглянуто заяву позивачки та зараховано до її страхового стажу визначені судом періоди, внаслідок чого страховий стаж склав 30 років 8 місяців 15 днів. Водночас, за розрахунком відповідача, підтверджений період роботи та проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 9 місяців 5 днів, що є меншим від необхідних трьох років. З огляду на це вважає правомірним рішення від 31.07.2025 №262140011141 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку та наголошує, що вирішення питання про призначення пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 28.08.2023 року позивачка звернулася до головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком як особі, яка є потерпілою від наслідків аварії на ЧАЕС (3 категорія).

Вказана заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

За результатами розгляду вказаної заяви головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення від 04.09.2023 року № 262140011141, яким відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, огляду на те, що позивачкою не долучено документи на підставі яких видано посвідчення 3-ьої категорії № 214415 від 25.05.1994 року, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, що унеможливило визначити право на зниження пенсійного віку.

Надалі, позивачка 09.11.2023 року повторно звернулася до органів територіального управління Пенсійного фонду.

Разом з тим, рішенням головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.11.2023 року № 262140011141 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниження пенсійного віку, з огляду на відсутність необхідного періоду проживання в зоні гарантованого відселення.

Позивачка, вважаючи вказані рішення протиправними, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі №120/5032/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2025, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.11.2023 року № 262140011141 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01.07.2000 року по 31.08.2004 року, з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.02.2005 року по 31.05.2005 року, з 01.04.2022 року по 30.04.2022 року, період перебування позивачки за місцем довготривалого відрядження з 02.08.2010 року по 30.05.2013 року та повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 09.11.2023 року з урахуванням висновків суду, відображених у мотивувальній частині цього рішення.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянуто заяву позивачки та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 40.09.2025 №262140011141.

Так, зараховано до її страхового стажу визначені судом періоди трудової діяльності з 01.07.2000 року по 31.08.2004 року, з 01.09.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.02.2005 року по 31.05.2005 року, з 01.04.2022 року по 30.04.2022 року та період перебування позивачки за місцем довготривалого відрядження з 02.08.2010 року по 30.05.2013 року.

Водночас, з метою підтвердження періодів перебування позивачки за місцем проживання під час канікул у період її навчання з 01.09.1986 по 23.06.1991 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області направлено запит від 29.07.2025 №0200-0302-8/85452 до Волинського національного університету імені Лесі Українки (колишнього Луцького педагогічного інституту).

За результатами повторного розгляду заяви пенсійний орган визначив, що підтверджений період роботи та проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 6 місяців 5 днів, тоді як для виникнення права на зниження пенсійного віку необхідним є період не менше трьох років.

Не погоджуючись із таким рішенням в частині відмови у призначенні пенсії з зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в зв`язку з невиконанням умови проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, позивачка звернулася до суду із відповідним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 13 Перехідних положень Закону №1058-ІV передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII від 28.02.1991).

Згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Статтею 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми встановлено, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01.01.1993.

При цьому, особам, які додатково проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31.07.1986, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, необхідно пов`язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на ЧАЕС.

Повертаючись до обставин даної справи, суд враховує, що обставини, пов`язані з наявністю у позивачки необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, вже були предметом судового дослідження у межах адміністративної справи №120/5032/24.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі №120/5032/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2025, встановлено, що позивачка має посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 , видане 25.05.1994.

У межах розгляду зазначеної справи судами надано оцінку правовому значенню такого посвідчення та встановлено, що факт проживання позивачки на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 перевірявся компетентним органом при вирішенні питання про надання їй відповідного статусу. При цьому судом було зроблено висновок, що посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 підтверджує факт проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.

Вказані висновки суду першої інстанції були предметом апеляційного перегляду та залишені без змін Сьомим апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставина проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом не менше трьох років має преюдиційне значення для розгляду цієї справи та не підлягає повторному доказуванню.

Суд звертає увагу, що рішенням від 27.08.2024 відповідача було зобов`язано не лише повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, а здійснити такий розгляд саме з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

Водночас, під час повторного розгляду заяви відповідач фактично повторно дослідив питання тривалості проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення та дійшов висновку, що станом на 01.01.1993 такий період становить 2 роки 6 місяців 5 днів, тобто є меншим від необхідних трьох років.

На переконання суду, такий підхід відповідача не узгоджується ані з приписами частини четвертої статті 78 КАС України, ані зі змістом судового рішення у справі №120/5032/24, яке набрало законної сили.

Повторний розгляд заяви позивачки на виконання судового рішення не передбачав можливості повторної оцінки та встановлення обставин, яким судом вже надано правову оцінку і які покладені в основу рішення, що набрало законної сили.

Інший підхід фактично допускав би можливість суб`єкта владних повноважень під час виконання судового рішення ставити під сумнів та переглядати встановлені судом обставини, що суперечить принципу обов`язковості судового рішення.

Відтак висновок відповідача про те, що позивачка станом на 01.01.1993 не мала необхідного трирічного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, є безпідставним, оскільки протилежна обставина вже встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності у позивачки права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII відповідач був зобов`язаний виходити із встановленого судом факту проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.

Отже, період проживання позивачки у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 3 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Таким чином, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії від 04.09.2025 №2692140011141 є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності рішення від 04.09.2025 №2692140011141 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, а також встановивши наявність усіх передумов для призначення позивачці пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому задоволенню підлягає і похідна від основної вимоги щодо зобов`язання призначити позивачці пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Слід також врахувати, що відповідно до частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією.

З огляду на викладене, пенсію за віком позивачу слід призначити саме з 28.08.2023, з дня первинного звернення за пенсією.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.09.2025 №262140011141 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 28.08.2023.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна