Рішення № 139401585, 01.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/43/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури (07401, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 137) в інтересах держави в особі Згурівської селищної ради (07601, Київська обл., Броварський р-н, смт. Згурівка, вул. Українська, 10)

до Фермерського господарства Тетяна 2011 (07624, Київська обл., Броварський р-н, с. Черевки, вул. Шевченка, 1М)

та до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

про припинення права власності, зобов`язання вчинити дії та витребування земельної ділянки,

секретар судового засідання:

Представники сторін:

прокурор: Худякова М.Ю. - в режимі відеоконференції;

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: Вак О.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4945/10 від 19.07.2012 р., ордер серія АІ номер № 2027417 від 16.10.2025 р.) - в режимі відеоконференції;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Броварської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Згурівської селищної ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства «Тетяна 2011» (далі - відповідач 1, ФГ «Тетяна 2011») про скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення речових прав та витребування земельної ділянки.

За змістом прохальної частини позовної заяви прокурор просив суд витребувати на користь об`єднаної територіальної громади в особі Згурівської селищної ради з незаконного володіння Фермерського господарства «Тетяна 2011» земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013, що розташована на території Згурівської селищної ради.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спір у даній справі виник внаслідок отримання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 в порушення вимог ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України, а саме шляхом неодноразового (повторного) використання свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з перевищенням норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, та її набуття Фермерським господарством Тетяна 2011 з подальшим об`єднанням з іншими земельними ділянками.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.01.2024 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 26.02.2024 р.

Підготовче засідання відкладалось.

26.01.2024 р. до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву № 24/01-24/1 від 24.01.2024 р. (вх. № 1195/24 від 26.01.2024 р.), відповідно до якого останній заперечує проти позову, оскільки вважає його безпідставним та необґрунтованим, посилаючись, зокрема, на те, що оспорювана земельна ділянка ніколи не перебувала у комунальній власності об`єднаної територіальної громади Згурівської селищної ради. Поряд з цим, як стверджує ФГ "Тетяна 2011", в матеріалах справи не міститься жодного правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, в якому її номінальним власником зазначалась би Згурівська селищна рада. Окрім того, спірна земельна ділянка площею 2,0000 га, що була протиправно, на думку, прокурора, отримана у власність гр. ОСОБА_1 , на даний час об`єднана з іншими земельними ділянками, має інший кадастровий номер та площу, що не дозволяє її ототожнити з земельною ділянкою, що була надана гр. ОСОБА_1

07.02.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив № 52/2-1039вих-24 від 02.02.2024 р. (вх. № 1746/24 від 07.02.2024 р.), за змістом якої прокурор відхиляє аргументи відповідача 1, викладені у відзиві.

08.02.2024 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшло клопотання № 24/01-08/1 від 08.02.2024 р. (вх. № 1841/24 від 08.02.2024 р.) про зупинення провадження у справі, згідно з яким останній просить суд зупинити провадження у справі № 911/43/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 361/4017/23 через наявність об`єктивної неможливості розгляду даної господарської справи до вирішення іншої справи, оскільки обставини, які будуть встановлені під час розгляду судом кримінального провадження № 12023111100000953 у справі Броварського міськрайонного суду Київської області № 361/4017/23 щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч.ч. 2, 4 ст. 190 КК України, зокрема, щодо наявності вини у діях ОСОБА_1 та щодо порядку оформлення права власності на земельну ділянку, з приводу якої виник спір у даній господарській справі, матимуть преюдиційне значення для вирішення Господарським судом Київської області справи № 911/43/24.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2024 р. було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ; зобов`язано прокурора надати письмові пояснення щодо клопотання відповідача 1 № 24/01-08/1 від 08.02.2024 р. про зупинення провадження у даній справі.

04.03.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від представника Фермерського господарства Тетяна 2011 надійшла заява б/н від 04.03.2024 р. (вх. № 2296/24 від 04.03.2024 р.) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

18.03.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшли заперечення № 52/2-2262вих24 від 13.03.2024 р. (вх. № 3711/24 від 18.03.2024 р.) проти клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі, відповідно до яких прокурор, серед іншого, зазначає, що кримінальна справа № 361/4017/23 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч.ч. 2, 4 ст. 190 КК України та дана справа № 911/43/24 не є взаємопов`язаними, оскільки обставини, що будуть з`ясовуватись в ході кримінального провадження у справі № 361/4017/23, не спростовуватимуть факту та обставин незаконного отримання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 та подальшим набуттям її Фермерським господарством Тетяна 2011. Водночас, прокурор звертав увагу на п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, в якому зазначається, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У зв`язку з наведеним, на переконання прокурора, клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

26.03.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява б/н від 26.03.2024 р. (вх. № 3235/24 від 26.03.2024 р.) про застосування строків позовної давності, згідно з якою останній просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог Заступника керівника Броварської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Згурівської селищної ради до Фермерського господарства «Тетяна 2011» про витребування земельної ділянки та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

28.03.2024 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшло клопотання № 24/03-28/2 від 28.03.2024 р. (вх. № 4253/24 від 28.03.2024 р.) про відкладення розгляду справи, за яким останній зазначає, що представник відповідача не має можливості прибути 28.03.2024 р. у судове засідання через оголошення сигналу «Повітряна тривога» у цей день, у зв`язку з чим просить суд відкласти розгляд справи.

28.03.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшла заява № 52/2-2579вих24 від 22.03.2024 р. (вх. № 4241/24 від 28.03.2024 р.) про зміну предмету позову, за змістом якої прокурор просить прийняти заяву про зміну предмета позову та здійснити розгляд справи за такими позовними вимогами: 1) припинити за Фермерським господарством «Тетяна 2011» (07624, Київська обл., Броварський р-н, с. Черевки, вул. Шевченка, 1 «М», код ЄДРПОУ 37582989) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 35,9994 га, кадастровий номер 3221986400:07:005:0013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1517829732219, номер запису про право власності індексний номер: 40347525); 2) зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 35,9994 га, кадастровий номер 3221986400:07:005:0013 на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (раніше Турівської сільської ради Згурівського району Київської області); 3) витребувати на користь об`єднаної територіальної громади в особі Згурівської селищної ради з незаконного володіння Фермерського господарства «Тетяна 2011» земельну ділянку площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом № 10-14508/15-17-сг від 10.08.2017 р. у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Згурівської селищної ради.

25.04.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшли заперечення № 52/2-3541вих24 від 22.04.2024 р. (вх. № 5296/24 від 25.04.2024 р.) на заяву відповідача 1 про застосування строків позовної давності.

25.04.2024 р. до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшли заперечення № 23/04-23/1 від 23.04.2024 р. (вх. № 5288/24 від 25.04.2024 р.) на подану раніше заяву прокуратури про зміну предмету позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.05.2026 р. було залишено без задовлення клопотання відповідача № 24/01-08/1 від 08.02.2024 р. (вх. № 1841/24 від 08.02.2024 р.) про зупинення провадження у справі з підстав, зазначених в ухвалі.

03.05.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшла заява № 52/2-3817вих24 від 29.04.2024 р. (вх. № 5600/24 від 03.05.2024 р.) про виправлення описки у тексті позовної заяви, відповідно до якої прокурор зазначає, що прокурором у тексті позовної заяви (абз. 4 стор. 4 позовної заяви) було допущено технічну помилку у зазначенні номеру наказу щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, а саме помилково було зазначено номер наказу № 10-16427/15-17-сг від 03.08.2017 р., в той час як вірним номером наказу є № 10-13850/15-17-сг від 03.08.2017 р.

03.05.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшов лист № 52/2-3816 від 29.04.2024 р. (вх. № 5599/24 від 03.05.2024 р.), відповідно до якого прокуратура зазначає, що здійснила сплату судового збору у розмірі 6056,00 грн. за заявою про зміну предмету позову, про що надає відповідний доказ, а саме платіжну інструкцію № 1044 від 22.02.2024 р.

27.05.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшов лист № 52/2-4424вих24 від 15.05.2024 р. (вх. № 6245/24 від 27.05.2024 р.), за змістом якого прокуратура зазначає, що повторно скеровує доповнення до заяви про зміну предмету позову, платіжну інструкцію № 1044 від 22.04.2024 р., опис вкладення у лист, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, фіскальний чек від 30.04.2024 р. (в копіях).

27.05.2024 р. до Господарського суду Київської області від Броварської окружної прокуратури надійшло клопотання № 52/2-4425вих24 від 15.05.2024 р. (вх. № 6244 від 27.05.2024 р.) про залучення співвідповідача, згідно з яким прокурор просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код 39817550), оскільки подана раніше заява про зміну предмета позову містить позовну вимогу до ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.05.2024 р. було прийнято заяву прокуратури № 52/2-2579вих24 від 22.03.2024 р. (вх. № 4241/24 від 28.03.2024 р.) про зміну предмету позову та залучено до участі у справі № 911/43/24 в якості відповідача 2 Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області; встановлено відповідачу 2 строк для подання до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву (з урахуванням заяви прокуратури про зміну предмету позову).

19.07.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява б/н від 19.07.2024 р. (вх. № 7797/24 від 19.07.2024 р.), за змістом якої останній, серед іншого, зазначає, що прокуратурою невірно обрано спосіб захисту порушеного права (з урахуванням заяви прокуратури № 52/2-2579вих24 від 22.03.2024 р. про зміну предмету позову). Поряд з цим, відповідач 1 просив суд здійснювати розгляд даної справи з урахуванням доводів, викладених у поданій заяві, та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.07.2024 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.09.2024 р.

Судове засідання з розгляду справи по суті відкладалося.

11.10.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від Фермерського господарства Тетяна 2011 надійшло клопотання б/н від 11.10.2024 р. (вх. № 11286/24 від 11.10.2024 р.) про відкладення розгляду справи. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач 1 зазначає, що на даний час Верховним Судом не ухвалені постанови у подібних справах № 911/1683/23 та № 911/906/23, розгляд яких здійснюється судом касаційної інстанції. Враховуючи відсутність на даний час постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також з метою надання представнику відповідача 1 можливості подати додаткові пояснення у даній справі № 911/43/24 з урахуванням правової позиції Верховного Суду, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, ФГ Тетяна 2011 просило суд відкласти розгляд справи на більш пізній термін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.11.2024 р. було зупинено провадження у справі № 911/43/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/906/23.

07.10.2025 р. до Господарського суду Київської області від прокуратури надійшла заява № 52/2-7294вих-25 від 06.10.2025 р. (вх. № 13776/25 від 07.10.2025 р.) про поновлення провадження у даній справі, мотивована тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 р. у справі № 911/906/23 касаційну скаргу ТОВ "Нива Фарм" залишено без задоволення, рішення судів без змін, а відтак, обставина, яка стала підставою для зупинення провадження у справі № 911/43/24, є усунутою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2025 р. було поновлено провадження у справі № 911/43/24 та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 17.11.2025 р.

17.10.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від Фермерського господарства Тетяна 2011 надійшла заява б/н від 17.10.2025 р. (вх. № 14410 від 17.10.2025 р.) про вступ у справу як представника адвоката Вак О.В.

29.10.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 29.10.2025 р. (вх. № 15026 від 29.10.2025 р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою суду від 06.11.2025 р.

17.11.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від прокурора Худякової М.Ю. надійшло клопотання № 52/2-8236 від 14.11.2025 р. (вх. № 15992/25 від 17.11.2025 р.) про участь у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою суду від 17.11.2025 р.

17.11.2025 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 17.11.2025 р. (вх. № 16030 від 17.11.2025 р.) про залишення позову прокурора без руху.

Судове засідання відкладалося.

12.01.2026 р. (після судового засідання) до матеріалів справи від прокуратури надійшли подані через систему "Електронний суд" пояснення № 52/2-9вих-26 від 12.01.2026 р. (вх. № 456/26 від 12.01.2026 р.) щодо судової практики та позиції прокуратури у застосуванні приписів ГПК України в частині внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості майна, про витребування якого поданий позов.

05.02.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшли пояснення б/н від 04.02.2026 р. (вх. № 2044/26 від 12.01.2026 р.), за змістом яких заявник просить суд відмовити у задоволенні позову прокуратури.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.02.2026 р. клопотання відповідача 1 б/н від 17.11.2025 р. (вх. № 16030 від 17.11.2025 р.) про залишення позовної заяви без руху було залишено без розгляду у зв`язку з його непідтриманням заявником.

09.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшли пояснення б/н від 06.03.2026 р. (вх. № 3933/26 від 09.03.2026 р.), за змістом яких заявник заперечує доводи прокуратури щодо недобросовісності Фермерського господарства Тетяна 2011 як набувача спірної земельної ділянки.

21.05.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшла викладена письмово промово в судових дебатах б/н від 21.05.2026 р. (вх. № 8929/26 від 21.05.2026 р.).

У судове засідання 01.06.2026 р. в режимі відеоконференції з`явилися прокурор та представник відповідача 1. Решта учасників справи до суду предстаників не направили, водночас, усі учасники справи про час та дату судового засідання були повідомлені належно.

У судовому засіданні 01.06.2026 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 1, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як слідує з позову, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-5578/15-17-сг від 05.04.2017 р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київської області № 10-13850/15-17-сг від 03.08.2017 р. було передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3224081200:06:011:0051, площею 2,00 га, із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.08.2017 р. за ОСОБА_1 здійснено Державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224081200:06:011:0051.

Поряд з цим, ОСОБА_1 довіреністю від 24.03.2017 р., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П., що зареєстрована в реєстрі за № 344, уповноважив, зокрема, ОСОБА_2 , бути його представником з усіх без винятку питань, пов?язаних з приватизацією, оформленням в установленому порядку права власності, реєстрацію на його ім?я права власності, виділення в натурі, отримання правовстановлюючого документа, розпорядженням та здійсненням будь-яких інших дій в межах його права власності з правом продажу, обміну, передачі в оренду, добровільної відмови від права власності на користь держави) стосовно належної йому земельної ділянки, площею в межах норм безоплатної приватизації, виданої для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Київської області.

30.08.2017 р. ОСОБА_2 , який діяв на підставі вказаної довіреності від імені ОСОБА_1 , було укладено із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3224081200:06:011:0051 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

Поряд з цим, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14.06.2017 р. № 10-11645/15-17-сг «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Турівської сільської ради Згурівського району Київської області, орієнтовним розміром 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

27.07.2017 р. у Державному земельному кадастрі здійснено Державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київської області № 10-14508/15-17-сг від 10.08.2017 р. було передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013, площею 2,00 га, із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Турівської сільської ради Згурівського району Київської області.

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.08.2017 р. за ОСОБА_1 здійснено Державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013.

Слід зазначити, що рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 16.06.2021 р. у справі № 359/6818/20 було встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 213977753, сформованої 25 червня 2020 року, на момент набуття ОСОБА_1 у приватну власність спірної (у справі № 359/6818/20) земельної ділянки з кадастровим номером 3220886700:07:003:1267 ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, оскільки на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області за № 10-13850/15-17-сг від 03 серпня 2017 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3224081200:06:011:0051 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області (право власності на вказану ділянку зареєстровано 10 серпня 2017 року) та на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-14508/15-17-сг від 10 серпня 2017 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Турівської сільської ради Згурівського району Київської області (право власності на вказану ділянку зареєстровано 15 серпня 2017 року).

ОСОБА_1 довіреністю від 22.05.2017 р., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєєм В.В., що зареєстрована в реєстрі за № 656, уповноважив, зокрема, ОСОБА_4 отримати у власність на його ім`я, зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, продати земельну ділянку, яка розташована в Київській області.

31.10.2017 р. ОСОБА_4 , який діяв на підставі вказаної довіреності від імені ОСОБА_1 , було укладено із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська обл., Згурівський р-н, Турівська сільська рада.

Згідно вказаного договору купівлі-продажу, власником вищевказаною земельної ділянки з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 став ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

21.12.2017 р. між ОСОБА_5 та Фермерським господарством «Тетяна 2011» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2985 щодо продажу земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 Фермерському господарству «Тетяна 2011» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38895292 від 21.12.2017 р.).

У подальшому Фермерське господарство «Тетяна 2011» приєднало земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 до єдиного масиву земельної ділянки з кадастровим номером 3221986400:07:005:0013 загальною площею 35,9994 га. Зазначена обставина відповідачем 1 не заперечувалася.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначав, що спір у даній справі виник внаслідок отримання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 з порушенням вимог ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України, а саме шляхом неодноразового (повторного) використання свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з перевищенням норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, та її набуття Фермерським господарством Тетяна 2011 з подальшим об`єднанням з іншими земельними ділянками.

Викладене вище стало підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду (з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмета позову) про: припинення за ФГ Тетяна 2011 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку площею 35,9994 га, кадастровий номер 3221986400:07:005:0013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1517829732219, номер запису про право власності індексний номер: 40347525); зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Київській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 35,9994 га, кадастровий номер 3221986400:07:005:0013 на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (раніше Турівської сільської ради Згурівського району Київської області); витребування на користь об`єднаної територіальної громади в особі Згурівської селищної ради з незаконного володіння ФГ Тетяна 2011 земельної ділянки площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом № 10-14508/15-17-сг від 10.08.2017 р. у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Згурівської селищної ради.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Також слід відзначити, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 була розташована на території Згурівської селищної ради.

Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Приписами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У даному випадку підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Згурівської селищної ради шляхом подання позову є неправомірне вибуття вказаної земельної ділянки із власності територіальної громади, що, у свою чергу, призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, що Згурівською селищною радою як уповноваженим суб`єктом не було вжито заходів, у тому числі - позовного характеру, щодо повернення її у власність територіальної громади. Тобто, в даній справі має місце нездійснення захисту уповноваженим на це органом - Згурівською селищною радою.

Суд враховує, що в даному випадку інтерес держави полягає у неодмінності забезпечення прав та інтересів територіальної громади в особі Згурівської селищної ради, як нинішнього власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. У спірних правовідносинах незаконне вибуття з комунальної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення завдає шкоди розвитку та функціонуванню територіальної громади. Законне, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним з основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів. Відповідно, обов`язок прокуратури щодо захисту інтересів держави, включає, зокрема, й захист інтересів територіальної громади.

Наведений висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.09.2025 р. у справі № 911/906/23.

Бориспільською окружною прокуратурою на адресу Згурівської селищної ради було направлено лист № 51-4190вих-23 від 13.07.2023 р., в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо передачі у власність земель сільськогосподарського призначення та запитано про вжиті Згурівською селищною радою заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідних земель, у тому числі - спірної земельної ділянки, у розпорядження територіальної громади або повідомлення про неможливість звернення до суду, з метою захисту інтересів держави в судовому порядку Бориспільською окружною прокуратурою.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, зокрема, листа Згурівської селищної ради № 07-07/4256/2884 від 08.11.2023 р., вказаним уповноваженим органом своєчасних та достатніх заходів щодо повернення спірної земельної ділянки вжито не було, що і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив належного позивача, а також дотримався порядку його повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"

Слід відзначити, що положеннями ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 84 3К України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб визначені ч. 4 ст. 122 ЗК України за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 3К України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 3К України).

Частиною 6 ст. 118 ЗК України, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 гектарів.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як слідує з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 площею 2,00 га була передана у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з порушенням ст. 116 Земельного кодексу України, адже ОСОБА_1 до цього вже скористався правом на безоплатну передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3224081200:06:011:0051.

Між тим, відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 390 ГПК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Також суд враховує, що добросовісність чи недобросовісність набувача майна є питанням факту. Добросовісність набувача майна презюмується (частина 5 статті 12 Цивільного кодексу України), а тому твердження про недобросовісність відповідача як набувача майна повинно доводитися тим, хто подав віндикаційний позов. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 18.09.2025 р. у справі № 922/82/20.

З`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 р. у справі № 14/5026/1020/2011.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках.

Верховний Суд у постанові від 18.09.2025 р. у справі № 922/82/20 зазначив, що основними критеріями, які визначають добросовісність/ недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/ не знав", "міг знати/ не міг знати". За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited v. Ukraine").

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі "Fressoz and Roire V. France" ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У практиці ВС сформовані такі критерії недобросовісності: 1) порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю; 2) якщо не порушуються імперетавні норми, про те дії є зловживанням права, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність; 3) заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 р. у справі № 488/2807/17 зазначено, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обовязків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

За висновком суду, у даній справі ФГ «Тетяна 2011» не може вважатися добросовісним набувачем протиправно отриманої у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га, приєднаної відповідачем 1 в подальшому до інших земельних ділянок в процесі їх об`єднання, оскільки, проявивши розумну обачність, як про це зазначається у згадуваній вище постанові Верховного Суду від 18.09.2025 р. у справі № 922/82/20, фермерське господарство могло з`ясувати обставини неправомірного неодноразового набуття ОСОБА_1 декількох земельних ділянок у власність, що не дозволено законом, шляхом дослідження інформації з відповідного реєстру речових прав.

Відтак, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від відповідача 1.

Щодо використаного прокуратурою у даній справі способу захисту порушеного права суд відзначає таке.

Земельна ділянка, насамперед, є частиною земної поверхні і в цьому контексті застосовна стаття 79 Земельного кодексу України. Проте, не можна залишити поза увагою зміст статті 79-1 ЗК України, яка визначає, що земельна ділянка стає оборотоздатною винятково з моменту її формування, яке завершується присвоєнням кадастрового номера й здійсненням її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, зокрема й гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

За приписами частини першої статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої - четвертої статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно із ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 1 частини першої Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій [навіть тій самій] земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об`єднання земельних ділянок; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається винятково з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Відповідно, залишаючись незмінно певною частиною земної поверхні, спірна земельна ділянка тим не менш припинила своє існування в розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки безпосередньо на неї вже не зареєстровані будь-які речові права за відповідачем 1 у відповідному державному реєстрі.

У даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у приватну власність низки громадян у порядку безоплатної приватизації було відведено земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Надалі ці земельні ділянки первісні набувачі відчужили на користь юридичної особи (відповідача 1), за зверненням якої про об`єднання цих ділянок із іншими належними їй суміжними земельними ділянками було зареєстровано новий об`єкт речових прав - земельну ділянку, яка нині включає в себе також і незаконно відчужену ОСОБА_1 з державної власності спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221986400:07:005:0013.

Як наслідок, первісна земельна ділянка, залишаючись незмінною як частина земної поверхні в розумінні статті 79 ЗК України, припинила своє існування як окремий об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки її державна реєстрація скасована із закриттям відповідних розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права обов`язковою умовою є наявність характеристик такого об`єкта, зокрема, як її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі.

Тож у ситуації, яка склалася у цій справі, повернення земельної ділянки у володіння власника (правомірного володільця) лише шляхом задоволення позову про витребування майна не відбувається з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221986400:07:006:0013 втратила статус об`єкта цивільних прав, тому саме лише рішення суду про витребування майна не є достатньою підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за відповідачем 1 на даний час вже зареєстровано право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворену земельну ділянку. Наведене не відповідатиме меті віндикаційного позову, якою є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, а у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає, зокрема, у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за його правомірним власником (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Отже, у розумінні наведених правил з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов`язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 03 травня 2022 року у справі № 199/1136/20.

При цьому, об`єднання спірних ділянок не може бути перешкодою для застосування такого способу захисту, як віндикаційний позов, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.

Втім, реалізація такого способу захисту за усіма обставинами даної справи є неможливою через створені відповідачем фактичні та юридичні перешкоди, які спричинили те, що формально юридично спірна земельна ділянка як об`єкт цивільних прав припинила існування, а тому виконати подібне судове рішення та досягнути мета правосуддя буде неможливо.

З огляду на наведене, реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності відповідача 1 на новостворену земельну ділянку, яка набута останнім з істотними вадами, оскільки складається як із ділянок, на які відповідач 1 має право, так і включає спірну ділянку, на яку він законного права не має внаслідок придбання її в особи, яка отримала цю земельну ділянку у протиправний спосіб, що виключає можливість збереження за ФГ "Тетяна 2011" права власності на земельну ділянку вцілому. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може правомірно належати відповідачу 1, має наслідком скасування її державної реєстрації.

Відтак вибрані прокурором способи захисту прав територіальної громади за таких обставин є абсолютно виправданими, в іншому разі - досягнення для позивача позитивного результату вимагатиме від нього непропорційних зусиль задля відновлення його порушеного права власності і не приведе до дієвого вирішення наявного спору.

Таке рішення не впливатиме на права відповідача 1 на ті земельні ділянки, які йому правомірно належали до об`єднання, та на формування на основі цих ділянок нової ділянки, а тому права на них можуть бути зареєстровані за цим відповідачем.

Отже, правомірними та ефективними способами захисту прав позивача, крім вимоги про витребування спірного майна, яка для спірних відносин є основним способом захисту, також є припинення речових прав ФГ "Тетяна 2011" на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.

Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій. Водночас здійснення таких дій можливе винятково у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а також якщо з формально юридичних міркувань такий об`єкт цивільних прав на час вирішення спору зберігся. Втім у справі, що переглядається, об`єкт, який є предметом позовної вимоги про витребування, формально юридично припинив своє існування і на нього не зареєстровані речові права за відповідачем 1.

З огляду на те, що державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, то для виконання рішення про витребування спірної земельної ділянки потрібно також вирішити питання про припинення речового права на об`єднану земельну ділянку та про скасування її державної реєстрації.

Іншими словами, лише задоволення позовної вимоги про витребування спірної частини земельної ділянки неможливе у зв`язку з її сформованістю з іншими земельними ділянками як єдиного об`єкта цивільних прав. У такому разі віндикація може бути застосованою винятково одночасно з позовом про припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та зобов`язання скасувати її державну реєстрацію.

З урахуванням особливостей фактичних обставин даної справи, задоволення лише віндикаційного позову шляхом витребування спірної земельної ділянки у межах та конфігурації, визначених у наказі ГУ Держгеокадастру у Київській області, не приведе до повного відновлення порушеного права законного власника цих ділянок, який не зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії у зв`язку з відсутністю державної реєстрації на конкретно визначене майно, а отже, не приведе до ефективного вирішення спору.

Заявлені прокурором вимоги про припинення права власності відповідача 1 на новостворену земельну ділянку та про зобов`язання скасувати її державну реєстрацію нерозривно пов`язані з вимогою про витребування спірних земельних ділянок у межах, координатах та конфігурації до їх об`єднання.

У спірних правовідносинах за жодних умов такі згадані способи захисту, як припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, не можуть бути застосовані окремо як самостійні способи, бо їхнє призначення полягає в забезпеченні реалізації віндикації як основного способу відновлення порушеного права.

З огляду на викладене, вибраний прокурором спосіб захисту визначений законом та, за встановлених судом конкретних обставин даної справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах та відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 р. у справі № 911/906/23.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги прокуратури у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо застосування у даній справі позовної давності, про яке було заявлено відповідачем 1, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2020 р. у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 р. у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 р. у справі № 914/687/20.

Як зазначає відповідач 1, строк позовної давності до вимог у даній справі сплив, оскільки про наведені в позові обставини прокуратура була обізнана у вересні 2020 року при поданні позову до Бориспільського районного суду Київської області, зокрема, про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-16427/15-17-сг від 06.09.2017 р. щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3220886700:07:003:1267, а позивач звернувся до суду з даним позовом лише у грудні 2024 року.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача, оскільки згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із змінами і доповненнями, якою встановлено з 12.03.2020 р. на усій території України карантин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 р.

Поряд з цим, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Перебіг строків позовної давності поновився 04 вересня 2025 р. у зв`язку з набранням чинності Закону України № 4434-IX від 14.05.2025 р. "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", тобто після подачі дання позову.

З огляду на викладене, строк позовної давності щодо позовних вимог у даній справі прокурором не пропущено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Припинити за Фермерським господарством Тетяна 2011 (07624, Київська обл., Броварський р-н, с. Черевки, вул. Шевченка, 1 М, код 37582989) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 35,9994 га, кадастровий номер 3221986400:07:005:0013 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1517829732219, номер запису про право власності індексний номер: 40347525).

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 35,9994 га, кадастровий номер 3221986400:07:005:0013 на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (раніше - Турівської сільської ради Згурівського району Київської області).

4. Витребувати на користь об`єднаної територіальної громади в особі Згурівської селищної ради (07601, Київська обл., Броварський р-н, смт. Згурівка, вул. Українська, 10, код 04360296) з незаконного володіння Фермерського господарства Тетяна 2011 (07624, Київська обл., Броварський р-н, с. Черевки, вул. Шевченка, 1 М, код 37582989) земельну ділянку площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом № 10-14508/15-17-сг від 10.08.2017 р. у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Згурівської селищної ради.

5. Стягнути з Фермерського господарства Тетяна 2011 (07624, Київська обл., Броварський р-н, с. Черевки, вул. Шевченка, 1 М, код 37582989) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 27/2, код 02909996) 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.09.2026 р.

Суддя В.М. Бабкіна