Рішення № 139401583, 04.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/283/26

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до Комунального підприємства Керуюча компанія Новосілки Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, Чабанівська ТГ, вул. Озерна, буд. 20)

про стягнення 13345434,86 грн. заборгованості,

секретар судового засідання: Одинцов О.С.

Представники сторін:

від позивача: Єфременко О.О.;

від відповідача: Губенко І.В.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Керуюча компанія Новосілки Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (далі КП Керуюча компанія Новосілки, відповідач) про стягнення 13345434,86 грн. заборгованості.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 9578-ТКЕ(24)-25 від 13.09.2024 р., згідно з яким у період з вересня 2024 року по квітень 2025 року відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 18230125,95 грн., який було оплачено частково, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 13345434,86 грн. заборгованості і судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.02.2026 р. вказану позовну заяву було залишено без руху, запропоновано позивачу в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору за вказаним позовом у розмірі 160145,22 грн.

16.02.2026 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 16.02.2026 р. (вх. № 2649/26 від 16.02.2026 р.) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2026 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору, призначено підготовче засідання на 30.03.2026 р.

Підготовче засідання відкладалося.

09.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від Комунального підприємства «Керуюча компанія Новосілки» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області надійшов відзив на позовну заяву б/н від 08.03.2026 р. (вх. № 3917 від 09.03.2026 р.), за яким відповідач не заперечував наявності заборгованості та клопотав про відстрочення виконання судового рішення у даній справі строком на дванадцять місяців.

13.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшли заперечення б/н від 13.03.2026 р. (вх. № 4300/26 від 13.03.2026 р.) на клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2026 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2026 р.

У судовому засіданні 04.06.2026 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

13.09.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (постачальник) та Комунальним підприємством Керуюча компанія Новосілки Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 9578-ТКЕ(24)-25 (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1 пункту 4 Положення про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії, затвердженим постановою Кабунету Міністрів України від 19.07.2022 р. № 812, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 договору).

Загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахування вартості послуг його транспортування (п. 4.3 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками (за наявності) або з дати накладення уповноваженим представником однієї зі сторін останнього у часі КЕП/ УЕП, та діє до 30 квітня 2025 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання (п. 13.1 договору).

На виконання договору постачальник передав, а споживач отримав природний газ на загальну суму 18230125,95 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі від 30.09.2024 р. на суму 2153,83 грн., від 31.10.2024 р. на суму 679341,86 грн., 31.11.2023 р. на суму 16553,89 грн., 30.11.2024 р. на суму 2741514,55 грн., 30.11.2023 р. на суму 38151,13 грн., 30.11.2024 р. на суму 82769,44 грн., 31.12.2024 р. на суму 3351615,53 грн., 31.12.2024 р. на суму 290790,83 грн., 31.12.2024 р. на суму 132431,10 грн., 31.01.2025 р. на суму 3294603,70 грн., 31.01.2025 р. на суму 170525,96 грн., 31.01.2025 р. на суму 109851,95 грн., 28.02.2025 р. на суму 3786154,87 грн., 28.02.2025 р. на суму 112680,41 грн., 28.02.2025 р. на суму 204631,15 грн., 31.03.2025 р. на суму 2163290,76 грн., 31.03.2025 р. на суму 85262,99 грн., 30.04.2025 р. на суму 967802,00 грн. Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечений.

Відповідачем було частково оплачено поставлений ТОВ ГК Нафтогаз Трейдинг природний газ в сумі 4884691,09 грн., що підтверджується випискою з рахунку ТОВ ГК Нафтогаз Трейдинг та платіжними інструкціями за період з листопада 2024 року по грудень 2025 року.

З огляду на зазначене, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 13345434,86 грн., у зв`язку з чим ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» і звернулось з даним позовом до суду

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі з огляду на таке.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Щодо посилання відповідача на те, що у даних правовідносинах вина щодо невиконання відповідачем договірних зобов`язань нівелюється тим, що державою населенню були надані певні соціальні преференції, які захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають при цьому компенсації надавачам комунальних послуг суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і, оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без наявності можливості їх виконати не звільняє його від обов`язку щодо виконання зобов`язань за договором.

Поряд з цим, частина 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі і від надходження коштів за зобов`язаннями, кредитором за якими є відповідач.

При цьому, статтею 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, при цьому, припинення зобов`язання є останньою стадією його існування.

Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання, тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов`язанні дій, а боржник звільняється від обов`язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Матеріалами даної справи підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 13345434,86 грн. за договором не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків між сторонами не укладався.

Станом на момент вирішення спору відповідач заборгованість за отриманий від позивача природний газ не сплатив.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не заперечений та не спростований.

За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 13345434,86 грн. є належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг у повному обсязі.

Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення, суд зазначає таке.

За приписами ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання про задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника і для стягувача.

В обґрунтування підстав для відстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає, що внаслідок повномасштабної агресії Російської Федерації проти України заборгованість споживачів перед відповідачем збільшилася, у зв`язку з чим у останнього сформувався незадовільний фінансовий стан, отже, введення воєнного стану спричинило негативний вплив на стан відповідача.

До відзиву, який містить клопотання про відстрочення виконання рішення, відповідачем додано балансові звіти за 2023-2025 роки та звіти про оплату населенням послуг відповідача з постачання теплової енергії за 2022-2025 роки.

Слід зазначити, що зі змісту приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у виняткових випадках та за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

З матеріалів справи слідує, що позивач заперечував проти задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі у зв`язку з тим, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б доводили можливість виконання рішення суду зі спливом терміну, на який може бути надана відстрочка, та не зазначено, яким чином за цей час відбудеться поліпшення фінансового стану відповідача, що забезпечить можливість виконання рішення у цій справі.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, то згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.

Право особи на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р. зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Враховуючи викладене, для відстрочення виконання рішення недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції").

Підсумовуючи наведене, враховуючи, що позивачем заявлена до стягнення лише основна заборгованість за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року та те, що відповідачем не надано доказів в обгрунтування тієї обставини, що відстрочення виконання рішення у даній справі надасть останньому реальну можливість покращити свій фінансовий стан та забезпечити його добровільне виконання, заява Комунального підприємства Керуюча компанія Новосілки Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Поряд з цим, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Керуюча компанія Новосілки Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, Чабанівська ТГ, вул. Озерна, буд. 20, код 25655972) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 42399676) 13345434 (тринадцять мільйонів триста сорок п`ять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 86 коп. заборгованості, 160145 (сто шістдесят тисяч сто сорок п`ять) грн. 22 коп. судового збору.

3. У задоволенні заяви Комунального підприємства Керуюча компанія Новосілки Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (03027, Київська обл., Фастівський р-н, с. Новосілки, Чабанівська ТГ, вул. Озерна, буд. 20, код 25655972) про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.09.2026 р.

Суддя В.М. Бабкіна