Постанова № 13940119, 14.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2011                                                                                           № 17/333

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Сологуб В.Л. (дов. №33 від 28.12.2010 р.)

від відповідача - не з’явився

від третьої особи - Толста Н.О. (дов. №Д07/2010/08-13-1 від 13.08.2010 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі Розрахункового департаменту

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.10.2010

у справі № 17/333 (Удалова О.Г. .....)

за позовом                               Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" в особі Розрахункового департаменту

до                                                   Житловий кооператив "Взуттєвик-5"

третя особа позивача           Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 38093,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі за текстом – позивач, ПАТ „АК “Київводоканал”) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлового кооперативу „Взуттєвик-5” (далі за текстом – відповідач, ЖК „Взуттєвик-5”) про стягнення заборгованості за договором №02727/4-02 від 08.07.2003 р. на послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 38093,18 грн. (з них: 28553,57 грн. – основний борг, 6895,08 грн. – інфляційні втрати, 1373,30 грн. пені, 1271,23 грн. трьох відсотків річних), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг в період з 01.12.2006 р. по 01.06.2010 р.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. При цьому, відповідач наголошував на тому, що заборгованість за договором №02727/4-02 від 08.07.2003 р. відсутня, вимоги про оплату вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, є необґрунтованими, оскільки умовами спірного договору врегульовані зобов’язання сторін лише щодо постачання холодної води. Крім того, відповідач посилався на те, що спірні правовідносини вже були предметом розгляду в суді під час розгляду справи №7/726, Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 р. встановлено, що спірний договір не регулює відносин сторін щодо постачання холодної води, яка використовується для підігріву гарячої води.

15.09.2010 р. ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №17/333 залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Акціонерну енергопостачальну компанію „Київенерго”.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у справі №17/333 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 05.11.2010 р. Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у справі №17/333 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2010 р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.01.2011 р.

12.01.2011 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у її задоволенні.

У судовому засіданні 17.01.2011 р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у справі №17/333 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.01.2011 р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому запереченні на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні 17.01.2011 р. представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у справі №17/333 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. При цьому зазначив, що відповідно до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1310154 від 01.11.1998 р. Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” постачає позивачу саме теплову енергію, не стягуючи плату за холодну воду, а плата за холодну воду, яка використовується для підігріву гарячої води, має сплачуватися відповідачем саме позивачу.

В судовому засіданні 17.01.2011 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.01.2011 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 р. задоволено клопотання про продовження строку розгляду; продовжено строк розгляду апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” у справі №17/333 на п’ятнадцять днів; задоволено клопотання представника позивача про здійснення заміни Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” його правонаступником – Публічним акціонерним товариством „Акціонерна компанія „Київводоканал”; здійснено заміну позивача у справі №17/333 Відкрите акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” його правонаступником – Публічним акціонерним товариством „Акціонерна компанія „Київводоканал”; розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.02.2011 р.; зобов’язано сторін надати додаткові пояснення.

08.01.2011 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надішли письмові пояснення.

08.01.2011 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надішли письмові пояснення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 09.02.2011 р. представник відповідача надав письмові пояснення.

В судовому засіданні 09.02.2011 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 14.02.2011 р.

В судове засіданні апеляційної інстанції 14.02.2011 р. представник відповідача не з’явився.

Оскільки явка повноважних представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.07.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством “Акціонерна компанія “Київводоканал”, як постачальником, та Житловим кооперативом „Взуттєвик-5”, як абонентом, укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02727/02 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно з умовами Договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65 (далі за текстом - Правила-1).

Відповідно до п.2.1 Договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 „Вода питна”; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин.

Виходячи зі змісту п.3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.6 Договору).

Правила-1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу №190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі за текстом – Правила-2).

Враховуючи, що в період, заборгованість за який заявлена до стягнення, діяли як Правила-1 (до 18.10.2008 р.) так і Правила-2 (з 18.10.2008 р.) та, відповідно до ст. 3 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, вони є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, Правила-1 та Правила-2 підлягають застосуванню до спірних правовідносин у ті періоди, в які вони діяли.

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання” одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Правилами-1 (п. 12.1.), Правилами-2 (п. 2.1), як і Законом України „Про питну воду та питне водопостачання”, передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом, що передбачено п. п. 1.10, 12.5 Правил-1.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води (код 2-711) за період з 01.06.2009 р. по 31.05.2010 р. в сумі 2490,59 грн.; боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 2-50711) за період з 01.12.2006 р. по 31.05.2010 р. в сумі 26062,98 грн.

Пунктами 1.3, 12.2 Правил-1 встановлено, що абонентами, які користуються послугами водоканалу, можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені цими Правилами.

Отже, абонентам відкривається відповідно до одного договору лише один рахунок.

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до матеріалів позовної заяви, відповідачу відкрито другий додатковий рахунок код №2-50711 для обліку води, яка використовується для виготовлення гарячої води, без укладання іншого договору та внесення відповідних змін до Договору.

Пунктом 12.17 Правил-1 передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється позивачем.

Позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 р. у справі №7/726 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” в особі розрахункового департаменту до Житлово-будівельного кооперативу „Взуттєвик-5” про стягнення 4814,44 грн., якою встановлено, що умовами Договору №02727/4-02 від 08.07.2003 р. не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води.

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст. ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 4.1 Правил-1 встановлено, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Вищенаведеним підтверджується, що умовами Договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить про те, що не існує такого виду комунальних послуг, як постачання „питної води, що використовується для виготовлення гарячої води”.

Виходячи зі змісту ст.16 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Спірний Договір на послуги водопостачання та водовідведення, укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання гарячої води позивачем не надано.

Також колегія суддів зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 р. у справі № 7/726 встановлено, що відповідач 20.02.2007 р. звертався до позивача з пропозицією щодо підписання додаткової угоди до Договору, яка б регулювала відносини сторін з приводу проведення розрахунків за послугу з постачання холодної води для підігріву та прийняття відповідної кількості стічних вод, проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони вчинили будь-які дії, спрямовані на укладення вказаної додаткової угоди.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання води, яка використовується для приготування гарячої води в сумі 26062,98 грн. за період з 01.12.2006 р. по 31.05.2010 р. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Посилання Господарського суду міста Києва в своєму рішення на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по коду 2-711 в частині прийняття стоків гарячої води не підлягають задоволенню, оскільки визначення кількості прийнятих стоків (гарячої води) повинно бути здійснено виходячи з даних водолічильників, які обліковують воду, яка постачається для приготування гарячої води, колегією суддів не приймається з огляду на наступне.

Як вбачається з розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника станом на 01.06.2010 р. частину з заявленої до стягнення суми по коду 2-711 становлять кошти, нараховані за прийняття стоків гарячої води (в розрахунку зазначені як ГВ (СТ)).

Відповідно до п. 3.3 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію відповідно до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Пунктом 21.1 Правил-1 визначено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, у відповідності з п. 21.2 Правил-1; позивач має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.

Правилами-2 визначено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію (п. 5.1); вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (п. 5.2).

Враховуючи те, що умови Договору регулюють правовідносини з прийняття позивачем від відповідача каналізаційних стоків, враховуючи наявність в матеріалах справи підписаних представниками відповідача актів про зняття показань з приладу обліку №2-121-61, в яких зафіксовані обсяги поставленої питної води для приготування гарячої води, і, відповідно прийняття стоків гарячої води, нарахування позивачем відповідачу коштів за прийняття стоків гарячої води є правомірним.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за прийняття стоків гарячої води є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського про те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, в спірний період постачання холодної води обліковувалося за лічильниками №30714 СВК-15, №22128 ВСКМ-40 та №2275244 МТОІІ 10К-40. Зняття показань з вказаних лічильників оформлювалось відповідними актами про знаття показань з приладів обліку №2-122-98, №2-122-2 та №2-122-3 за спірні періоди. Вказані акти крім актів за травень 2010 року підписані відповідачем.

Відповідно до розгорнутого розрахунку позовних вимог станом на 01.06.2010 р. обсяг поставленої відповідачу холодної води та, відповідно, прийнятих стоків холодної води за вказаний період визначений на рівні 9883 куб. м.; при розрахунку вартості за поставлену холодну воду та стоки позивач застосовує розпорядження Київської міської державної адміністрації: №1127 від 28.08.2007 р., №516 від 29.04.2009 р., №980 від 31.08.2009 р., №1332 від 30.11.2009 р.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при визначенні вартості за поставлену холодну воду та стоки на зазначений період необхідно застосовувати тарифи, встановлені розпорядженням Київської міської державної адміністрації „Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” від 28.08.2002 р. №1680, оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. №842-р „Про зупинення дії деяких розпоряджень голови Київської міської держадміністрації з питань встановлення (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги в м. Києві” дію розпорядження № 516 від 29.04.2009 р. зупинено; розпорядження №516 від 29.04.2009 р. визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття згідно з постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2009 року у справі №2а-2292/09; розпорядження Київської міської державної адміністрації №1127 від 28.08.2007 р., №516 від 29.04.2009 р., №980 від 31.08.2009 р. та №1332 від 30.11.2009 р. не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже, не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно підпункту 2 пункту „а” ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (в редакції, яка діяла до 09.07.2010 р.) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

При цьому, пунктом 2 розділу VII „Прикінцевих положень” Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ” встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві, а рішенням Київської міської ради від 11.03.99 №161/262 „Про виконавчий орган Київської міської ради” такий виконавчий орган створено, а саме: виконавчий орган Київської міської ради - Київська міська державна адміністрація.

Таким чином з часу формування Київською міською радою власного виконавчого органу на базі міської державної адміністрації в м. Києві виконавчі функції органів місцевої виконавчої влади, здійснює Київська міська державна адміністрація. При виданні розпоряджень щодо зміни тарифів на житлово-комунальні послуги Київська міська державна адміністрація діяла як виконавчий орган Київської міської ради, оскільки ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування” передбачає встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, яким визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Пунктом 1.10 „Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України”, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. №65, тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення.

Відповідно до вищенаведених нормативно-правових актів України, повноваження щодо встановлення тарифів з оплати комунальних послуг водопостачання та водовідведення належить органам місцевого самоврядування, а саме їх виконавчим органам, а самі тарифи визначаються без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами їх розмірів та термінів введення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України або законам України здійснюється лише в судовому порядку. На час винесення рішення немає жодного рішення суду, яке б набрало законної сили, про визнання нечинними вищезазначених розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації.

Згідно ч. 1 ст. 12 ГПК України господарському суду не підвідомчі спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін.

Таким чином, позивачем правомірно застосовано тарифи, затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації: №1127 від 28.08.2007 р., №516 від 29.04.2009 р., №980 від 31.08.2009 р., №1332 від 30.11.2009 р.

В досудовому порядку відповідачем погашення заборгованості не здійснено.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідні положення встановлені також в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за постачання холодної води та прийняття стічних вод (холодної та гарячої води) за період з червня 2006 р. по травень 2010 р. за Договором №02727/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 р. в розмірі 2490,59 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати вартості наданих послуг за Договором позивач просить стягнути з відповідача 1373,30 грн. пені, 6895,08 грн. інфляційних втрат, 1271,23 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.4.2. Договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Таким чином, відповідно до умов договору та чинного законодавства України у позивача наявні правові підстави вимагати стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання пені, інфляційних втрат, трьох відсотків річних.

Враховуючи визначений розмір заборгованості, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 611,29 грн., інфляційних втрат в розмірі 343,05 грн., трьох відсотків річних в розмірі 89,46 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню. В іншій частині в позові необхідно відмовити.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки в процесі розгляду даної справи колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у справі №17/333 підлягає частковому скасуванню, а саме: в частині відмови позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2490,59 грн., 343,05 грн. інфляційних втрат, 611,29 грн. пені, 89,46 грн. 3 % річних; в іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 р. у справі №17/333 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2490,59 грн., 343,05 грн. інфляційних втрат, 611,29 грн. пені, 89,46 грн. 3 % річних.

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову та викласти резолютивну частину рішення у справі №17/333 в наступній редакції:

„Позов Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” задоволено частково. Стягнути з Житлового кооперативу „Взуттєвик-5” (02140, м. Київ, вул. Л.Руденко, 9, р/р 260003016 в Оболонському відділенні №8142 Ощадбанку у м. Києві, МФО 320229, код ЄДРПОУ 23493658) на користь Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, р/р 2600755010771 в ЦВ ПАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) 2490 (дві тисячі чотириста дев’яносто) грн. 59 коп. основного боргу, 343 (триста сорок три) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 611 (шістсот одинадцять) грн. 29 коп. пені, 89 (вісімдесят дев’ять) грн. 46 коп. 3 % річних.

Стягнути з Житлового кооперативу „Взуттєвик-5” (02140, м. Київ, вул. Л.Руденко, 9, р/р 260003016 в Оболонському відділенні №8142 Ощадбанку у м. Києві, МФО 320229, код ЄДРПОУ 23493658) на користь Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, р/р 2600755010771 в ЦВ ПАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) 35 (тридцять п’ять) грн. 35 коп. державного мита за звернення з позовною заявою, 21 (двадцять одна) грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.”

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Житлового кооперативу „Взуттєвик-5” (02140, м. Київ, вул. Л.Руденко, 9, р/р 260003016 в Оболонському відділенні №8142 Ощадбанку у м. Києві, МФО 320229, код ЄДРПОУ 23493658) на користь Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, р/р 2600755010771 в ЦВ ПАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664, а у випадку відсутності коштів – з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) 17 (сімнадцять) грн. 68 коп. державного мита за звернення з апеляційною скаргою.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи №17/333 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Новіков М.М.

Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Мартюк А.І.

24.02.11 (відправлено)