Рішення № 139394050, 01.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6681/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі судді Гедз Б.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

позивач АТ «ПУМБ» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1001261452401 від 05.03.2026 у розмірі 39 271,63 грн та заборгованість за кредитним договором № 2001530233101 від 21.01.2020 у розмірі 5 176,33 грн, а також витрати зі сплати судового збору.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1001261452401 від 05.03.2019, на підставі якого видано кредит у сумі 50 000,00 грн. Відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 20.05.2026 складає 39 271,63 грн., з яких: 23 068,13 грн. заборгованість за кредитом; 13,78 грн. заборгованість за процентами; 16 189,72 грн. заборгованість за комісією. Окрім того, між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2001530233101 від 21.01.2020, на підставі якого видано кредит у сумі 3 357,00 грн. Відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 20.05.2026 складає 5 176,33 грн., з яких: 3 320,60 грн. заборгованість за кредитом; 1 855,73 грн. заборгованість за процентами; 0 грн. заборгованість за комісією. Тобто загальна сума заборгованість за двома кредитними договорами становить 44 447,96 грн. Позивач свої зобов`язання виконав, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.06.2026 року відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Судом вживались заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою останнього відомого зареєстрованого місця проживання відповідача скеровувались ухвала про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією, однак як вбачається із конверта, яким скеровувалась судова кореспонденція, такий повернуто до суду неврученим адресату з причини, згідно довідки АТ «Укрпошта»: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Тому, відповідач, в силу п. 4 ч.8 ст.128, ч.9 ст.130 ЦПК України, вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

У визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, відповідачем відзиву до суду не подано, про наявність поважних причин не подання відзиву у встановлений строк суду не повідомлено, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду станом на день винесення рішення також не поступала.

Клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (вилику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має правона захистсвого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 05.03.2019 між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання заяви №1001261452401 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 50 000,00 грн. із строком кредитування 24 місяців із реальною річною процентною ставкою 35.00% річних.

Відповідач ОСОБА_1 підписав заяву та паспорт споживчого кредиту, у якому міститься інформація про споживчий кредит, зокрема, його розмір, строк кредитування, тип та розмір процентної ставки, особисто.

Банк надав відповідачу кредит шляхом видачі коштів через касу банку. На підтвердження виконання своїх зобов`язань банком надано платіжну інструкцію від 05.03.2019, а також виписку/особовий рахунок за період з 05.03.2019 до 20.05.2026, відповідно до якої ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, а саме здійснював операції по списанню кредитних коштів та погашав кредит, відсотки.

Також судом встановлено, що 21.01.2020 між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання заяви №2001530233101 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит із кредитним лімітом 3 357,00 грн. із строком кредитування 12 місяців з автопролонгацією із реальною річною процентною ставкою 47,88% річних.

Відповідач ОСОБА_1 підписав заяву та паспорт споживчого кредиту, у якому міститься інформація про споживчий кредит, зокрема, його розмір, строк кредитування, тип та розмір процентної ставки, особисто.

Банк надав відповідачу кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії в межах встановленого кредитного ліміту на картковому рахунку. На підтвердження виконання своїх зобов`язань банком надано виписку/особовий рахунок за період з 21.01.2020 до 20.05.2026, відповідно до якої ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, а саме здійснював операції по списанню кредитних коштів та погашав кредит, відсотки.

Таким чином, позивач свої зобов`язання за кредитними договорами виконав, а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує належним чином, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання),

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Що стосується нарахування процентів за користування кредитом, то суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № 1001261452401 від 05.03.2019 за період з 05.03.2019 до 20.05.2026, така становить 39 271,63 грн., з яких: 23 068,13 грн. заборгованість за кредитом; 13,78 грн. заборгованість за процентами; 16 189,72 грн. заборгованість за комісією.

Додаткових договорів щодо продовження строку дії кредитного договору №1001261452401 від 05.03.2019 між сторонами не укладалось.

Оскільки кредитним договором №1001261452401 від 05.03.2019 визначений строк його дії, який становить 24 місяці, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачу ОСОБА_1 передбачені цим договором відсотки.

Згідно з наданим розрахунком заборгованості станом на 05.03.2021 заборгованість за процентами становить 0 грн. Проте після закінчення строку кредитного договору №1001261452401 від 05.03.2019 позивач продовжив нарахування процентів, що є неправомірним.

Крім того, позивач надав розрахунок заборгованості за договором №2001530233101 від 21.01.2020 за період з 24.01.2020 до 20.05.2026, з якого вбачається, що загальна заборгованість становить 5 176,33 грн, яка складається з: заборгованості за сумою кредиту 3 320,60 грн, заборгованості за процентами 1 855,73 грн, заборгованості за комісією 0 грн.

Оскільки, відповідно до умов договору, строк кредиту становить 12 місяців з продовженням кожного разу після спливу вказаного строку на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін, тому суд дійшов висновку, що проценти нараховані протягом строку користування кредитом.

Що стосується комісії за користування кредитом, то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Встановлення судом нікчемності наведених умов Договору є підставою для відмови у стягненні нарахованої позивачем комісії.

Відтак, із врахуванням викладеного вище, оскільки положення кредитного договору

№ 1001261452401 від 05.03.2019 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за обслуговування кредиту в розмірі на загальну суму 16 189,72 грн суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемним з моменту укладення договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з боржника заборгованості за комісією за обслуговування, так як така за своєю правової природою не відноситься до кредитних послуг, а тому безпідставно включена позивачем до загальної суми заборгованості відповідача за кредитним договором.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов до переконання, що з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості за договором № 1001261452401 від 05.03.2019 в розмірі 23 068,13 грн, а також сума заборгованості за договором № 2001530233101 від 21.01.2020 у розмірі 5 176,33 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню становить 28 244,46 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у розмірі 28 244(двадцять вісім тисяч двісті сорок чотири) гривні 46 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 690 (одна тисяча шістсот дев`яносто) гривень 62 копійки.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство Перший український міжнародний банк, ЄДРПОУ 14282829, МФО 334851, юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 01.09.2026.

Суддя: (підпис) Б.М.Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал рішення знаходиться у справі № 462/6681/26

Суддя: Б.М.Гедз