Рішення № 139391220, 18.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/3885/26

Провадження № 2/331/3434/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Він Фінанс» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 04.05.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 849860, який було укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача.

За умовами даного договору сума кредиту (загальний розмір) становить 4000,00 грн., строк кредиту 30 днів.

Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав позичальнику можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в розмірі, передбачених договором. Сторони договору також узгодили, що грошові кошти кредиту надаються кредитодавцем у безготівковій формі на рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу позичальника.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором настав, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами та інші платежі не сплачує, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

12.04.2018 було укладено договір № 1, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 849860.

12.09.2019 року укладено додаткову угоду № 25 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 25 від 12.09.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 849860 від 04.05.2019 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Таким чином, ТОВ «Він Фінанс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 849860.

Загальний розмір заборгованості за Договором № 849860 від 04.05.2019, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 18308,45 грн., з яких: сума основного боргу - 4000,00 грн., сума боргу за процентами 8424,00 грн., сума боргу за пенею і штрафами 2000,00 грн., сума 3% річних - 1179,61 грн., інфляційні втрати -2704,84 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за договором № 849860 від 04.05.2019 розмірі 18308,45 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи за його відсутності і зазначив про відсутність заперечень проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач у жодне із призначених судових засідань не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шляхом публікації оголошень на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення судових повісток поштою на адресу його проживання як ВПО, одна з яких була вручена відповідачу особисто, а інша була вручена члену його сім`ї, відзив на позов він не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від нього не надходило.

Взявши до уваги позицію представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін.

Також ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 26.06.2026 було задоволено клопотання представника позивача про витребування в АТ «Райффайзен Банк» доказів.

На виконання даної ухвали 17.07.2026 від АТ «Райффайзен Банк» до суду надійшла виписка по рахунку відповідача та інформація про його фінансовий номер телефону.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 04.05.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 849860.

Відповідно до п.1.1 договору Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в сумі 4000,00 (чотири тисячі) грн. 00 коп. (далі «Позика»), на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов`язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.

Відповідно до п.1.2 договору позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування Позикою: знижена процентна ставка становить 1,53 % від суми Позики за кожен день користування Позикою (558,45 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору; стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00 % річних); стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.7., 3.4., 3.6.2. цього Договору (п.1.3.1., 1.3.2., 1.3.3).

Позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом (п.1.5 договору).

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений в п.7 кредитного договору.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору сторони домовилися, що повернення Позики та сплата процентів за користування Позикою здійснюватимуться згідно Графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Нарахування процентів за Договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання Позики, визначеного у пункті 1.2. цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів (Додаток 1 до цього Договору) (п.3.2 договору).

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку відповідача, наданою АТ «Райффайзен Банк».

12.04.2018 було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги за кредитними договорами до позичальників.

12.09.2019 було укладено додаткову угоду № 25 до договору факторингу № 1 від 12.04.2018 та підписано реєстр прав вимоги № 25 від 12.09.2019, відповідно до яких на умовах договору факторингу № 1 від 12.04.2018 до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 849860 від 04.05.2019.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Таким чином, ТОВ «Він Фінанс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 849860.

Загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором № 849860 від 04.05.2019 станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 18308,45 грн., з яких: сума заборгованості - 14424,00 грн. (сума основного боргу 4000,00 грн., заборгованість за відсотками 8424,00 грн., заборгованість за пенею і штрафами 2000,00 грн.), сума 3% річних - 1179,61 грн., інфляційні втрати -2704,84 грн.

Суд враховує, що згідно з положеннями ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про те, що між відповідачем та ТОВ «Авентус Україна», правонаступником якого є ТОВ «Він Фінанс», дійсно було укладено договір про надання споживчого кредиту, умови якого первісним кредитором були виконані, а відповідачем вони виконані не були, внаслідок чого у останнього виникли боргові зобов`язання перед позивачем, який набув право вимоги за вищевказаним кредитним договором відповідно до умов договору факторингу та договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належних та достовірних доказів погашення заборгованості за кредитним договором та його припинення відповідач в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України суду не надав, чим не спростував доказів, наданих позивачем.

У той же час, суд критично ставиться до визначеної позивачем заборгованості у загальній сумі 14424,00 грн., яка складається із суми основного боргу 4000,00 грн., заборгованості за відсотками 8424,00 грн., заборгованості за пенею і штрафами 2000,00 грн., яка також наведена у розрахунку заборгованості (станом на дату відступлення прав вимоги), підписаному директором ТОВ «Авентус Україна», оскільки детального розрахунку вказаних сум надано не було, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність проведеного розрахунку, а також визначити дійсний період, за який було проведено розрахунки.

При цьому, суд враховує, що відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 25 від 12.09.2019, який підписано уповноваженими представниками ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»), розмір заборгованості, ОСОБА_1 , яку набуло ТОВ «Він Фінанс» відповідно до договору факторингу № 1 від 12.04.2018, складає 6160,00 грн., з яких заборгованість по основному боргу (по тілу кредиту) 4000,00 грн., заборгованість по відсоткам 2160,00 грн.

Тобто, з наведених документів вбачається, що фактично за один і той самий період станом на дату відступлення прав вимоги існують два взаємовиключні розрахунки заборгованості відповідача за одним і тим самим кредитним договором.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balanceofprobabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Тому, зважаючи на викладене, суд бере до уваги при визначенні розміру заборгованості відповідача перед позивачем розрахунок заборгованості, вказаний у витягу з реєстру прав вимоги № 25 від 12.09.2019, який узгоджено уповноваженими представниками ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») і який відповідно до «стандарту більшої переконливості» є більш переконливим, ніж розрахунок заборгованості (станом на дату відступлення прав вимоги), підписаний директором ТОВ «Авентус Україна», який не містить навіть дати його підписання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач взятих на себе зобов`язань в строки, передбачені договором, належним чином не виконав, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором підлягають задоволенню лише в частині стягнення заборгованості по основному боргу (по тілу кредиту) 4000,00 грн. та заборгованості по відсоткам 2160,00 грн., що разом складає 6160,00 грн.

Що стосується заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційного збільшення та трьох процентів річних, що передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України за період до введення воєнного стану, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право на нарахування вказаних компенсаційних виплат ТОВ «Він Фінанс» передбачено п.2.2 договору факторингу №1 від 12.04.2018 і за обрахований період законодавчим обмеженням не піддавалось (п.15, 18 «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України).

У той же час, змінюючи загальний розмір заборгованості у розрахунках, наведених позивачем у позовній заяві, суд визначає розмір виплат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, таким чином:

- інфляційне збільшення: 6160,00 (сума боргу) х 1,18752327 (середній індекс інфляції за період з червня 2019 року по лютий 2022 року) 6160,00 (сума боргу) = 1155,14 грн.;

- три проценти річних: 6160,00 (сума боргу) х 3 х 996 (кількість днів прострочення за період з 04.06.2019 по 23.02.2022) : 365 : 100 = 504,28 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача також інфляційного збільшення у сумі 1155,14 грн. та трьох процентів річних у сумі 504,28 грн.

Тому, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зв`язку з невиконанням ним умов договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 849860 від 04.05.2019, складає 7819,42 грн., з яких заборгованість по основному боргу (по тілу кредиту) 4000,00 грн., заборгованість по відсоткам 2160,00 грн., інфляційне збільшення 1155,14 грн., три проценти річних 504,28 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» відповідно до договору №33 про надання правової допомоги від 22.03.2024, акту підтвердження факту надання правничої допомоги від 18.03.2026, детального опису робіт, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 5000,00 грн. та була понесена позивачем.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем позики у розмірі 4000,00 грн., а основна сума боргу за основним зобов`язанням також складає 4000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд приходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією та складанням позовної заяви).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1281,28 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 7819,42 грн. / суму заявлених позовних вимог 18308,45 грн.).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1137,09 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 7819,42 грн. / суму заявлених позовних вимог 18308,45 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість за договором про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 849860 від 04.05.2019 у загальній сумі 7819 (сім тисяч вісімсот дев`ятнадцять) гривень 42 копійки, з яких заборгованість по основному боргу (по тілу кредиту) 4000,00 грн., заборгованість по відсоткам 2160,00 грн., інфляційне збільшення 1155,14 грн., три проценти річних 504,28 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судовий збір у розмірі 1137 (одна тисяча сто тридцять сім) гривень 09 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 1281 (одна тисяча двісті вісімдесят одна) гривня 28 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення 18 серпня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК