Рішення № 13938287, 10.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа № 13/61510.02.11 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоДержавного підприємства "Київський державний завод "Буревісник"

Простягнення 675 195,40 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

від позивача Гаркавенко С.В. дов. № Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010 р.

від відповідача не зявилися

В судовому засіданні 10.02.2011 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" про стягнення 568714,49 грн. боргу за спожиту активну електричну енергію, 24270,11 грн. боргу за спожиту реактивну електричну енергію, 19011,67 грн. пені, 41508,92 грн. штрафу, 18078,29 грн. інфляційних втрат, 3611,91 грн. 3 % річних.

Крім того позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, повязані з розглядом даної справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання вимог договору позивач поставив відповідачу електричну енергію, проте відповідач зобовязання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлену електричну енергію не виконав в повному обсязі.

Ухвалою від 14.12.2010 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 27.01.2011 року.

27.01.2011 року в судове засідання представники сторін не зявилися, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконали.

27.01.2011 року до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.01.2011 року розгляд справи відкладено на 10.02.2011 року.

В судове засідання, призначене на 10.02.2011 року зявився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не зявився, поважних причин неявки суду не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою господарського суду за місцезнаходженням відповідно до довідок ЄДРПОУ про що свідчить повідомлення про вручення з відміткою Укрпошти про отримання.

Відповідно до положень ст.ст.64, 77, 87 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі (про відкладення розгляду справи) надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Перед початком розгляду справи по суті представників позивача ознайомлено з його правами та обовязками у відповідності із ст.ст. 20, 21, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав представлені позивачем документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши і зясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.11.1990 року між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України № 31 від 17.02.1995 року, № 177 від 31.08.1995 року, № 176 від 29.09.1995 року реорганізовано в Акціонерну енергопостачальну компанією “Київенерго” (далі постачальник, позивач) та Державним підприємством "Київський державний завод "Буревісник" було укладено договір на постачання електричної енергії № 130 від 26.11.1990 (далі - Договір).

10.03.2010 року між сторонами укладено додаткову угоду від 10.03.2010 року до Договору (далі Угода), відповідно до якої Договір викладено в новій редакції і підписано сторонами 20.04.2010 року. Відповідно до п. 1 Договору, позивач продає відповідачу електричну енергію, а останній зобовязується оплачувати вартість використаної (купленої) електричної енергії.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. п. 2.2, 2.3 Угоди позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (Додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу») згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до Правил устройства електроустановок. 6 видання. 1986 р. чинної редакції та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання визначених Додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, повідомляти споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію через засоби масової інформації за пять днів до введення їх в дію, а відповідач в свою чергу, виконувати умови даного Договору, дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків «Порядок розрахунків за електроенергію та «Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії», здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з Додатком «Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії», забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників постачальника електричної енергії за предявленням службового посвідчення до засобів (систем) обліку електроенергії, вимірювання потужності та контролю за показниками якості електроенергії.

Порядок розрахунків сторони погодили Додатком 2.7 до Договору, що розрахунковий період починається першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця. Споживач знімає показання розрахункових лічильників 27 числа кожного місяця та надає звіт за фактичним обсягом споживання.

Період між датами зняття показань засобів обліку прирівнюється до розрахункового періоду, тариф якого застосовується для розрахунків вартості електричної енергії.

Щомісяця 28 числа Споживач зобовязується направляти уповноваженого представника до Постачальника для надання звіту про спожиту активну та реактивну та генеровану реактивну електроенергію та про результати вимірів активної потужності за встановленою формою (Додатки «Звіт про використану електроенергію», «Звіт про результати вимірів активної потужності»).

Крім цього, споживач надає підписанні акт про приймання передачі товарної продукції, акт надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди.

Пунктом 13 зазначеного Додатку передбачено, що споживач здійснює попередню оплату вартості обсягу електричної енергії 3 плановими платежами: до 1 числа розрахунковими періоду 35%, до 10 числа розрахункового періоду 35; до 20 числа розрахункового періоду 30% від вартості заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії поточного розрахункового періоду. Остаточний розрахунок здійснюється споживачем до останнього числа звітного місяця на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.07.2010 року по 01.11.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 568714,49 грн. Проте, відповідач за поставлено енергію не розрахувався, у звязку з чим нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 568714,49 грн.

Крім того, за період з 01.07.2010 року по 01.11.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито реактивної електричної енергії на суму 24270,11 грн. У свою чергу, відповідач за поставлену енергію не розрахувався, у звязку з чим у нього за поставлену реактивну електричну енергію виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 24270,11 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості у відповідача перед позивачем за спожиту активну та реактивну електричну енергію складає 592984,60 грн. (568714,49 грн. + 24270,11 грн.), що підтверджується доданими до позовної заяви звітами про використану електроенергію та розрахунком позивача.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 592984,60 грн. нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобовязань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2.1 до Договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним Додатком споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій згідно Господарського кодексу України.

Керуючись частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення, яка становить 19011,67 грн. та 7 % штрафу від вартості невиконаного зобовязання в розмірі 41508,92 грн., обґрунтовуючи це тим, що він в розумінні ст. 22 ГК України є субєктом господарювання державного сектора економіки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені не підлягають задоволенню з наступник підстав.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити субєктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як субєкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Правова позиція про неможливість застосування пені та штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України в даних правовідносинах також підтверджується Постановою Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 42/562.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 18078,29 грн. та 3 % річних в розмірі 3611,91 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобовязання, з останнього, на думку господарського суду на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають до стягнення 3% річних в сумі 3611,91 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18078,29 грн. за весь час прострочення, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" (02081, м. Київ, вул.. Здолбунівська, 2, код ЄДРПОУ 14312358) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(04050, м. Київ, вул.. Мельникова, 31, код ЄДРПОУ 26187764) 568714 (пятсот шістдесят вісім тисяч сімсот чотирнадцять),49 грн. боргу за спожиту активну електричну енергію, 24270 (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят),11 грн. боргу за спожиту реактивну електроенергію, 18078 (вісімнадцять тисяч сімдесят вісім),29 грн. інфляційних втрат, 3611 (три тисячі шістсот одинадцять),91 грн. 3 % річних, 6146 (шість тисяч сто сорок шість),75 державного мита, 214 (двісті чотирнадцять),85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата складення 17.02.2011