Рішення № 139381456, 01.09.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/19815/25

РІШЕННЯ

іменем України

01 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі відповідач), у якому просить суд захистити його права у зв`язку зі зберіганням та обробкою відповідачем його персональних даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі № 560/19815/25 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Позивач, зокрема просить суд: визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Хмельницькій області, які полягають у зберіганні та обробці персональних даних позивача без належної правової підстави; зобов`язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області виключити запис про позивача з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та анулювати реєстраційний номер облікової картки платника податків; заборонити подальшу обробку персональних даних позивача без його письмової згоди; визнати відсутність правових підстав для перебування позивача на обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Позивач вважає, що відповідач протиправно зберігає та обробляє його персональні дані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

На обґрунтування позову позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління ДПС у Хмельницькій області із запитом про надання копії облікової картки за формою № 1ДР або інших документів, на підставі яких його було внесено до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Позивач посилається на те, що відповідач не надав йому копію первинної облікової картки фізичної особи - платника податків за формою № 1ДР, оскільки така картка не збереглася у зв`язку із закінченням строку її зберігання.

На думку позивача, відсутність у відповідача первинної облікової картки за формою № 1ДР, відсутність документа з його підписом, а також відсутність окремої письмової згоди на обробку персональних даних свідчать про відсутність належної правової підстави для перебування його на обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Позивач також зазначає, що наявний у нього дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.11.1999 не підтверджує його волевиявлення на включення до Державного реєстру та не містить його письмової згоди на обробку персональних даних.

З цих підстав позивач вважає, що запис про нього має бути виключений із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, реєстраційний номер облікової картки платника податків має бути анульований, а подальша обробка його персональних даних без письмової згоди - заборонена.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на таке.

Відповідач зазначає, що облік платників податків є одним зі способів податкового контролю.

Стверджує, що усі фізичні особи - платники податків і зборів підлягають реєстрації у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Відповідач посилається на те, що законодавством визначено два способи обліку фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків: за реєстраційним номером облікової картки платника податків; за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією (за наявності) та номером паспорта - для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це контролюючий орган та мають відповідну відмітку у паспорті.

Відповідач зазначає, що персональні дані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків зберігаються протягом усього життя фізичної особи - платника податків та 75 років з дати внесення запису про її смерть.

За твердженням відповідача, чинне законодавство України не передбачає виключення запису про фізичну особу з Державного реєстру та анулювання РНОКПП у спосіб, про який просить позивач.

Відповідач також зазначає, що позивач не звертався до контролюючого органу з повідомленням за формою № 1П про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків через релігійні переконання.

З огляду на це, відповідач вважає, що правові підстави для виключення запису про позивача з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, анулювання РНОКПП, заборони подальшої обробки персональних даних та визнання відсутності правових підстав для перебування позивача на обліку відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою, відомості про яку включені до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, а також що позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Позивач звертався до Головного управління ДПС у Хмельницькій області із запитом про надання копії облікової картки за формою № 1ДР або інших документів, на підставі яких його було внесено до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Із листа Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.05.2023, наданого позивачем до матеріалів справи, суд встановив, що дата реєстрації позивача у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків - 17.07.1996.

У цьому ж листі відповідач повідомив, що не може надати завірену копію облікової картки фізичної особи - платника податків щодо позивача у зв`язку із закінченням строку її зберігання.

Отже, лист Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.05.2023 підтверджує такі обставини: позивач зареєстрований у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; дата реєстрації позивача у Державному реєстрі - 17.07.1996; відповідач не має можливості надати копію первинної облікової картки фізичної особи - платника податків через закінчення строку її зберігання.

Водночас, зазначений лист не містить висновку відповідача про незаконність первинної реєстрації позивача у Державному реєстрі, не містить визнання відповідачем відсутності правової підстави для обробки персональних даних позивача та не є рішенням про відмову у виключенні запису з Державного реєстру за результатами подання позивачем повідомлення за формою № 1П.

До матеріалів справи позивач, зокрема також додав: копію листа Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.05.2023; копію пам`ятки / зразка форми № 1ДР; копію акта ОСББ «Парковий 3» про фактичне місце проживання; копію дубліката довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.11.1999; копію посвідчення особи з інвалідністю II групи.

Суд оцінює ці документи таким чином.

Копія листа Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.05.2023 є письмовим доказом факту реєстрації позивача у Державному реєстрі, дати такої реєстрації та неможливості надати копію облікової картки через закінчення строку її зберігання.

Копія пам`ятки / зразка форми № 1ДР має допоміжне значення для розуміння змісту форми облікової картки, але не підтверджує факту подання або неподання саме позивачем такої форми у 1996 році.

Копія дубліката довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.11.1999 підтверджує факт видачі позивачу дубліката відповідного документа, але не є первинною обліковою карткою за формою № 1ДР і не може сама по собі підтверджувати або спростовувати наявність волевиявлення позивача на час первинної реєстрації у Державному реєстрі.

Копія акта ОСББ про фактичне місце проживання та копія посвідчення особи з інвалідністю II групи підтверджують відповідні обставини щодо особи позивача, однак не доводять незаконності обробки його персональних даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Матеріали справи не містять первинної облікової картки позивача за формою № 1ДР.

Водночас, матеріали справи не містять доказів обставин, які б свідчили про незаконність первинного включення відомостей про позивача до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у 1996 році.

Неможливість надання копії первинної облікової картки через закінчення строку її зберігання сама по собі не підтверджує незаконності такої реєстрації.

Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача з повідомленням за формою № 1П про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків через релігійні переконання.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач приймав щодо позивача індивідуальне рішення про відмову у взятті його на облік в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією (за наявності) та номером паспорта.

Отже, встановлений судом спір стосується не відмови відповідача у задоволенні повідомлення за формою № 1П, а правомірності подальшого зберігання та обробки персональних даних позивача у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків за обставин, коли первинна облікова картка за формою № 1ДР не збереглася після закінчення строку її зберігання.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частина перша статті 32 Конституції України передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частина друга статті 32 Конституції України передбачає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Частина перша статті 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

За пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд враховує, що відповідно до листа Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.05.2023 дата реєстрації позивача у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків - 17.07.1996.

На дату реєстрації позивача у Державному реєстрі діяв Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів» від 22.12.1994 № 320/94-ВР.

Цей Закон регулював створення та функціонування Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів як автоматизованого банку даних для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори та інші обов`язкові платежі.

Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів» від 22.12.1994 № 320/94-ВР втратив чинність з 01.01.2011 у зв`язку з набранням чинності Податковим кодексом України.

Правомірність подальшого зберігання та обробки персональних даних позивача у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків суд оцінює за законодавством, чинним на час існування спірних правовідносин та ухвалення рішення.

Відповідно до пункту 63.1 статті 63 Податкового кодексу України (далі ПК України), облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За абзацом першим пункту 63.2 статті 63 ПК України, взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Згідно з пунктом 63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого пункту 63.6 статті 63 ПК України, облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

За підпунктом 3 пункту 63.6 статті 63 ПК України, податковим номером є реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 63.7 статті 63 ПК України, контролюючий орган зазначає податковий номер або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних інструкціях щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 70.1 статті 70 ПК України, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов`язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України, або набули статусу електронного резидента (е-резидента).

Облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

За абзацом першим пункту 70.5 статті 70 ПК України, фізична особа - платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу облікову картку фізичної особи - платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу.

Пункт 70.5 статті 70 ПК України також передбачає, що облікова картка фізичної особи - платника податків може бути подана в електронній формі засобами електронних комунікацій з дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, електронного документообігу, надання публічних (електронних публічних) послуг.

Подання іноземцем заяви на набуття статусу електронного резидента (е-резидента) прирівнюється до особистого подання до відповідного контролюючого органу облікової картки фізичної особи - платника податків та заяви для реєстрації в Державному реєстрі.

Фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування.

Для заповнення облікової картки фізичної особи - платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) використовуються дані паспорта.

Форма облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) і порядок їх подання встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до підпункту 70.15.1 пункту 70.15 статті 70 ПК України, відомості з Державного реєстру використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України.

Згідно з підпунктом 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПК України, відомості з Державного реєстру є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до абзацу восьмого статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - у редакції, чинним на час існування спірних правовідносин та ухвалення рішення), обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

За частиною шостою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, підставами для обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 цього Закону, підставами для обробки персональних даних є дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.

За пунктом 5 частини першої статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, підставами для обробки персональних даних є необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

Отже, суд вказує на те, що згода суб`єкта персональних даних є однією з можливих підстав обробки персональних даних, але не є єдиною такою підставою.

Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 «Про затвердження Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2017 за № 1306/31174 (далі Положення № 822), суд застосовує у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин та ухвалення рішення.

Відповідно до пункту 1 розділу II Положення № 822, усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

Облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем (за наявності), ім`ям, по батькові (за наявності), серією (за наявності) та номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів громадянина України з числа зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта).

За пунктом 1 розділу VII Положення № 822, фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через представника подати до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи - платника податків за формою № 1ДР (далі - Облікова картка № 1ДР) (додаток 2), яка є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити (прізвище (за наявності), ім`я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання (за наявності), громадянство).

Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки документ, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред`явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).

Подання іноземцем заяви на набуття статусу електронного резидента (е-резидента) прирівнюється до особистого подання до відповідного контролюючого органу Облікової картки № 1ДР.

Відповідно до пункту 1 розділу VIII Положення № 822, фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати до відповідного контролюючого органу Повідомлення за формою № 1П (додаток 8), яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред`явити паспорт або документ, на підставі якого оформлюється паспорт вперше. У разі зміни прізвища, імені чи по батькові особа, крім паспорта, пред`являє свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності).

За пунктом 2 розділу VIII Положення № 822, облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем (за наявності), ім`ям, по батькові (за наявності), серією (за наявності) та номером паспорта. До паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта.

Пункт 7 розділу VIII Положення № 822 визначає, що після отримання підтвердження щодо можливості внесення відмітки за зверненням фізичної особи особисто, відповідний контролюючий орган вносить до паспорта у формі книжечки відмітку про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта, форму якої наведено в додатку 9 до цього Положення.

Порядок обробки персональних даних у базі персональних даних - Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.02.2015 № 210 «Про затвердження Порядку обробки персональних даних у базі персональних даних - Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.03.2015 за № 278/26723 (далі Порядок № 210), суд застосовує у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин та ухвалення рішення.

Відповідно до пунктів 1, 8 розділу I Порядку № 210, цей Порядок розроблено з метою встановлення загальних вимог до організаційних та технічних заходів захисту персональних даних під час їх обробки у базі персональних даних - Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (далі - ДРФО), який формує та веде Державна податкова служба України.

Під обробкою персональних даних фізичної особи - платника податків розуміється будь-яка дія або сукупність дій, здійснюваних в ІКС ДРФО, які пов`язані із збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, відновленням, використанням та поширенням, знеособленням, знищенням відомостей про фізичну особу.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Порядку № 210, зберігання та знищення персональних даних.

Персональні дані в ДРФО зберігаються протягом усього життя фізичної особи - платника податків та 75 років з дати внесення запису про її смерть.

Персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог Закону № 2297. Персональні дані в ДРФО підлягають знищенню у разі закінчення строку зберігання даних. Зокрема, підставою для знищення персональних даних у базі ДРФО є набрання законної сили рішенням суду щодо виключення даних про фізичну особу з ДРФО.

Зберігання персональних даних передбачає дії із забезпечення їх цілісності та відповідного режиму доступу до них.

Суд також враховує, що Порядок № 210 передбачає можливість зміни, видалення або знищення персональних даних, зокрема на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у випадках, коли для цього встановлені належні правові підстави.

У постанові від 29.01.2020 у справі № 814/1460/16 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували в минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Цей правовий висновок суд застосовує у цій справі з урахуванням особливостей предмета спору.

Так, лист Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.05.2023 суд оцінює як письмовий доказ обставин, повідомлених відповідачем, а не як самостійний предмет оскарження.

Предметом судової перевірки є дії відповідача щодо зберігання та обробки персональних даних позивача у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, а також наявність підстав для застосування заявлених способів захисту.

У постанові від 20.06.2018 у справі № 803/1203/17 Верховний Суд звернув увагу, що з 01.01.2011 податковий облік платників податків здійснюється за правилами Податкового кодексу України.

Верховний Суд, серед іншого зазначив, що після набрання чинності Податковим кодексом України порядок податкового обліку визначається саме цим Кодексом, а не попереднім законом про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

У постанові від 11.12.2019 у справі № 440/1066/19 Верховний Суд виходив із того, що в Україні функціонують Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та окремий реєстр Державного реєстру для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті.

Верховний Суд також звернув увагу на необхідність перевірки того, чи подавала особа повідомлення за формою № 1П та чи було дотримано вимог Положення № 822.

У постанові від 28.05.2021 у справі № 440/1555/20 Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство передбачає облік осіб, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП, за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією та номером паспорта після подання повідомлення за формою № 1П та пред`явлення паспорта.

Верховний Суд також зазначив, що законодавством не передбачено ведення обліку таких осіб в іншому порядку, зокрема виключно за прізвищем, ім`ям, по батькові, роком народження і місцем реєстрації.

У постанові від 02.09.2022 у справі № 580/3994/19 Верховний Суд підтвердив, що права осіб, які через релігійні переконання відмовляються від РНОКПП, реалізуються шляхом подання повідомлення за формою № 1П, на підставі якого формується окремий реєстр Державного реєстру.

Верховний Суд також зазначив, що облік таких осіб інакше ніж за серією та номером паспорта нормативно-правовими актами не передбачений.

Наведена практика Верховного Суду є релевантною до цієї справи в частині визначення чинного порядку податкового обліку фізичних осіб, правового значення форми № 1П, неможливості довільного виключення особи з податкового обліку поза передбаченою законом процедурою, а також щодо дії закону у часі.

Так, для правильного вирішення спору у цій справі суд повинен встановити: чи існує між сторонами публічно-правовий спір; чи довів позивач обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги; чи довів відповідач правомірність зберігання та обробки персональних даних позивача у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; чи є передбачені законом підстави для виключення запису про позивача з Державного реєстру та анулювання РНОКПП; чи може суд заборонити відповідачу подальшу обробку персональних даних позивача без його письмової згоди; чи є підстави для визнання відсутності правових підстав для перебування позивача на обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Щодо правової природи обробки персональних даних у ДРФО, суд зазначає про таке.

Так, суд погоджується з тим, що зберігання та обробка персональних даних фізичної особи органом державної влади є втручанням у сферу приватного життя особи.

Водночас, таке втручання не є протиправним саме по собі.

Воно може бути правомірним, якщо здійснюється на підставі закону, у межах повноважень органу, з легітимною метою та пропорційно такій меті.

У цій справі легітимною метою обробки персональних даних є забезпечення податкового обліку фізичних осіб, створення умов для адміністрування податків і зборів та здійснення податкового контролю.

Таку мету прямо передбачено пунктом 63.1 статті 63 ПК України.

Відповідно, обробка персональних даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків здійснюється не як довільна дія контролюючого органу, а як елемент виконання покладених на нього законом функцій.

Із приводу доводу позивача про відсутність його письмової згоди, суд вказує на таке.

Позивач виходить із того, що подальша обробка його персональних даних є незаконною, оскільки відповідач не надав первинну облікову картку за формою № 1ДР з його підписом та не довів наявності окремої письмової згоди на обробку персональних даних.

Суд відхиляє цей довід з таких підстав.

Стаття 11 Закону України «Про захист персональних даних» не передбачає, що згода суб`єкта персональних даних є єдиною можливою підставою для їх обробки.

Пункт 2 частини першої статті 11 цього Закону прямо визначає як самостійну підставу для обробки персональних даних дозвіл, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.

Пункт 5 частини першої статті 11 цього Закону також передбачає як підставу для обробки персональних даних необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, передбаченого законом.

У спірних правовідносинах таким законом є, зокрема, Податковий кодекс України, який передбачає обов`язок контролюючого органу формувати та вести Державний реєстр фізичних осіб - платників податків.

Отже, сама лише відсутність окремої письмової згоди позивача не підтверджує незаконності подальшого зберігання та обробки його персональних даних у Державному реєстрі.

Щодо відсутності первинної облікової картки за формою № 1ДР, суд виходить із таких міркувань.

Суд встановив, що відповідач не може надати копію первинної облікової картки позивача за формою № 1ДР через закінчення строку її зберігання.

Позивач вважає, що така обставина свідчить про втрату правової підстави для його перебування на обліку в Державному реєстрі та для обробки його персональних даних.

Суд не погоджується з цим доводом з огляду на таке.

Закінчення строку зберігання первинної облікової картки як архівного документа не є тотожним встановленню незаконності первинної реєстрації особи в Державному реєстрі.

При цьому, лист відповідача від 10.05.2023 підтверджує лише неможливість надати копію облікової картки через закінчення строку її зберігання.

Цей лист не підтверджує, що облікова картка ніколи не подавалася, що позивач був зареєстрований без будь-якої правової підстави або що відповідач визнав незаконність такої реєстрації.

Довід позивача про те, що відсутність первинної облікової картки за формою № 1ДР автоматично доводить незаконність подальшої обробки персональних даних, ґрунтується на припущенні.

Відповідно до статей 72-77 КАС України, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач - правомірність своїх дій.

У цій справі наявні докази підтверджують факт реєстрації позивача у Державному реєстрі 17.07.1996 та неможливість надання копії первинної облікової картки через закінчення строку її зберігання.

Однак ці докази не підтверджують незаконності первинного внесення відомостей про позивача до Державного реєстру або незаконності подальшої обробки його персональних даних.

Із приводу дії закону у часі у спірних правовідносинах, суд зазначає про таке.

Суд враховує, що первинна реєстрація позивача у Державному реєстрі відбулася 17.07.1996.

На час такої реєстрації не діяли Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI та Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI.

Тому правомірність первинного внесення відомостей про позивача до Державного реєстру у 1996 році не може оцінюватися за вимогами нормативно-правових актів, які на той час не були чинними.

Водночас, предметом цього спору є не окреме рішення податкового органу про первинну реєстрацію позивача у 1996 році, а подальше зберігання та обробка його персональних даних на час виникнення спору.

Тому правомірність подальшого зберігання та обробки персональних даних позивача підлягає оцінці за законодавством, чинним на час існування спірних правовідносин, зокрема за Податковим кодексом України, Законом України «Про захист персональних даних», Положенням № 822 та Порядком № 210.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, серед інших у постановах від 20.06.2018 у справі № 803/1203/17 та від 02.09.2022 у справі № 580/3994/19, про те, що з 01.01.2011 податковий облік платників податків здійснюється за правилами Податкового кодексу України.

Щодо строків зберігання первинних документів і персональних даних у ДРФО, суд вказує на таке.

Суд розмежовує строк зберігання первинної облікової картки та строк зберігання персональних даних у Державному реєстрі.

З листа відповідача від 10.05.2023 вбачається, що копія первинної облікової картки не може бути надана через закінчення строку її зберігання.

Водночас, пункт 3 розділу VI Порядку № 210 передбачає, що персональні дані в Державному реєстрі зберігаються протягом усього життя фізичної особи - платника податків та 75 років з дати внесення запису про її смерть.

Тому завершення строку зберігання первинного документа не означає автоматичного припинення правової підстави для зберігання персональних даних у Державному реєстрі.

Надані позивачем докази не підтверджують, що закінчення строку зберігання первинної облікової картки за формою № 1ДР відповідно до архівних правил тягне обов`язок відповідача виключити запис про особу з Державного реєстру або анулювати вже присвоєний РНОКПП.

Із приводу довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.11.1999, суд виходить із такого.

Позивач посилається на те, що дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 30.11.1999 не містить його підпису та не підтверджує його згоди на обробку персональних даних.

Суд зазначає, що дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного номера не є первинною обліковою карткою за формою № 1ДР.

Такий документ підтверджує факт видачі особі документа про присвоєний ідентифікаційний номер, але за своєю правовою природою не повинен містити всіх реквізитів первинної заяви або первинної облікової картки.

Отже, відсутність підпису позивача на дублікаті довідки від 30.11.1999 не доводить незаконності первинного внесення відомостей про позивача до Державного реєстру та не доводить незаконності подальшої обробки його персональних даних.

Щодо спеціального порядку обліку осіб, які відмовляються від РНОКПП, суд зазначає про таке.

Чинне законодавство передбачає спеціальний порядок обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття РНОКПП.

Для реалізації такого порядку фізична особа повинна особисто подати до відповідного контролюючого органу повідомлення за формою № 1П та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією (за наявності) та номером паспорта, а також пред`явити паспорт.

Саме такий порядок передбачений пунктом 70.5 статті 70 ПК України та пунктами 1, 2 розділу VIII Положення № 822.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача з повідомленням за формою № 1П.

Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач приймав щодо позивача рішення за результатами розгляду повідомлення за формою № 1П або відмовив позивачу у взятті його на облік в окремому реєстрі Державного реєстру після подання такого повідомлення.

Тому в межах цієї справи відсутній предмет для перевірки правомірності відмови відповідача у переході позивача на спеціальний порядок обліку без використання РНОКПП.

При цьому, суд зазначає, що обставини, пов`язані з формою № 1П, оцінюються не як самостійний предмет спору, а лише у зв`язку із заявленою позивачем вимогою про виключення запису з Державного реєстру та анулювання РНОКПП.

Водночас, відсутність звернення позивача з повідомленням за формою № 1П має значення для оцінки вимог про виключення запису з Державного реєстру та анулювання РНОКПП, оскільки позивач просить суд застосувати наслідки, подібні до переходу на спеціальний порядок обліку, але надані ним докази не підтверджують дотримання передбаченої законом процедури.

Із приводу вимоги про визнання протиправними дій відповідача зі зберігання та обробки персональних даних позивача, суд вказує на таке.

Перша позовна вимога полягає у визнанні протиправними дій відповідача, які полягають у зберіганні та обробці персональних даних позивача без належної правової підстави.

Суд дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, підставою для подальшого зберігання та обробки персональних даних позивача є не лише згода суб`єкта персональних даних, а законодавчо визначені повноваження та обов`язки контролюючого органу щодо ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Такі повноваження передбачені, зокрема пунктами 63.1, 63.2, 63.5, 63.6, 63.7 статті 63, пунктами 70.1, 70.5, підпунктами 70.15.1, 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПК України, пунктом 1 розділу II Положення № 822 та Порядком № 210.

У той же час, відповідач довів наявність нормативної підстави для подальшого зберігання та обробки персональних даних позивача у Державному реєстрі.

Натомість надані позивачем докази не спростовують цієї підстави і не підтверджують, що відповідач обробляє персональні дані позивача поза межами законодавчо визначеної мети, у більшому обсязі, ніж це необхідно для податкового обліку, або без передбаченої законом підстави.

Водночас, неможливість відповідача надати копію первинної облікової картки за формою № 1ДР через закінчення строку її зберігання не підтверджує протиправності подальшого зберігання та обробки персональних даних у Державному реєстрі.

Щодо вимоги про виключення запису з ДРФО та анулювання РНОКПП, суд виходить із таких міркувань.

Друга позовна вимога полягає у зобов`язанні відповідача виключити запис про позивача з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та анулювати РНОКПП.

Суд дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню з таких підстав.

Податковий кодекс України передбачає обов`язковий облік фізичних осіб - платників податків у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Для осіб, які через релігійні переконання відмовляються від РНОКПП, законодавство передбачає не довільне виключення з податкового обліку, а спеціальний порядок обліку в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією (за наявності) та номером паспорта.

Так, надані позивачем докази не підтверджують, що він подав повідомлення за формою № 1П та виконав процедуру, необхідну для переходу на такий спеціальний порядок обліку.

При цьому, суд не може зобов`язати відповідача виключити запис про позивача з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та анулювати РНОКПП як самостійний наслідок неможливості надати архівну облікову картку за формою № 1ДР, оскільки такий наслідок законом не передбачений.

Законодавство передбачає інший механізм - взяття особи, яка через релігійні переконання відмовляється від РНОКПП, на облік в окремому реєстрі Державного реєстру після подання повідомлення за формою № 1П та виконання встановленої процедури. Доказів дотримання позивачем цієї процедури матеріали справи не містять.

Крім того, позивач просить виключити запис про нього з Державного реєстру та анулювати РНОКПП саме як наслідок відсутності архівної облікової картки за формою № 1ДР.

Проте законодавство не передбачає такого наслідку для ситуації, коли первинний архівний документ не зберігся після закінчення строку його зберігання.

Суд окремо зазначає, що законодавство не виключає можливості судового захисту у випадку доведення незаконної обробки персональних даних або недостовірності таких даних.

Однак у цій справі позивач не довів обставин, які б свідчили про незаконність зберігання та обробки його персональних даних у Державному реєстрі або про обов`язок відповідача виключити запис про нього саме з підстав відсутності архівної облікової картки за формою № 1ДР.

Із приводу вимоги про заборону подальшої обробки персональних даних без письмової згоди позивача, суд зазначає про таке.

Третя позовна вимога полягає у забороні відповідачу подальшої обробки персональних даних позивача без його письмової згоди.

Суд дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, її задоволення фактично означало б заборону контролюючому органу виконувати передбачені законом функції з ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

У той же час, стаття 11 Закону України «Про захист персональних даних» передбачає не лише згоду суб`єкта персональних даних, а й інші самостійні підстави для обробки персональних даних, зокрема дозвіл, наданий законом, та необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, передбаченого законом.

Отже, вимога позивача про заборону будь-якої подальшої обробки його персональних даних без письмової згоди не відповідає змісту статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» та положенням Податкового кодексу України, які покладають на контролюючі органи обов`язок вести податковий облік фізичних осіб.

Крім того, ця вимога сформульована як загальна заборона на майбутнє, без конкретизації певної дії відповідача, яка є неправомірною, виходить за межі його повноважень або не відповідає меті ведення Державного реєстру.

При цьому, адміністративний суд здійснює захист порушеного права у конкретних публічно-правових відносинах, а не встановлює абстрактну заборону суб`єкту владних повноважень виконувати законодавчо визначені функції.

Щодо вимоги про визнання відсутності правових підстав для перебування позивача на обліку в ДРФО, суд вказує на таке.

Четверта позовна вимога полягає у визнанні відсутності правових підстав для перебування позивача на обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Суд дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Правові підстави для перебування фізичної особи - платника податків на обліку в Державному реєстрі випливають із пунктів 63.2, 63.5, 63.6, 63.7 статті 63, пунктів 70.1, 70.5 статті 70 ПК України, а також із Положення № 822.

Відповідач довів, що перебування позивача на обліку у Державному реєстрі має нормативну підставу.

Натомість надані позивачем докази не підтверджують, що він перестав бути особою, щодо якої закон передбачає ведення податкового обліку, або що відповідач повинен припинити його облік у Державному реєстрі у заявлений позивачем спосіб.

Відсутність первинної облікової картки за формою № 1ДР у зв`язку із закінченням строку її зберігання не свідчить про відсутність правових підстав для перебування позивача на обліку в Державному реєстрі на час вирішення спору.

Із приводу доводів позивача про порушення права на приватність, суд зазначає про таке.

Позивач посилається на порушення його права на приватність у зв`язку з обробкою персональних даних.

Суд враховує, що право на приватність охороняється статтею 32 Конституції України та статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, втручання у сферу приватності може бути допустимим, якщо воно передбачене законом, має легітимну мету та є пропорційним.

У цій справі зберігання та обробка персональних даних позивача передбачені законом, здійснюються з метою податкового обліку та адміністрування податків і зборів.

Суд також враховує, що відповідно до підпункту 70.15.1 пункту 70.15 статті 70 ПК України відомості з Державного реєстру використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України.

Згідно з підпунктом 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПК України відомості з Державного реєстру є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Матеріали справи не підтверджують, що відповідач вийшов за межі необхідного обсягу обробки даних або використовує персональні дані позивача не з тією метою, з якою закон надав відповідні повноваження.

Отже, позивач не довів, що втручання в його право на приватність є незаконним або непропорційним.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд прийшов до таких висновків.

Суд встановив, що між сторонами існує публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду.

Водночас, позивач не довів, що подальше зберігання та обробка його персональних даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків здійснюються без належної правової підстави.

Відповідач довів, що обробка персональних даних позивача здійснюється на підставі закону, у межах повноважень та з метою ведення податкового обліку.

Суд дійшов висновку, що відсутність у відповідача копії первинної облікової картки за формою № 1ДР після закінчення строку її зберігання не доводить незаконності первинного внесення відомостей про позивача до Державного реєстру та не є самостійною підставою для виключення запису про позивача з Державного реєстру, анулювання РНОКПП або заборони подальшої обробки персональних даних.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з повідомленням за формою № 1П.

Відтак у межах цієї справи відсутній предмет для перевірки правомірності відмови відповідача у переході позивача на спеціальний порядок обліку без використання РНОКПП.

Заявлений позивачем спосіб захисту - виключення запису з Державного реєстру та анулювання РНОКПП у зв`язку з відсутністю архівної облікової картки за формою № 1ДР - не відповідає передбаченому законом порядку та не узгоджується з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду щодо його застосування.

Тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)

Головуючий суддя Є.В. Печений