Рішення № 139373154, 26.08.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18258/25

Провадження № 2/161/4991/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Мазура Д.Г.,

за участі секретаря судового засідання Новак Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги по теплопостачанню,

В С Т А Н О В И В :

Позивач державне комунальне підприємство «Луцьктепло» в особі директора Скорупського І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги по теплопостачанню.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 24 вересня 2013 року №577-1 ДКП «Луцьктепло» визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у м. Луцьку. Відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем послуг по теплопостачанню, що надаються ДКП «Луцьктепло» у вказану квартиру. Свого обов`язку по оплаті житлово-комунальних послуг відповідач належним чином не виконував, а тому станом на 01.07.2025 року за його особовим рахунком утворилась заборгованість за надані послуги по теплопостачанню в розмірі 11085,35 гривень.

З врахуванням наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ДКП «Луцьктепло» суму заборгованості за надані послуги по теплопостачанню в розмірі 11085,35 гривень та судові витрати в справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2025 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та запропоновано відповідачам подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

11 листопада 2025 Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог та стягнуто на користь ДКП «Луцьктепло» з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги по телопостачанню в розмірі 11085,35 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн..

23 квітня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області поновлено строк для звернення із заявою про скасування заочного рішення, скасовано заочне рішення у справі від 11 листопада 2025 та призначено справу до розгляду на 12 травня 2026 о 12 год. 00 хв.

12 травня 2026 на адресу суду від представника відповідача адвоката Грибан Ж.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказує, що 31 серпня 2006 року постійно діючою міжвідомчою комісією у встановленому законом порядку ОСОБА_1 було надано дозвіл на відключення квартири АДРЕСА_2 від мереж централізованого опалення та влаштування індивідуальної системи опалення. Таким чином з 2006 року квартира відповідача фактично не отримує послуг централізованого теплопостачання, а питання транзитних трубопроводів та можливих тепловтрат було повністю технічно врегульоване ще під час відключення квартири.

Окрім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу фактичного надання відповідачу будь-яких послуг теплопостачання.

Поданий позивачем розрахунок не містить жодних вихідних даних, не дозволяє встановити обсяг споживання, вартість, тариф, періоди нарахування, а тому не може вважатися належним доказом у розумінні статей 7681 ЦПК України.

Також представник відповідача вказує, що позивач заявляє вимоги за період, що починається з 2017 року, тобто за межами загальної позовної давності, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до відповідної частини позовних вимог.

За таких обставин позовні вимоги Державного комунального підприємства «Луцьктепло» вважає не підтвердженими належними та допустимими доказами, не містять доказів фактичного надання послуг, їх обсягу, вартості та правових підстав для нарахування, а тому є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

19 травня 2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача не погоджується з твердженнями викладеними у відзиві. Зокрема, вказує, що за період з 01.11.2022 по даний час споживачу квартири АДРЕСА_3 проведено нарахування плати а розподілену теплову енергію на загально-будинкові потреби на опаленні та нарахуванні абонентської плати, розподіл енергії проведено на площу 107,2 м2. Нарахування плати за спожиту теплову енергію, було проведено згідно вузла комерційного обліку теплової енергії розташованого в житловому будинку АДРЕСА_4 за показниками лічильника №71932803.

Нарахування за транзит теплової енергії здійснювалось в період з 01.10.2006 по 01.05.2026 за наданим споживачем розрахунку втрат тепла ізольованими трубопроводами в кількості 0,064 Гкал за місяць в опалювальний сезон. Протягом вказаного періоду споживач періодично сплачував за транзит теплової енергії та не звертався до підприємства щодо надання іншого розрахунку.

Щодо застосування строків позовної давності вказує, що такий строк переривався, адже відповідачем періодично здійснювались платежі в погашення заборгованості за надані послуги, а тому з урахуванням продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні строк позовної давності не сплив.

Також, представник позивача заперечує щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх необгрунтованими та неспівмірними із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і наданих послуг.

10 червня 2026 від представника відповідача адвоката Грибан Ж.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність нарахування заборгованості, оскільки квартира була відключена від централізованого опалення ще у 2006 році, а необхідна технічна документація та первинні документи щодо проведених нарахувань відсутні. Також відповідач заперечує проти доводів про переривання позовної давності, зазначаючи, що здійснені платежі не свідчать про визнання всієї суми боргу, а кошти, стягнуті примусово чи сплачені після відчуження квартири, не можуть розцінюватися як визнання заборгованості. Відтак відповідач просить врахувати недоведеність позивачем як факту виникнення, так і розміру заявленої до стягнення заборгованості.

17 червня 2026 на адресу суду від представника позивача надійшли пояснення на заперечення на відповідь на відзив, в яких він не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що нарахування за теплову енергію здійснювалися відповідно до наданого ним розрахунку втрат тепла та вимог чинного законодавства. Позивач вказує, що відключення квартири від централізованого опалення не звільняє її власника від участі у витратах на утримання спільного майна будинку, зокрема пов`язаних із функціонуванням внутрішньо-будинкової системи опалення та загально-будинковими потребами. Також позивач зазначає, що з листопада 2022 року розподіл теплової енергії здійснюється відповідно до показань будинкового вузла комерційного обліку та методики її розподілу. Крім того, представник позивач зазначає, що відповідач був зареєстрований у спірній квартирі до 24 лютого 2026 року, у зв`язку з чим нарахування за надані послуги за період до цієї дати підлягають віднесенню на відповідача.

06 серпня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Грибан Ж.В. про витребування доказів.

Представник позивача ДКП «Луцьктепло» Ессел А.І. подала заяву, в якій просить розгляд справи здійснювати без його участі, позов підтримує.

26 серпня 2026 на адресу суду від представника відповідача адвоката Грибан Н.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, щодо задоволення позову заперечує. Також, додає додаткові пояснення у справі, які просить врахувати при вирішенні справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідач до 24.02.2026 мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до заяви від 06.11.2006 року ОСОБА_2 просить не проводити нарахування за послуги централізованого опалення згідно з опалювальною площею і проводити нарахування за тепловіддачу від транзитних стояків і приладів сходової клітки системи централізованого опалення згідно розрахунку втрат (а.с. 96).

Протоколом засідання діючої міжвідомчої комісії з питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, дозволено ОСОБА_2 , отримати технічні умови на влаштування індивідуального опалення і гарячого водопостачання в квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно з актом про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відключено від внутрішньобудинкових мереж шляхом видимого розриву заварювання приєднань радіаторів, заварювання стояків, залишено транзитних неізольованих стояків, ізольованих стояків.

Відповідно до розрахунку витрат тепла, визначено, що загальна витрата теплової енергії, яка підлягає оплаті підприємству «Луцьктепло» за квартиру АДРЕСА_2 становить Qміс= 0,064 Гкал/міс при ізольованих транзитних стояках.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право.

Згідно з ст. ст. 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов`язком - оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Обов`язком виконавця, зокрема, є забезпечення своєчасності надання, безперервності і відповідної якості комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Перелік житлово-комунальних послуг визначений ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

За змістом частини першої статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Постанови Верховного Суду в справах №750/12850/16-ц від 26 вересня 2018 року, №642/2858/16 від 06 листопада 2019 року).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік комунальних послуг (далі - комерційний облік) - визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. За частиною четвертою статті 10 вказаного Закону розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до Методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Належність виконання зобов`язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач (постанова Верховного Суду в справі №913/618/21 від 08 червня 2022 року).

Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, наказом від 22 листопада 2018 № 315 зі змінами затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика).

Згідно з пунктом 12 розділу IV Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22 листопада 2018 року № 315, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення, визначено як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку згідно з пунктом 8 розділу IV Методики. Пунктом 8 розділу IV Методики «Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення» передбачено, що у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд) для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %.

Загальнобудинкові потреби на опалення (ЗБП) - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньо будинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Витрати на ЗБП визначаються за показниками вузла комерційного обліку теплової енергії будинку і розраховуються як частка від місячного споживання теплової енергії будинком згідно з Методикою.

Зазначення розподілу на загальнобудинкові потреби опалення (ЗБП) окремим рядком у платіжках передбачено лише у тих багатоквартирних житлових будинках, де є квартири з індивідуальним опаленням та приміщення, обладнані індивідуальними вузлами обліку теплової енергії. Якщо у будинку жодна з квартир не оснащена автономним опаленням - такий обсяг окремо не визначається, а входить до загального обсягу спожитої теплової енергії і розподіляється між усіма споживачами будинку пропорційно до опалювальних площ їх приміщень. Кількість теплової енергії на опалення ЗБП не є додатковим нарахуванням. Вона входить в загальну кількість спожитої теплової енергії будинком згідно показників будинкового лічильника.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (частина 2 статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Частиною першою статті 5 вказаного Закону визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону, витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Споживачі, власники житлових/нежитлових приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення, проводять оплату: за обсяг теплової енергії витраченої на загальнобудинкові потреби протягом опалювального сезону, за абонентське обслуговування, що нараховується щомісячно протягом року, з наявністю будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії.

Таким чином, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі при подачі теплоносія в опалювальні приміщення від центрального теплового пункту теплорегулюючої/когенераційної установки. Законодавство не передбачає залежності від наявності приладів опалення у місцях загального користування для здійснення розподілу теплової енергії на такі місця.

Відсутність приладів опалення в під`їзді багатоквартирного будинку не підтверджує відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові №357/4664/15-ц від 20 листопада 2019 року.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що він не споживав наданих послуг або що такі послуги не надавалися у зв`язку з відсутністю у приладів опалення в під`їзді багатоквартирного будинку у місцях загального користування всього будинку, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

В постанові ВС від 22 грудня 2020 року в справі №311/3489/18 зроблено висновок, про те що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Отже, співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Згідно з розрахунком послуги з постачання теплової енергії (змінна частина) витраченої на ЗБП, відповідачу як зареєстрованому у квартирі АДРЕСА_4 цього будинку у період з січня 2017 та червень 2025 року нараховано 10776,75 грн. Нарахування за обслуговування вузлів комерційного обліку теплової енергії здійснювалось у розмірі 96,06 грн., заміна вузлів комерційного обліку теплової енергії нараховано 52,10 грн. та за абонентське обслуговування опалення у розмірі 160,44 грн нараховувалося відповідачу за період з лютого 2021 року по червень 2025 року з урахуванням площі квартири 107,2 м.кв.

Згідно з документами, наданими сторонами, судом встановлено, що квартиру було від`єднано від послуг централізованого теплопостачання. Водночас, відповідно до заяви, поданої КП «Луцьктепло», визначено обов`язок здійснювати оплату за тепловіддачу від транзитних стояків та приладів системи централізованого опалення у місцях загального користування згідно з розрахунком втрат. Сторона зобов`язалася регулярно сплачувати нараховані суми, при цьому методика їх розрахунку була додана до заяви та, відповідно, прийнята і погоджена стороною.

Суд звертає увагу на те, що доводи зазначені у відзиві зводяться лише до заперечень обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за нарахованими послугами, а саме в проведеному позивачем розрахунку.

Щодо доводів відповідача про неправильність розрахунку, з наданої розшифровки розрахунку вбачається, що при визначенні обсягу теплової енергії за загальнобудинковим приладом обліку позивачем враховано загальну площу будинку 3844,62 м. кв.. Водночас із наданої на адвокатський запит інформації щодо опалювальних площ юридичних та фізичних осіб будинку № 11, наданої ТОВ «Луцький обчислювальний центр» та безпосередньо власниками майна, вбачається площа 3623,6 м. кв.. Разом з тим, як зазначено в останній відповіді, до наведеної таблиці не включено адміністративне приміщення за вказаною адресою площею 221 кв. м. Таким чином, зазначена різниця у площах сама по собі не свідчить про неправильність здійсненого позивачем розрахунку, оскільки надана ТОВ «Луцький обчислювальний центр» інформація не містить даних, які б підтверджували помилковість визначеної позивачем загальної площі та здійснених на її основі нарахувань.

Окрім того, суд зазначає, що оскільки відповідачем не надано власного контррозрахунку та не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неправильність або необгрунтованість здійснених позивачем нарахувань. За таких обставин суд не вбачає підстав ставити під сумнів правильність розрахунку наданого позивачем.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Щодо питання застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що здійснення відповідачем окремих платежів за послугу з постачання теплової енергії свідчить про визнання ним усієї суми заборгованості та, як наслідок, перериває перебіг позовної давності щодо заборгованості за всі попередні періоди.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, за січень 2017 року - березень 2017 року сформувалася заборгованість у розмірі 254,21 грн.

У листопаді 2017 року відповідачем сплачено 85,68 грн при нарахуванні за цей же місяць 85,68 грн, однак після здійснення вказаної оплати сума заборгованості залишилася незмінною та становила 254,21 грн.

Аналогічно, у жовтні 2018 року відповідачем сплачено 20,13 грн при нарахуванні за цей місяць 20,13 грн, у листопаді 2018 року 77,63 грн при нарахуванні 77,63 грн, у квітні 2019 року 20,70 грн при відповідному нарахуванні 20,70 грн. При цьому в кожному з наведених випадків сума раніше сформованої заборгованості не зменшувалася.

Отже, наведені у розрахунку позивача дані свідчать про те, що зазначені платежі були зараховані в рахунок відповідних поточних нарахувань та самі по собі не підтверджують визнання відповідачем заборгованості, яка виникла за попередні періоди.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов?язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №

127/23910/14-ц зазначив, що якщо виконання зобов`язання передбачалося

частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, які свідчать про визнання лише певної частини або періодичного платежу, такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших, невизнаних частин платежу.

Таким чином, здійснення відповідачем оплати окремих поточних нарахувань не є підставою для висновку про переривання позовної давності щодо всієї заборгованості, яка виникла за попередні періоди. Позивачем не доведено, що відповідними платежами відповідач визнав саме заборгованість за січень-лютий 2017 року та інші попередні періоди, щодо яких позовна давність сплинула.

3 огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності в частині вимог про стягнення заборгованості, нарахованої за січень та лютий 2017 року, у розмірі в 171,36 грн., яка не підлягає стягненню у зв`язку із спливом позовної давності.

Щодо заборгованості, нарахованої починаючи з березня 2017 року і до липня 2025, суд не застосовує позовну давність з урахуванням установлених законом особливостей її перебігу у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану.

Таким чином, оцінивши зібрані і дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності суд дійшов висновку, що позов підлягає до частково задоволення, з відповідача слід стягнути в користь позивача встановлену суму заборгованості за надані комунальні послуги по теплопостачанню за період з березня 2017 по липень 2025, що становить 10913,99 грн

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, тому із відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 2981,19 грн. (10913,99*3028/11085,35).

На підставі та керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги по теплопостачанню задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Державного комунального підприємства «Луцьктепло» 10913 (десять тисяч дев`ятсот тринадцять) гривень 99 копійок заборгованості за надані послуги по теплопостачанню.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Державного комунального підприємства «Луцьктепло» судові витрати по справі, а саме 2981 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят одну) гривню 19 копійок судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач Державне комунальне підприємство «Луцьктепло», код ЄДРПОУ 30391925, місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, б. 20;

Відповідач ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного тексту рішення 31 серпня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур