Рішення № 139370848, 31.08.2026, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/14487/26

Провадження № 2/686/8581/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі : головуючого судді Стефанишина С.Л.,

з участю секретаря судового засідання Мороза А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницький цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

В травні 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №643881420 від 27.01.2020 року в розмірі 40108,22 грн., яка складається з 19999,85 грн. заборгованості за тілом кредиту та 20108,37 грн. заборгованості за відсотками, а також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.01.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачка уклали Кредитний договір №643881420 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідно до умов вказаного Договору, кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 1000 грн. на строк 7 днів від дати отримання кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.

В подальшому відповідачка збільшила строк кредитування та суму кредиту до 20000 грн.

Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі та перерахував грошові кошти в загальному розмірі 20000 грн. на банківську карту відповідача.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу №05/0820-01.

Крім того, 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відтак, в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором №643881420 від 27.01.2020 перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідача в розмірі 40108,22 грн.

Відповідачка не виконувала умови Договору належним чином, не повністю сплачувала платежі у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором №643881420 від 27.01.2020 року, становить 40108,22 грн., яка складається з наступного: 19999,85 грн. - заборгованість по кредиту; 20108,37 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року відкрито провадження та справу призначено у спрощеному позовному провадженні до судового розгляду.

12.06.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому заперечуються позовні вимоги з підстав недоведеності факту укладення кредитного договору та передачі права вимоги позивачу від первісного кредитора.

17.06.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив на спростування позиції відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом об`єктивно встановлено, що 27.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №643881420 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір підписано одноразовим ідентифікатором 7CQR2H22, що підтверджується Довідкою про ідентифікацію, наявною в матеріалах справи.

За цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит в розмірі 1000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. Договору (п. 1.1.).

Кредит надається (Договір укладається) строком на 7 (сім) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,85 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.

У випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення) (п. 1.4. Договору).

Згідно із п. 1.5. Договору базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.

Позичальник зобов`язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору (п. 1.6. Договору).

В подальшому, відповідачка збільшила строк кредиту на 23 дні та суму кредиту до 20000 грн. шляхом укладення відповідних додаткових угод від 27.01.2020 року, 31.01.2020 року, 03.02.2020 року, 07.02.2020 року, 08.02.2020 року, 11.02.2020 року, 16.02.2020 року.

Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі та перерахував грошові кошти в загальному розмірі 20000 грн. на банківську карту відповідача, що є доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Вказане підтверджується платіжними дорученнями на суму 5300 грн. від 11.02.2020 р., 1200 грн. від 07.02.2020 р., 2100 грн. від 03.02.2020 р., 2150 грн. від 31.01.2020 р., 1100 грн. від 27.01.2020 р., 1000 грн. від 27.01.2020 р., 5050 грн. від 16.02.2020 р., 2100 грн. від 08.02.2020 р.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за Договором не виконала, внаслідок чого у останнього за вказаним Договором утворилась заборгованість, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №643881420, складеного первісним кредитором за період з 27.01.2020 року по 05.05.2020 року, складає 38629,60 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 19999,85 грн.; заборгованість за відсотками становить 18629,75 грн.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу №05/0820-01.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 40108,22 грн.

В подальшому, 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Отже, в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором №643881420 від 27.01.2020 перейшло до позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до відповідача в розмірі 40108,22 грн., з яких 19999,85 грн. - заборгованість по кредиту; 20108,37 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Вказана сума заборгованості збігається із випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором №643881420, складеного ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за період з 14.07.2025 по 26.12.2025.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі «Правила»). Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса місця проживання та електронної пошти, були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Окрім того, відповідачка підтвердила факт укладання кредитного договору № 643881420 від 27.01.2020 та визнала його, частково сплачуючи заборгованість за кредитом.

Відповідачка не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, не зверталася за додатковим роз`ясненням положень договору.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсним не визнаний, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірним і повинен виконуватися належним чином, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору.

Щодо тверджень відповідачки з приводу відсутності належних доказів перехоу права вимоги до позивача від попередніх кредиторів, суд звертає увагу на наступне.

На момент включення цього кредитного договору до реєстру №77 від 05.05.2020 року за договором факторингу від № 28/1118-01 від 28.11.2018, право вимоги вже існувало, а не є майбутнім, як помилково вважає відповідачка.

Варто зазначити, що реєстр прав вимоги, підписаний сторонами, містить всі необхідні дані (сума вимоги, боржник, дата переходу, підписи), а відтак він є достатнім доказом передачі права вимоги.

Відповідачка неправильно трактувала положення договору, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору. Насправді ж право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід`ємною частиною договору факторингу. Враховуючи викладене, Позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи.

Висновок відповідачки про відсутність переходу права вимоги є необґрунтованим, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі №206/4841/20 (провадження №14-55цс22).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідачка, отримавши обумовлену у кредитному договорі та додаткових угодах до нього суму коштів, належним чином не виконала взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами, а тому заборгованість за тілом кредиту у розмірі 19999,85 грн. підлягає стягненню з відповідачки.

Водночас, щодо стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом суд звертає увагу на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 наголошено, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК Укаїни). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі 310/11534/13-ц, від 04 червня 2013 року по справі 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі 522/1528/15-ц.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до п.4.3. Кредитного договору проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст.625 ЦК України.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Попри положення п.4.3. Кредитного договору, із позовної заяви не вбачається нарахування відповідачу неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України.

Строк кредитування за договором № 643881420 від 27.01.2020 р. з урахуванням усіх його пролонгацій закінчився 29.02.2020 р.

Станом на дату закінчення строку кредитування заборгованість відповідача складала за тілом кредиту 19999,85 грн. та 8014,75 грн. за відсотками.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитом договором в розмірі 20108,37 грн. включає період з 01.03.2020 року по 31.08.2023 року, який виходить за межі строку кредитування.

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках поза межами строку кредитування є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Враховуючи вище викладене, з урахуванням внесених відповідачкою сум на погашення заборгованості після закінчення строку кредитування у загальному розмірі 10705 грн., які слід зарахувати на погашення наявної заборгованості за тілом кредиту і процентами, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 17308,85 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 17308,85 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір наданої правничої допомоги позивачем заявлений в розмірі 7000 грн.

В обґрунтування зазначеного розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи позивачем долучено копію договору про надання правничої (правової) допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між адвокатом АБ «Соломко та партнери» та ТОВ «Фінасова компанія «ЕЙС», додаткову угоду №25770915438 від 01.09.2025; Акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 7000,00 грн.

Також, при зверненні до суду позивачем сплачено 2662,40 грн. судового збору за подання позову.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, що становить 43,16% (17308,85:40108,22х100) від розміру задоволених судом позовних вимог, а саме: судовий збір в сумі 1149,09 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3021,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 76-89, 141, 247, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, адреса: адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13) заборгованість за кредитним договором №643881420 від 27.01.2020 року у загальному розмірі 17308,85 грн., судовий збір в розмірі 1149,09 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3021,20 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в загальному порядку протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 31.08.2026 року.

Суддя Сергій Стефанишин